Рішення № 126622260, 14.04.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2025 року № 320/28388/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в м.Києві

провизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, код ЄДРПОУ 42098368, щодо не зарахування ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до стажу роботи на посаді судді, що становить 17 років 6 місяців 11 днів, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: період проходження строкової військової служби - 2 роки 3 місяці 8 днів; половина строку навчання в юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 28 днів; стаж роботи на посадах в органах прокуратури 12 років 8 місяців 15 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 місяці 8 днів;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, код ЄДРПОУ 42098368, зарахувати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до стажу роботи на посаді судді, що становить 17 років 6 місяців 11 днів, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: період проходження строкової військової служби - 2 роки 3 місяці 8 днів; половина строку навчання в юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 28 днів; стаж роботи на посадах в органах прокуратури 12 років 8 місяців 15 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 місяці 8 днів, та здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 24 січня 2024 року, у розмірі 80% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Вищої ради правосуддя №98/0/15-24 від 16 січня 2024 року ОСОБА_1 було звільнено з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва, у зв`язку з поданням заяви про відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.

Цим рішенням встановлено, що позивач має достатній для звільнення у відставку стаж роботи на посаді судді, визначений на підставі статей 116, 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який становить 35 років 2 місяці 10 днів. Вказує, що наявність стажу понад 35 років надавало позивачу право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 80% суддівської винагороди.

У подальшому позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді.

Позивач вказує, що його заяву було задоволено та із 24 січня 2024 року здійснюється виплата відповідного грошового утримання у розмірі 50% суддівської винагороди, відповідно до рішення №930020851811 від 11 березня 2024 року, однак, вважаючи, що при здійсненні розрахунку суддівського стажу відповідач припустився помилки, що в свою чергу призвело до неправильного визначення розміру щомісячного грошового утримання, позивач 02 квітня 2024 року звернувся до відповідача із відповідним зверненням, де вказав на помилку в розрахунку.

У відповідь на звернення у листі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від №12926-14511/Д-02/8-2600/24 від 05 квітня 2024 року було вказано, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді складає 17 років 5 місяців та 20 днів. Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У рішенні також вказано, що відсутні підстави для врахування навчання, інших періодів роботи, що дають право подати судді заяву про відставку, при обчисленні збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Мотиви та підстави, з урахуванням яких органом ПФУ приймалося це рішення, зокрема щодо неврахування тих чи інших періодів до стажу роботи позивача, у рішенні не зазначено і позивачу не повідомлено. Зазначає, що визначення стажу роботи на посаді судді не віднесено до компетенції органу ПФУ, а було здійснено належним і компетентним органом Вищою радою правосуддя. Позивач зазначає, що у рішенні ВРП здійснено посилання на необхідні правові позиції Верховного Суду, які визначають необхідність врахування тих чи інших періодів до стажу роботи позивача на посаді судді для призначення йому щомісячного довічного грошового утримання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в цій адміністративній справі, ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подав відзив до суду, в якому позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Зазначив, що 02 квітня 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці.

Листом від 05 квітня 2024 року відповідач повідомив позивача, що відповідно до статті 142 Закону №1402 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на 2 відсотки грошового утримання судді.

Вказує, що стаж роботи позивача на посаді судді складає 17 років 5 місяців 20 днів, а всього 37 років 7 місяців 20 днів, в тому числі спеціальний стаж, що дає право на щомісячне грошове утримання суддям: 17 років 5 місяців 20 днів. Щомісячне довічне грошове утримання в випадку позивача розраховане у розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, згідно наданої довідки.

Відповідач у відзиві на позовну заяву позивача вказує, що відсутні підстави для врахування навчання, інших періодів роботи, що дають право подати судді заяву про відставку, при обчисленні збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Відповідач зазначає, що немає жодних підстав для визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Розглянувши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Указом Президента України від 5 липня 2006 року Nє596/2006 позивач призначений на посаду судді Деражнянського районного суду Хмельницької області строком на п`ять років.

Указом Президента України від 25 лютого 2008 року Nє 160/2008 переведений на роботу на посаді судді Голосіївського районного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку, Постановою Верховної Ради України від 7 липня 2011 року Nє 3619-VI обраний на посаду судді цього суду безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя №98/0/15-24 від 16 січня 2024 року позивача було звільнено з посади судді Голосіївського районного суду міста Києва, у зв`язку з поданням заяви про відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.

Відповідно до вищезазначеного рішення Вищої ради правосуддя від 16.01.2024 року №98/0/15-24, до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає йому право на відставку, підлягають зарахуванню: стаж роботи на посаді судді - 17 років 6 місяців 11 днів; період проходження строкової військової служби - 2 роки 3 місяці 8 днів; стаж роботи на посадах в органах прокуратури - 12 років 8 місяців 15 днів; половина строку навчання в юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 28 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 місяці 8 днів. Решта стажу роботи за юридичною спеціальністю вже зарахована до стажу роботи судді ОСОБА_1 на посаді судді, що дає йому право на відставку, як стаж на посадах в органах прокуратури.

Отже, загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , що дає йому право на відставку, становить 35 років 2 місяці 10 днів.

Цим рішенням встановлено, що суддя ОСОБА_1 має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, визначений на підставі статей 116, 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону в редакції Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Згідно зі статтею 116 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до пункту 16.3 Регламенту Вищої ради правосуддя при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Радою відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв`язку з досягненням суддею шістдесяти п`яти років.

Станом на 16 січня 2024 року стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить 17 років 6 місяців 11 днів.

Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі Закон № 2862-XII) та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».

Відповідно до абзацу другого статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» у редакції, чинній на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

ОСОБА_1 з 1 вересня 1988 року по 26 червня 1993 року навчався за денною формою в Українській юридичній академії, отримав освіту за спеціальністю «Правознавство», здобув кваліфікацію спеціаліста юриста.

Отже, до стажу роботи, що дає йому право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, зараховується половина строку навчання (2 роки 4 місяці 28 днів).

До стажу роботи ОСОБА_1 , який дає йому право на відставку, підлягає також зарахуванню період проходження строкової військової служби з 12 жовтня 1985 року по 20 січня 1988 року (2 роки 3 місяці 8 днів).

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 43 Закону України «Про статус суддів» зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів», до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Статтею 56 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» визначено, що під поняттям «прокурор» слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 листопада 2018 року у справі № 9901/602/18 зазначила, що період роботи судді на посадах стажиста та помічника-стажиста прокуратури не охоплюються поняттям «прокурор», визначення якого міститься у статті 56 Закону № 1789-XII, а тому відсутні правові підстави для зарахування до стажу роботи на посаді судді такого періоду роботи (таких посад).

Згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 із 6 жовтня 1993 року по 11 травня 2005 року обіймав посади помічника прокурора, старшого помічника прокурора, слідчого прокуратури Чемеровецького району Хмельницької області, старшого прокурора відділу нагляду за додержання законів органами внутрішніх справ і податкової міліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, прокурора Теофіпольського району, старшого помічника прокурора області з міжнародно-правових доручень, виконувача обов`язків прокурора Теофіпольського району, прокурора Теофіпольського району, прокурором міста Білої Церкви Київської області, із 24 травня 2005 року по 5 липня 2006 року обіймав посаду начальника відділу захисту майнових, інших особистих прав і свобод громадян та інтересів держави управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави прокуратури Хмельницької області.

Таким чином, відповідно до зазначеної норми Закону № 1789-XII та абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону № 2862-ХІІ, до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню додатково 12 років 8 місяців 15 днів.

Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв`язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Саме такий правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2862-XII, яка була чинною на час призначення ОСОБА_1 на посаду судді, суддею міг бути громадянин України, який мав вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки.

Згідно із записами у трудовій книжці після здобуття юридичної освіти ОСОБА_1 із 27 червня по 5 жовтня 1993 року обіймав посаду стажиста помічника прокурора Чемеровецького району Хмельницької області, що підлягає зарахуванню як стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, відповідно, мав стаж роботи в галузі права 3 місяці 8 днів. Решта стажу роботи за юридичною спеціальністю вже зарахована до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає йому право на відставку, як стаж на посадах в органах прокуратури.

Наказом в.о. голови Голосіївського районного суду міста Києва від 22 січня 2024 року №9-ОС мене відраховано зі штату суддів Голосіївського районного суду міста Києва.

Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді.

Із 24 січня 2024 року позивачу здійснюється виплата відповідного грошового утримання у розмірі 50% суддівської винагороди, відповідно до рішення №930020851811 від 11 березня 2024 року.

Вважаючи, що при здійсненні розрахунку суддівського стажу відповідач припустився помилки, що в свою чергу призвело до неправильного визначення розміру щомісячного грошового утримання, позивач 02 квітня 2024 року звернувся до відповідача із відповідним зверненням, де вказав на помилку в розрахунку.

У відповідь на звернення позивача у листі Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від №12926-14511/Д-02/8-2600/24 від 05 квітня 2024 року було вказано, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді складає 17 років 5 місяців та 20 днів. Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У вищевказаному рішенні вказано, що відсутні підстави для врахування навчання, інших періодів роботи, що дають право подати судді заяву про відставку, при обчисленні збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Вважаючи протиправними дії відповідача, які спричинили порушення його прав та зменшення щомісячного довічного грошового утримання, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Приписи частини 6 статті 47 та пункту 8 частини 4 статті 48 Конституції України регламентують, що незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Згідно пункту 14 частини 1 статті 92 Основного Закону України статус суддів визначається виключно законами України. Крім того, щодо суддів у частині 2 статті 127 Конституції України окремо визначено вимоги щодо несумісності.

За рахунок заборони займатися іншою оплачуваною роботою суддям установлюються належні умови матеріального та соціально-побутового забезпечення.

Конституційний статус судді передбачає, у тому числі, що надання судді в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

У рішенні від 24.06.1999 року № 6-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, а важливим механізмом забезпечення цих гарантій є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов`язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої розуміється у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, у тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

У мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 року № 18-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 підкреслено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Згідно з п. 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Положеннями Європейської хартії від 10.07.1998 року про закон «Про статус суддів» визначено, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п. 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку з посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п. 6.4).

Також у Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що дуже важливо (особливо для новітніх демократій) передбачити конкретні нормативно-правові положення, які б гарантували захист від зменшення розміру суддівських виплат (п. 62).

Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17.11.2010 року №(2010)12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).

Матеріали справи свідчать, що на час звільнення позивача з посади судді у відставку спірні правовідносини були врегульовані Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі Закон №1402-VIІІ), який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно статті 112 Закону № 1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Відповідно до частини 1 статті 116 Закону №1402-VIІІ суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно статті 137 вказаного Закону до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

На час призначення позивача на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі Закон № 2862-XII) та постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».

Відповідно до частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII, зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-XII «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів», до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Роз`яснення поняття «прокурор» наведено у статті 56 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру». Зокрема, під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 47, статті 48, частинах першій четвертій статті 49, статтях 50 і 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

Згідно з абзацом другим пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) передбачено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв`язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Саме така правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 9901/805/18. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 5 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про статус суддів» (у редакції, чинній на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки.

Таким чином, Вищою радою правосуддя визначено, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді на день ухвалення нею цього рішення становить 17 років 6 місяців 11 днів.

Отже, Вищою радою правосуддя у тексті рішення про звільнення позивача чітко і однозначно визначено, що до його стажу роботи на посаді судді, який надає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, входять наступні періоди:

стаж роботи на посаді судді 17 років 6 місяців 11 днів; період проходження строкової військової служби 2 роки 3 місяці 8 днів; стаж роботи на посадах в органах прокуратури 12 років 8 місяців 15 днів; половина строку навчання в юридичному навчальному закладі 2 роки 4 місяці 28 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 місяці 8 днів. Решта стажу роботи за юридичною спеціальністю вже зарахована до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає йому право на відставку, як стаж на посадах в органах прокуратури.

Вищою радою правосуддя обчислено у цьому рішенні загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає йому право на звільнення у відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання, що становить 35 років 2 місяці 10 днів.

Згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

За таких обставин з огляду на наявність у позивача стажу роботи на посаді судді понад 35 років, розмір щомісячного довічного грошового утримання повинен складати 80% грошового утримання судді.

Разом з тим, спірним рішенням позивачу призначено щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 50% грошового утримання судді, тобто менше, ніж у належному розмірі 80%, чим порушено права позивача.

Як встановлено судом, відповідач не заперечує наявність у позивача вказаного ним у позові стажу роботи на посаді судді, ці обставини не є спірними у справі і відповідачем визнається у повному обсязі. Про це ж свідчить і наданий ГУ ПФУ в м. Києві на звернення позивача розрахунок стажу. При цьому, відповідачем - органом ПФУ стаж роботи позивача в цілому повністю і беззаперечно визнається у розмірі понад 37 років, у тому числі періоди дійсної військової служби, навчання у вищому навчальному закладі, перебування на посадах прокурора і слідчого, стаж професійної юридичної діяльності, стаж перебування на посаді судді.

Отже, спір у справі виник у зв`язку з наданим тлумаченням відповідачем поняття стажу судді та відсутністю на його думку необхідності зарахування до нього тих чи інших періодів роботи позивача, факт наявності яких ним не оспорюється.

Надаючи оцінку доводам та аргументам відповідача, суд зазначає, що вони ґрунтуються на неправильному і помилковому тлумаченні вказаних вище норм законодавства про статус суддів.

Нормами зазначеного вище вже нечинного Закону «Про статус суддів», а також нормами чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не було встановлено ніяких різних правил щодо окремого і відмінного від інших обчислення стажу роботи на посаді судді, стажу роботи, який дає право на відставку судді, стажу для отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу, що дає право виплату вихідної допомоги.

Ці правила є єдиними і це на думку суду є підтвердженням того, що вказаний стаж теж є єдиним, незважаючи на його різне найменування у ст.43 вказаного Закону.

Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі №559/443/17 викладено наступну правову позицію: «Суд вважає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру, а доводами касаційної скарги зазначене не спростовується.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 6 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 428/4671/17, від 1 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 686/10100/15-а.

Таким чином, не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби в лавах радянської армії, і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, є неправомірним».

Суд бере до уваги, що згідно з наведеною правовою позицією Верховного Суду, яка прийнята ще у 2018 р. і добре відома відповідачу, саме до компетенції Вищої ради правосуддя відноситься обрахування стажу та встановлення права на відставку у судді, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Судова практика Верховного Суду в частині застосування статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/1995 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» та пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо обрахунку стажу, що дає право на відставку судді, та щодо перерахунку вже призначеного щомісячного довічного грошового утримання як до відставки суддів, які були призначені (обрані) суддями вперше до набрання чинності цими нормативно-правовими актами, так і до відставки суддів, які були призначені (обрані) суддями вперше під час дії зазначених нормативно-правових актів, є сталою (пункт 20 постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 235/7316/16-а, постанови Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 414/529/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4458/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 521/2593/17, від 5 грудня 2019 року у справі № 592/2737/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 592/5433/17, від 24 березня 2020 року у справі № 559/512/17 та від 29 квітня 2020 року у справі 426/12415/16-а, від 9 листопада 2018 року у справі № 713/1064/17, від 6 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 428/4671/17, від 1 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі№ 686/10100/15-а, від 10 квітня 2019 року у справі № 766/14821/16-а, від 31 жовтня 2019 року у справі № 766/17221/16-а, від 7 листопада 2019 року у справі № 727/4435/17, від 15 січня 2020 року у справі № 683/600/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 426/12415/16-а, від 9 листопада 2018 року у справі № 686/24597/16-а, від 9 листопада 2018 року у справі № 686/1938/17, від 9 листопада 2018 року у справі № 766/7021/17, від 9 листопада 2018 року у справі № 686/24597/16-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 522/5168/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 420/1234/19, від 23 грудня 2021 року у справі № 686/16953/17).

Відповідно до правових висновків, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя під час розгляду заяви про відставку (прийняття рішення про звільнення) і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Не включення до стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою навчання у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та періоду проходження строкової військової служби в лавах радянської армії та врахування для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.

Відповідно до пункту 11 розділу XII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній до 28 березня 2015 року, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Про відсутність компетенції органів ПФУ на перерахунок стажу судді, про наявність такої компетенції лише у Вищої ради правосуддя, про єдність стажу судді, про масові порушення прав суддів при призначенні та обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді зазначено і в рішенні Ради Суддів України за №6 від 11 квітня 2024 р.

Суд також зазначає, що відповідно до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року №3-1 передбачено перелік документів, що подаються суддею до органу ПФУ, у т.ч. визначено форму Розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій зазначається стаж, що дає право на відставку і призначення щомісячного довічного грошового утримання.

Позивачем всі необхідні документи, визначені цим порядком, зокрема і зазначений вище Розрахунок стажу, були надані, про що свідчить призначення йому щомісячного довічного грошового утримання та відсутність запитів стосовно надання додаткових документів. Всі подані позивачем документи органом ПФУ визнано достовірними і не оспорено.

Суд зазначає, що будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, повинні містити конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У даному випадку дії суб`єкта владних повноважень є протиправними внаслідок не зарахування визначеного Вищою радою правосуддя в рішенні від 16.01.2024 № 98/0/15-24 стажу судді ОСОБА_1 при звільненні у відставку для призначення щомісячного грошового утримання, а саме не зарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що становить 17 років 6 місяців 11 днів, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: період проходження строкової військової служби - 2 роки 3 місяці 8 днів; половина строку навчання в юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 28 днів; стаж роботи на посадах в органах прокуратури 12 років 8 місяців 15 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 місяці 8 днів.

За таких обставин відповідачем протиправно зменшено розмір щомісячного довічного грошового утримання з 80% до 50% суддівської винагороди, чим порушено права позивача.

Фактично відповідач, встановив позивачу розмір щомісячного довічного грошового утримання 50% суддівської винагороди та врахував не більше 20 років стажу роботи позивача.

За таких обставин позовні вимоги мають бути задоволені повністю, а дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до стажу роботи на посаді судді, що становить 17 років 6 місяців 11 днів, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: період проходження строкової військової служби - 2 роки 3 місяці 8 днів; половина строку навчання в юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 28 днів; стаж роботи на посадах в органах прокуратури 12 років 8 місяців 15 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 місяці 8 днів, є протиправними.

Таким чином, з метою забезпечення ефективного способу захисту прав та інтересів позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, що становить 17 років 6 місяців 11 днів, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: період проходження строкової військової служби - 2 роки 3 місяці 8 днів; половина строку навчання в юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 28 днів; стаж роботи на посадах в органах прокуратури 12 років 8 місяців 15 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 місяці 8 днів, та здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 24 січня 2024 року, у розмірі 80% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.

При цьому визначаючи спосіб захисту суд бере до уваги наступне.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).

Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.

Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).

Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналізуючи зазначені норми Порядку № 22-1, суд зазначає, що:

- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території;

- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);

- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

При цьому відповідно до пункту 3.3 розділу ІІІ Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, надає: роз`яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії. Абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Аналіз пунктів 3.3, 4.7 Порядку №22-1 свідчить, що на органи Пенсійного фонду покладено обов`язок надавати роз`яснення особам з питань призначення та виплати пенсій та допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії, щоб забезпечити всебічний, повний і об`єктивний розгляд всіх поданих документів.

Натомість відповідач в даному випадку не аргументував, які недоліки виявлено ним, що унеможливило врахування всього стажу роботи позивача на посаді судді, хоча фактично взяв до уваги весь стаж роботи на посаді судді, визначений в рішенні ВРП 35 років 2 місяців 10 днів.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, код ЄДРПОУ 42098368, щодо не зарахування ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до стажу роботи на посаді судді, що становить 17 років 6 місяців 11 днів, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: період проходження строкової військової служби - 2 роки 3 місяці 8 днів; половина строку навчання в юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 28 днів; стаж роботи на посадах в органах прокуратури 12 років 8 місяців 15 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 місяці 8 днів.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, код ЄДРПОУ 42098368, зарахувати ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , до стажу роботи на посаді судді, що становить 17 років 6 місяців 11 днів, який дає право на відставку та на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: період проходження строкової військової служби - 2 роки 3 місяці 8 днів; половина строку навчання в юридичному навчальному закладі - 2 роки 4 місяці 28 днів; стаж роботи на посадах в органах прокуратури 12 років 8 місяців 15 днів; стаж роботи, вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, 3 місяці 8 днів, та здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 24 січня 2024 року, у розмірі 80% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.

Позивач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.