Рішення № 126688867, 17.04.2025, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 273/2251/22

провадження у справі №2/0285/58/25

17 квітня 2025 року м. Звягель

Новоград-Волинськийміськрайонний судЖитомирської області

у складі судді Помогаєва А.В.,

за участі: секретаря судового засідання Ковальчук М.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Сачка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Полісся -10» про скасування наказу про звільнення в частині формулювання причин звільнення, стягнення розрахунку при звільненні, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,-

УСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Форест Полісся -10» у якому просила наступне:

- визнати незаконним наказ ТОВ «Форест Полісся -10» від 15.11.2022 №27а, про звільнення з роботи ОСОБА_2 в частині формулювання причин звільнення, а саме за п. 4 ст. 40 КЗпП України, змінити формулювання причин звільнення, зазначивши причину звільнення «за власним, бажанням згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України».

- стягнути з ТОВ «Форест Полісся -10» на користь ОСОБА_2 розрахунок при звільненні у розмірі - 33 894, 04 грн.;

- стягнути з ТОВ «Форест Полісся -10» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 3924,00 грн.;

- стягнути з ТОВ «Форест Полісся - 10» на користь ОСОБА_2 50000 грн на відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що 06.08.2010 вона була прийнята на посаду продавдя-касира у ТОВ «Форест Полісся-10» згідно наказу № 7 від 06.08.2010.

В подальшому згідно наказу від 01.06.2012 її було переведено на посаду товарознавця.

31.10.2022 ОСОБА_2 подала заяву про звільнення за власним бажанням за ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

З 07.11.2022 директор ТОВ «Форест Полісся - 10» ОСОБА_3 не допускала її до виконання своїх посадових обов`язків, передбачених трудовим договором та посадовою інструкцією, повідомивши, що на її місце вже прийнятий інший працівник. 21.11.2022 позивач засобами поштового зв`язку направила лист ще раз зазначивши про звільнення за власним бажанням з вимогою провести розрахунок, зазначивши про недопуск її з 07.11.2022 до роботи. Даний лист було вручено 22.11.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення.

Наказом №27а від 15.11.2022 позивача було звільнено згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул. У день звільнення з наказом про звільнення її ознайомлено не було, розрахунок при звільненні не проведено, не було оформлено трудову книжку. З наказом про звільнення позивача було ознайомлено лише 02.12.2022.

Заборгованість відповідача при звільненні позивача склала 42104,40 грн. (без утримання податку та військового збору), з яких:

- 6700 грн. - заробітна плата за жовтень 2022 року;

- 33500 грн - заробітна плата за листопад 2022 року;

- 32054,40 грн - компенсація за 144 дні невикористаних відпусток.

У додаткових письмових поясненнях від 02.10.2024 представником позивача крім вищезазначених сум викладено розрахунок вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.11.2022 по 03.10.2024 в сумі 148 696,46 грн.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву з запереченнями проти її задоволення. Посилався на те, що ОСОБА_2 правомірно звльнена згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул. Розрахунок з нею проведено 02.12.2022, будь-яка заборгованість роботодавця відсутня. Позивачем безпідставно заявлено вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Позивач та її представник у судовому засіданні позов підтримали. Дали пояснення по суті спору. Заявили клопотання про допит свідків та проведення судової почеркознавчої експертизи, які задоволено судом.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Посилався на факт виявлення нестачі товару за наслідками ревізії у магазині ТОВ «Форест Полісся - 10», що було причиною рішення позивача звільнитись та її відмови працювати два тижні після подання заяви про звільнення. Прогул підтверджується актами про відсутність працівника на робочому місці з 01.11.2022 по 15.11.2022, які складено адміністрацією ТОВ «Форест Полісся - 10» за участі свідків (працівників підприємства). Розрахунок з ОСОБА_2 підтверджується відомостями на виплату готівки за жовтень 2022 року №Ф-00000011 від 31.10.2022 року та за листопад 2022 року №Ф-00000012 від 30.11.2022 року. За таких обставин будь-яка заборгованість перед позивачем відсутня. Докази заподіяння їй моральної шкоди не надано.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні дала показання про те, що вона з 01.08.2012 до 15.11.2022 працювала у ТОВ «Форест Полісся - 10» на посаді продавця-консультанта. Їй відомо, що 31.10.2022 ОСОБА_2 подала заяву про звільнення за власним бажанням. Директор ОСОБА_3 вимагала відпрацювати два тижні перед звільненням - до 15.11.2022. ОСОБА_2 продовжила працювати, але 06.11.2022 ОСОБА_3 попередила, що з 07.11.2022 на роботу буде прийнятий інший працівник та забрала ключи від магазину. Заборгованість по зарплаті при звільненні не була виплачена.

Свідки ОСОБА_5 (працював комерційним директором ТОВ «Форест Полісся - 10») та ОСОБА_6 (працювала бухгалтером ТОВ «Форест Полісся - 10») дали аналогічні показання та підтвердили, що директор ТОВ «Форест Полісся - 10» Муравська В.А. з 07.11.2022 не допускала ОСОБА_2 до роботи.

З`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підстави своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інщих правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає та на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У відповідності до ст. 5-1 КЗпП України Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Конституційне право громадянина на працю реалізується, зокрема шляхом укладання трудового договору.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України - трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи передбачені законодавством про працю, колективним договором, або угодою сторін.

Статтею 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно поданої заяви від 31.10.2022 ОСОБА_2 просила директора ТОВ «Форест Полісся - 10» звільнити її з роботи за власним бажанням з 31.10.2022. (т. 1, а.с. 19).

Заява містить резолюцію "Звільнити з 15.11.2022 р.".

Наказом генерального директора ТОВ «Форест Полісся - 10» №27а від 15.11.2022 ОСОБА_2 звільнено з посади товарознавця згідно ст. 40 п. 4 КЗпПУ з 15.11.2022. У якості підстави зазначено заяву ОСОБА_2 (т.1, а.с. 20).

Згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Представник відповідача посилається на те, що ОСОБА_2 не виходила на роботу з 02 по 15 листопада 2022 року, про що складено акти (т. 1, а.с. 184-199).

Разом з тим, показаннями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтверджується, що ОСОБА_2 працювала згідно встановленого на підприємстві відповідача графіку до 06.11.2022, коли була попереджена про припинення роботи з наступного дня. Після цього керівник ТОВ «Форест Полісся - 10» ОСОБА_3 не допускала ОСОБА_2 до роботи.

Показання свідків щодо обставин припинення роботи ОСОБА_2 є чіткими та послідовними, не містять суперечностей і не викликают сумнівів у їх правдивості.

Таким чином, показаннями свідків доведено факт виконання позивачем трудових обов`язків з 01 по 06 листопада 2022 року.

Факт припинення роботи визнається позивачем, але вона заперечує проти оцінки його як прогулу.

На думку суду, така позиція позивача є обґрунтованою, оскільки відсутність працівника на робочому місці внаслідок рішення безпосереднього керівника про припинення роботи є поважною причиною такої відсутності.

Разом з тим, складання керівником підприємства актів про відсутність працівника на робочому місці, що підтверджено присутніми свідками, не є доказом прогулу, тобто факту відсутності працівника без поважної причини.

Оцінюючи сукупність встановлених обставин, суд дійшов висновку про наявність особистого конфлікту між позивачем та ОСОБА_3 , який призвів до припинення трудових відносин між відповідачем та позивачем у протиправний спосіб.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Спірним наказом відповідача від 15.11.2022 ОСОБА_2 звільнено з посади товарознавця згідно ст. 40 п. 4 КЗпПУ з 15.11.2022. (т.1, а.с. 20).

Зазначена у наказі правова підстава звільнення не відповідає фактичним обставинам, які встановлені судом у даній справі, та суперчить інформації у тексті наказу про заяву ОСОБА_2 , як фактичну підставу звільнення.

Оскільки дата і факт звільнення не заперечуються сторонами, суд дійшов висновку про обгрунтованість позовної вимоги про зміну спірного наказу в частині формулювання причин звільнення, а саме зазначення причини звільнення: «за власним, бажанням згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України», що відповідає заяві ОСОБА_2 від 31.10.2022, яка була погоджена генеральним директором шляхом накладання резолюції "Звільнити з 15.11.2022 р."

Вирішуючи спір у частині позовних вимог про стягнення з відповідача коштів на користь позивача, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звільнена з ТОВ «Форест Полісся - 10» 15.11.2022. При цьому вона не працювала у день звільнення з незалежних від її волі причин.

Згідно заяви від 21.11.2022 ОСОБА_2 звернулась до роботодавця з вимогою про розрахунок (а.с. 25)

З поштової картки рекомендованого повідомлення про вручення вбачається, що заява ОСОБА_2 була отримана ТОВ «Форест Полісся - 10» 22.11.2022 (т. 1, а.с. 27).

Таким чином, обов`язок щодо розрахунку з позивачем у відповідача виник 23.11.2022.

Згідно ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату згідно складеного нею розрахунку за жовтень 2022 року в сумі 6700 грн та за листопад 2022 року в сумі 3350 грн. (а.с. 33).

Відповідач посилається на те, що заробітна плата ОСОБА_2 виплачена, що підтверджується відомостями на виплату готівки за жовтень 2022 року №Ф-00000011 від 31.10.2022 року в сумі 5393,50 грн та за листопад 2022 року №Ф-00000012 від 30.11.2022 року в сумі 895,96 грн. (т. 1, а.с. 51, 52).

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 заперечувала отримання коштів та підписання наданих стороню відповідача відомостей, судом було задоволено клопотання представника позивача про призначення у справі почеркознавчої експертизи.

Згідно висновку експерта від 31.01.2025 підписи у відомостях на виплату готівки за жовтень та листопад 2022 року виконані ОСОБА_2 (т. 2, а.с. 18).

Таким чином, висновком експерта спростовуються заперечення позивача факту отримання виплат від відповідача.

За відсутності пояснень доказів фактичного призначення отриманих позивачем виплат, суд дійшов висновку, що вони є заробітною платою ОСОБА_2 за жовтень та листопад 2022 року.

Зважаючи на те, що безспірною датою звільнення ОСОБА_2 є 15.11.2022, суд дійшов висновку, що виплата заробітної плати за листопад 2022 року в сумі 895,96 грн є неповним розміром заборгованості.

Враховуючи середній розмір заробітної плати ОСОБА_2 , суд визнає обґрунтованим зазначений у складеному позивачем розрахунку розмір її заробітної плати за листопад 2022 в сумі 3350 грн.

Разом з тим, дана сума підлягає зменшенню на суму фактично виплачених ОСОБА_2 коштів - 895,96 грн. Таким чином, заборгованість із заробітної плати за листопад 2022 року складає 3350 - 895,96 = 2454,04 грн., що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості із заробітної плати за жовтень 2022 в сумі 6700 грн. та за листопад 2022 в частині 895,96 грн (усього - 7595,96 грн) суд відмовляє.

Оскільки відповідачем не представлено суду доказів надання ОСОБА_2 відпусток або виплати компенсації за них, а також не спростовано складений позивачем розрахунок, суд визнає обґрунтованими вимоги позовної заяви у частині стягнення компенсації за невикористані відпустки тривалістю 144 дні в сумі 32054,40 грн.

Керуючись положеннями ст. 117 КЗпП України, суд стягує з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки, в межах шести місяців, що складає 40 200 грн.

Вирішуючи спір у частині вимоги позивача про стягнення відшкодування моральної шкоди в сумі 50000 грн, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач посилається на те, що порушення її прав відповідачем спричинило життєві труднощі, пов`язані з неотриманням належних коштів. Крім того, ОСОБА_2 зазнала приниження честі та гідності, втрати ділової репутації серед співробітників, родичів та друзів. Внаслідок неправомірних дій відповідача вона була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Оцінюючи обставини, на які посилається позивач, суд враховує роз`яснення, викладені у постанові Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до яких під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (Стаття 23 ЦК України).

У сучасному суспільстві України загальновідомим є той факт, що звільнення працівника з роботи, у зв`язку з прогулом, негативно характеризує його в очах неупередженого спостерігача та викликає обґрунтовані припущення у будь-якого роботодавця, обізнаного про таку подію, що даний працівник, у випадку працевлаштування, буде неналежним чином виконувати покладені на нього обов`язки та дотримуватись трудової дисципліни.

Отже, ситуація суспільного осуду ОСОБА_2 як безвідповідальної особи, об`єктивно виникла внаслідок рішення відповідача про її звільнення з підстави, передбаченої п. 4 ст. 40 КЗпП України. Такі наслідки створюють шкоду для ділової репутації будь-якої особи.

Суд також визнає обгрунтованими посилання позивача на наявність негативних емоцій, у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні та необхідністю вчинення дій, пов`язаних з судовим захистом своїх прав.

Визначення об`єктивного розміру такої шкоди є неможливим, оскільки грунтується на сукупності суб`єктивних факторів та оціночних понять, які не піддаються фізичному чи економічному виміру.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення компенсації моральної шкоди в розмірі 50000 грн. Разом з тим, суду не надано доказів на обґрунтування саме такого розміру компенсації.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з необхідності дотримання справедливого балансу між правами, обов`язками та інтересами сторін.

Враховуючи характер та тривалість порушення прав позивача, суд вважає за необхідне зменшити відшкодування моральної шкоди до розміру 15 000 грн.

Така сума не є надмірною, її стягнення не призведе до істотного погіршення матеріального стану відповідача, разом з тим, вона забезпечить виконання ним обов`язку з відшкодування завданої шкоди.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, суд враховує, що позовна заява містить три вимоги майнового характеру та одну вимогу немайнового характеру.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивачі у справах про стягнення заробітної плати звільнені від сплати судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн, що відповідає розміру ставки за вимогу немайнового характеру.

У зв`язку з повним задоволенням вимоги про зміну наказу відповідача про звільнення позивача, відідповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 992,40 грн. за вимогою про стягнення коштів заборгованості з виплат під час розрахунку при звільненні та середнього заробітку за затримку розрахунку суд покладає у повному обсязі на відповідача.

Судовий збір за вимогою про відшкодування моральної шкоди у даній справі складає 2481 грн, що підлягає розподілу між сторонами пропрційно частині задоволеняя даної вимоги, а саме: 744,30 грн суд стягує з відповідача на користь держави, 1736,70 грн суд стягує з позивача на користь держави.

Керуючись статтями 4-5, 10-13, 141, 76-82, 258-259, 264-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Полісся -10» від 15.11.2022 №27а про звільнення ОСОБА_2 , в частині формулювання причин звільнення, а саме змінити формулювання, зазначивши причину звільнення: «за власним, бажанням згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Полісся -10» на користь ОСОБА_2 заборгованість за розрахунком при звільненні в сумі 34508 (тридцять чотири тисячі п`ятсот вісім) гривень 44 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Полісся -10» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 40200 (сорок тисяч двісті) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Полісся -10» на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в сумі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Полісся -10» на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Полісся -10» на користь держави судовий збір в сумі 1736 (одна тисяча сімсот тридцять шість) гривень 70 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1736 (одна тисяча сімсот тридцять шість) гривень 70 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку оскарження - рішення набирає законної сили за результатом апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Інформація про сторони:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Форест Полісся - 10», ЄДРПОУ 36575849, адреса: Житомирська область, м. Баранівка, вул. Шевченка, 178.

Суддя А.В. Помогаєв