Рішення № 126623081, 14.04.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2025 рокусправа №380/5534/25Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

в с т а н о в и в:

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) в якому просить суд:

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 300336,19 грн. (триста тисяч триста тридцять шість гривень 19 копійок).

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що його виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення з 07.05.2022. Проте, відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні. Вказує, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, то позивач набув право на

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого суддю Кухар Н.А.

Ухвалою судді від 24 березня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх. №27799 від 02.04.2025 року) в якому просив у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне.

В силу ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов`язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч.2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

З матеріалів справи вбачається, що Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №184 від 07.05.2022 Позивача з 07.05.2022 виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Згідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 «По стройовій частині» від 07.05.2022 №184 майора ОСОБА_1 , начальника відділення начальника зв`язку і радіотехнічного забезпечення відділення зв`язку та радіотехнічного забезпечення штабу, виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, починаючи з 07.05.2022.

27.07.2023р. представником позивача скеровано до військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит № 99/23 про надання інформації та документів щодо нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення.

За наслідками розгляду даного адвокатського запиту листом командира військової частини НОМЕР_1 №95/876 від 29.08.2023р. повідомлено, що індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Фінансування військової частини НОМЕР_1 з січня 2016 року по листопад 2018 року за цими статтями видатків не здійснювалось, а тому грошове забезпечення, що виплачувалось Позивачу не індексувалось (індексація не виплачувалась та не нараховувалась). Крім того, у наданій відповіді Відповідач зазначає, що у Міністерства оборони України в межах наявного фінансового ресурсу відповідних коштів не було, а механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає, з огляду на що, відсутні підстави для нарахування і виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018.

Крім того, у відповідь на заяву відповідачем надано Довідку № 214 від 28.08.2023р. щодо нарахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 07.05.2022 року.

Згідно з вказаною довідкою № 214 від 28.08.2023 щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 07.05.2022 року, у період з 01.01.2016 по 28.02.2018, індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

При цьому, у вказаній довідці січень 2016 року вказано базовим місяцем за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі №380/20703/23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, зобов`язання до вчинення дій задоволено повністю:

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з врахуванням базового місяця січень 2008 року, відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2023 року у справі №380/20703/23 відповідач 14.03.2025 року здійснив донарахування та виплату грошового забезпечення на загальну суму 82370,85 грн.

Позивач вважаючи, що під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 01.02.2020 р. по 07.05.2022 р. йому було нараховано та виплачено грошове забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що є помилковим, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі №380/20719/23 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, зобов`язання до вчинення дій задоволено повністю:

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.02.2020р. по 07.05.2022р. грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату за період з 01.02.2020р. по 07.05.2022р. грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань, визначених з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі №380/20719/23 відповідач 14.03.2025 року здійснив донарахування та виплату грошового забезпечення на загальну суму 161234,09 грн.

Позивач вважаючи, що відповідач зобов`язаний виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 08.05.2022 по день фактичного розрахунку по 13.03.2025, звернувся з даним позовом до суду.

При вирішення спору суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.

Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX 19 липня 2022 року, та після набрання чинності цим законом.

Період з 08.05.2022 до 18.07.2022 регулювався редакцією статті 117 КЗпП України, яка не встановлювала обмеження строку щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. До цього періоду, в разі існування істотного дисбалансу між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності.

Проте, період з 19.07.2022 до 13.03.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

У постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд касаційної інстанції вказав, що до періоду після 19 липня 2022 року практику Верховного Суду щодо пропорційності виплат застосовувати недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням приписів статті 117 КЗпПУ та правових позицій Верховного Суду в подібних правовідносинах, суд зазначає, що відшкодування, передбачене цією статтею, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.

Суд зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 07.05.2022 в день звільнення.

Натомість належні до виплати суми в загальному розмірі 243604,94 грн. були виплачені лише 14.03.2025 року.

Судом встановлено, що днем звільнення позивача є 07.05.2022, а тому першим днем затримки розрахунку є 08.05.2022 року.

Щодо кінцевого строку проведення розрахунку, суд встановив, що такий проведено 14.03.2025, а тому останнім днем є 13.03.2025.

Таким чином суд приходить висновку, що період затримки розрахунку при звільненні слід розділити: з 08.05.2022 до 18.07.2022 72 дні та з 19.07.2022 по 13.03.2025 (з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023 184 дні).

Суд зазначає, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку № 100).

Так, з Довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 по 07.05.2022 судом встановлено, що розмір місячного грошового забезпечення позивача становив у березні 2022 року 27007,88 грн. та у квітні 2022 року 27007,88 грн.

Кількість календарних днів служби позивача у березні - квітні 2022 року становила 61 день.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 442,75 грн./день (27007,88 грн. + 27007,88 грн./61 календарний день).

З огляду на зазначене, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 08.05.2022 до 18.07.2022 становить 31878,00 грн. (442,75 грн. х 72 дні)

В свою чергу за період з 19.07.2022 по 13.03.2025 з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023 184 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 81466,00 грн. (184 дні х 442,75 грн.)

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачеві,складає 113 344,00 грн. (31878,00 грн. + 81466,00 грн.).

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 113 344,00 грн.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задоволити частково.

Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

За наслідками розгляду даної справи розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 90, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні задоволити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (в частині виплати грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.11.2023 року у справі №380/20703/23 та від 26.12.2023 року у справі №380/20719/23) в розмірі 113 344 (сто тринадцять тисяч триста сорок чотири) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Реквізити учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

СуддяКухар Наталія Андріївна