Рішення № 126617243, 09.04.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/6813/25

Провадження № 2/761/5341/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді Савчук Ю.Н. за участю секретаря Алексєєвій Ю.В.., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Першої Київської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Заведея Л.О. про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд скасувати постанову державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Заведея Л.О. від 25.10.2024р. про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та зобов`язати державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Заведея Л.О. видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що вона являється спадкоємицею ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О.В. 21 вересня 2021 року, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2031, яким заповідав усе своє майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках по 1/2 частці кожному. 25 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини, спадкову справу №594/2022 було заведено 19.07.2022 р. Постановою від 25.10.2024р. їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О.В. 21 вересня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2031 на 5/24 часток квартири АДРЕСА_1 , так як за даними інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна на спадкове майно накладено арешт.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 21.02.2025 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, надали суду заяву про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлені належним чином. На адресу суду надіслав заяву із зазначенням, що не є належним відповідачем по справі та проханням проводити розгляд справи за його відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлені належним чином.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 25.04.2022 року, серія НОМЕР_1 .

За життя ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О.В. 21 вересня 2021 року, зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2031, яким заповідав усе своє майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках по 1/2 частці кожній.

19 липня 2022 року державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Заведея Л.О. було заведено спадкову справу №594/2022 за заявою ОСОБА_1 .

25 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини. Постановою від 25.10.2024р. їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О.В. 21 вересня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 2031 на 5/24 часток квартири АДРЕСА_1 , так як за даними інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна на спадкове майно накладено арешт.

Позивачка просить скасувати постанову державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори Заведеї Л.О. від 25.10.2024р. про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом та зобов`язати видати свідоцтво.

ОСОБА_1 посилаючись на вимогу п. 4.17. Глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, зазначає що під час вирішення питання про можливість вчинення нотаріальної дії, державний нотаріус Заведея Л.О. повинна була вчинити нотаріальну дію шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину та письмово повідомити стягувача про те, що спадкоємцю боржника видано свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ст.50 Закону України «Про нотаріат», нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.

Статтею 5З Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус зобов`язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Статтею 49 Закону України «Про нотаріат» визначено підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій. Так, згідно п.п.1,9 ч.1ст.49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України, та в інших випадках, передбачених законом. Згідно ч.3ст. 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Згідно з п.4.16 пункту 4 глави 10 розділу II «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (далі по тексту Порядку), затвердженого наказом від 22.02.2012 року №296/5, зареєстрованим в МЮУ 22.02.2012 року №282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Згідно п.4.18 пункту 4 глави 10 розділу II зазначеного Порядку, якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Відповідно до п.п.1, 5 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Обтяження - заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Суд дійшов висновку про те, що державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Заведея Л.О. обґрунтовано та правомірно, у відповідності до вимог чинного законодавства відмовив у видачі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харкавою О.В. 21 вересня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2031 на 5/24 часток квартири АДРЕСА_1 , за наявності арешту на ньому.

Так, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені особами, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), в тому числі державними виконавцями при виконані рішення суду. Вказаний закон відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», в якому державному виконавцю надано повноваження на звернення стягнення на майно боржника шляхом його арешту та реалізації для примусового виконання рішення суду.

При цьому, суд бере до уваги, що «Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» також передбачає видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно після перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Зазначеним Порядком окремо звернута увага на затримку видачі свідоцтва про право на спадщину в разі накладення арешту судовим чи слідчими органами.

Суд зазначає що за наявності арешту на зазначену вище квартиру, видати свідоцтво про право на спадщину є неможливим.

Суд бере до уваги і те, що нотаріусу заборонено лише безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. При цьому, суд зауважує, що підстава відмови позивачу у видачі свідоцтва належним чином обґрунтована.

Тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що слід розмежовувати оскарження: 1) нотаріальної дії, 2) відмови у вчиненні нотаріальної дії; 3) нотаріального акта. Таке оскарження може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу (див. постанови Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), від 20 грудня 2023 року у справі № 523/4642/22 (провадження № 61-13095св23)). Законом України «Про нотаріат» не передбачено виносити постанову про зупинення вчинення нотаріальних дій.

Також суд зазначає, що постанова відповідача про відмову у вчиненні нотаріальної дії не порушує спадкових прав позивача, оскільки відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину відповідно до частини третьої статті 1296 ЦК України, а видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена згідно з частиною одинадцятою статті 67 Закону України «Про нотаріат», а лише свідчить про законність оскаржуваної постанови нотаріуса на дату її прийняття.

З тексту постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії вбачається, що нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв`язку з наявністю арешту спадкового майна, що не оспорювалося позивачем та його представником.

При цьому суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року в справі № 643/14552/15-ц (провадження № 61-11120св19) щодо правомірності дій нотаріуса при відмові у видачі свідоцтва про право на спадщину за наявності обтяжень, накладених не органами слідства або судом, а на підставі договору застави, посвідченого приватним нотаріусом; на підставі свідоцтва про право власності та постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження; на підставі податкової застави, встановленої державною податковою інспекцією.

Таким чином, постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дій державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Заведеєю Л.О. від 25.10.2024р. є правомірною.

З урахуванням вищевикладеного суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Крім того, суд вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого порушеного права з огляду на наступне.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.

Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20). Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.10 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є: державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Таким чином, позивачу необхідно звернутися з позовом до органу ДВС, постановою якого накладено арешт.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року №904/51/19.

Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України у редакції, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 (провадження 14-431цс19)).

У постанові ВС КЦС у справі № 463/3251/22 від 03.05.2023 р. зазначив, що установивши, що заявник як спадкоємець після смерті свого батька не був залучений стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно останнього, суди попередніх інстанцій - на думку ВС - дійшли правильного висновку, що спадкоємець не є суб`єктом права на подачу такої скарги в порядку ст. 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчого провадження, яке завершене. Законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту порушеного права спадкоємця, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту.

Таким чином, оскільки підставами та предметом поданого позову є захист майнових прав позивача щодо законності подальшого обтяження у вигляді арешту майна, належного на праві власності померлому ОСОБА_2 , накладеного в рамках виконавчого провадження, у якому позивач не була боржником, суд зазначає, що в даному випадку належним способом захисту буде подання позову про скасування арешту.

Судові витрати позивача відносяться на його рахунок і відшкодуванню йому не підлягають.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 76-84, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 29, 1268, 1269, 1270, 1272 ЦК України, Законом України «Про нотаріат» суд,

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Першої Київської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державний нотаріус Першої Київської державної нотаріальної контори Заведея Л.О. про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя: