Рішення № 126638863, 16.04.2025, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5696/24

Провадження № 2/204/232/25

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Кислиці Є.Ю.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

за участю представника позивача адвоката Михайлової О.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду у м.Дніпрі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Управління-служба у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи - Управління-служба у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, яким просив:

-позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

-стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на користь позивача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) боржника, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня пред`явлення заяви і до досягнення дитиною повноліття;

-стягнути судовий збір.

Позов обґрунтований тим, що позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час шлюбу у них народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 вересня 2020 року шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу, у 2020 році сторони стали проживати окремо, відповідач переїхала до Автономної Республіки Крим, і до м.Дніпра не поверталась, з донькою зв`язок не підтримує, її життям не цікавиться, не піклується про неї, відповідач ухиляється від виконання свої батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні доньки та не надає матеріальної допомоги, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду із зазначеною позовною заявою.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 09 липня 2024 року відкрито провадження у справі.

Згідно ухвали суду від 25 вересня 2024 року проведена заміна третьої особи - Управління-служби у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради на належну - Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 25 вересня 2024 року витребувана інформація щодо перетинання відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , державного кордону України у період з 01.09.2020 року, та з`ясовано, що остання з грудня 2020 року, перебуває на тимчасово окупованій території України.

У судовому засіданні позивач, представник позивача, кожен окремо, підтримали заявлені позовні вимоги, просили позов задовольнити, та не заперечували проти проведення заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином шляхом розміщення оголошень на веб-порталі «Судова влада»; у встановлений судом строк не надала суду відзив на позовну заяву, у зв`язку з чим суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача, представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради в судове засідання не з`явився, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності, а також було надано висновок органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, затверджений розпорядженням від 20.12.2024 №563-р про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Представник третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з`явився, надавши на адресу суду письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Вислухавши позивача, представника позивача, свідків, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про шлюб.

Під час шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 30.03.2016.

Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 вересня 2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.

Після розірвання шлюбу, у 2020 році сторони стали проживати окремо, ОСОБА_1 - у м.Дніпрі, а відповідач ОСОБА_2 переїхала до Автономної Республіки Крим і до м.Дніпра не поверталась.

З поданих матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 офіційно працевлаштований, є директором ТОВ «Дроворуб Дніпро», що підтверджено копією наказу №1-к від 20.01.2021 року; зареєстрований та проживає разом з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у житловому будинку АДРЕСА_1 . Також, з ним проживає і його дружина ОСОБА_4 , з якою було укладено шлюб у 2023 році.

Дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на обліку у лікаря педіатра дитячого поліклінічного відділення з лютого 2022 року по теперішній час.

Згідно відповіді Правобережного управління соціального захисту населення від 11.04.2024 №8/4-113, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні як отримувач державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю та отримує державну соціальну допомогу на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначене підтверджено і відповідною довідкою Правобережного управління соціального захисту населення про отримання допомоги.

Судом встановлено, що місце проживання відповідача ОСОБА_2 станом на 20.06.2024 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ; адреса листування значиться як АДРЕСА_1 . Відповідач не перебуває на обліку як внутрішньопереміщена особа. Зазначені відомості отримані від Міністерства соціальної політики України.

Висновком опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, затвердженого розпорядженням від 20.12.2024 №563-р визнано за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Із зазначеного висновку відомо, що батько дитини створив належні умови для проживання і розвитку малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно письмових пояснень ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 встановлено, що біологічну матір дитини ніколи не бачили.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно із Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16 (провадження № 61-29266св18) зазначено, що судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі собою встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою, не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають у тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19) зробив висновок, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька / матері до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

У цій справі, позивач не довів навмисного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків та її винної поведінки, а тому, відсутні підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України, для застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення її батьківських прав.

При цьому, суд не приймає до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , якій позивач є зятем та одружений на її доньці ОСОБА_4 , та яка зазначила, що ніколи не бачила мати дитини, оскільки ОСОБА_3 займається ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_4 , та вони також допомагають у вихованні ОСОБА_3 ; свідок ОСОБА_5 , якому позивач є зятем, а його донька ОСОБА_4 - дружиною ОСОБА_1 , повідомив, що дитиною займається лише ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 , а матір дитини він не бачив, та свідок ОСОБА_11 , яка є жінкою рідного брата позивача - ОСОБА_12 , та яка повідомила, що знала ОСОБА_2 , колишню дружину ОСОБА_1 , яка не займалась дитиною і не приділяла їй уваги, а вихованням доньки займався ОСОБА_1 , суд не приймає до уваги зазначені покази свідків, оскільки вони є родичами позивачу та мають свою заінтересованість в результаті розгляду справи.

Оцінюючи наявні докази у цій справі у їх сукупності, суд зауважує, що позивач не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження винної поведінки відповідача та її свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно дитини, що можуть бути підставою для позбавлення її батьківських прав.

Таким чином, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд вважає, що відсутні достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.

Судом під час розгляду справи не було встановлено, що відповідач є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно дитини.

Крім того, судом встановлено, що останнім відомим фактичним місцем проживання відповідача є АДРЕСА_2 , тобто тимчасово окупована територія України. А тому, посилання позивача на те, що знаходження відповідачки в Автономній Республіці Крим та не підтримання останньою зв`язку з донькою є підставою для позбавлення батьківських прав, суд не приймає до уваги, та вважає, що відсутність з боку відповідача участі у вихованні дитини може бути пов`язана саме з перебуванням матері дитини на тимчасово окупованій території України.

Отже, суд, встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо дитини, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Суд, керується тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу у разі доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав судом не встановлено.

У рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини.

При вирішенні справи в частині вимоги про стягнення аліментів, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 180, 181, 182, 183 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Дослідженими в судовому засіданні доказами підтверджено факт реєстрації позивача та неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за однією адресою, тож позивач має право на стягнення аліментів з відповідача на утримання дитини.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п/п 1,2 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн.

Розмір судового збору за подання позовної заяви з вимогою про позбавлення батьківських прав становить 1 211,20 грн., який і був сплачений позивачем 10.06.2024 при зверненні до суду із зазначеною позовною заявою.

Згідно п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів.

Оскільки за результатами розгляду справи позов підлягає частковому задоволенню, а позивач звільнений від сплати судового збору з вимогою про стягнення аліментів, то з відповідача у дохід держави необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 77-81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Управління-служба у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10 червня 2024 року до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Дата складення повного судового рішення 16.04.2025 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 )

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 )

Третя особа: Управління-служба у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 44209446, місце знаходження: пр.Лесі Українки, буд.65, м.Дніпро, 49006)

Третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місце знаходження: АДРЕСА_5 )

Суддя Н.В. Токар