Рішення № 126681194, 17.03.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.03.2025Справа № 910/15456/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед енерджі»

про розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу № 22/01/19-1 від 19.01.2022 та визнання припиненими зобов`язання акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» за договором про постачання електричної енергії споживачу № 22/01/19-1 від 19.01.2022,

Представники:

від позивача не прибули

від відповідача Виродов А.Ю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До суду звернулось акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Юнайтед енерджі» про:

- розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу № 22/01/19-1 від 19.01.2022;

- визнання припиненими зобов`язання акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» за договором про постачання електричної енергії споживачу № 22/01/19-1 від 19.01.2022.

Суд своєю ухвалою від 17.12.2024 відкрив провадження у справі № 910/15456/24, постановив розглядати справу у порядку загального позовного провадження.

Вимоги про розірвання договору обґрунтовані істотною зміною обставин, якими сторони керувались при укладенні договору (ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). Такими обставинами, на думку позивача, є надання з 14.03.2022 ТОВ «Юнайтед енерджі», який є постачальником за спірним договором, статусу «Дефолтний». Вимога про визнання припиненими зобов`язань акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» за договором про постачання електричної енергії споживачу № 22/01/19-1 від 19.01.2022, як зазначає позивач, є наслідком розірвання договору.

Відповідач позов відхилив повністю, оскільки договір про постачання електричної енергії споживачу № 22/01/19-1 від 19.01.2022, відповідно до його умов, є припиненим з 14.03.2022 внаслідок зміни позивачем постачальника, а сам факт припинення договору не є підставою для припинення зобов`язань, що виникли до такого припинення.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

19 січня 2022 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Юнайтед енерджі» (постачальник) та акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» (споживач) уклали договір про постачання електричної енергії споживачу № 22/01/19-1 від (далі - Договір).

Цей договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії (код УКТ ЗЕД 2716 000000) як товарної продукції споживачу (далі - споживач) постачальником електричної енергії (далі - постачальник) та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору (п. 1.1 Договору).

За цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 2.1 Договору).

Пунктом 13.13 Договору встановлено, що його дія припиняється у таких випадках: анулювання постачальнику ліцензії на постачання; банкрутства або припинення господарської діяльності постачальником; у разі зміни власника об`єкта споживача; у разі зміни електропостачальника.

Згідно з відомостями реєстру НЕК «Укренерго» ТОВ «Юнайтед енерджі» отримало статус «Дефолтний» 14.03.2022 (посилання: https://wservice.ua.energy/entsoe/getdefault).

Водночас ще до надання ТОВ «Юнайтед енерджі» статусу «Дефолтний» 12.03.2022 акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» повідомило позивача про зміну постачальника з 14.03.2022.

Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

- в договорі виявляється воля не однієї особи, а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному;

- договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Основною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони засновані на рівності, автономії волі, майновій і організаційній відокремленості її суб`єктів. У зв`язку з цим однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України), суть якої розкрита у ст. 627 ЦК України і полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, свобода договору є багатоаспектним поняттям, яке включає в себе різні прояви: прийняття власного рішення про вступ у договірні відносини, самостійний вибір того, з ким буде вступати у правовідносини, визначення умов договору тощо. Одним і проявів свободи договору є не лише вільне укладення договору, а й розірвання та зміна його умов за їх згодою.

За загальним правилом договір повинен бути незмінним на весь час протягом його дії, а договірне зобов`язання - виконуватись відповідно до тих умов, які сторони визначили при укладенні договору. Стаття. 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Схожий принцип застосовано законодавцем до процедури розірвання договору, відповідно до якого зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України). Оскільки договір укладається за згодою сторін, то загальне правило полягає у розірванні його у такий же спосіб.

Отже, передбачивши у Договорі можливість одностороннього його розірвання та такі випадки сторони реалізували принцип свободи договору.

З огляду на це, Договір є розірваним з 14.03.2022 відповідно до його умов.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснювати (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом з тим особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення порушених (оспорюваних) прав та влив на порушника.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 910/15946/20 викладено таку правову позицію: «спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однієї сторони цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін. Суд зауважує, що поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому необхідно надавати сутнісного, а не формального значення. Тому слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав і обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод, у тому числі в судовому порядку. Таким чином, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в його реалізації».

Отже, вимога про розірвання договору, як процедури припинення договірних відносин, результатом якої є вирішення спору про право, може стосуватись тільки чинного договору. Розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір. Відповідний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, від 18.11.2019 № 910/16750/18.

Підсумовуючи наведене суд констатує, що оскільки Договір розірвано з 14.03.2022, тобто до звернення з позовом до суду, позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Розірвання договору спричиняє припинення договірного зобов`язання (ч. 2 ст. 653 ЦК України). Водночас, на відміну від розірвання договору, припинення зобов`язання є погашенням внаслідок дії правоприпиняючих юридичних фактів прав і обов`язків сторін, що становлять його зміст. Інститут припинення зобов`язань врегульовано главою 50 ЦК України, яка містить підстави та порядок припинення зобов`язань.

Якщо для припинення договору внаслідок його розірвання потрібно ухвалення рішення суду, то припинення договору з підстав, передбачених главою 50 ЦК України, відбувається внаслідок настання певного юридичного факту. Припинення призводить до того, що боржник перестає бути зобов`язаним вчинити на користь кредитора пені дії, що становлять предмет зобов`язання або утриматися від вчинення певних дій, а кредитор, в свою чергу, втрачає право вимагати від боржника виконання покладеного на останнього за договором обов`язку.

Припинення зобов`язань має остаточний характер, а тому зобов`язання, яке припинилось, не може бути розірвано.

Закон не передбачає можливості припинення прав і обов`язків сторін за договором, які виникли до його розірвання, з інших підстав, ніж передбачені главою 50 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц , від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 і № 200/606/18, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц.

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

У постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Інакше кажучи, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значенні має розумітися ефективний захист порушених прав особи.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Такий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Наведене також узгоджується з положеннями статті 2 ГПК України, зокрема, завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Вимога про визнання припиненими зобов`язання за Договором на має на меті захист прав, а носить характер створення умов для іншого спору, що не є ефективним способом захисту.

З огляду на це позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд покладає судові витрати на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 202, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити акціонерному товариству «Нікопольський завод феросплавів» у позові до товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед енерджі».

Покласти судові витрати на акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів».

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 17.04.2025.

Суддя С. А. Ковтун