Рішення № 126780392, 22.04.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2025 року № 320/47593/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо проведення розрахунків при звільненні з військової служби з ОСОБА_1 невчасно, тобто не в день звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України 07.04.2021;

- стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.04.2021 по 19.10.2023 за 631 робочий день в сумі 1 143 384 гривень 62 копійки.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до наказу від 29.03.2021 № 100 позивача звільнено з військової служби. Повний розрахунок при звільненні позивача із військової служби був проведений 20.10.2023, а відтак відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з грошового забезпечення за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню за період з 08.04.2021 по 19.10.2023.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач зазначає, що норми ст. 117 КЗпП, не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати її частини та складових. Заявлена сума до стягнення є неспівмірною до суми виплаченого заробітку. Також відповідач вважає, що позивач пропустила передбачений КАС України шестимісячний строк звернення до суду.

У додаткових поясненнях відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами та просить розгляд справи проводити за участю представника Міністерства оборони України.

Позивачка подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що військовослужбовці мають право на захист своїх прав відповідно до норм КЗпП та судової практики. Щодо строків звернення позивач зазначила, що звернулась із цим позовом до суду протягом 1,5 місяця з моменту, коли дізналася про порушення своїх прав.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача зазначив, що порушень, на які вказує позивач у діях відповідача немає.

Ухвалою суду від 24.02.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 07.04.2025 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду було відмовлено та продовжено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи судом убачається, що наказом Міністра оборони України від 29.03.2021 №100 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.

Відповідно до витягу з наказу директора Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України № 33 від 07.04.2021 полковника юстиції ОСОБА_1 з 07.04.2021 виключено зі списків особового складу Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, у зв`язку з не проведенням повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом до Міністерства оборони України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2022 у справі № 640/23800/21 було задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення, всіх одноразових виплат, здійснених з 30 січня 2020 року по 07 квітня 2021 року та виплат при звільненні з військової служби, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, які визначити шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та за період з 01 січня 2021 року по 07 квітня 2021 року (по день виключення зі списків особового складу) шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, визначені відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 (в редакції постанови, що діяла до 21 лютого 2018 року), а також щодо відмови у внесенні відповідних змін у накази, довідки та грошовий атестат, що надавалися при звільненні з військової служби. Зобов`язано Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне грошове забезпечення, всі одноразові виплати, здійснені з 30 січня 2020 року по 07 квітня 2021 року, а також всі суми виплати при звільненні з військової служби, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, які визначити шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та за період з 01 січня 2021 року по 07 квітня 2021 року (по день виключення зі списків особового складу) шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, визначені відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (в редакції постанови, що діяла до 21 лютого 2018 року), виплату різниці грошового забезпечення здійснити з урахуванням виплачених сум з внесенням відповідних змін у наказі, довідки та грошовий атестат, що надавалися при звільненні з військової служби.

Вказане рішення набрало законної сили 08.08.2023.

Як вбачається з виписки по надходженням на карту ОСОБА_1 , на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №640/23800/21 відповідачем 20.10.2023 було нараховано та виплачено грошове забезпечення позивачки в сумі 275247,14 грн.

Позивачка вважає, що оскільки остаточний розрахунок відповідачем проведено несвоєчасно, то їй має бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку. У зв`язку з чим позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з абз. 1 ч. 1 і ч. 2ст. 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Варто зазначити, що спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам від 07.06.2018 № 260.

Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України(далі -КЗпП України).

Згідно з частиною 1статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» ( далі - Закон № 2352-ІХ), яким, зокрема викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ, яка була чинною на час виплати позивачу грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд звертає увагу, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Суд зазначає, що нормами статей 116, 117 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі ж невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина 1 ст. 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Натомість ч. 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення статті 117 КЗпП України, згідно із якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок виплатити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в день звільнення позивачки зі служби 07.04.2021, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме: не було виплачено щомісячне грошове забезпечення, всі одноразові виплати, здійснені з 30 січня 2020 року по 07 квітня 2021 року, а також всі суми виплати при звільненні з військової служби виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, які визначити шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та за період з 01 січня 2021 року по 07 квітня 2021 року (по день виключення зі списків особового складу) шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року.

Вказані суми нараховані та виплачені відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року у справі №640/23800/21, а саме: 20 жовтня 2023 року у розмірі 275247,14 грн.

Спірний період у цих правовідносинах охоплюється з 08.04.2021 по 19.10.2023.

Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2021 по 19.10.2023 (925 днів).

Водночас, суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Суд звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 07.04.2021 - дата звільнення позивача.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 08.04.2021 до 20.07.2022, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період з 08.04.2021 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, вказала, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Згідно з розрахунком грошового забезпечення ОСОБА_1 , позивачці за період проходження служби було нараховано грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням: за лютий 2021 року - 49334,40 грн., за березень 2021 року - 49334,40 грн. З огляду на те, що у лютому-березні 2021 року було 59 календарних днів, середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 місяці перед звільненням, з урахуванням вимог п. 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, складає 1672,35 грн.

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 08.04.2021 по 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 468 календарних дні. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивачка за вказаний період, становить 780987,45 грн (1672,35 грн х 467).

Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 до 20.10.2023 (але, не більше шести місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ) становить 184 календарних дні. Відтак, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 1672,35 грн. х 184 = 307712,4 грн.

Отже загальна сума середнього заробітку за весь період несвоєчасного розрахунку становить 1088699,85 грн.

При цьому, суд враховує розмір:

- середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, який становить 1088699,85 грн. (782659,8+307712,4),

- належних позивачеві при звільненні виплат у сумі 662186,56 грн,

- частки коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у розмірі 545321,45 грн,

- частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні у розмірі 116865,11 грн.

Крім того суд враховує приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.

Суд зазначає, що розмір недоплаченого грошового забезпечення розрахованого відповідачем на виконання рішення суду (116 865,11 грн) та визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з (1088699,85 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона в декілька разів її перевищує.

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.04.2021 по 19.07.2022 зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 307712,4 грн, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 117 КЗпП України.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо невчасного проведення розрахунків при звільненні позивачки з військової служби, суд зазначає що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 307712,4 грн. А тому, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 08.04.2021 по 19.10.2023 в сумі 307712,4 грн.

В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.