Рішення № 126723589, 10.04.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 рокуСправа №640/15091/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2021 року представник ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, в якому просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 15 травня 2019 року №Ф-35252-17-У;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на користь позивача судові витрати в розмірі судового збору в сумі 908,0 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 виявив, що в нього заблокована банківська картка на підставі постанови Святошинського районного відділу ДВС у м.Києві.

26 травня 2021 року представник ОСОБА_1 у відповідь на адвокатський запит (щодо виконавчого провадження №63671843) отримав копію вимоги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 15 травня 2019 року №Ф-35252-17-У.

ОСОБА_1 вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 15 травня 2019 року №Ф-35252-17-У, оскільки відповідачем перевірка господарської діяльності позивача не здійснювалися, він не реєструвався як ФОП, позивач не повідомлявся про наявність боргу (недоїмки), у зв`язку з чим представник позивача звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з цим позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04655, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправною та скасування вимоги за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

20 липня 2021 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у місті Києві надійшов відзив на позовну заяву вх.№113853/21, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Згідно з нормами частини 5 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для зазначених категорій платників єдиного внеску встановлено у розмірі 22% до бази нарахування єдиного внеску.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 частини 1 статті 4 Закону №2464 зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464).

Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати, сплачувати єдиний внесок та подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункти 1, 4 частини 2 ст.6 Закону №2464).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 20 ст. 9 Закону № 2464).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону 2464 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом - є недоїмкою.

На підставі частини 11 статті 9 Закону №2464 у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно пункту 2 розділу III Порядку №435 фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт подається за формою №Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми «початкова».

Згідно інформаційної системи Головного управління ДПС у м.Києві ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м.Києві (Святошинському район м.Києва), як ФОП з 19.04.1999 по теперішній час на загальній системі оподаткування.

В Інтегрованій картці платника по коду платежу 71040000 - для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску згідно обраних систем оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску на загальну суму 37788,74 грн, з них :

січень - грудень 2017 року від 09.02.2018 на суму 8448,00 грн;

- І-ІV квартали 2018 року, по термінам сплати: 19.04.2018 (2457,18 грн), 19.07.2018 (2457,18 грн), 19.10.2018 (2457,18 грн), 21.01.2019 (2457,18 грн);

-І-ІV квартали 2019 року, по термінам сплати: 19.04.2019 (2754,18 грн), 19.07.2019 (2754,18 грн), 21.10.2019 (2754,18 грн), 20.01.2020 (2754,18 грн);

-І-ІI квартали 2020 року, по термінам сплати: 21.04.2020 (2078,12 грн), 20.07.2020 (1039,06 грн), 19.10.2020 (3178,12 грн), 19.01.2021 (2200,00 грн).

У зв`язку з тим, що сплата єдиного внеску в ІКП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 не здійснював, в його картці обліковується недоїмка в розмірі 37788,74 грн.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Таким чином, засобами інформаційної системи ДПС в автоматичному режимі сформовано та направлено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від № Ф-35252-17-У від 15.05.2019 року.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-35252-17-У від 15.05.2019 року була повернута згідно поштового відправлення, у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання, а отже, відповідно до Інструкції №449 була отримана платником.

Таким чином, в автоматичному режимі узгоджено та сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11100-17-У від 16.05.2019 року.

З урахуванням викладеного, відповідачем до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві направлено заяву про відкриття виконавчого провадження згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-35252-17-У від 15.05.2019 року для примусового стягнення.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року, адміністративну справу №640/15091/21 передано на розгляд судді Олійнику В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року прийнято до провадження справу №640/15091/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, про визнання протиправною та скасування вимоги та визначено здійснювати розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

04 лютого 2025 року на адресу ОСОБА_1 та Головного управління Державної податкової служби у місті Києві надіслано ухвалу про прийняття до провадження адміністративної справи №640/15091/21.

05 лютого 2025 року представником ОСОБА_1 та Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві отримано ухвалу про прийняття до провадження адміністративної справи №640/15091/21, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

Щодо процесуального правонаступництва, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» постановлено ліквідувати як юридичну особу публічного права Головне управління ДПС у м.Києві.

На виконання вимог наказу ДПС від 30.09.2020 року №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», наказом ДПС від 12.11.2020 № 643 затверджено Положення про Головне управління ДПС у м. Києві.

Пунктом 1 Положення про Головне управління ДПС у м. Києві, затвердженого наказом ДПС від 12.11.2020 №643 встановлено, що Головне управління ДПС у м. Києві (код згідно з ЄДРПОУ ВП 44116011) є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України та забезпечує реалізацію повноважень на території м. Києва.

Головне управління у м.Києві є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління у м. Києві (ЄДРПОУ 43141267).

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

А отже, новостворене Головне управління ДПС у м.Києві почало виконувати свої функції як контролюючий орган.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність допустити процесуальне правонаступництво шляхом заміни ГУ ДПС у м.Києві (код за ЄДРПОУ 43141267) на ГУ ДПС у м. Києві (код за ЄДРПОУ 44116011).

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Згідно інформаційної системи Головного управління ДПС у м.Києві ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м.Києві (Святошинському район м.Києва), як ФОП з 19.04.1999 по теперішній час на загальній системі оподаткування.

В Інтегрованій картці платника по коду платежу 71040000 - для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску згідно обраних систем оподаткування в розмірі мінімального страхового внеску на загальну суму 37788,74 грн, з них :

- січень - грудень 2017 року від 09.02.2018 на суму 8448,00 грн;

- І-ІV квартали 2018 року, по термінам сплати: 19.04.2018 (2457,18 грн), 19.07.2018 (2457,18 грн), 19.10.2018 (2457,18 грн), 21.01.2019 (2457,18 грн);

-І-ІV квартали 2019 року, по термінам сплати: 19.04.2019 (2754,18 грн), 19.07.2019 (2754,18 грн), 21.10.2019 (2754,18 грн), 20.01.2020 (2754,18 грн);

-І-ІI квартали 2020 року, по термінам сплати: 21.04.2020 (2078,12 грн), 20.07.2020 (1039,06 грн), 19.10.2020 (3178,12 грн), 19.01.2021 (2200,00 грн).

У зв`язку з тим, що сплату єдиного внеску в ІКП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 не здійснював, в його картці обліковується недоїмка в розмірі 37788,74 грн.

Засобами інформаційної системи ДПС в автоматичному режимі сформовано та направлено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від № Ф-35252-17-У від 15.05.2019 року.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-35252-17-У від 15.05.2019 року була повернута згідно поштового відправлення, у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

У подальшому, ОСОБА_1 виявив, що в нього заблокована банківська картка на підставі постанови Святошинського районного відділу ДВС у м.Києві.

У зв`язку з чим, 26 травня 2021 року представник ОСОБА_1 у відповідь на адвокатський запит (щодо виконавчого провадження №63671843) отримав копію вимоги Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 15 травня 2019 року №Ф-35252-17-У.

ОСОБА_1 вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 15 травня 2019 року №Ф-35252-17-У, оскільки відповідачем перевірка господарської діяльності позивача не здійснювалися, він не перереєструвався з 2003 року як фізична-особа підприємець, позивач не повідомлявся про наявність боргу (недоїмки), у зв`язку з чим представник позивача звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону №2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464, з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, у тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Таким чином, інше тлумачення норм Закону №2464-VІ щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Отже, для вірного визначення статусу фізичної особи, яка зареєстрована підприємцем і при цьому виконує найману працю, як працівник за якого сплачує ЄСВ саме роботодавець необхідно перевірити обставини щодо:

- наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця;

- здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок;

- нарахування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Суд під час вирішення справи враховує, що дійсно ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у м.Києві (Святошинському район м.Києва) як ФОП з 19.04.1999 року.

Однак, відповідно до запиту від 27 травня 2021 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (який діє з 01.07.2004 року) за РНОКПП НОМЕР_2 , судом вбачається, що ФОП ОСОБА_1 - не перебуває в реєстрі, тобто не є фізичною особою-підприємцем, що унеможливлює нарахування йому мінімального страхового внеску на загальну суму 37788,74 грн, з яких:

- січень - грудень 2017 року від 09.02.2018 на суму 8448,00 грн;

- І-ІV квартали 2018 року, по термінам сплати: 19.04.2018 (2457,18 грн), 19.07.2018 (2457,18 грн), 19.10.2018 (2457,18 грн), 21.01.2019 (2457,18 грн);

-І-ІV квартали 2019 року, по термінам сплати: 19.04.2019 (2754,18 грн), 19.07.2019 (2754,18 грн), 21.10.2019 (2754,18 грн), 20.01.2020 (2754,18 грн);

-І-ІI квартали 2020 року, по термінам сплати: 21.04.2020 (2078,12 грн), 20.07.2020 (1039,06 грн), 19.10.2020 (3178,12 грн), 19.01.2021 (2200,00 грн).

Доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Головним управлінням ДПС у відзиві про наявність таких доходів також не зазначено, у зв`язку з чим, відповідно до частини 1 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини відсутності у позивача протягом періоду з 2017 року по ІІ квартал 2020 року доходу від власної підприємницької діяльності окремо від доходів, не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки), яка складена Головним управлінням ДПС у місті Києві №Ф-35252-17-У від 15 травня 2019 року на суму 21030,90 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до адміністративного суду із позовною заявою сплачено суму судового збору у розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією АТ "Ощадбанк" №149 від 23 квітня 2021 року.

А отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Вирішуючи заяву про стягнення витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 10000 грн., суд виходить з наступного.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено вичерпний перелік видів судових витрат.

Так, згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу та витрати по підготовці справи до розгляду.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з частинами 1-7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження наданих послуг адвокатом до суду надано:

- копія договору про надання правової допомоги №030216 від 16.04.2021 року;

- копію додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №030216 від 16.04.2021 року;

- копію квитанції АТ "Ощадбанк" №150 від 23 квітня 2021 року на суму 10 000,00 грн.;

- копію меморіального ордеру №1735737SB на суму 10 000,00 грн.;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №240 від 13.06.2006 року, виданого на ім`я Фещенко Микола Леонідович.

Як вбачається з наданих позивачем документів, витрати на професійну правову допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у розмірі 10000,00 грн.

З наданих документів вбачається, які саме дії виконував адвокат.

Розглянувши вищевказану заяву, суд приходить до висновку, що понесені витрати позивача на правову допомогу адвоката Фещенко Миколи Леонідовича є завищеними, а розмір витрат не співмірним зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, а тому суд приходить до висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ 44116011) судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок).

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про скасування вимоги про сплату боргу - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у місті Києві №Ф-35252-17-У від 15 травня 2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ 44116011) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ 44116011) судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник