Ухвала суду № 126653914, 15.04.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/8621/25

Провадження №: 2/752/5643/25

УХВАЛА

про передачу справи за підсудністю

15.04.2025 Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кирильчук І. А., перевіривши матеріали цивільної справи за позовною заявою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Нові Теремки» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій,

в с т а н о в и в:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Нові Теремки» звернулося до Голосіївського районного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Кирильчук І. А.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду і відкриття провадження у справі, суд встановив таке.

Позивач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Нові Теремки» звернулося до суду з вимогою стягнути з ОСОБА_1 заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у розмірі 12 768,81 грн та судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що ОСББ «Нові Теремки» - об`єднання, створене власниками квартир та нежитлових приміщень для управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирних будинків АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2 за адресою: АДРЕСА_3 . З 07 грудня 2021 року до 05 липня 2024 року відповідач був власником квартири АДРЕСА_4 . З 01 травня 2023 року по 30 червня 2024 року відповідач не здійснив жодного платежу по відшкодуванню затверджених внесків, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 12 768,81 грн, яку позивач просив стягнути на свою користь у судовому порядку.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 ЦПК України). Підсудність визначає коло цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції (статті 26 - 30 ЦПК України).

Виходячи з поняття підсудність у цивільному судочинстві як розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ, підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи.

Питання про підсудність справ визначається Цивільним процесуальним кодексом України.

Згідно із частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

При цьому, статтею 30 ЦПК України встановлено правила виключної підсудності.

У частині першій статті 30 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» (абзац перший пункту 41, пункт 42), перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Згідно із положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

Аналіз вказаних вимог процесуального законодавства свідчить про те, що словосполучення «із приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав; виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном; оскільки спір у справі виник з приводу об`єкта нерухомого майна, то спір щодо майнових прав на вказане майно мав би розглядатись судом за місцезнаходженням майна.

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі

№ 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі

№ 910/10647/18.

Матеріали справи свідчать, про те, що заявленою вимогою у даній справі є зобов`язання, які випливають з надання житлово-комунальних послу за адресою: АДРЕСА_5 .

Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна.

З урахуванням наведеного, вимога про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності.

Таким чином, вищевказаний позов підлягає розгляду судом лише за правилами виключної підсудності (за місцезнаходженням нерухомого майна).

Право на звернення до суду за судовим захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів є одним із важливіших конституційних прав громадян та юридичних осіб.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 7 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтями 2, 3, 4 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховою Радою України. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Правила щодо підсудності цивільних справ, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, тобто розмежування компетенції по розгляду і вирішенню підвідомчих суду цивільних справ всередині системи судів цивільної юрисдикції, визначені в Главі 2 Розділу III ЦПК України.

Відповідно до пункту першого частини третьої статті 376 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є порушення норм процесуального права, якщо справу розглянуто неповноважним складом суду.

Принцип законного судді нерозривно пов`язаний з правом особи на повноважний, компетентний суд. Відповідно до статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Суд не тільки вправі, а й зобов`язаний ухилитися від розв`язання справ, йому не підсудних.

Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є виконаними, коли справа заявника була розглянута національним судом, який створено на підставі закону. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошував, що поняття «суд, встановлений законом», стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування «суду», але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді (належний склад суду).

Згідно із пунктом першим частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Таким чином, враховуючи предмет позову, беручи до уваги те, що нерухоме майно, по утриманню якого позивач надає послуги та за не сплату внесків з утримання якого виникла обумовлена у позові заборгованість, знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , тому даний позов не підсудний Голосіївському районному суду міста Києва та підлягає направленню за виключною підсудністю на розгляд до Фастівського міськрайонного суду Київської області.

Керуючись статтями 4, 27, 30, 31, 187, 260, 353, 354 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Матеріали цивільної справи за позовною заявою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Нові Теремки» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, передати на розгляд за підсудністю до Фастівського міськрайонного суду Київської області (08500, Україна, Фастівський р-н, Київська обл., місто Фастів, вулиця Ступака Івана, будинок, 25).

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.

Ухвала складена 15 квітня 2025 року.

Суддя І. А. Кирильчук