Рішення № 126640450, 15.04.2025, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

_______________

2/381/747/25

381/728/25

Рішення

Іменем України

15 квітня 2025 року Фатівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Самухи В.О., за участю секретаря судового засідання Беленчук Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

Встановив:

У лютому 2025 року представником товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» (далі, ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», позивач) з використанням системи «Електронний суд» подано позов до Фастівського міськрайонного суду Київської області про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 7 830 гривень з ОСОБА_1 (далі, відповідачка).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.02.2020 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАЙМЕР» (далі, ТОВ «ЗАЙМЕР»), як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальницею, було укладено договір про надання фінансового кредиту № 113721, який відтворений шляхом використання позичальницею одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки. Підписуючи договір відповідачка підтвердила, що вона ознайомилась з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

На виконання умов договору про надання фінансового кредиту № 113721 від 19.02.2020 року позичальниці були перераховані грошові кошти у сумі 1 500 гривень.

Однак, в подальшому позичальниця своїх обов`язків щодо повернення коштів не виконала та не сплачувала відсотки за користування кредитом.

28.10.2021 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та позивачем, ТОВ «ФК «КЕШТУ ГОУ» укладено договір факторингу № 01-28/10/2021, відповідно до якого позивач набув право вимоги заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 113721 від 19.02.2020 року.

Після відступлення права вимоги за вказаними вище правочинами, право вимоги за договором про надання фінансового кредиту № 113721 від 19.02.2020 року перейшло до ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» і останній може вимагати стягнення з позивальниці заборгованості в примусовому порядку.

Згідно тверджень представника позивача, станом на 04.12.2024 року загальний розмір заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 113721 від 19.02.2020 року становить 7 830 гривень та включає: заборгованість за сумою кредиту 1 500 гривень, заборгованість за відсотками 6 630 гривень.

Зазначені вище суми представник позивача просить стягнути з відповідачки в примусовому порядку, а також стягнути з відповідачки понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 500 гривень (згідно заяви від 10 березня 2025 року).

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 18 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі, вирішено проводити судовий розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

18 березня 2025 року представницею відповідачки з використанням системи «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву.

За змістом відзиву, представниця відповідачки заперечує проти задоволення вимог позивача, що викладені в позовній заяві, з огляду на її необґрунтованість та безпідставність, зазначивши, що представником позивача не надано доказів укладення договору у вигляді електронного документу, а саме: не додано доказу про ідентифікацію відповідачки, не надано доказів підписання договору електронним підписом, відтвореним шляхом використання відповідачкою одноразового ідентифікатора.

Довідка ТОВ «Платежі Онлайн» не є належними і достовірними доказами того факту, що відповідачка дійсно отримала позику, і, відповідно, що договір позики є укладеним. У вказаній довідці не вказано номер рахунку на який було перераховано грошові кошти та не вказано, хто є отримувачем грошових коштів.

При цьому, зміст відзиву не свідчить про те, що сама відповідачка заперечує факт укладення і погодження умов договору в редакції документу, наданого позивачем, як не висловлено заперечень відповідачки щодо факту отримання грошових коштів в борг від первісного кредитору.

В цьому випадку зміст відзиву зводиться до зауважень представниці відповідачки щодо процедури укладення договору, змісту та реквізитної форми документів, наданих позивачем для підтвердження своїх вимог, однак в супереч пункту 5 частини 3 статті 178 ЦПК України, у відзиві на позовну заяву не зазначено заперечень щодо наведених позивачем обставин укладення договору кредиту та надання коштів в борг, а зазначено про неналежний характер і недостатність доказів, наданих для підтвердження цих обставин.

Далі, у відзиві на позові стверджується, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджували б наявність у ТОВ «КЕШ ТУ ГОУ», як нового кредитора, права вимоги до ОСОБА_1 .

Згідно посилань представниці відповідачки, розмір процентів складає 900,00 грн. Нарахування процентів після строку кредитування суперечить нормам чинного законодавства та є незаконним.

Крім цього, щодо витрат на правничу допомогу, представниця відповідачки також зазначила, що витрати на правову допомогу є не співмірними зі складністю справи, сумою заборгованості та часом, витраченим на виконання робіт, обсягом виконання робіт та ціною позову.

Категорія справи про стягнення заборгованості за кредитним спором є нескладною, позовна заява складається з 5 аркушів та є типовою. З урахуванням викладеного підстав для стягнення з відповідачки витрат на правову допомоги відсутні.

20 березня 2025 року представником позивача з використанням системи «Електронний суд» подана відповідь на відзив, відповідно до якого він просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі зазначивши, що договір укладений між сторонами в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідачки для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідачка, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів.

Однак, відповідачкою не надано суду належних і допустимих документальних доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідачка не позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Позивачем від первісного кредитора отримано детальний розрахунок заборгованості за договором № 113721, який долучений до відповіді на відзив.

Згідно тверджень представника позивача, позичальниця погодилася на умови, визначені Договором, щодо його пролонгації та нарахування відсотків у випадку прострочення повернення кредиту, тому твердження відповідачки про незаконність нарахування процентів є необґрунтованим.

Обґрунтовуючи правомірність нарахування процентів за весь час фактичного користування коштами, представник позивача покликається на релевантну, з його точки зору, судову практику.

Крім цього, представник позивача вважає, що твердження ОСОБА_1 про те, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не доведений, не заслуговують на увагу, а до матеріалів справи долучені докази, що підтверджують обґрунтований характер витрат на правову допомогу.

В судове засідання представник позивача, будучи повідомленим належним чином про час і дату проведення судового засідання не з`явився, у відповіді на відзив просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, а позовні вимоги - задовольнити.

В судовезасідання відповідачката їїпредставниця,будучи належнимчином повідомленимипро часі датупроведення судовогозасідання,не з`явилася, в відзиві на позовну заяву представниця відповідачки просила розглянути справу без участі сторони відповідача та відмовити в задоволенні позову і відшкодуванні понесених позивачем судових витрат.

З урахуванням викладеного, на підставі приписів частини 1 статті 233 ЦПК України, суд проводить розгляд справи без участі представника позивача, відповідачки та її представниці.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини .

Так, як слідує з наданого представником позивача примірнику договору, 19.02.2020 року між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ОСОБА_2 було укладеного договір про надання фінансового кредиту (індивідуальна частина) № 113721, з додатком № 1 (а. с. 23-27).

При цьому,дата народженнята реєстраційнийномер обліковоїкартки платникаподатків вказаноїу договоріпро наданняфінансового кредиту(індивідуальначастина)№ 113721від 19.02.2020 ОСОБА_2 співпадаєз вказанимиданими відповідачау справі ОСОБА_1 (зокрема з даними щодо РНОКПП, вказаними у відзиві на позовну заяву).

Договір підписаний відповідачкою, як позичальницею з використанням електронного підпису KL 4496.

Згідно зпунктами 1.1-1.2,1.3договору,сума кредитускладає 1500гривень,строк кредиту 30днів,тобто до19.03.2020,фіксована процентнаставка 2%в день або 730 % річних.

До матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують факт надання грошових коштів в борг відповідачці у сумі 1 500 гривень.

Зокрема, для підтвердження факту надання грошових коштів в борг позивачем надано інформаційну довідку ТОВ «Платежі Онлайн» від 10.01.2025 року № 626/01, в якому зазначено успішність операції 29.02.2020 року про перерахування 1 500,00 грн. на номер картки НОМЕР_1 (а. с. 44).

Відповідачка фактично не спростовує обставин укладення кредитного договору, погодження його умов та отримання грошових коштів в борг, як зазначалося вище, заперечення, викладені у відзиві на позов, стосуються не обставин укладення договору і отримання коштів, а недостатності, на думку представниці відповідачки, наданих позивачем доказів для підтвердження відповідних обставин.

При цьому, суд враховує слушні аргументи представника позивача щодо можливості відповідачки надати докази для спростування наведених позивачем обставин, зокрема, докази того, що емітована АТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК» банківська картка НОМЕР_1 їй не належить, чи що на зазначену картку, у випадку її належності відповідачці, не були зарахованими грошові кошти у сумі 1 500 гривень 19.02.2020 року, чи заявити клопотання про витребування цих доказів, якщо наявні складнощі в їх наданні.

Відповідачкою та її представницею не повідомлено суду обставин та не надано доказів, що свідчили б про звернення відповідачки до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінальних правопорушень, пов`язаних з підробленням кредитного договору чи протиправним заволодінням банківською карткою, належною відповідачці.

З урахуванням такого стандарту доказування, як баланс вірогідностей, досліджені судом докази та встановлені обставини свідчать про те, що між сторонами спору виникло кредитне зобов`язання, умови якого деталізовані у відповідних пунктах договору про надання фінансового кредиту (індивідуальна частина) № 113721, додатком № 1, і позивачем доведено як факт укладення цього договору, так і факт отримання грошових коштів в борг.

Виходячи з умов договору № 113721, суд вважає доведеними обставини, що позичальниці було перераховано грошові кошти у сумі 1 500 гривень, строк користування коштами - 30 днів.

В подальшому, право вимоги за цим договором № 113721 від 19.02.2020 року відступлено на підставі договору факторингу № 01-28/10/2021 від 28.10.2021 року, укладеного між ТОВ «ЗАЙМЕР» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (а. с. 28-35).

Позивач стверджує, що відповідачкою не повернуте тіло кредиту, не сплачені проценти за користування.

Відповідачка доказів повернення коштів не надала.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд приходить до переконання, що факт укладення кредитного договору і його невиконання боржницею підтверджений належним чином.

Суд вважає, що спірні правовідносин сторін урегульовані положеннями ЦК України та Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію» (тут і надалі в редакціях, чинних на дату укладення договору).

Зокрема, згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникненняцивільних правта обов`язків,зокрема,є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини 1, 2, 4 статті 201 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно приписів частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно приписів частини 1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно приписів абзацу 1, 2 частини 1 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно приписів частини 2 цієї статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно приписів частини 1 статті 13 Закону України «Про споживче кредитування», Договір про споживчий кредит, договори про надання супровідних послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Зміст процитованих вище правових норм свідчить про те, що правочин, в тому числі й договір, є законодавчо визначеною підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Формою правочину є усна, або письмова, специфічним видом якої є електронна форма правочину.

При цьому, для дотримання письмової, в тому числі й електронної форми правочину, є наявність підпису сторін.

Далі, згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-комунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру.

Згідно приписів пункту 5 частини 1 статті 3 цього закону, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 3 цього закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно приписів пункту 7 частини 1 частини 3 цього закону, електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Згідно приписів пункту 12 частини 1 статті 3 цього закону, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно приписів абзацу 9 частини 1 статті 5 цього закону, одним із основних принципів у сфері електронної комерції є однаковість юридичної сили електронних правочинів та правочинів, укладених в іншій формі, передбаченій законодавством.

Згідно приписівчастини 1статті 10Закону України «Про електронну комерцію», електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).

Згідно приписів частини 1 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно частини 4 цієї статті, пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно частини 6 цієї статті, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно приписів частини 12 цієї статті, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Проелектронні документита електроннийдокументообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно приписівчастини 1статті 638ЦК України,договір єукладеним,якщо сторонидосягли згодиз усіхістотних умовдоговору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно приписів частини 2 статті 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно приписів абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно приписів частини 1 статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи зміст наведених вище правових норм, суд приходить до висновку, що позивачем у справі надані належні та допустимі докази щодо укладення договору про надання фінансового кредиту № 113721 від 19.02.2020 року у спосіб, передбачений ЦК України та Законом України «Про електронну комерцію», та погодження істотних умов цього договору.

Тому, з урахуванням презумпції правомірності правочину та відсутності в суду даних про його нікчемність, суд приходить до висновку, що кредитний договір було укладено та він є регулятором спірних правовідносин сторін.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно приписів частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом частини 2 статті 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики.

Згідно приписів частини 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно приписів частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Далі, згідно приписів частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно приписів пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

З урахуванням викладеного, за відсутності доказів повного чи часткового виконання умов договору позичальницею та повернення коштів, суд приходить до висновку, що відповідачкою порушені умови кредитного договору, що передбачає настання негативних юридичних наслідків.

Аналізуючи фактичні та правові підстави для заміни кредитора у спірному зобов`язанні, суд зазначає наступне.

Згідно приписів пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно приписів частини 1 статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно приписів частини 1 статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно приписів частини 1 статті 1177 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Системний аналіз зазначених правових норм засвідчує, що договір відступлення права вимоги є підставою для заміни сторони в зобов`язанні, в тому числі й кредитора.

При цьому,з оглядуна презумпціюправомірності правочинівта враховуючимежі судовогорозгляду,передбачені статтею13ЦПК України,суд приходитьдо переконання,що позивачемправомірно отриманоправо вимогидо відповідачкив межахдоговору про надання фінансового кредиту (індивідуальна частина) № 113721 від 19.02.2020 року.

Суд відхиляє доводи представниці відповідачки щодо відсутності доказів переходу до відповідача, як нового кредитора, прав вимоги, вважаючи, що договорів факторингу № 01-28/10/2021 від 28.10.2021 року та витяг з реєстру боржників до цього договору, є належним підтвердженням заміни кредитора в зобов`язанні і переходу до позивача права вимоги (а. с. 16, 28-35).

Отже, позивач має право вимоги до відповідачки за вказаним договором, в матеріалах справи відсутні докази повного чи часткового виконання відповідачкою своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого існують достатні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитним договором у сумі 1 500 гривень.

Далі, також суд погоджується з доводами позивача щодо необхідності стягнення з відповідачки на його користь процентів за договором про надання фінансового кредиту (індивідуальна частина) № 113721 від 19.02.2020 року, але не погоджується з визначеним розміром процентів.

Як слідує з умов кредитного договору, строк користування кредитом складав 30 днів і в межах цього строку повинні бути нараховані проценти за користування кредитом.

Передбачений частиною 1 статті 1054 ЦК України обов`язок сплати процентів за користування кредитом існує в межах визначеного договором строку користування кредиту, поза межами цього строку проценти не нараховуються, а діють правилами частини 2 статті 625 ЦК України.

Відповідні правові висновки висловлені в Постановах ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Отже, на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування кредитом в межах визначеного договором 30-тиденного строку у сумі 900 гривень.

Отже, на користь позивача з відповідачки підлягають стягненню 1 500 гривень заборгованість за тілом кредиту, 900 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом. Загальний розмір стягнення складає 2 400 гривень.

Суд критично оцінює та підхиляє, як неспроможні, доводи представника позивача щодо можливості нарахування процентів за весь час користування кредитом, та вважає, що представником позивача неправильно витлумачені висновки, викладені в Постанові ВП ВС від 05.04.2023 року по справі № 910/4518/16, так як згідно правової позиції, висловленої в цій постанові, після закінчення строку кредитування, визначеного умовами договору, проценти можуть бути стягненими не за приписами статті 1048 ЦК України, за правилами легітимного користування коштами в обумовлений сторонами зобов`язання строк, а за приписами статті 625 ЦК України, як захід відповідальності, що застосовується внаслідок порушення зобов`язання.

При цьому, позивач не був позбавлений можливості заявити відповідні вимоги про стягнення процентів за користування коштами за весь час користування після закінчення строку кредитування за правилами статті 625 ЦК України, однак оскільки такі вимоги не заявлені, суд, керуючись приписами статті 13 ЦПК України, не розглядає відповідні вимоги в межах цієї цивільної справи.

Крім того, суд відхиляє доводи представника позивача щодо пролонгації строку кредитування, враховуючи те, що за правилами пункту 3.3.3 цього договору, право клієнта на продовження строку надання кредиту виникає лише у випадку, якщо ним сплачені в повному обсязі проценти за користування кредитом, чого відповідачкою, як позичальницею, зроблено не було.

Далі, як слідує з тексту позовної заяви, заяви від 10.03.2025 року та доданих до неї документів, позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь понесені ним витрати на правничу допомогу у сумі 10 500 гривень (а. с. 62-66).

Позивачем надані копія договору про надання правової допомоги від 29 грудня 2023 року, копія додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копія акту про отримання правової допомоги від 10 березня 2025 року (а. с. 18-21, 22, 46, 67, 77).

Статтею 133ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 30Закону України«Про адвокатуруі адвокатськудіяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому,що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), постанови Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 369/10907/22 (провадження № 61-16010св23), від 01 травня 2024 року у справі № 557/174/23 (провадження № 61-15995св23).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Керуючись критеріями принципами справедливості, співмірності та верховенства права, враховуючи складність цієї справи та факт часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне зменшити розмір компенсації витрат позивача за надання професійної правничої допомоги і стягнути з відповідачки 4 000 гривень.

Далі, на підставі приписів пункту 3 частини 1 статті 141 ЦПК України, враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуваннятого,що приподанні позовноїзаяви позивачемсплачено 2422,40грн.судового збору,а позовнівимоги задоволеніна 30%від первиннозаявлених,то звідповідачки накористь позивачапідлягає стягненнючастина сплаченогосудового зборуу сумі 726, 72 гривень.

Враховуючи наведене вище, керуючись приписами статті 11, 16, 201, 204, 205, 207, 610, 611, 626, 629, 638, 640, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, статті 3, 5, 10-12 Закону України «Про електронну комерцію», статті 4, 12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, -

Ухвалив:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШТУ ГОУ»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості закредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШТУ ГОУ» заборгованість за договором про наданняфінансового кредиту№ 113721від 19.02.2020року у сумі 2400 гривень, що складається з: 1 500 гривень заборгованість за сумою кредиту, 900 гривень заборгованість за процентами.

В іншій частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШТУ ГОУ»до ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШТУ ГОУ» 4 000 гривень, як компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» 726, 72 гривень, як компенсацію з витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ», код ЄДРПОУ 42228158, місцезнаходження: м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Самуха В.О.