Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 683/2358/24
2/683/45/2025
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2025 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої судді Бондарчук Л.А.
секретаря Поважнюк Т.В.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача адвоката Козака І.О.
представника третьої особи Лубчинської Н.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів цивільну справу № 683/2358/24, 2/683/45/2025 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з участю третьої особи - служби у справах дітей виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, про позбавлення батьківських прав
установив:
В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує, що перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який розірвано згідно рішення Старокостянтинівського районного суду у червні 2020 року. В період шлюбу - ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Фактично біля чотирьох років вони проживають окремо, син ОСОБА_4 проживає разом із ним. Відповідачка значний час проживає за кордоном та зі слів знайомих створила іншу сім`ю. ОСОБА_2 не бачиться та не спілкується з дитиною, не сплачує аліменти, не цікавиться його здоров`ям та не приймає участі у вихованні.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду від 16 червня 2021 року визначено місце проживання сина ОСОБА_4 разом з батьком.
Оскільки ОСОБА_2 самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та матеріального забезпечення сина, тому просить позбавити відповідачку батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з підстав ухилення її від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 липня 2024 року у даній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у загальному порядку.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 березня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали. Крім того представник позивача - адвокат Козак І.О. вказує, що відповідачка самоусунулась від виконання батьківських обов`язків по вихованню та утриманню сина, проживає за кордоном. Біля чотирьох років вона дитиною не цікавиться, матеріально не допомагає та не дбає про сина.
Відповідачка ОСОБА_2 , яка повідомлена про час і місце розгляду справи в порядку, визначеному п.1 ч.8 ст.128 ЦПК України, до суду не з`явилася, причини неявки суду не повідомила, у визначений судом строк відзив на позов не подавала.
Представник Служби у справах дітей виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області Лубчинська Н.Л. в судовому засіданні підтримує наданий висновок про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який було розірвано. У шлюбі у них народився вин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Малолітній ОСОБА_5 проживає разом з батьком ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 разом із батьками позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Відповідачка ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , однак за місцем реєстрації не проживає, її фактичне місце проживання не відоме.
Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області №63/54-42-2702/2024 від 7 листопада 2024 року позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є недоцільним та таким, що не відповідає інтересам дитини.
Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
За змістом частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу статті 11 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до роз`яснень, даних у пунктах 15 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ
про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Із положень статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» («Mamchur v. Ukraine», заява №10383/09, рішення від 16 липня 2015 року, пункт 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що проживання дитини разом із батьками в сім`ї відповідає якнайкращим її інтересам, оскільки дитина має право на особисте піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Розлучення дитини з батьками може бути обумовлене лише виключними обставинами, в тому числі неправомірною поведінкою батьків, яка призводить до грубого порушення економічних, соціальних і культурних прав дитини, створює загрози для безпечних умов її проживання та розвитку, перешкоджає належному матеріальному забезпеченню дитини.
Позбавлення батьківських прав є одним із заходів сімейно-правової відповідальності, яка спрямована на захист прав та інтересів дитини, настає при винній поведінці батьків на підставах і у порядку, передбачених законом, та породжує настання невигідних для батьків наслідків, у тому числі втрату права, заснованого на спорідненості з дитиною.
Однією з підстав позбавлення батьківських прав є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійний характер.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12.09.2019 року у справі № 638/6919/16-ц).
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 24.06.2020 року у справі № 344/6374/18, від 08.04.2020 року у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 року у справі № 127/31288/18, від 29.01.2020 року у справі № 643/5393/17, від 17.01.2020 року у справі № 712/14772/17, від 25.11.2019 року у справі № 640/15049/17, від 24.04.2019 року у справі № 331/5427/17, від 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15-ц.
Відповідно до положень статей 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.
Так, відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або
відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що біля чотирьох років позивачка взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків.
Натомість позивач ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що позивачка час від часу навідує сина, в останнє це було в кінці 2024 року, деколи дарує подарунки та постійно телефонує син на його особистий телефон.
Свідок ОСОБА_6 - мати позивача в судовому засіданні також підтвердила факт постійного спілкування ОСОБА_4 з матір`ю по телефону, однак зазначила, що він не повідомляє про що вони спілкуються.
Свідок ОСОБА_9 - сусідка позивача в судовому засідання пояснила, що вихованням ОСОБА_4 займається позивач ОСОБА_1 та його батьки, відповідачка ОСОБА_2 вона рідко бачить.
Фактично доводи позивача про ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків базуються лише на його твердженнях.
Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається батько, не свідчить про те, що мати дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.
Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між батьками дитини конфлікту, що може мати тимчасовий характер, також не є підставою для позбавлення цих прав.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Позивачем, не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що мати дитини особливо неблагонадійна і спілкування з нею буде суперечити інтересам дитини.
З матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_2 зловживає алкоголем чи вживає наркотичні засоби, притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків, застосувала насильство щодо дитини чи негативно впливає на духовний та фізичний її розвиток.
Таким чином, надані позивачем та досліджені судом докази жодним чином не вказують на наявність в діях ОСОБА_2 винної поведінки або свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками, або жорстокого поводження з дитиною, які б давали підстави суду застосувати до неї крайній захід впливу у виді позбавлення батьківських прав. Також відсутні дані про негативний вплив ОСОБА_2 на дитину.
Відповідно до положень ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також з питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав. На час розгляду справи малолітньому сину сторін виповнилось лише дев`ять років, що позбавляє суд можливості виконати вимоги ст.171 СК України.
Таким чином, оцінюючи усі надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимим доказами, що мати дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, в зв`язку із чим його позов про позбавлення батьківських прав суд визнає необґрунтованим, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
При цьому, суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області від 7 листопада 2024 року про те, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є недоцільним та таким, що не відповідає інтересам дитини.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, суд вважає, що незважаючи на те, що відповідачка в певній мірі нехтує своїми батьківськими обов`язками щодо свого сина, достатні підстави для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у виді позбавлення її батьківських прав стосовно сина з врахуванням інтересів дитини, інтересів самої відповідачки, рішень Європейського суду з прав людини, судової практики Верховного Суду на даний час відсутні.
На даний час вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення відповідачки батьківських прав та застосування такого крайнього заходу впливу.
Крім того суд звертає увагу, що в разі, якщо відповідачка ОСОБА_2 не змінить свого ставлення до дитини, позивач не позбавлений можливості повторно звернутись до суду з аналогічним позовом.
При цьому суд вважає за необхідне попередити відповідачку про необхідність зміни ставлення до дитини.
Керуючись ст..12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд
ухвалив :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Покласти на орган опіки і піклування виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, місце знаходження: вул. Острозького,70, м. Старокостянтинів, Хмельницька область, 31100, код ЄДРПОУ 04060766.
Повний текст рішення виготовлено 16 квітня 2025 року.
Суддя
Судове рішення № 126657460, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області було прийнято 15.04.2025. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 683/2358/24. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: