Рішення № 126779405, 22.04.2025, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 квітня 2025 року Справа № 640/21135/21 Провадження: ЗП/280/164/25 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕНТЕЛІ"

до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки

про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

28.07.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕНТЕЛІ" (далі - позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (далі - відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №240586 від 25.05.2021 у сумі 34000,00 грн., винесену Північним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки;

- стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ЕНТЕЛІ" судові витрати пов`язані на оплату судового збору 2270,00 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 12 000 грн.

Позовні вимоги аргументовано тим, що оскаржувана постанова була винесена з порушенням норм Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879. Зазначає, що адміністративно-господарський штраф був застосований до позивача за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм, а саме за перевищення навантаження на строєну ось. Вважає, що в момент контрольного зважування транспортний засіб позивача перевозив подільний вантаж, який не є сталим та під час руху транспортного засобу може змінювати розподіл навантажень на його вісі. Наведені властивості вантажу, позбавляють можливості відповідача, за відсутності відповідної (спеціальної) методики зважування, достовірно визначити його навантаження на кожну з вісей транспортного засобу під час руху, та встановити факт перевищення вагових обмежень позивачем під час перевезення. За таких обставин, на думку позивача, оскаржувана постанова прийнято відповідачем необґрунтовано та підлягає скасуванню.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 10.08.2021 відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач позовну заяву не визнав. У письмовому відзиві від 31.08.2021 посилається на те, що здійснюючи перевезення сипучого вантажу, перевізником повинно враховуватись, що під час руху по дорозі можливе пересипання вантажу та зміна ваги по осям, попри це перевізник повинен дотримуватись технічних характеристик, не навантажувати на автомобіль більше його технічних можливостей і не допускати перевантаження. Зазначає, що зважування транспортного засобу позивача здійснювалось на повіреному належним чином засобі вимірювальної техніки.

08.09.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечено проти доводів відповідача. Наполягає на тому, що подільний вантаж був розташований нерівномірно, зважування відбувалось на нерівному відрізку автошляху без спеціально відведеного місця, що підтверджується результатами зважування, з яких вбачається, що показники ваги сторони вантажу відрізняються. Посилається на безпідставне притягнення позивача до відповідальності на підставі абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки зазначена норма передбачає відповідальність перевезення вантажу без відповідного дозволу з перевищенням вагових норм, коли дозвіл на перевезення подільного вантажу із перевищенням вагових норм заборонено та відвідний дозвіл не видається.

Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд.

На виконання вимог Закону № 3863-ІХ наказом ДСА України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).

На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399 справу передано на розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.

18.02.2025 зазначена справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції суду на супровідному листі, та за результатом автоматизованого розподілу судової справи між суддями остання передана для розгляду судді Лазаренку М.С, присвоєно номер провадження ЗП/280/164/25.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.02.2025 адміністративну справу №640/21135/21 прийнято до провадження, призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

У встановлений судом в ухвалі від 24.02.2025 строк сторонами не надано жодних додаткових пояснень. За таких обставин, суд здійснює розгляд за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

12.04.2021 Придніпровським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято направлення на рейдову перевірку №010342 на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок від 09.04.2021 №33404/23.4/18-21.

15.04.2021 державними інспекторами Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на перехресті автодороги М18 та Р37 здійснено перевірку належного ТОВ фірма "ЕНТЕЛІ" транспортного засобу SCANIA, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

За результатами перевірки державними інспекторами Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки складено акт від 15.04.2021 №260939 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, довідку від 15.04.2021 №045529 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, акт від 15.04.2021 №027029 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів.

Під час перевірки виявлено порушення п. 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, а саме: перевезення вантажу цементно-піщана суміш, з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм на 39,55%, навантаження на строєну вісь склало 30,7 т при допустимих 22 т. Відповідальність за порушення передбачена абзацом 16 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

Згідно з актом від 15.04.2021 №0068992 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідки від 24.05.2024 № ДЗ 006622 про результати здійснення габаритно-вагового контролю, місце проведення габаритно-вагового контролю - на 39 км+800 м автодороги Н-16, повна маса автомобіля: нормативно допустима - 40 т, фактична - 36,35 т; відстань між осями (метрів): 2/2,2/1,5; осьові навантаження: нормативно допустиме - 11/22, фактичне: 5,65/8,65/11,35/10,7.

Державним інспектором Придніпровського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки здійснено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 15.04.2021.

25.05.2021 Північним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №240586, якою стягнуто з ТОВ фірма "ЕНТЕЛІ" адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000 грн.

Вважаючи постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №240586 від 25.05.2021 протиправною, позивач звернувся до суду з метою її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (в редакції, чинною станом на виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Згідно з абзацом 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 за № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 за №103 (далі - Положення №103), визначено, що Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Так, Укртрансбезпека відповідно до підпунктів 2, 19 пункту 5 Положення №103 відповідно до покладених на неї завдань, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Згідно з пунктом 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Отже, Державній службі України з безпеки на транспорті в особі її відділів державного нагляду (контролю) в областях надано право здійснювати державний контроль за додержанням вимог законодавства на автомобільному транспорті та за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.

Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (стаття 1 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2 Порядку №1567).

Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка (пункт 12 Порядку №1567).

Приписами пункту 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється, поряд з іншим: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до пункту 20 Порядку №1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.

Також пунктом 21 Порядку №1567 передбачено, що у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

За змістом пункту 22 Порядку №1567 у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.

Осьові навантаження щодо місцевих доріг визначені відповідно до підпункту (в) пункту 22.5 Правил Дорожнього руху, де максимально допустиме навантаження при відстані між осями від 1,3 м - 11,5 т.

Максимально допустима маса вантажних транспортних засобів для доріг місцевого значення згідно підпункту (б) пункту 22.5 Правил дорожнього руху України - 24 т.

Рух транспортних засобів та їх составів, фактична маса та навантаження на вісь яких перевищують параметри, визначені підпунктами б та в цього пункту, у разі перевезення подільних вантажів забороняється.

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні затверджений постановою КМУ Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі за текстом - Порядок № 879).

Згідно з підпунктом 6 пункту 2 Порядку №879, вимірювальне і зважувальне обладнання - технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Пунктом 13 Порядку № 879 передбачено, що під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури.

Крім того, за п. 20-3 цього Порядку, під час вимірювання габаритних параметрів, загальної маси, навантаження на одиночну вісь, здвоєні осі, строєні осі враховуються вимоги опису до свідоцтва про затвердження типу засобу вимірювання, інструкції з експлуатації відповідного вагового обладнання та обов`язкові метрологічні вимоги, визначені законодавством параметрами, правилами, нормами та нормативами.

Із аналізу наведених положень слідує, що зважування транспортних засобів здійснюється за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, яке повинне утримуватись у робочому стані, періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачою відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Вимоги, яким повинні відповідати засоби вимірювальної техніки, які призначені для застосування у сфері законодавчо регульованої метрології (далі - засоби вимірювальної техніки), коли вони надаються на ринку та/або вводяться в експлуатацію для виконання завдань, пов`язаних з вимірюваннями закріплені у Технічному регламенті законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою КМ України від 13.01.2016 № 94 (далі - Технічний регламент).

Відповідно до пункту 2 вказаного акту, дія цього Технічного регламенту поширюється на засоби вимірювальної техніки, перелік яких наведено у додатку 1.

У Додатку 1 Технічного регламенту закріплений перелік засобів вимірювальної техніки, призначених для застосування у сфері законодавчо регульованої метрології, на які поширюється дія Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, зокрема у п. 52 закріплено прилади автоматичні для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантажень на вісь.

Згідно з пунктом 10 Технічного регламенту засоби вимірювальної техніки можуть бути надані на ринку та/або введені в експлуатацію тільки у разі, коли вони відповідають вимогам цього Технічного регламенту.

Верховний Суд у постановах від 02.08.2018 у справі №820/1420/17, від 03.07.2019 у справі №819/1381/16 та від 09.08.2019 у справі №817/1051/16 зазначив, що свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки свідчить, що цей засіб може використовуватись.

До матеріалів справи долучено копію свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки (ваги автомобільні підкладні моделі AS у складі вимірювального приладу №09-224, вантажоприймальні платформи №09-460 та №09-488) від 31.07.2020 № 34-00/2014, виданого ДП "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів" (чинне до 31.07.2021). Свідоцтвом встановлено, що засіб вимірювальної техніки відповідає вимогам ГОСТ 29329-92 "Весы для статического взвешивания. Общие технические требования".

Таким чином, габаритно-ваговий контроль транспортного засобу позивача, здійснювався технічними засобами, що пройшли повірку, мають відповідне свідоцтво про повірку, у зв`язку із чим є придатними до застосування.

Щодо доводів позивача про те, що предметом перевезення був вантаж, який є рухомим під час руху транспортного засобу, а тому його маса є несталою в різних точках автомобіля, то суд зазначає таке.

Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 2014 року «Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні» (далі також - Правил перевезення) на водія та перевізника покладено ряд обов`язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу.

Відповідно до підпунктів 8.14-8.15 розділу 8 Правил перевезення, навантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху.

Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення.

Згідно з пунктом 12.1 розділу 12 Правил перевезення, при транспортуванні вантажів слід дотримувати вимог Правил дорожнього руху України.

Пунктом 12.5 розділу 12 вказаних Правил перевезення передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Згідно з приписами пункту 8.20 розділу 8 зазначених Правил водій зобов`язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу.

Отже, водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема рухомого вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов`язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху, а тому суд вважає, що доводи позивача щодо рухомості вантажу і, як наслідок, неможливості забезпечення його сталості в різних точках автомобіля, є безпідставними.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем встановлено перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм на 39,55%. При перевезенні подільного вантажу, навантаження на строєну вісь склало 30,7 т при допустимих 22 т.

Згідно п. 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Стаття 33 Закону України «Про автомобільні дороги» передбачає, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Єдині вимоги до проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, викладені в Правилах проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 (далі - Правила № 30).

Відповідно до п.2 Правил № 30 транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

За змістом пункту 4 Правил №30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.

Відповідно до п.5 Правил № 30, рух транспортних засобів та їх составів загальною масою до 40 тонн включно, якщо вони не є великогабаритними і контейнеровозів загальною масою до 46 тонн включно та заввишки від поверхні дороги до 4,35 метра включно (на встановлених Укравтодором, Укртрансбезпекою і Національною поліцією маршрутах, які погоджено з організаціями, зазначеними в пунктах 9-13 цих Правил), здійснюється без дозволу.

Відповідно до п. 1.10 ПДР, габаритно-ваговий контроль це перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю.

Між тим, механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (далі - великовагові та/або великогабаритні транспорті засоби), що використовуються на автомобільних дорогах загального користування визначає Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879.

Згідно пп.пп. 2, 3, 4 п. 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, терміни, що вживаються у цьому Порядку, мають таке значення:

вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології;

великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки;

габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Згідно п. 12 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Згідно п. 15 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.

Згідно п. 18 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.

Так, з аналізу вимог законодавства вбачається обов`язок водія знати та дотримуватись максимально допустимої маси вантажу, яку він може перевезти транспортним засобом, і її розподіл по осях. Також, визначено заборону водію здійснювати рух транспортного засобу з перевищенням визначених обмежень з перевезення небезпечних вантажів.

Також, правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними: перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі, а перевезення подільного вантажу з перевищенням навантаження на вісі заборонено.

Головною метою такої заборони є збереження автомобільних доріг та попередження їх передчасного руйнування. Внаслідок цього й встановлено заборону з перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм без будь-яких винятків.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документу про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Непред`явлення вказаних документів під час проведення перевірки свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.

У даному випадку позивач перевозив подільний вантаж, а отже з урахуванням вищевикладених норм права перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм відповідно до п.22.5 Правил дорожнього руху заборонено.

Відтак, чинним законодавством встановлена імперативна заборона на перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу.

Аналіз вказаної норми абз.16 ч.1 ст.60 Закону №2344-ІІІ (у редакції на дату здійснення габаритно-вагового контролю та складення акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів) дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за вказаною нормою необхідним є встановлення факту перевезення вантажу без відповідного дозволу.

Оскільки видача дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, не передбачена, то на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 16 частини 1 статті 60 Закону № 2344-IIІ за відсутність такого дозволу.

На користь такого висновку свідчать і подальші зміни внесені Законом №1534-IX від 03.06.2021 до абз.16 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III, які набрали чинності 01.10.2021.

Так, законодавцем викладено абз. 16 ч.1 ст.60 Закону №2344-IIІ у новій редакції із визначенням окремо відповідальності за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу та окремо відповідальності за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні подільного вантажу.

Тобто, тільки з 01.10.2021 законодавцем встановлена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу за перевищення встановлених габаритно-вагових норм при перевезення подільного вантажу.

Висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 814/1460/16, згідно якої, чинним законодавством взагалі забороняється перевезення подільних вантажів з перевищенням вагових параметрів автомобільними дорогами (пункт 22.5 Правил дорожнього руху), тому дозвіл на рух такого вантажу не видається, а може лише бути застосована відповідальність у вигляді плати за проїзд, якщо при зважуванні вантажу встановлено порушення вагових параметрів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в діях позивача відсутній склад правопорушення, передбаченого абзацом 16 частини 1 статті 60 Закону № 2344-IIІ.

За встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно оскаржуваною постановою застосовано до позивача адміністративно-господарський штраф згідно абз.16 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III, у редакції, чинній на дату здійснення габаритно-вагового контролю та складення акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, за відсутність дозволу на участь у дорожньому русі транспортного засобу, вагові параметри якого перевищують нормативні, оскільки перевезення подільного вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм заборонено та видача відповідного дозволу на перевезення подільного вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових не передбачена, що свідчить про відсутність в діях позивача складу правопорушення, передбаченого абз.16 ч.1 ст.60 Закону №2344-IIІ, у наведеній редакції.

Також, представником позивача заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.

За правилами ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, витрат пов`язаних з проведенням експертизи.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин 6, 7 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копію договору № АО-09/07/2021 про надання правової допомоги від 09.07.2021; копію акта № 1 надання послуг до договору №АО-09/07/2021 від 09.07.2021.

Докази фактичної сплати позивачем послуг з професійної правничої допомоги (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) в матеріалах справи відсутні.

Крім того, у наданих представником позивача до матеріалів справи документах не відображено, кількості витраченого адвокатом на виконання робіт (надання послуг) часу (годин), вартості години за певний вид послуги, детального опису робіт проведених адвокатом (наданих послуг), позивачем не конкретизовано та необґрунтовано витрачений час на правничу допомогу, не деталізовано, які роботи проведені адвокатом в рамках надання послуг.

Суд зазначає, що вимога подання детального опису є обов`язковою і пов`язана з тим, що розмір гонорару та розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, не є тотожними. Особа може сплатити адвокату в якості гонорару будь-яку суму, але відшкодуванню за нормами КАС України підлягають лише ті витрати на професійну правничу допомогу, які доведені належними доказами, зокрема детальним описом робіт (наданих послуг).

Оскільки представником позивача не дотримано вимог ч. 4 ст. 134 КАС України, підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2270,00 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕНТЕЛІ" (03037, м. Київ, вул. П. Радченко, буд. 14; код ЄДРПОУ 23931770) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (03083, м. Київ, просп. Науки, буд. 57; код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати постанову Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №240586 від 25.05.2021 у сумі 34000,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Північного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЕНТЕЛІ" судовий збір у розмірі 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 22.04.2025.

Суддя М.С. Лазаренко