Рішення № 126653657, 16.04.2025, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/754/25

2/703/623/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Овсієнка І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

установив:

10.02.2025 ТОВ «Цикл Фінанс» з використанням системи «Електронний суд» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 58872,96.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.10.2019 між акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником укладено кредитний договір №22032000193131.

Згідно п 1.2 договору банк надає клієнту кредит сумою 49600,00 грн, строк кредитування 60 місяців, кінцева дата повернення кредиту 15.10.2024, цільове призначення на споживчі потреби, процентна ставка за користування кредитом фіксована, складає на строкову заборгованість 0,001% річних, на прострочену заборгованість за кредитом 56% річних. Встановлено комісію за обслуговування кредиту, яка вираховується у відсотковому відношенні від суми кредиту та зменшується періодично протягом строку кредитування.

Відповідач, як позичальник, своєчасно не виконував свої обов`язки щодо повернення тіла кредиту, комісії, сплати процентів.

В подальшому, відбулась заміна кредитора в кредитних зобов`язаннях внаслідок укладення договору факторингу від 28.03.2024 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» № 28/03/24.

Після відступлення права вимоги за вказаним договором, право вимоги за кредитним договором №22032000193131 від 15.10.2019 перейшло до ТОВ «Цикл Фінанс» і останнє, як новий кредитор, може вимагати стягнення з позичальника заборгованості в примусовому порядку.

Згідно тверджень позивача, станом на дату подання позову, загальний розмір заборгованості за кредитним договором №22032000193131 від 15.10.2019 становить 58872,96 та включає 36427,23 грн заборгованість за тілом кредиту, 53,43 грн заборгованість за відсотками, 22392,30 грн заборгованість за комісією.

Зазначені вище суми позивач просить стягнути з відповідача в примусовому порядку, а також стягнути з відповідача понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн.

Ухвалою суду від 18.02.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено учасникам справи строк для подання письмових заяв по суті справи.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України не надходило.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву до суду не подав, будь-яких клопотань чи заяв про неможливість подання відзиву у встановлений судом строк від відповідача не надходило.

Частиною 8 статті 178 ЦПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами справи. Водночас, суд враховує, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд доходить наступного висновку.

15.10.2019 між акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №22032000193131.

Згідно з п. 1.1 договору банк надає клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії.

Відповідно до п. 1.2 договору сума кредиту складає 49600,00 грн, строк кредитування 60 місяців, кінцева дата повернення кредиту 15.10.2024, цільове призначення на споживчі потреби. Щомісячна комісія за обслуговування кредиту: з 15.10.2019 до 14.02.2021 5% від суми кредиту, з 15.02.2021 до 14.05.2022 4% суми кредиту, з 15.05.2022 до 14.08.2023 3% суми кредиту, з 15.08.2023 до 15.10.2024 1,95% суми кредиту. Встановлена фіксована процентна ставка 0,001 % річних за на строкову заборгованість, процентна ставка, що нараховується на прострочену заборгованість 56%.

Кредит надається шляхом зарахування коштів на поточний рахунок клієнта, відкритий у АТ «Банк «Кредит Дніпро» (п. 1.4 договору).

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, кредитний договір №22032000193131 від 15.10.2019 власноруч підписаний відповідачем ОСОБА_1 .

Згідно з доданою до позовної заяви випискою по особовому рахунку за період з 15.10.2019 до 27.03.2024 АТ «Банк Кредит Дніпро» надало кредитні кошті у розмірі 49600,00 грн за кредитним договором №22032000193131 від 15.10.2019 на поточний рахунок клієнта 15.10.2019.

Доказів на спростування факту укладення вказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачем не надано.

З виписок про рух коштів по банківському рахунку слідує, що відповідач, як позичальник отримував доступ до кредитних коштів та періодично погашав заборгованість за тілом кредиту, однак не погасив боргу в повному обсязі.

Позичальник належним чином зобов`язання щодо повернення тіла кредиту, сплати процентів не виконував, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість, яка згідно з розрахунком позивача, становить 58872,96 та включає 36427,23 грн заборгованість за тілом кредиту, 53,43 грн заборгованість за відсотками, 22392,30 грн заборгованість за комісією.

До позовної заяви наданий розрахунок заборгованості та виписка про рух коштів по банківському рахунку.

Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 року у справі №554/4300/16-ц дійшов правового висновку, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Отже надана банком виписка за картковим рахунком позичальника у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17.12.2021 в справі №278/2177/15-ц: виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Згідно із частиною 1 статті 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги по суті це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтею 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

28.03.2024 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» було укладено Договір факторингу №28/03/24, відповідно до якого АТ «Банк Кредит Дніпро» відступило на користь ТОВ «Цикл Фінанс» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зокрема за кредитним договором №22032000193131 від 15.10.2019, укладеним між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 .

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №28/03/24 від 28.03.2024, ТОВ «Цикл Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №22032000193131 від 15.10.2019 на суму 58872,96.

Отже після укладення договору факторингу від 28.03.2024 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс», до останнього, як нового кредитора у кредитному зобов`язанні, перейшло право вимоги, зокрема із за кредитним договором №22032000193131 від 15.10.2019.

Всупереч умов кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості на рахунок позивача.

Статтями 514, 516 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною 2 статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно із частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Судом встановлено факт невиконання належним чином зобов`язань по поверненню кредитних коштів відповідачем.

Згідно з доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за кредитним договором №22032000193131 від 15.10.2019 заборгованість ОСОБА_1 станом на 27.03.2024 становить 58872,96 та включає 36427,23 грн заборгованість за тілом кредиту, 53,43 грн заборгованість за відсотками, 22392,30 грн заборгованість за комісією.

Розмір кредитної заборгованості відповідач не спростував, оскільки не скористався правом на подання письмових заяв по суті справи.

Щодо вимог про стягнення заборгованості за комісіями, суд зазначає наступне.

10.06.2017 набув чинності Закон України від 15.11.2016 №1734-VIII «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України від 12.05.1991 №1023-XII «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Закон «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 року в справі №204/224/21 та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.07.2022 (справа № 496/3134/19) дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Пунктом 1.2 кредитного договору №22032000193131 від 15.10.2019 встановлено щомісячну комісію за послуги банку, однак послуги, за вчинення яких підлягає нарахуванню комісія, не вказані, договір містить лише загальне формулювання «за обслуговування кредиту» (п. 1.2 договору).

Відповідно до висновку про застосування норм права, сформульованого Верховним Судом 01.02.2023 в справі №199/7014/20, з огляду на положення Законів України «Про споживче кредитування», «Про захист прав споживачів», Верховний Суд не заперечує право банку встановлювати комісію, зокрема за розрахунково-касове обслуговування.

Отже, чинне законодавство не містить наразі заборони встановлювати в умовах кредитного договору комісію. Для цього сторонами має бути погоджений перелік послуг, за надання яких вона нараховується, а також порядок і база нарахування. Відтак не вбачається підстав вважати умови укладеного сторонами кредитного договору в частині встановлення комісії, нікчемними, а отже застосовувати наслідки недійсності нікчемного правочину відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України.

Разом з тим до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 18 Закону № 1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

В пункті 1.2 кредитного договору від 15.10.2019 встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту: з 15.10.2019 до 14.02.2021 5% від суми кредиту, з 15.02.2021 до 14.05.2022 4% суми кредиту, з 15.05.2022 до 14.08.2023 3% суми кредиту, з 15.08.2023 до 15.10.2024 1,95% суми кредиту. Загальний розмір комісії (за весь період користування кредитом) складає 57879,66 грн та є непропорційно великим порівняно із сумою споживчого кредиту.

Викладені обставини вочевидь не можна визнати справедливими та розумними.

Відповідно до вказаного вище правового висновку ВС, судам належить визнавати недійсними оспорювані умови кредитного договору у разі встановлення, що такі суперечать загальним засадам цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України, статті 18 Закону №1023-XII «Про захист прав споживачів».

При цьому ВС вказав, що врахуванню підлягає ультраактивна форма дії Закону №1734-VIII, визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання, зокрема інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону № 1734-VIII.

Враховуючи предмет позову, ту обставину, що відповідач не скористалася правом висловити власну позицію щодо позову в письмовій заяві по суті справи, зокрема заперечувати проти задоволення позову, в тому числі щодо встановлення комісії, суд не має правових підстав розглядати вказані умови договору на предмет їх недійсності, застосовувати відповідні наслідки.

Однак встановивши, що вказані умови є явно несправедливими, не вбачає правових підстав для стягнення із відповідача нарахованої заборгованості по комісії.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за комісією задоволенню не підлягають.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Враховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, однак судом встановлено відсутність підстав для стягнення нарахованих сум комісії, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за частиною 3 статі 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом статті 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами статті 141 ЦПК України визначено: розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.

Частиною 3 статті 141 ЦПК України закріплено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 в справі №755/9215/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн підтверджуються: Договором про надання правової допомоги №43453613 від 02.01.2025 з додатковою угодою №22032000193131 від 27.01.2025; актом приймання-передачі наданих послуг №22032000193131 від 27.01.2025, описом робіт, виконаних на підставі договору про надання правової допомоги №43453613 від 02.01.2025.

Отже, з огляду на зазначені норми права, правову позицію Великої Палати Верховного Суду та встановлені обставин справи, суд дійшов переконання, що вимоги про відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим за відсутності клопотання відповідача про зменшення їх розміру, а також при цьому були дотримані критерії розумності їх вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу слід стягнути із відповідача відповідно до розміру задоволених позовних вимог, керуючись при цьому п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 81, 141, 263, 265, 280-284, 288, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором №22032000193131 від 15.10.2019 у сумі 36480 (тридцять шість тисяч чотириста вісімдесят) грн 66 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» 1501 (одну тисячу п`ятсот одну) грн 16 коп судового збору.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» 3718 (три тисячі сімсот вісімнадцять) грн 20 коп витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», код ЄДРПОУ 43453613, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складене 16.04.2025.

Суддя І.В. Овсієнко