Рішення № 126778660, 21.04.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2025 року Справа№200/1556/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови про стягнення виконавчого збору,

встановив:

04 березня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі позивач, ГУ ПФУ в Донецькій області) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі відповідач), надісланий через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» 04 березня 2025 року, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02 квітня 2025 року позивач просив:

-скасувати постанову, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ігнатьєвим Ю.П. 20 лютого 2025 року, прийняту в межах виконавчого провадження № 77257573, про стягнення виконавчого збору в розмірі 32000,00 грн.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

07 березня 2025 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

12 березня 2025 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви від 11 березня 2025 року, до якої доданий документ про сплату судового збору.

02 квітня 2025 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви від 02 квітня 2025 року, в якій позивач просив вважати відповідачем Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції та виклав свої позовні вимоги у новій редакції.

02 квітня 2025 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених ст. ст. 268-272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС); призначив справу до розгляду в судовому засіданні на 18 квітня 2025 року о 09 годині 00 хвилин; встановив строк для подання заяв по суті справи; витребував у відповідача докази.

Про дату, час і місце проведення судового засідання сторони повідомлені в порядку, визначеному КАС.

Сторони в судове засідання не з`явилися, (явку своїх представників не забезпечили).

З огляду на відсутність підстав, з якими норми ст. 205 КАС пов`язують необхідність відкладення розгляду справи в судовому засіданні, на підставі ч. 9 цієї статті, 18 квітня 2025 року суд постановив ухвалу про розгляд справи в письмовому провадженні.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, який містив клопотання про залучення третьої особи і витребування доказів.

18 квітня 2025 року суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

18 квітня 2025 року суд постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

Як на час прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі, так і на час розгляду справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації проти України, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».

Указом Президента України від 14 січня 2025 року № 26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 05 грудня 2024 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області видав виконавчий лист на виконання рішення від 10 січня 2024 року у справі № 243/5665/23 про зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року.

20 лютого 2025 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 77257573 з примусового виконання цього виконавчого документа; надав боржнику строк 10 робочих днів для повідомлення про виконання рішення.

Також 20 лютого 2025 року державний виконавець виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.

Листом від 03 березня 2025 року № 0500-0405-5/18151 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Відділ ПВР Управлінні ЗПВР у Донецькій області) про виконання рішення суду, в якому наголосило на факті самостійного добровільного виконання цього судового рішення до відкриття виконавчого провадження.

Позивач відзначив, що в межах компетенції відповідно до покладених судом зобов`язань виконав рішення суду у справі № 243/5665/23 та нарахував ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року.

Позивач покликався на норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 1, п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 13, п. 1 ч. 2 ст. 18, п. 1 ч. 1, ч. ч. 5, 6 ст. 26, ч. ч. 1, 3, 4, 5, 9 ст. 27, п. п. 9, 17 ч. 1 ст. 39 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404), п. 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, (далі Інструкція № 512) і зазначив, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується), пов`язується з початком примусового виконання; примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому останній одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору; стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця.

Разом з цим позивач наголошував на тому, що як боржник у виконавчому провадженні № 77257573 вчинив дії щодо виконання рішення суду у справі № 243/5665/23 ще до відкриття виконавчого провадження № 77257573, тобто виконав рішення суду самостійно в добровільному порядку, а тому відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

Вважаючи постанову від 20 лютого 2025 року про стягнення виконавчого збору протиправною і такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Просив задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав; доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.

Зазначив, з аналізу норм ст. 27 Закону № 1404 слідує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку з імовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Відповідно до ч. 9 ст. 27 Закону № 1404 виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконане до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

З вказаного слідує, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання.

Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження державний виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

На примусовому виконанні Відділу ПВР Управління ЗПВР у Донецькій області перебуває виконавчий лист № 243/5665/23 про зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року.

20 лютого 2025 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 77257573.

Також 20 лютого 2025 року в межах виконавчого провадження № 77257573 державний виконавець виніс оскаржувану постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 32 000,00 грн.

Листом від 03 березня 2025 року № 0500-0405-5/18151 «Про надання інформації на ОСОБА_1 » боржник повідомив про проведення нарахування на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотриманих за життя ОСОБА_2 пенсійних виплат за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року, а також про те, що нарахована сума недоотриманої пенсії, як така, що не передбачена бюджетом Пенсійного фонду України та потребує додаткового фінансування, буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу.

При цьому боржник зазначив, що нарахована доплата недоотриманої пенсії нарахована на користь ОСОБА_1 , що належала спадкодавцю ОСОБА_2 , облікована ГУ ПФУ в Донецькій області та включена до переліку отримувачів станом на 1 січня 2025 року. Виплата коштів буде проводитись після прийняття бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат згідно з Порядком виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 року № 1165, (далі Порядок № 1165), потребує додаткового фінансування та буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу.

Відповідач відзначив, що надана боржником інформація свідчить, що рішення суду залишається невиконаним в частини зобов`язання боржника виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року в сумі 85 795,10 грн.

У зв`язку з тим, що до відкриття виконавчого провадження рішення суду в повному обсязі боржником не виконано, положення ч. 9 ст. 27 та п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідач відзначив, що державним виконавцем врахована наявність об`єктивних обставин, що перешкоджають боржнику виконати рішення суду в повному обсязі, зокрема відсутність відповідного бюджетного фінансування, у зв`язку із чим штраф згідно зі ст. 75 Закону № 1404 за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення суду на боржника не накладався.

Просив відмовити в позові.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010) зареєстровано як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.

В провадженні Слов`янського міськрайонного суду Донецької області перебувала цивільна справа № 243/5665/23 (провадження № 2/243/296/2024) за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання права власності в порядку спадкування.

10 січня 2024 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення у справі 243/5665/23, яким позов задовольнив частково, а саме:

- визнав за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на недоотримані пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року;

- зобов`язав ГУ ПФУ в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2024 року набрало законної сили на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2024 року.

05 грудня 2024 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області на виконання рішення від 10 січня 2024 року у справі № 243/5665/23 видав виконавчий лист.

Відповідач Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (ідентифікаційний код 43316700) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.

Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Відділ ПВР Управління ЗПВР у Донецькій області) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, є структурним підрозділом та підпорядковується Східному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції через Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (п. 1 розділу І Положення про Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, затвердженого наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 13 жовтня 2022 року № 121/7, (далі Положення № 121/7)).

Згідно з пп. 3 п. 1 розділу ІІ Положення № 121/7 одним із основних завдань Відділу ПВР Управління ЗПВР у Донецькій області є забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пп. 1 п. 1 розділу ІІІ Положення № 121/7 Відділ ПВР Управління ЗПВР у Донецькій області здійснює своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень у порядку, визначеному законодавством.

На підставі наданих сторонами і наявних в Автоматизованій системі виконавчого провадження матеріалів виконавчого провадження № 77257573 суд встановив такі обставини.

20 лютого 2025 року головний державний виконавець Відділу ПВР Управління ЗПВР у Донецькій області Ігнатьєв Ю.П. за наслідками розгляду заяви про примусове виконання виконавчого листа № 243/5665/23, виданого Слов`янським міськрайонним судом Донецької області, про зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року, виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 77257573.

Сторонами цього виконавчого провадження є:

боржник ГУ ПФУ в Донецькій області;

стягувач ОСОБА_1 .

Постанова обґрунтована тим, що виконавчий документ вступив у законну силу 11 вересня 2024 року, а тому, керуючись ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону № 1404, державний виконавець постановив:

1. відкрити виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 243/5665/23, виданого 05 грудня 2024 року Слов`янським міськрайонним судом Донецької області, про зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року;

2. зобов`язав боржника протягом 10 робочих днів повідомити про виконання рішення суду;

3. стягнув з боржника виконавчий збір в розмірі 32000,00 грн.

Разом із супровідним листом від 20 лютого 2025 року № 4451/4452 постанова про відкриття виконавчого провадження надіслана на адресу стягувача і боржника.

20 лютого 2025 року у виконавчому провадженні № 77257573 головний державний виконавець Відділу ПВР Управління ЗПВР у Донецькій області Ігнатьєв Ю.П. виніс постанову про стягнення виконавчого збору.

Постанова обґрунтована тим, що відповідно до ст. 27 Закону № 1404 виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Ураховуючи викладене та керуючись ст. ст. 3, 27, 40 Закону № 1404 державний виконавець постановив:

1. стягнути з боржника ГУ ПФУ в Донецькій області виконавчий збір у розмірі 32 000,00 грн;

2. стягувач Держава в особі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;

3. постанова про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом та набирає чинності з моменту її винесення;

4. строк пред`явлення до виконання три місяці.

Разом із супровідним листом від 20 лютого 2025 року № 4453 постанова про стягнення виконавчого збору надіслана на адресу сторін виконавчого провадження.

Листом від 03 березня 2025 року № 0500-0405-5/18151 «Про надання інформації на ОСОБА_1 » ГУ ПФУ в Донецькій області як боржник у виконавчому провадженні повідомило державному виконавцю такі відомості щодо виконання рішення суду у справі № 243/5665/23.

Боржник стверджував, що в межах компетенції відповідно до покладених судом зобов`язань виконав рішення суду та провів нарахування на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року.

Нарахована сума недоотриманої пенсії згідно з рішенням суду за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року у сумі 85 795,10 грн, як така, що не передбачена бюджетом Пенсійного фонду України та потребує додаткового фінансування, буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу.

Реалізація прав на пенсійне забезпечення осіб, які змушені залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації тощо, здійснюється органами Пенсійного фонду України відповідно до пенсійного законодавства України, Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон № 1706), Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, (далі Порядок № 509) та постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі Постанова КМУ № 637).

Механізм виплати пенсій, які не виплачено за період до місяця відновлення їх виплати внутрішньо переміщеним особам органами Пенсійного фонду України визначений Порядком № 1165.

Відповідно до Порядку № 1165 пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів Державного бюджету України на відповідний рік.

Облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), а також про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку із смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб або осіб, які проживали на тимчасово окупованій території України і не були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи на контрольованій Україною території (за наявності нарахованих сум, що підлягають виплаті за період до місяця відновлення виплати пенсій або до місяця смерті особи) (далі рішення), та у сформованому на їх підставі переліку отримувачів виплат за минулий період (далі перелік отримувачів).

Пенсійні виплати за минулий період згідно з Порядком № 1165 проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року.

На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абз. 2 п. 1 Порядку № 1165, відповідно до бюджетного розпису.

Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.

У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата, проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.

Відповідно до Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31 серпня 2009 року № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 вересня 2009 року за № 897/16913 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09 грудня 2021 року № 35-1), (далі Порядок № 21-2) кошти Державного бюджету України передбачаються в бюджеті Пенсійного фонду України в обсягах, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Сума коштів на погашення заборгованості з пенсійних виплат за минулий період, у тому числі нарахованих на виконання рішень суду, що набрали законної сили, буде визначена у бюджеті Пенсійного фонду України після його затвердження.

Таким чином, суми недоотриманої пенсії, нараховані на користь ОСОБА_1 , що належали спадкодавцю ОСОБА_2 , обліковані ГУ ПФУ в Донецькій області та включені до переліку отримувачів станом на 1 січня 2025 року. Виплата означених коштів буде проводитись після прийняття бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік в межах затверджених бюджетних призначень для здійснення відповідних виплат згідно з Порядком № 1165.

На підставі викладеного та відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39, п. 9 ст. 27 Закону № 1404 ГУ ПФУ в Донецькій області просило закінчити виконавче провадження № 77257573 у зв`язку з фактичним виконанням рішення суду.

При цьому ГУ ПФУ в Донецькій області не наданого жодних доказів на підтвердження інформації, викладеної в листі від 03 березня 2025 року № 0500-0405-5/18151, ні державному виконавцю, ні в подальшому суду.

Як свідчить Інформація про виконавче провадження № 77257573, яка станом на 21 квітня 2025 року міститься в Автоматизованій системі виконавчого провадження, це виконавче провадження ще не завершено.

Докази п о в н о г о виконання боржником виконавчого листа, виданого на виконання рішення суду у справі № 243/5665/23, як д о відкриття виконавчого провадження № 77257573, так і п і с л я його відкриття, ні державному виконавцю, ні суду ГУ ПФУ В Донецькій області не надало.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Для вирішення публічно-правового спору, що виник між сторонами, оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору від 20 лютого 2025 року належить перевірити на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404).

На час виникнення спірних правовідносин Закон № 1404 діяв в редакції від 09 лютого 2025 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Засади виконавчого провадження визначені ст. 2 Закону № 1404.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1404 виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.

Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби, їх завдання та правовий статус визначає Закон України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі Закон № 1403).

Згідно зі ст. 1 Закону № 1403 примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом № 1404 випадках на приватних виконавців.

Систему органів примусового виконання визначає ч. 1 ст. 6 Закону № 1403.

Цю систему становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейських судів, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підприємствах, визначених законом або міжнародними договорами України.

Ч. 1 ст. 18 Закону № 1404 на виконавця покладений обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Початок виконання примусового виконання рішення визначає ст. 26 Закону № 1404.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, […].

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 27 цього Закону.

Згідно з приписами абз. 1 ч. 6 ст. 26 Закону № 1404 за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 27 Закону № 1404, виконавчий збір це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону № 1404 за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується […] в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника юридичної особи.

Абз. 1 ч. 4 ст. 27 Закону № 1404 установлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби (абз. 3 ч. 4 ст. 27 Закону № 1404).

Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону № 1404 виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот);

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Відповідно до ч. 6 ст. 27 Закону № 1404 у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Згідно з ч. 7 ст. 27 Закону № 1404 у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Ч. 9 ст. 27 Закону № 1404 передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 17 ч. 1 ст. 39 цього Закону. […]

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону № 1404 виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

[…]

9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

[…]

17) списання згідно з п. п. 2-3, 2-4 та пп. 26.2 п. 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа;

[…].

Верховний Суд в постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 480/3452/19 навів висновок про те, що:

«[…]

З аналізу вказаних норм Закону № 1404-VІІІ в редакції Закону № 2475-VIII слідує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

З вказаного слідує, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця.

[…]».

Аргументація позивача щодо протиправності постанови про стягнення виконавчого збору зводиться до твердження про те, що ГУ ПФУ в Донецькій області виконало рішення суду у справі № 243/5665/23 до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2024 року у справі 243/5665/23 має зобов`язальний характер.

Для повного виконання цього судового рішення ГУ ПФУ в Донецькій області мало:

1. н а р а х у в а т и ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року;

2. в и п л а т и т и ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України наголосив на тому, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абз. 3 п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також Конституційний Суд України в Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який, зокрема, в п. 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене ст. 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (п. 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; п. 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; п. п. 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; п. 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку в п. 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з ч. 2 ст. 18 ЦПК невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, а також ст. ст. 2, 18 ЦПК.

Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

ГУ ПФУ в Донецькій області листом від 03 березня 2025 року № 0500-0405-5/18151 «Про надання інформації на ОСОБА_1 » повідомило про те, що в межах компетенції відповідно до покладених судом зобов`язань виконало рішення суду та провело нарахування на користь ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року.

Також ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило, що нарахована сума недоотриманої пенсії згідно з рішенням суду за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року у сумі 85 795,10 грн, як така, що не передбачена бюджетом Пенсійного фонду України та потребує додаткового фінансування, буде фактично виплачена після отримання відповідного фінансового ресурсу; виплата проводитиметься згідно з Порядком № 1165.

Таким чином, станом на квітень 2025 року ГУ ПФУ в Донецькій області не виконало в повному обсязі рішення суду у справі № 243/5665/23, зокрема, не надало докази в и п л а т и ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом недоотримані за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійні виплати за період з 01 квітня 2016 року по 16 серпня 2019 року в сумі 85 795,10 грн.

При цьому суд зазначає, що відсутність додаткового бюджетного фінансування з боку Пенсійного фонду України не свідчить про виконання рішення суду в повному обсязі, а лише підтверджує, що таке невиконання обумовлено об`єктивними обставинами, незалежними від посадових осіб ГУ ПФУ в Донецькій області.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Донецькій області, всупереч ст. 129-1 Конституції України, ст. ст. 2, 18 ЦПК, неповністю виконало рішення суду, оскільки заборгованість в сумі 85 795,10 грн до теперішнього часу стягувачу не виплачена.

З наведених вище мотивів суд відхиляє аргументи позивача, які зводяться до того, що ГУ ПФУ в Донецькій області виконало рішення суду у справі № 243/5665/23 до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 77257573, що мало місце 20 лютого 2025 року.

З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови головного державного виконавця Відділу ПВР Управління ЗПВР у Донецькій області Ігнатьєва Ю.П. від 20 лютого 2025 року про стягнення виконавчого збору, яка винесена у виконавчому провадженні № 77257573.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що:

- під час винесення цієї постанови державний виконавець діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені Законом № 1404;

- позивач як боржник у виконавчому провадженні не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, з існуванням яких ст. 27 Закону № 1404 пов`язує нестягнення виконавчого збору, в тому числі факт повного виконання рішення суду у справі № 243/5665/23 до винесення постанови від 20 лютого 2025 року про відкриття виконавчого провадження № 77257573.

Відтак, суд вважає слушними заперечення відповідача, які полягають у тому, що норми ч. 9 ст. 27 Закону № 1404 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Також не підлягає застосуванню до спірних правовідносин норма п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону № 1404, на яку покликається позивач, оскільки рішення суду у справі № 243/5665/23 має зобов`язальний характер, а його виконання не здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Таким чином, у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.

Суд надав оцінку основним доводам і запереченням сторін. Решта доводів і заперечень сторін не спростовують висновків суду по суті позовних вимог.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС судові витрати не підлягають розподілу.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. У задоволенні адміністративного позову Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови про стягнення виконавчого збору відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Повне судове рішення складено 21 квітня 2025 року.

Суддя Т.О. Кравченко