Рішення № 126779427, 21.04.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 квітня 2025 року Справа № 280/12211/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою - ОСОБА_1

до - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач 2), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 17.10.2024 №083850023659 про відмову в перерахунку пенсії позивачу;

зобов`язати відповідача 2 здійснити призначення та виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 09.10.2024 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, та із зарахуванням до загального страхового стажу та врахуванням при обчисленні розміру пенсії періодів роботи з 13.04.2004 по 20.12.2010 та з 28.12.2010 по 08.10.2024 в подвійному розмірі.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що перебувала на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та в період з 01.07.2021 по 30.06.2024 отримувала пенсію по інвалідності, призначену у відповідності до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Виплату пенсії по інвалідності позивачу було припинено у зв`язку з тим, що за результатами огляду МСЕК 12.08.2024 позивач не визнана інвалідом з 01.07.2024. Позивач працювала на посадах, робота на яких дає право виходу на пенсію зі зниженням пенсійного віку, передбачених Списком № 2. Загальний страховий стаж позивача (без урахування кратності) станом на 09.10.2024 складає 33 роки 11 місяців 27 днів. З урахуванням кратності загальний страховий стаж позивача складає 54 роки 04 місяці 09 днів. Пільговий стаж позивача за Списком № 2 складає 20 років 04 місяці 12 днів. Станом на дату звернення до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах Позивачу виповнився 51 рік. 09.10.2024, позивач через ВЕБ портал Пенсійного фонду України звернулася до територіальних органів ПФУ із заявою встановленого зразка про призначення пільгової пенсії за віком за Списком № 2, надавши всі необхідні документи. За принципом екстериторіальності зазначену заяву було передано на розгляд ГУ ПФУ в Харківській області. Відповідачем 1 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 17.10.2024 №083850023659. Відмовляючи Позивачу у призначенні пільгової пенсії за віком, Відповідач 1 зазначає, що пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 55 років. Вік заявниці становить 51 рік. Необхідний страховий стаж становить не менше 25 років у жінок. Страховий стаж заявниці становить: 33 роки 7 місяців 25 днів. Необхідний пільговий стаж становить 10 років. Пільговий стаж заявниці становить 39 років 8 місяців 14 днів. Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 13.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання суду відповіді на відзив. Встановлено відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання суду заперечення. Запропоновано учасникам справи надати до суду: докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, додаткові докази або пояснення; всі наявні в них документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі; довіреності на представників; документи про правовий статус сторін, належним чином засвідчені копії документів у справу.

Відповідач 1 позовну заяву не визнав, надав до суду відзив, в якому зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян». Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Таким чином, з набранням чинності з 11.10.2017 змін до Закону № 1058 (внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148) щодо положень статті 114, пенсії за віком на пільгових умовах призначаються на умовах виключно зазначеної статті Закону № 1058. За твердженням відповідача 1, рішення Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 не може бути застосоване для вирішення питання призначення пенсії позивачу, оскільки норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» не підлягають застосуванню при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, починаючи з 11.10.2017 року. Норми статті 114, п. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 8 є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами. Отже, вимога щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суперечить чинному законодавству. Будь-яке порушення прав позивачки на пенсійне забезпечення з боку Головного управління відсутнє. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини п`ятоїст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною четвертоюстатті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною четвертоюстатті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримувала пенсію по інвалідності, призначену у відповідності до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно довідки МСЕК серії 12 ААГ № 167084 від 22.07.2023 року, позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із загальним захворюванням на період з 01.07.2021 по 30.06.2024.

Виплату пенсії по інвалідності позивачу було припинено у зв`язку з тим, що за результатами огляду МСЕК 12.08.2024 позивач не визнана інвалідом з 01.07.2024.

Позивач працювала на посадах, робота на яких дає право виходу на пенсію зі зниженням пенсійного віку, передбачених Списком № 2, а саме:

в період з 13.04.2004 по 20.12.2010 на посаді сестри медичної палатної 4-го жіночого психіатричного відділення з повним робочим днем (займалася обслуговуванням психічно хворих) в Комунальній установі «Обласна психіатрична лікарня» (з 08.05.2024 Комунальне некомерційне підприємство «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» Запорізької обласної ради), що передбачено Списком № 2, розділ ХХIV, позиція 24в («молодші спеціалісти з медичною освітою у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини») Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36; пільговий стаж за Списком №2 за період з 13.04.2004 по 20.12.2010 складає 06 років 08 місяців 07 днів;

в період з 28.12.2010 по теперішній час на посаді сестри медичної стаціонару 4-го жіночого психіатричного відділення з повним робочим днем (займалася обслуговуванням психічно хворих) в КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР, що передбачено Списком № 2, розділ ХХIV, позиція 24в («молодші спеціалісти з медичною освітою у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини») Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 № 36, та Списком № 2, розділ ХХIV, («працівники, які безпосередньо обслуговують хворих у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини - молодші спеціалісти з медичною освітою») Постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року № 461; пільговий стаж за Списком №2 за період з 28.12.2010 по 21.08.2024 складає 13 років 07 місяців 23 дні.

Зазначена інформація підтверджується наступними документами:

трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 15.04.1993;

довідками КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР від 20.08.2024 № 220, № 222;

довідками про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданими КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР від 20.08.2024 № 219, №221;

копіями наказів закладу охорони здоров`я про затвердження результатів атестації робочого місця від 12.03.1999 № 24-а, від 06.07.2004 № 93, від 12.06.2009 №126-Адм., від 10.06.2014 № 95-Адм, від 10.06.2019 № 98-Адм, від 10.06.2024 № 68-Адм;

індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Згідно Відомостей по спеціальному стажу (Індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування) від 09.10.2024, у відомостях за звітний період з 2004 року по 2024 рік зазначено, що період роботи позивача з 13.04.2004 по 20.12.2010, з 28.12.2010 по 30.06.2024 включено до Відомості щодо спеціального стажу за кодом підстави для обліку спецстажу ЗП3013Б1.

Згідно Довідника кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства (додаток № 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435), код підстави ЗП3013Б1 означає «працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій посад та показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення», постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 № 162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» і від 16 січня 2003 року «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», і за результатами атестації робочих місць».

Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач має право виходу на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 зі скороченням пенсійного віку.

Станом на дату звернення до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах Позивачу виповнився 51 рік.

09.10.2024, позивач через ВЕБ портал Пенсійного фонду України звернулася до територіальних органів ПФУ із заявою встановленого зразка про призначення пільгової пенсії за віком за Списком № 2, надавши всі необхідні документи. За принципом екстериторіальності зазначену заяву було передано на розгляд ГУ ПФУ в Харківській області.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 17.10.2024 №083850023659.

Відмовляючи Позивачу у призначенні пільгової пенсії за віком, відповідач 1 зазначає, що пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 55 років. Вік заявниці становить 51 рік. Необхідний страховий стаж становить не менше 25 років у жінок. Страховий стаж заявниці становить: 33 роки 7 місяців 25 днів. Необхідний пільговий стаж становить 10 років. Пільговий стаж заявниці становить 39 років 8 місяців 14 днів.

За наданими документами до загального страхового стажу зараховано всі періоди роботи. Пільговий стаж враховано повністю з урахуванням наданих наказів про атестацію робочих місць та даних, які містяться в Індивідуальних відомостях про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Особа має право на зниження пенсійного віку на 5 років.

Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату: 06.08.2028.

Не погоджуючись з рішенням відповідача 1 від 29.03.2023 № 083950016191, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

За приписамистатті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов`язком держави.

На підставіст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Як слідує зіст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно дост. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1ст. 92 Конституції Україниоснови соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною першоюстатті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003(далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується наКонституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цьогозакону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з пунктом «б»статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991(далі Закон № 1788-XIІ), у редакції чинній до прийняттяЗакону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день наіншихроботах ізшкідливимиіважкимиумовамипраці,-засписком № 2 виробництв, робіт, професій, посадіпоказників,затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатамиатестаціїробочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017, текстЗакону № 1058-IVдоповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці засписком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б»статті 13 Закону № 1788-XIIу редакціїЗакону № 213-VIII від 02.03.2015та пунктом 2 частини 2статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003у редакціїЗакону № 2148-VIII від 03.10.2017.

Такий стан правового регулювання існував до прийняттяКонституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідностіКонституції України(конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), статтю13, частину другу статті14, пункти «б» - «г» статті54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991зі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015.

Пунктом 3 цьогорішеннявирішено, що застосуванню підлягаєстаття 13 Закону № 1788-XIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

Отже, з 23.01.2020 в Україні існуютьдва закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б»статті 13 Закону № 1788-XIIв редакції згідно ізРішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 2 частини 2статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003в редакціїЗакону № 2148-VIII від 03.10.2017.

Відносно Позивача, правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б»статті 13 Закону № 1788-XIIв редакції згідно ізРішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за пунктом 2 частини 2статті 114 Закону № 1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силуст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України»Позивач вважає, що мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні № 1-р/2020 від 23.01.2020.

У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13, Закону № 1788-XII у редакції до внесення змінЗаконом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесенимиЗаконом України від 02.03.2015 № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першійстатті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування відповідачем до спірних правовідносин нормистатті 114 Закону № 1058-IVне відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч.2 ст.19, ч. 3 ст.22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Слід зазначити, що нормистатті 114 Закону України № 1058-IVабсолютно ідентичні нормамстатті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесенимиЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114Закону1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного вікуЗаконом України від 02.03.2015 № 213-VIIIтастаттею 14 Закону № 1058.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 дійшла висновку, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормамиЗакону № 1788-XIIз урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, таЗаконом № 1058-IV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбаченуКонвенцією про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України"). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме нормиЗакону № 1788-XIIз урахуванням Рішення № 1-р/2020, а неЗакону № 1058-IV.

Згідно ізст. 6 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i№ dubioprotributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованогост. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частиниРішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Слід зазначити, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписівст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на користь невладного суб`єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.

Так, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії, відповідач 1 віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, прийнято не на підставіКонституціїта діючого законодавства України, а відтак є незаконним та протиправним.

Щодо зарахування періодів роботи Позивача до її страхового стажу в подвійному розмірі зазначаємо наступне.

01.01.2004 набрав чинностіЗакон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі Закон № 1058).

Відповідно до його Преамбули, Закон № 1058, розроблений відповідно доКонституції Українита Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом абзацу першого частини 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

За правилами частини 4статті 24 Закону № 1058,періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

ПоложенняЗакону України «Про пенсійне забезпечення»застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Таке правове регулювання вказує на те, що положенняЗакону України «Про пенсійне забезпечення», в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т. ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за перерахунком пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно достатті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Таке право на зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не пов`язано із набранням чинності Закону № 1058. При цьому, для зарахування медичному працівнику стажу у подвійному розмірі необхідно враховувати саме специфіку місця роботи працівника, а не посади, що він обіймав.

Як зазначалося вище, в період з 13.04.2004 по 20.12.2010, та в період з 28.12.2010 по теперішній час Позивач працювала в психіатричних закладах охорони здоров`я на посадах медичних працівників.

Статтею 1 Закону України "Про психіатричну допомогу"психіатричний заклад - це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення, тощо всіх форм власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Психіатрична допомога - це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Відповідно до пунктом 2Інструкції "Про проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів", затвердженоїнаказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 2002 року № 12, що обов`язковий попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров`я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети (далі психоневрологічні заклади), та надають психіатричну допомогу за місцем проживання громадян.

Згідно спільного листа Міністерства праці і соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного фонду України від 29 грудня 2005 року № 625/0/15-05/039; № 10.01.09/2606; № 16918/02-20, психіатричні кабінети відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.

Тобто, періоди роботи позивача з 13.04.2004 по 20.12.2010, та з 28.12.2010 по 08.10.2024 є роботою у закладі надання психіатричної допомоги, тому зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Суд вважає, що відповідачем 1 не дотримано принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

В рішенні від 26.06.2014 в справі «Суханов та Ільченко проти України» ЄСПЛ наголосив, що зменшення розміру або припинення виплати установленої соціальної допомоги може становити втручання в право власності (пункт 52).

Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення ЄСПЛ у справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004). Якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантованіКонвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право (рішення ЄСПЛ у справі «Аманн проти Швейцарії» від 16.02.2000).

Таким чином, дії відповідача 1 щодо відмови у призначенні пенсії за віком позивачу та щодо відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу, суперечать нормам чинного законодавства України та становлять втручання в право власності позивача в розумінні статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд вважає, що відповідач 1 допустився надмірного формалізму під час винесення рішення від 29.03.2023 № 083950016191 про відмову у призначенні пенсії позивачу.

Поняття надмірного формалізму (суворого трактування державними органами національного законодавства) сформульовано в рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, Судом визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal").

При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії»).

Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення ЄСПЛ у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» та у справах «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

Обираючи ефективний спосіб правового захисту у спірних правовідносинах, суд виходить з наступного.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15.11.1996 у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява № 22414/93) зазначив, що ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект (рішення ЄСПЛ від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України»).

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії»).

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 (826/4418/14) від 16 вересня 2015 року.

У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення (рішення ЄСПЛ від 17.07.2008 року у справі «Каліч та інші проти Хорватії»).

На виконання постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16.03.2021 за № 339/35961 (далі Постанова № 25-1) внесено зміни до Порядку № 22-1.

З урахуванням внесених змін, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують екстериторіальний принцип призначення та перерахунку пенсій.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах позивачу та зобов`язання відповідача 2 пенсію за віком на пільгових умовах позивачу, із зарахуванням до страхового стажу відповідних періодів роботи та навчання позивача.

Згідно вимогстатті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2ст.77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною третьоюстатті 2 КАС Українипередбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1ст. 143 КАС Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульованіст.139 КАС України.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2,9,77,139,243,243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 17.10.2024 №083850023659 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 09.10.2024 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, та із зарахуванням до загального страхового стажу та врахуванням при обчисленні розміру пенсії періодів роботи з 13.04.2004 по 20.12.2010, та з 28.12.2010 по 08.10.2024 в подвійному розмірі.

Рішення набирає законної сили відповідно достатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленимистаттями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення виготовлено у повному обсязі та підписано суддею 21квітня 2025 року.

Суддя Р.В. Сацький