Ухвала суду № 126746628, 14.04.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

14 квітня 2025 р.Справа № 120/12913/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Сивак Марії Миколаївни

заявника: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду та поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням суду від 18.11.2021 року вказаний позов задоволено частково, зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01.12.2019 року, з урахуванням довідки Держаної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Вінницькій області" від 28.09.2021 року №2543, з урахуванням раніше виплачених сум.

07.02.2022 року судом видано виконавчі листи №120/12913/21-а.

25.03.2025 року до суду надійшла заява позивача про зміну способу і порядку виконання рішення суду, шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 пенсійних виплат за період з 01 грудня 2019 року по 31 січня 2022 року у сумі 101917,38 грн. (сто одна тисяча дев`ятсот сімнадцять гривень 38 копійок).

Ухвалою від 01.04.2025 вказану заяву призначено до розгляду на 14.04.2025.

В подальшому, 04.04.2025 року позивачем подано заяву в якій він просив суд винести ухвалу про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа №120/12913/21-а до виконання, який закінчився 11.01.2025 року. В поданій заяві позивач також просив вирішити відповідне питання в судовому засіданні, призначеному ухвалою від 01.04.2025 року, в якому вирішуватиметься подана ним заява про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

У судове засідання представник відповідача не з`явився, однак подав заяви, в яких просив здійснити розгляд заяв позивача без участі представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та відмовити в їх задоволенні.

Позивач у судовому засіданні підтримав подані ним заяви повністю та просив їх задовольнити з підстав, викладених в даних заявах.

Заслухавши пояснення заявника та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Згідно з ч. 2 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.11.2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01.12.2019 року, з урахуванням довідки Держаної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Вінницькій області" від 28.09.2021 року №2543, з урахуванням раніше виплачених сум.

Дане рішення набрало законної сили 10.01.2022 року.

Однак, позивач вважає, що відповідне судове рішення, в частині виплати йому заборгованості з пенсії, до теперішнього часу не виконано.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21.

Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов`язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов`язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як зазначено у ч. 3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - установити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити у задоволенні такої заяви.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

У поданій заяві позивач просить суд встановити спосіб виконання рішення суду, шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 пенсійних виплат за період з 01 грудня 2019 року по 31 січня 2022 року у сумі 101917,38 грн.

В той же час, як слідує із резолютивної частини рішення по справі №120/12913/21-а, відповідача зобов`язано здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01.12.2019 року, з урахуванням оновленої довідки від 28.09.2021 року №2543.

Зважаючи на зміст резолютивної частини рішення суду та дані виконавчого листа, конкретне визначення суми коштів до виплати позивачу не було предметом спору. Початковий період для дій щодо виплати визначений, а кінцевий на момент розгляду справи - ні, що унеможливлювало здійснення розрахунку.

Подаючи до суду заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду, шляхом стягнення з боржника на користь стягувача коштів в сумі 101917,38 грн, заявник фактично просить суд змінити та розширити резолютивну частину рішення від 18.11.2021 року, змінити рішення суду по суті та спосіб захисту, що є неможливим, оскільки таке судове рішення є незмінним.

При цьому, позивачем не заперечується, що рішення суду в частині перерахунку розміру пенсії виконане відповідачем в повному обсязі.

Суд зазначає, що стягнення з відповідача коштів в сумі 101917,38 грн є новими позовними вимогами, які не заявлялись при розгляді адміністративної справи, що в свою чергу є порушенням норм процесуального права.

В контексті вказаного, суд звертає увагу, що відповідна сума заборгованості була обрахована після набрання рішенням законної сили та перерахунку пенсії позивача, а тому, вона ніяким чином не могла бути предметом розгляду в справі №120/12913/21-а.

З вищевикладеного слідує, що подана позивачем заява в цій частині стосується не зміни способу і порядку виконання судового рішення, а фактично веде до зміни суті резолютивної частини зазначеного рішення суду.

Отже, суд вважає, що обставини, викладені у заяві позивача про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення в порядку ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України у справі №120/12913/21-а, є необґрунтованими та такими, що протирічать вимогам відповідних норм Кодексу адміністративного судочинства України.

А тому, заява позивача про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення в порядку ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України у справі №120/12913/21-а не підлягає задоволенню.

Визначаючись щодо заяви позивача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа №120/12913/21-а до виконання, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.376 КАС України, стягувачем, які пропустили строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Отже, вирішуючи питання щодо можливості поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання суд повинен перевірити, чи пропущено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, чи поважні причини такого пропуску та що стало підставою несвоєчасного звернення за виконанням судового рішення.

Поважними причинами пропуску строку можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, які не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами.

Згідно даних КП «ДСС» Вінницького окружного адміністративного суду, 07.02.2022 року судом видано виконавчий лист №120/12913/21-а, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання до: 11 січня 2025 року.

Заявник у своїй заяві та наданих в судовому засіданні поясненнях зазначає, що виконавчий лист не пред`явлений у визначений строк до виконання, зокрема у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, крім того зазначив, що чекав на добровільне виконання відповідачем рішення суду.

Так, стаття 376 КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання лише у випадку наявності причин такого пропуску, які суд визнає поважними. При цьому, поважними причинами пропуску строку можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, які не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які, до того ж, повинні бути підтверджені належними доказами.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам собою факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Відповідно, з цієї постанови випливає, що є недостатнім посилання в клопотаннях про поновлення пропущених процесуальних строків всього лише на факт дії воєнного стану на території України, адже воєнний стан не є перешкодою для здійснення правосуддя, не є підставою для зупинення судового процесу. В разі неможливості здійснення правосуддя на окремих територіях України відповідні справи переходять під територіальну юрисдикцію інших судів. Відповідно, аргументів, що ґрунтуються винятково на факті наявності війни з російською федерацією та факті запровадження воєнного стану на території України, недостатньо вони також мають бути підкріплені фактами щодо наслідків повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України.

В свою чергу, очікування добровільного виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішення суду від 18.11.2021, також не свідчить про наявність непереборних обставин, які перешкоджали заявнику звернутись до виконавчого органу з метою пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Також суд вважає недостатніми, для задоволення вимог даної заяви, посилання заявника на обставини, за яких він з 26.12.2024 року по 08.01.2025 року перебував на стаціонарному лікуванні, оскільки, відповідні обставини виникли 23.12.2024 року, тобто через 2 роки 10 місяців 17 днів після виготовлення виконавчого документа за заявою позивача.

Інших підстав, які об`єктивно перешкоджали вчиненню всіх залежних від особи дій для забезпечення вчасного пред`явлення виконавчого листа до виконання у визначений Законом строк до 23.12.2024 року, заявником наведено не було.

Таким чином, зазначені заявником обставини пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не є об`єктивно непереборними, які б заважали пред`явленню виконавчого листа до виконання, а також такими, що не залежать від волі заявника чи перебувають поза межами його контролю.

Суд зауважує, що виконання судових рішень це заключна стадія судового процесу, а саме заключний етап у процесі реалізації захисту чи відновлення порушених прав.

У пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» № 11681/85).

Відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду у справі N 166/1472/18 від 23.10.2019, питання про поважність пропуску строків є оціночним. Поважність причин може залежати від таких обставин як поведінка заявника (бездіяльність або незаінтересованість в питаннях звернення судового рішення до виконання), інших осіб, обставин, які безпосередньо унеможливлюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, які виникли об`єктивно, так і від чинників, що не пов`язані з людським фактором, що підтверджуються належними і допустимими засобами доказування.

На переконання суду, зазначені заявником обставини пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання не є об`єктивно непереборними, які б заважали пред`явленню виконавчого листа до виконання, а також такими, що не залежать від волі заявника чи перебувають поза межами його контролю.

Інших підстав, які об`єктивно перешкоджали вчиненню всіх залежних від особи дій для забезпечення вчасного пред`явлення виконавчого листа до виконання у визначений Законом строк, особою, яка звернулася із заявою в порядку ст.376 КАС України, не наведено, а судом не встановлено.

Посилання заявника на обов`язковість виконання судових рішень не може бути визнано достатньою підставою для поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання без встановлення поважних причин пропуску цього строку. В протилежному випадку це нівелює положення ст.376 КАС України щодо можливості поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого листа до виконання лише при наявності поважних причин пропуску такого строку.

Враховуючи недоведеність заявником поважності причин пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви.

Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу заявника, що особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України "Про виконавче провадження", як спеціальним нормативно-правовим актом, у даному випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.

Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 року у справі №260/2595/22.

Враховуючи, що трирічний строк для пред`явлення до виконання виконавчих листів, виданих в адміністративній справі №120/12913/21-а, перервався у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 року і наразі не сплинув, тому підстави для його поновлення судом відсутні.

Керуючись ст.ст. 248, 256, 376, 378 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду в справі №120/12913/21-а залишити без задоволення.

Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа в справі №120/12913/21-а залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 21.04.2025 року.

СуддяЧернюк Алла Юріївна