Ухвала суду № 126747718, 21.04.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відкриття провадження у справі

21 квітня 2025 року Справа №200/2749/25

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Молочна І. С., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

16 квітня 2025 року ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ; рнокпп НОМЕР_2 ), позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягала в здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 08 днів та додаткової відпустки як учаснику бойових дій в кількості 14 днів у рік звільнення без застосування коефіцієнту 2,5 відповідно до вимог урахування вимог пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в кількості 20 днів та додаткової відпустки як учаснику бойових дій в кількості 35 днів у рік звільнення, обчислені із застосуванням коефіцієнту 2,5 відповідно до вимог пункту 3 розділу ХХХІ наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягала в не включенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 55 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», з відрахуванням військового збору і податку на доходи фізичних осіб з компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовна заява відповідає вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Спір виник із публічно-правових відносин у яких відповідач є суб`єктом владних повноважень. Зазначений спір згідно з вимогами статті 19 КАС України належить до компетенції адміністративних судів та має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Щодо питання дотримання строку звернення до суду.

Одночасно із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, обґрунтоване тим, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 з 06 квітня 2023 року, проте, жодного письмового повідомлення або інших документів, які б свідчили про нараховане та виплачене їй грошове забезпечення за період проходження військової служби при виключенні зі списку особового складу військової частини, відповідачем надано не було. Крім того, просить суд, при вирішенні питання про поновлення строку звернення, врахувати принципи верховенства права та практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом, надати позивачці можливість захистити своє право в суді.

Вирішуючи по суті заяву позивача про поновлення строку для звернення до суду із цим позовом, проаналізувавши наведені ним обставини та докази, суддя виходить з наступного.

Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX, далі Закон №2352-IX) «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Відповідно до пункту 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Так, суд звертає увагу позивача, що у пунктах 65.1, 65,2 постанови Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, судом зроблено висновок, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Водночас, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжено й по теперішній час.

У постанові від 28 листопада 2022 року у справі №140/11951/21 Верховний Суд вказував, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини.

Також, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22 зазначено про те, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом із цим, у порядку частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У той же час, рішенням Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" визначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Враховуючи вищезазначені норми, суддя дійшов висновку про визнання поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду. Відтак, клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду із цим позовом підлягає задоволенню.

Щодо звільнення від сплати судового збору.

Частиною третьою статті 161 КАС України визначено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частиною другою статті 132 КАС України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон №3674-VI).

Статтею 5 вказаного Закону встановлено перелік пільг щодо сплати судового збору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що спірним питанням в даній справі є нарахування належних сум грошового забезпечення.

Таким чином, позивач в даному випадку звільнений від сплати судового збору в силу вказаної норми.

Отже, підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених КАС України, немає.

В порядку статей 12, 257 КАС України, на підставі статті 260 КАС України та частини п`ятої статті 262 КАС України справа розглядатиметься без повідомлення сторін за наявними матеріалами.

Щодо клопотання позивача про витребування доказів.

Одночасно із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про витребування доказів, в якому останній просить суд витребувати у Військової частини НОМЕР_1 визначені нею докази.

Відповідно до статті 80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійно отримання цього доказу. Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

З клопотання вбачається, що 06 березня 2025 року позивач шляхом надсилання на електронну пошту запиту на отримання публічної інформації, підписаного за допомогою особистого цифрового електронного підпису, через командира Військової частини НОМЕР_4 звернулась до відповідача з проханням надати детальний розрахунок нарахованого та виплаченого їй при звільненні грошового забезпечення. Проте, відповідачем у визначений законодавством термін та на день подання позову відповідь так і не була надана.

З огляду на те, що у клопотанні позивачем зазначено, ним були вжиті заходи задля отримання доказів самостійно, надано суду докази вжиття таких заходів, та зазначено причини неможливості самостійного отримання цих доказів, суддя дійшов висновку, що клопотання позивача про витребування доказів відповідає вимогам статті 80 КАС України, та підлягає задоволенню.

Крім того, враховуючи вимоги частин четвертої статті 9 КАС України, що зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається, суд вважає необхідним витребувати у відповідача визначені судом докази.

Керуючись статтями 9, 12, 160, 161, 171, 257, 258, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

1. Заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задовольнити.

2. Визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та поновити пропущений строк звернення з позовом до адміністративного суду з даним позовом.

3. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

4. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження одноособово суддею Молочною І. С., без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

5. Клопотання позивача про витребування доказів задовольнити.

6. Витребувати у відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , наступні докази:

- належним чином засвідчені накази про прийняття позивача на службу та її проходження;

- відомості про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за з 24 лютого 2022 року по 06 квітня 2023 року (включно) в розрізі місяців;

- довідку за період з 24 лютого 2022 року по 06 квітня 2023 року (включно) про нараховані ОСОБА_1 суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- детальний розрахунок нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 при звільненні грошового забезпечення;

- копію грошового атестата ОСОБА_1 ;

- копію/витяг з журналу реєстрації вихідної документації в частині запису про видачу/вручення грошового атестата ОСОБА_1 ;

- копію картки особового рахунка військовослужбовця ОСОБА_1 з відміткою (під підпис військовослужбовиці) щодо дати видачі/вручення грошового атестата;

- копію наказу (-ів) щодо виплати позивачці спірної грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки як учаснику бойових дій;

- розрахунок спірної грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій;

- всі інші докази, які стали підставою для вчинення спірних дій та прийняття рішень.

Зобов`язати відповідача надати (надіслати) суду витребувані докази засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» в п`ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали.

У разі не можливості подати витребувані докази у встановлений строк, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня отримання даної ухвали.

7. Встановити відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання до суду відзиву на позовну заяву з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

До відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

8. Роз`яснити позивачу право на подання відповіді на відзив протягом трьох днів з дня отримання відзиву на позовну заяву, а відповідачу право на подання заперечень протягом трьох днів з дня отримання відповіді на відзив.

Відповідь на відзив та заперечення одночасно з поданням до суду мають бути надіслані іншим учасникам справи.

9. Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.

Суддя І.С. Молочна