Ухвала суду № 126773240, 14.04.2025, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 2018/2-325/11

н/п 4-с/953/11/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2025 р. Київський районний суд м. Харкова у складі:

судді Єфіменко Н.В.,

за участі секретаря Лущан В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах боржника ОСОБА_2 на бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відмови у знятті арешту майна, -

встановив:

27 грудня 2024 року ОСОБА_1 (далі: представник боржника), яка діє в інтересах боржника ОСОБА_2 (далі: боржник) звернулась до суду зі скаргою на бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі: державний виконавець) що полягає у відмові зняття арешту з майна.

В обґрунтування скарги представник боржника зазначила, що у провадженні даржавного виконавця перебувало виконавче провадження №31339323 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Форум», правонаступником якого є ТОВ «Інвестмаш Плюс» (далі: стягувач), заборгованості у сумі 383178,15 грн., у межах якого державним виконавцем винесена постанова про накладення арешту на майно боржника із забороною відчуження. 11.08.2016 зазначене виконавче провадження завершене на підставі п.8 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження», однак арешт з майна боржника не знятий. 23.10.2024 заявник звернувся до заінтересованої особи із заявою про зняття арешту. 18.12.2024 на електронну адресу представника надійшов лист державного виконавця датований 21.11.2024 про відмову у знятті арешту.

До судового засідання боржник, стягувач та державний виконавець, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з`явились. Боржник та його представник розгляд справи просили здійснювати за своєї відсутності, стягувач та державний виконавець причину неявки не сповістили.

Відповідно до ч.2 ст.447 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути подану скаргу за відсутності стягувача, боржника та державного виконавця.

Обставини, встановлені судом при розгляді даної скарги:

29.11.2011 рішенням Київського районного суду м. Харкова стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Форум» заборгованість за кредитним договором №0474/08/12-AL7v в розмірі 381358,15 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120 грн. 05.07.2011 ухвалою апеляційного суду Харківської області вищезазначене рішення залишене без змін.

21.02.2012 державним виконавцем Київського ВДВС ХМУЮ відкрите виконавче провадження №31339323.

01.03.2012 постановою державного виконавця Київського ВДВС ХМУЮ накладений арешт на все майно боржника із забороною на його відчуження.

11.06.2016 ВП №31339323 завершене на підставі п.8 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження», у відділ на примусовому виконанні ВП №31339323 не перебуває, паперові матеріали справи знищені, що підтверджується листом Київського ВДВС у м.Харкові СМУМЮ №81237 від 26.06.2024.

В якості підстави завершення виконавчого провадження державним виконавцем вказаний п.8 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» який станом на 11.06.2016 передбачав: «Коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно».

22.08.2018 ПАТ «БАНК «Форум» відступив право вимоги за кредитним договором №0474/08/12-AL7v ТОВ «Інвестмаш Плюс», що підтверджується листом Національного банку України №184 від 27.09.2024, договором факторингу №1268-Ф від 22.08.2018.

23.10.2024 боржник звернувся до державного виконавця із заявою про зняття арешту.

21.11.2024 боржнику відмовлено у знятті арешту з посиланням на ч.5 ст.59 ЗУ «Про виконавче провадження», рекомендовано звернутися до суду, що підтверджується листом №149837 від 21.11.2024 за підписом державного виконавця.

Мотиви, з яких виходить суд при вирішенні даної скарги та застосовані норми права:

Згідно зі ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа, пред`явлення його до виконання та повернення стягувачу були врегульовані Законом №606-XIV, який втратив чинність 05.10.2016.

За змістом ст.11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону №606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із ст.49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із ст.47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із ст.48 цього Закону.

Згідно з п.4 ч.1 ст.47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст.22 цього Закону, що передбачено ч.5 ст.47 Закону № 606-XIV.

У постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі№ 817/928/17 зазначено, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження.

Згідно з положеннями ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

В постановах від 07.07.2021 у справі №2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03.112021 у справі №161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22.12.2021 у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26.01.2022 у справі №127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), від 18.01.2023 у справі №127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження №61-12406св21), від 17.04.2024 у справі № 442/5495/13-ц, від 28.08.2024 у справі № 947/36027/21 Верховний Суд дійшов висновку, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05.10.2016 у набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі: ЗУ№1404-VIII).

Згідно з п. 5 роз. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ№1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення п. 5 роз. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ№1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до п.7 роз. ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ№1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05.10.2016 виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За частиною ч.1,ч.2, п.1 ч.4 ст.12 ЗУ№1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Таким чином, оскільки виконавчий лист, на підставі якого відкрите ВП №31339323, 11.06.2016 повернутий стягувачу, то повторно міг пред`являтися у строк до 12.06.2019.

Відомостей про звернення стягувача до суду у справі №2018/2-325/11 із заявами про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, видачу дубліката виконавчого документа або заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження, як і доказів оскарження стягувачем постанови державного виконавця від 11.06.2016 про повернення виконавчого документу з підстав передбачених п.8 ч.1 ст.47 Закону №606-XIV, суду не надано.

Отже, враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту, накладеного на майно боржника із забороною на його відчуження, та відсутність у необхідності подальшого застосування цього арешту, суд дійшов висновку, що право боржника підлягає захисту шляхом зняття арешту з майна боржника із забороною його відчуження, застосованого постановою державного виконавця 01.03.2012 запис про обтяження №12229382.

При цьому слід враховувати те, що наявність протягом тривалого часу, 12 років, не скасованого арешту майна боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

З урахуванням викладеного, скарга підлягає задоволенню.

Щодо витрат на правову допомогу в сумі 5000 грн.

Згідно із ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому сам факт оплати таких послуг не є обов`язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи (постанова ВС від 28.09.2021 року у справі № 160/12268/19).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.6 ст.137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише за доведеності, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, що склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання розподілу судових витрат. Вирішуючи це питання, суд має оцінювати витрати, що підлягають компенсації за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність (п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

На підтвердження наданих юридичних послуг позивач надав: договір про надання правничої допомоги №03/06/24НА від 07.06.2024; платіжні інструкції №9344-5482-1380-9242 від 07.06.2024, №9353-3489-5907-6715 від 03.09.2024; додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 03.09.2024; акт надання наданих послуг від 24.12.2024; детальний опис від 24.12.2024; ордер серії ВІ № 1266992 від 24.12.2024 для надання правничої допомоги.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).

Разом з тим, суд враховує, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідача таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що скарга на бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відмови у знятті арешту на майно

є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної роботи, а саме консультації, складання та подання скарги, розгляд справи в порядку, що не потребує участі адвоката в судових засіданнях, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.

З урахуванням наведеного, враховуючи повне задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача 2 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та необхідних процесуальних дій сторони.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, у відповідності до вимог ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.

Керуючись ст. 447 ЦПК України, суд, -

постановив:

Скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відмови у знятті арешту на майно, - задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту з належного ОСОБА_2 майна в межах виконавчого провадження №31339323 за виконавчим листом №2018/2-325/11 від 12.09.2011, виданого Київським районним судом м. Харкова.

Зобов`язати Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з усього належного ОСОБА_2 майна, який було накладено в межах виконавчого провадження № 31339323 постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП №31339323 від 01.03.2012, реєстраційний номер обтяження 12229382.

Стягнути з Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_2 витрати зі плати судового збору в сумі 2000 (дві тисячі) грн.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення, та може бути оскаржена протягом 15 днів з дня підписання її повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду.

Суддя Н.В.Єфіменко