Рішення № 126739884, 08.04.2025, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4430/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Мужичук Ю.Ю.

при секретарі судового засідання Крамарова Н.В.

розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7, код ЄДРПОУ 40081216) до Кегичівської селищної ради (64003, Харківська область, Берестинський район, селище Кегичівка, вул. Волошина, будинок 33, код ЄДРПОУ 04396963) про витребування майна за участю представників:

позивача - адвокат Токаренко Х.О. ордер серії ВІ №1272623 від 01.01.2025;

відповідача - адвокат Підлісний М.О. ордер серії АХ №1227232 від 30.12.2024;

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Кегичівської селищної ради про витребування з незаконного володіння Кегичівської селищної ради (64003, Харківська область, селище Кегичівка, вул. Волошина, будинок 33, ЄДРПОУ 04396963) майна брухт сталевий (вид 510) в кількості 2,750 т та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 т на користь Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії Південна залізниця АТ Укрзалізниця (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7; ЄДРПОУ ВП: 40081216).

Також, позивач просить стягнути з Кегичівської селищної ради (64003, Харківська область, селище Кегичівка, вул. Волошина, будинок 33, ЄДРПОУ 04396963) на користь Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії Південна залізниця АТ Укрзалізниця (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7; ЄДРПОУ ВП: 40081216 ) судовий збір в розмірі 3 028,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що акт про примусове відчуження або вилучення майна брухт сталевий (вид 510) в кількості 2,750 т та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 т складено з порушенням Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, отже вважає, що передачу майна здійснено без достатньої правової підстави. З посиланням на ст. ст. 387, 1212-1214 просить витребувати у відповідача вказане майно.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4430/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.01.2025 о 10:30.

13.01.2025 до Господарського суду Харківської області від відповідача у справі через систему Електронний суд надійшло клопотання (вх. №827), в якому відповідач зазначає, що на підтвердження повноважень адвоката Токаренко Х.О. на представництво у суді інтересів позивача до позову додано оригінал ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВІ №1264649 від 10.12.2023, виданого на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 29.12.2023 №5. Отже, зазначений ордер про надання правничої допомоги видано до моменту складання договору про надання правничої (правової) допомоги від 29.12.2023 №5, тобто до моменту підписання договору про надання правничої (правової) допомоги, а тому за відсутності необхідних для цього повноважень. За таких обставин відповідач просив, повернути позовну заяву Акціонерному товариству "Українська залізниця", подану в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у зв`язку із тим, що позовну заяву підписано особою, яка не має її підписувати.

14.01.2025 до Господарського суду Харківської області від представника позивача у справі через систему Електронний суд надійшла заява з процесуальних питань (вх. №827), в яких представник позивача пояснила, що на підтвердження повноважень представника Позивача до позовної заяви від 11.12.2024 було долучено ордер на надання правничої допомоги серії ВІ №1264649 на підставі договору про надання правничої допомоги від 29.12.2023 № 5, при формуванні якого представником було допущено описку, а саме датою його видачі зазначено 10.12.2023 замість 10.12.2024, що представник просила врахувати та зазначає, що на момент подання позовної заяви мала відповідні повноваження на підписання позовної заяви. На підтвердження зазначеного надала копію договору.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.01.2025 в задоволенні клопотання Кегичівської селищної ради про повернення позовної заяви Акціонерному товариству "Українська залізниця", подану в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" у зв`язку із тим, що позовну заяву підписано особою, яка не має її підписувати, відмовлено.

В той же день 14.01.2025 від відповідача через систему Електронний суд надійшов відзив на позовну заяву за вх. №915, в якому відповідач просив поновити строк на подання відзиву на позовну заяву та відмовити у задоволенні позову. Також, відповідач просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу. В обґрунтування заперечень відповідач вказав про те, що позовні вимоги є передчасними і неналежними. Акт про примусове відчуження або вилучення майна від 01.03.2022, підписаний представником виробничого підрозділу Красноградська дистанція колії без зауважень, отже майно вилучене на підставі Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" № 4765-VI (далі Закон № 4765-VI), що унеможливлює застосування ст. 1212 ЦК України, бо представник висловив згоду на передачу майна по вказаному Закону. Питання повернення вилученого майна врегульовано ст. 10-12 Закону № 4765-VI, отже відповідач має право на компенсацію шляхом звернення до ТЦК після скасування воєнного стану. Майно перейшло до держави по Закону № 4765-VI ст. 12 та ст. 353 ЦК України і поки триває воєнний стан вилучення такого майна не можливе. Позивачем у справі не надано доказів підтвердження відмови в компенсації. Одночасно пред`явлені вимоги за виндікаційними і кондикційними підставами, тобто спосіб захисту є не належний.

Протокольною ухвалою від 14.01.2025 суд відклав підготовче засідання на 21.01.2025 о 13:15.

21.01.2025 до Господарського суду Харківської області від представника позивача у справі через систему Електронний суд надійшла відповідь на відзив (вх. №1578), в якій позивач заперечував проти клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позов; відхилив доводи викладені позивачем у відзиві на позов; зазначила підставою позову ст. 1212 ЦК України та просив позов задовольнити.

Протокольною ухвалою від 21.01.2025 суд: поновив строк на подання відзиву на позов; прийняв відзив на позов та відповідь на відзив до розгляду; встановив строк на подання заперечень на відповідь на відзив та відклав підготовче засідання на 11.02.2025 о 10:30.

В підготовчому засіданні 11.02.2025 судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.03.2025 о(б) 10:30.

Судове засідання, призначене на 04.03.2025 не відбулося, оскільки суддя Мужичук Ю.Ю. у період з 03.03.2025 по 07.03.2025 знаходилась на лікарняному, про що сторони повідомлені ухвалою повідомленням від 10.03.2025. Також, вказаною ухвалою повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 18.03.2025 о(б) 10:30.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 18.03.2025 оголошено перерву до 25.03.2025 о 12:45.

Судове засідання з розгляду справи по суті 25.03.2025 було відкладено на 08.04.2025 о 11:00.

Присутній представник позивача у судовому засіданні 08.04.2025 позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.

Присутній представник відповідача у судовому засіданні 08.04.2025 проти позову заперечував та просив у задоволенні позову відмовити, з підстав викладених ним у відзиві на позов.

В ході розгляду справи Господарським судом Харківської області відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах строків, встановлених ГПК України. Судом в повному обсязі досліджено письмові докази у справі відповідно до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами відповідно до ст. 74 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив таке:

01.03.2022 Кегичівською селищною радою (далі - відповідач) у зв`язку із введенням правового режиму воєнного стану на території України було здійснено вилучення майна власником якого є виробничий підрозділ Красноградська дистанція колії регіональної філії Південна залізниця АТ Укрзалізниця рейковий брухт (вид 510) в кількості 2,750 тон та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 тон, власником якого є акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філія Південна залізниця АТ Укрзалізниця (далі Позивач, Регіональна філія), що підтверджується актом про примусове відчуження або вилучення майна від 01.03.2022 (а.с. №10).

Право власності на майно рейковий брухт (вид 510) в кількості 2,750 тон та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 тон виробничого підрозділу Красноградська дистанція колії регіональної філії Південна залізниця АТ Укрзалізниця підтверджується фінансовим звітом та матеріальним звітом (а.с. №13-14).

Опис майна, достатній для його ідентифікації: рейковий брухт вид 510) в кількості 2,750 тон та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 тон. вартість майна рейковий брухт (вид 510) в кількості 2,750 тон та брухт сталевий вид 3) в кількості 0,210 тон за результатами оцінки становить 13 802,20 грн без рахування ПДВ. На момент підписання акта сума коштів попереднього повного відшкодування вартості майна не виплачувалась.

Позивач вважає, що його майно, рейковий брухт (вид 510) в кількості 2,750 тон та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 тон, набуте відповідачем 01.03.2022 з недотриманням процедури вилучення майна, встановленої Законом України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану № 4765-VI, без належної правової підстави, оскільки: жодних правочинів, направлених на набуття Відповідачем за рахунок Позивача наголошеного майна сторонами не вчинялось; відповідні адміністративні акти щодо примусового відчуження або вилучення брухту військовим командуванням не приймалися; інші підстави набуття відповідачем майна визначені ст. 11 ЦК України відсутні.

22.10.2024 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення безпідставно набутого майна від 22.10.2024 №НГ/НЗІ-34/2295, в якій позивач вимагав повернути майно рейковий брухт (вид 510) в кількості 2,750 тон та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 тон, Акціонерному товариству Українська залізниця в особі регіональної філії Південна залізниця АТ Укрзалізниця. Також, позивач попередив відповідача, що у разі не виконання вимоги позивач буде вимушений звернутися до суду із відповідним позовом.

20.11.2024 відповідач надав відповідь на вимогу №04-13/3589 від 20.11.2024, в якій повідомив, що 01.03.2022 на підставі акту про примусове відчуження або вилучення майна Кегичівська селищна рада отримала від ВП Красноградська дистанція колії майно рейковий брухт (вид 510) вказане вилучення проведене відповідно Закону № 4765-VI, заперечень з боку власника під час вилучення не було, з моменту складання акту до звернення із даним запитом минуло понад два з половиною роки, в період початку повномасштабного вторгнення росії на територію України, що створює істотні та незалежні від позивача перешкоди у забезпеченні збереження документів, складених у кінці лютого та на початку березня 2022 року.

Позивач посилається на ст. 1212 та просить витребувати у відповідача майно оскільки акт про примусове відчуження або вилучення майна складено з порушенням Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану № 4765-VI, вважає, що передачу майна здійснено без достатньої правової підстави та просить його витребувати у відповідача.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог та доказам, які надані у справі, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною п`ятоюстатті 41 Конституції Українипримусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Аналогічні положення містить частина третя ст. 321Цивільного кодексу України (далі -ЦКУкраїни), за якою примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків, установлених частиною другоюстатті 353 цього Кодексу.

Одним із видів примусового відчуження об`єктів права власності є реквізиція, види, правила, умови та підстави проведення якої регламентовані положеннямистатті 353 ЦК України. Реквізиція є однією з передбачених законом підстав для припинення права власності (пункт 9 частини першоїстатті 346 ЦК України).

Частиною 2 статті 353 ЦК України унормовано, що в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власниказ наступнимповним відшкодуванням його вартості (частина друга).

Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду (частини третя та четвертастатті 353 ЦК України).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти УкраїниУказом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженимЗаконом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року (який продовжено на цей час).

Згідно із статтею 1 Закону України "Проправовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану (далі - Закон № 4765-VІ) примусове відчуження майна позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Положеннями ст. 184 ЦК України унормовано, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Приписами частин 1, 2 ст. 3 Закону № 4765-VІ визначено, що примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Частиною 1 статті 4 Закону № 4765-VІ примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п 1. ч. 2 ст. 6 Закону № 4765-VІ за рішенням сільських, селищних, міських, районних у містах рад - щодо об`єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад здійснюється передача комунального майна у державну власність.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 4765-VІ про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім`я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).

Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015 № 389-VIII військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Наведеним положенням кореспондують нормиЗакону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що також застосовуються у спірних правовідносинах у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, оскільки мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення, зокрема, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (стаття 1), а мобілізація майна є різновидом його реквізиції (примусового відчуження) у сенсіЦК УкраїнитаЗакону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".

Відповідно до частини першоїстатті 21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема: надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засобиЗбройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захистузгідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом.

Отже, за змістомстатті 353 ЦК України, статті 1, частини першої статті21зазначеногоЗаконумобілізацією майна слід вважати наданняЗбройним Силам України чи іншим військовим формуванням Українипід час проведення мобілізації (часткової або загальної) згідно з мобілізаційними планами майна з наступним відшкодуванням державою його вартості у разі переходу цього майна у власність держави, знищення такого майна чи пошкодження державою Україною.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 13.09.2023 у справі № 757/64569/16-ц (провадження № 61-4120св23).

Судом встановлено, що Кегичівською селищною радою за актом про примусове відчуження або вилучення майна від 01.03.2022 у позивача вилучене майно брухт сталевий (вид 510) в кількості 2,750 т та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 т. При цьому вказаний акт підписаний першим заступником Кегичівської селищної ради, а з другого боку начальником ВП Красноградська дистанція колії.

З урахуванням положень ст. 184 ЦК України вилучене майно, брухт сталевий (вид 510) в кількості 2,750 т та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 т, не є індивідуально визначеним майном, а є майном, визначеним родовими ознаками. Отже з урахуванням приписів ст. 1 Закону України №4765-IV норми цього нормативного акта до спірного майна не могли бути застосовані.

Крім того, вилучене майно належить на праві власності позивачу Акціонерному товариству "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", отже не є комунальною власністю відповідної територіальної громади, що також унеможливлює його вилучення за рішенням відповідної селищної ради з урахуванням положень ст. 6 Закону України №4765-IV .

Акт про примусове відчуження або вилучення майна від 01.03.2022 не містить наступної інформації:

- назву військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна;

- назву військового командування чи органу, що прийняв таке рішення;

- підпис і печатку уповноважених осіб військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна;

- підпис і печатку уповноважених осіб військового командування чи органу, що прийняв таке рішення;

- зазначення, від якої юридичної особи діє особа, якою проведено оцінку майна;

- найменування документа, що містить висновок про вартість майна, дату оцінки;

- зазначення надзвичайної обставини, за якої здійснено примусове відчуження або вилучення майна, що не відповідає вимогам Закону №4765-IV.

Кегичівська селищна рада не належить до військового командування у розумінні статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" або військового формування згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а тому не наділена повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.

Рішення військового командування, на підставі якого вилучено майно у позивача, до матеріалів справи відповідачем не надано.

Отже, Відповідач, здійснюючи вилучення майна рейковий брухт (вид 510) в кількості 2,750 тон та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 тон у позивача і підписуючи акт про примусове вилучення/відчуження у Позивача вказаного майна 01.03.2022, діяв всупереч передбаченим законом повноваженням, наданим, зокрема, військовому командуванню в умовах правового режиму воєнного стану, і тому примусове вилучення/відчуження у Позивача відбулося з порушенням встановленої законом процедури.

Враховуючи викладене в сукупності суд висновує, що вилучення майна рейковий брухт (вид 510) в кількості 2,750 тон та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 тон у позивача не відповідає вимогам норм Закону України України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" №4765-IV.

Інших підстав набуття прав, передбачених ст.11 ЦК України, на майно, що є предметом спору у справі, в ході розгляду справи не установлено.

Водночас, з огляду на висновок про незаконність примусового вилучення/відчуження Відповідачем у Позивача майна, що належить до приватної власності, через відсутність у селищної ради повноважень ухвалювати рішення про примусове відчуження/вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки цими повноваженнями Закон імперативно наділяє лише військове командування, до якого селищні ради не належать та з урахуванням того, що вилучене майно не є індивідуально визначеним, суд стосовно позовних вимог про зобов`язання Відповідача повернути Позивачу вилучене майно зазначає про таке.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Так, приписами ч. 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

При цьому, положення глави 83 ЦК України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Отже, як встановлено судом вище у відповідача відсутні правові підстави для незаконного збереження майна позивача, оскільки вилучення майна рейковий брухт (вид 510) в кількості 2,750 тон та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 тон було проведено не відповідно до Закону №4765-IV, оскільки майно не є індивідуально визначеним майном, є приватною власністю позивача, Кегичівська селищна рада не наділена повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення/відчуження майна, а тому у позивача є всі законні підстави вимагати від відповідача повернення безпідставно набутого майна відповідно до вимог ст.1212 ЦК України.

Під час розгляду справи судом з`ясовано, що доказів того, що майно брухт сталевий (вид 510) в кількості 2,750 т та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 т, не знаходиться у відповідача, який вилучив майно за актом про примусове відчуження або вилучення майна від 01.03.2022 не надано, отже зазначене майно знаходиться у відповідача.

Враховуючи викладене вище, заперечення відповідача викладені у відзиві на позов судом не приймаються, оскільки в основу заперечень покладено те, що майно позивача вилучене відповідно Закону №4765-IV, що унеможливлює застосування ст. 1212 ЦК України, проте вилучення майна проведено Кегичівською селищною радою з відсутністю повноважень, що підтверджує наявність підстав застосування ст. 1212 ЦК України.

З урахуванням наведеного вище судом відхиляються й заперечення відповідача що повернення майна, вилученого за Законом №4765-IV врегульовано ст. 10-12 Закону №4765-IV, майно перейшло до держави по вказаному Закону, та поки триває воєнний стан вилучення не можливе, оскільки судом встановлено, що його вилучення проведено не за вказаним Законом, отже без належної правової підстави.

Також безпідставним є твердження відповідача, що позивачем у справі не надано доказів підтвердження відмови в компенсації, оскільки у даному випадку підстави для звернення з заявою про компенсацію вартості майна відсутні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2024 у справі №910/10009/22, сформулювала висновки про те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові (постанова від 04.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18, пункт 144).

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що такий висновок є правильним і у випадку, коли предметом спору є стягнення рухомого майна; а вимога про зобов`язання повернути майно не відповідає ефективному способу захисту, оскільки в разі задоволення цієї позовної вимоги вона не може бути виконана примусово, а майнова сфера позивача не буде відновлена (постанова від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 98).

Отже, з урахуванням вищевказаних висновків Верховного Суду у даному разі спосіб захисту шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння є належним способом захисту порушеного права позивача.

Також при ухваленні рішення судом враховані висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 16.02.2024 у справі №910/10009/22.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Відповідно дост. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ч.1ст.75 ГПК Україниунормовано, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

За змістомст. 76 ГПК Україниналежними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно дост. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного вище, суд висновує, що позовні вимоги позивача про витребування з незаконного володіння Кегичівської селищної ради майна брухт сталевий (вид 510) в кількості 2,750 т та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 т на користь Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Південна залізниця АТ Укрзалізниця є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суддя Мужичук Ю.Ю. у період з 14.04.2025 по 18.04.2025 знаходилась у відпустці. Таким чином, наступним робочим днем судді Мужичук Ю.Ю. за датою проголошення скороченого рішення 21.04.2025 перший робочий день після виходу з відпустки.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України Про судовий збір при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При цьому суд враховує, що позовна заява подана позивачем через систему Електронний суд, проте позивач сплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн, не враховуючи коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, тобто надмірно сплатив судовий збір у сумі 605,60 грн. Отже вірною сумою судового збору за подання даного позову до суду є сума 2422,40 грн, з якої й обраховується сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 6, 11, 509, 525, 526, 530, 1212 Цивільного кодексу України, та ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 130, 233, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Витребувати з незаконного володіння Кегичівської селищної ради (64003, Харківська область, селище Кегичівка, вул. Волошина, будинок 33, код ЄДРПОУ 04396963) майно брухт сталевий (вид 510) в кількості 2,750 т та брухт сталевий (вид 3) в кількості 0,210 т на користь Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії Південна залізниця АТ Укрзалізниця (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7; ЄДРПОУ ВП: 40081216).

Стягнути з Кегичівської селищної ради (64003, Харківська область, селище Кегичівка, вул. Волошина, будинок 33, код ЄДРПОУ 04396963) на користь Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5; ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії Південна залізниця АТ Укрзалізниця (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, 7; код ЄДРПОУ ВП: 40081216) судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено і підписано "21" квітня 2025 року.

СуддяЮ.Ю. Мужичук