Рішення № 126697811, 17.04.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2025 р. справа № 640/31898/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної аудиторської служби України про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Державної аудиторської служби України про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" на поданий адвокатський запит та запит на отримання публічної інформації надав відповідь, якою фактично відмовив у наданні запитуваної інформації з підстав віднесення такої до інформації з обмеженим доступом. Відмовляючи в наданні інформації відповідач вказав, що матеріали фінансового державного аудиту діяльності ДП "Дія" передано до правоохоронного органу, за результатами розгляду яких Голосіївська окружна прокуратура міста Києва розпочала кримінальне провадження, одночасно повідомивши Держаудитслужбу про заборону розголошення та оприлюднення результатів фінансового державного аудиту діяльності ДП "Дія" за період з 09.12.2019 по 31.12.2020 без письмового дозволу слідчого та прокурора. На думку позивача, така відмова відповідача є протиправною, а тому просить зобов`язати відповідача вчинити дії з надання відомостей на адвокатський запит та запит на отримання публічної інформації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із правилами, встановленими статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України; відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про залучення третьої особи.

На виконання Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" від 16.07.2024 № 3863-IX та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 за № 399, адміністративну справу № 640/31898/21 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025, справа передана головуючому судді Матуляку Я.П.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 дану справу прийнято до розгляду та постановлено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В матеріалах справи наявні відзиви на позовну заяву від 07.12.2021 та від 31.03.2025, в яких відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. Вказує на відсутність підстав для надання позивачу запитуваної інформації, оскільки остання є основним доказом в кримінальному провадженні та не може бути надана без письмового дозволу слідчого та прокурора. В той же час, на момент розгляду запиту Держаудитслужба такого дозволу не отримувала.

У додаткових поясненнях від 08.12.2021 позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, зазначає таке.

13.07.2021 адвокат адвокатського об`єднання "Barristers" Колокольніков Вадим Анатолійович звернулася до Державної аудиторської служби України із адвокатським запитом та запитом в порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації", в якому просив надати належним чином завірену копію звіту про результати державного фінансового аудиту діяльності державного підприємства "Дія", який охоплює діяльність ДП "Дія" в 2020 році (з додатками за їх наявності) (а.с.10, 11).

За результатами розгляду вказаних запитів, заступником голови Державної аудиторської служби України, листом від 03.08.2021 фактично відмовлено у наданні запитуваної інформації з підстав віднесення такої до інформації з обмеженим доступом та у зв`язку з недостатністю правових підстав щодо надання запитуваних документів. Крім того повідомлено, що матеріали фінансового державного аудиту діяльності ДП "Дія" передано до правоохоронного органу, за результатами розгляду яких Голосіївська окружна прокуратура міста Києва розпочала кримінальне провадження, одночасно повідомивши Держаудитслужбу про заборону розголошення та оприлюднення результатів фінансового державного аудиту діяльності ДП "Дія" за період з 09.12.2019 по 31.12.2020 без письмового дозволу слідчого та прокурора (а.с.13, 14).

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес регламентовано Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації", публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

За цим визначенням можна виокремити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. У разі відсутності перелічених ознак в інформації, така інформація не належить до публічної.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про доступ до публічної інформації", метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації", доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації", запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

При цьому, Закон України "Про доступ до публічної інформації", містить чіткі гарантії захисту прав заявника при розгляді розпорядником публічної інформації запиту на отримання публічної інформації та унеможливлює зловживання розпорядником публічної інформації своїм правом на обмеження у доступі до такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Вказаний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

В свою чергу, Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначає поняття інформації з обмеженим доступом та підстави, за якими розпорядник інформації може обмежити доступ до такої інформації.

Так, статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Частиною 2 ст. 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Тобто, відмова у наданні інформації є обґрунтованою лише у разі, якщо розпорядник на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію. В іншому випадку така відмова надати запитувану інформацію є необґрунтованою та такою, що суперечить Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про доступ до публічної інформації", таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 221 КПК України, слідчий, прокурор зобов`язаний за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надати їм матеріали досудового розслідування для ознайомлення, за виключенням матеріалів про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, а також тих матеріалів, ознайомлення з якими на цій стадії кримінального провадження може зашкодити досудовому розслідуванню. Відмова у наданні для ознайомлення загальнодоступного документа, оригінал якого знаходиться в матеріалах досудового розслідування, не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 222 КПК України, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

З аналізу вищевикладених норм чинного законодавства вбачається, що з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, будь-яка інформація або документи, пов`язані з відповідним кримінальним провадженням, надаються для ознайомлення виключено на підставі та у порядку, що визначений кримінальним процесуальним законодавством України.

Судом встановлено, що відповідач повідомив позивача про неможливість надання запитуваної інформації без дозволу слідчого або прокурора.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що запит позивача стосується документів, які є частиною матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, що, зокрема, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

В контексті викладеного, суд доходить висновку, що Закон України "Про доступ до публічної інформації", гарантуючи доступ до публічної інформації, не може слугувати альтернативним способом отримати інформацію, режим доступу до якої є предметом спеціального правового регулювання.

Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань є юридичним фактом, з яким процесуальний закон пов`язує початок досудового розслідування. Ці правовідносини регулює, зокрема, Кримінальний процесуальний кодекс України та підзаконні акти, видані на підставі та на його виконання, тож отримувати доступ до інформації, яка здобута чи створюється в рамках досудового розслідування можна з дотриманням вимог спеціального для цих правовідносин законодавства.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 01.04.2020р. у справі №806/3155/17, провадження №К/9901/54214/18.

Підсумовуючи усе вищевикладене, суд доходить висновку про те, що відповідач правомірно відмовив позивачу в задоволенні адвокатського запиту та запиту на публічну інформацію від 13.17.2021 за відсутності дозволу на те слідчого або прокурора.

Доводи позивача про те, що запитуваний ним документ був створений (складений) до моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, як підставу для задоволення його запиту, на думку суду є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт того, що запитувані документи існували до відкриття кримінального провадження, не змінює їх статусу як матеріалів досудового розслідування станом на момент звернення із запитом на інформацію.

Більше того, згідно оскаржуваної відмови на запити позивача, відомості до ЄРДР про кримінальне правопорушення внесено саме за результатом розгляду звіту про результати державного фінансового аудиту діяльності державного підприємства "Дія".

Як наслідок, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В даному випадку, відповідачем доведено правомірність оскаржуваної відмови, а позивачем не надано суду доказів протилежного.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державної аудиторської служби України (код ЄДРПОУ 40165856, вул. Петра Сагайдачного, 4, м. Київ, 04070) про визнання відмови протиправною та зобов`язання до вчинення дій - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.