Рішення № 126723600, 27.02.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 рокуСправа №160/31785/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

29.11.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:

- стягнути з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 07 лютого 2022 року по 24 жовтня 2024 року, у сумі 494690,05 грн;

- стягнути з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 50000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тривалим невиконанням відповідачем рішення суду щодо поновлення позивачки на посаді після незаконного звільнення та відповідно невиплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди залишено без руху із наданням часу на усунення недоліків позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

22.01.2025 відповідачем до суду надіслано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що тривале невиконання позивачки на посаді відбулось за відсутності провини відповідача оскільки на момент прийняття рішення суду про її поновлення вже не існувала посада на яку потрібно було поновити позивачку. Неодноразові звернення відповідача до судових установ різних інстанції за роз`ясненнями також затягнули даний процес, тому провина роботодавця відсутня. Зазначає про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки жодних доказів того, що позивачкою отримано реальних моральних страждань не надано.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 року у задоволенні клопотання Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про розгляд справи №160/31785/24 у судовому засіданні з повідомленням сторін в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди відмовлено.

03.02.2025 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року по справі №160/8392/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровського міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ начальника Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради № 68-к від 08.04.2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради з 12.04.2021 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу моніторингу стану дотримання законодавства з питань праці інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради з 13.04.2021 року. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.04.2021 року по день винесення рішення суду у розмірі 36671,40 грн. (сума вказана без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язових платежів).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 року апеляційну скаргу Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради залишено без задоволення, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року в адміністративній справі №160/8392/21 - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.10.2022 року по справі №160/8392/21 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Зважаючи на те, що з моменту прийняття рішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом від 30 липня 2021 року у справі №160/8392/21, в частині поновлення позивача на посаді, та не виконання вказаного рішення відповідачем, позивач звернулась до суду з позовом про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року по справі №160/20819/22 ухвалено: позовну заяву ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Зобов`язано Інспекцію з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 31.07.2021 року до 06.02.2022 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Інспекцією з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради подано апеляційну скаргу.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року по справі №160/20819/22 постановлено: апеляційну скаргу Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради - залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 травня 2023 року в адміністративній справі №160/20819/22 - залишено без змін.

24 жовтня 2024 року, Інспекцію з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради винесено наказ №114/к від 24 жовтня 2024 року «Про поновлення на роботі Лариси ШЕВЧЕНКО».

Разом з тим, вказаний наказ не містить даних щодо виплати позивачці середнього заробітку по час вимушеного прогулу, що й обумовило звернення останньої до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд звертає увагу на наступне.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до частин 2, 3 статті 14, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з пунктами 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до норм статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У пункті 34 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

У постанові від 12.06.2019 року у справі № 826/18436/16 Верховний Суд зазначив, що наведений обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середнього заробітку за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 25.07.2018 року у справі № 552/3404/17 зазначив, що положення статті 236 Кодексу законів про працю України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Отже, вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до підпункту «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок № 100), установлено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.

Пунктом 8 Порядку № 100 установлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року в справі за №160/8392/21, яке набрало законної сили, встановлено, що середньоденний заробіток позивача складає 611,19 гривень.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі необхідно виходити із середньоденної заробітної плати у розмірі 611,19 гривень.

За таких обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, а належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.07.2021 року в справі за №160/8392/21 про поновлення на роботі, з 07 лютого 2022 року по 24 жовтня 2024 року, виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 611,19 гривень.

Період вимушеного прогулу за період 07.02.2024 по 24.10.2024 включно в робочих днях складає 676 днів.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 413 164,44 грн. (сума вказана без утримання податку та інших обов`язкових платежів).

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 50 000 грн суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п.57).

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов`язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди.

Слід зазначити що сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно (Постанова ВС від 10.06.2021 року по справ №640/963/19).

Позивач пояснює, що моральна шкода спричинена їй у зв`язку з довгими судовими процесами, необхідністю витрачати час та кошти на поновлення своїх прав. Також незаконне звільнення призвело до втрати нею життєвого комфорту та нормальної життєдіяльності як у професійній сфері, так і у приватному житті.

Суд наголошує, що матеріалами справи не підтверджені моральні страждання позивача, наприклад, висновком експертизи моральної шкоди, консультативними висновками лікарів тощо.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору не здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Інспекції з питань праці та зайнятості населення Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 07 лютого 2022 року по 24 жовтня 2024 року, у сумі 413164,44 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна