Рішення № 126605399, 14.04.2025, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/1080/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Лучко Р.М.,

за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.

Розглянув матеріали справи

за позовом Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд», с. Ялове Мукачівського району Закарпатської області

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ

в особі Філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Ужгород

про визнання договору про встановлення земельного сервітуту укладеним

За участю представників:

позивача - Майор І.В., адвокат, ордер серії АО №1162327 від 11.02.2025;

відповідача - Левицький А.О., адвокат, ордер серії АО №1159088 від 25.03.2025.

ВСТАНОВИВ:

Воловецьке колективне підприємство «Агрошляхбуд» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у якій просить суд: визнати укладеним між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» та Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд» з дня набрання рішенням суду у цій справі законної сили Договір про встановлення земельного сервітуту в редакції позивача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №907/1080/24 визначено головуючого суддю Лучка Р.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 січня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17 січня 2025 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановив учасникам справи процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначив підготовче засідання на 11 лютого 2025 року.

У підготовчому засіданні 11 лютого 2025 року суд, зважаючи на клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання, з метою надання всім учасникам справи рівного права на захист прав та інтересів, протокольною ухвалою оголосив перерву в підготовчому засіданні до 04 березня 2025 року.

За наслідками проведеного у справі підготовчого провадження, з огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у ч. 2 ст. 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, ухвалою суду від 04.03.2025 постановлено підготовче провадження закрити та призначено судовий розгляд справи по суті на 25 березня 2025 року.

В судовому засіданні 25.03.2025 за результатами розгляду поданого відповідачем клопотання про уточнення даних від 25.03.2025 судом постановлено протокольну ухвалу, якою у зв`язку з реорганізацією Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» шляхом фактичного приєднання до Філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (накази Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №1915 від 18.10.2024 «Про припинення Філії «Свалявське лісове господарство», №2340 від 31.12.2024 «Про затвердження передавальних актів філій, що координуються Карпатським лісовим офісом») за відсутності заперечень з боку позивача прийнято уточнення щодо суб`єктного складу учасників справи в частині зазначення Філії відповідача до якої, в особі Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» звернено позовні вимог в цій справі.

З урахуванням наведеного, беручи до уваги клопотання позивача про необхідність уточнення редакції прохальної частини позовної заяви через заміну філії відповідача в судовому засіданні оголошено перерву до 03.04.2025 року.

В судовому засіданні 03.04.2025 за результатами розгляду поданої позивачем заяви від 03.04.2025 про уточнення редакції прохальної частини позовної заяви судом постановлено протокольну ухвалу, якою у зв`язку з уточненим суб`єктним складом учасників (в частині філії відповідача) прийнято змінену позивачем редакцію позовної заяви, беручи до уваги, що відповідні зміни проекту Договору про встановлення земельного сервітуту, укладення якого є предметом судового розгляду в цій справі, - зумовлені зміною Філії відповідача та не стосуються зміни предмету та/або підстав заявленого у цій справі позову.

Крім того, у зв`язку із заявленим відповідачем клопотанням щодо надання можливості уточнити визначену в п. 3.1. Договору про встановлення земельного сервітуту плату за його встановлення з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки у 2024 році в судовому засіданні оголошено перерву до 14 квітня 2025 року.

В судовому засіданні 14.04.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав з визначених в позовній заяві підстав та подав суду клопотання від 14.04.2025 про долучення до матеріалів справи розрахунку плати за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою площею 2,6517 га, що є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2121584500:12:001:0003, загальною площею 895,5490 га, листа Держгеокадастру від 13.01.2025 №6-28-0.22-18/71-25 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2024 рік» з додатком (листом Державної служби статистики України від 10.01.2025 №09.1-03/5-25).

Представник відповідача в судовому засіданні 14.04.2025 заперечує проти задоволення позовних вимог, стверджуючи про передчасність заявленого у цій справі позову. Щодо долучення до матеріалів справи доказів згідно з клопотанням позивача від 14.04.2025 відповідач не заперечує та пояснює, що розрахунок щомісячної сервітутної плати за поданим позивачем розрахунком (з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2024 рік) є арифметично вірним.

В порядку ст. 240 ГПК України скорочене рішення (вступна та резолютивна частини) проголошена судом в судовому засіданні 14.04.2025 року.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються посиланням на приписи ст.ст. 66, 99 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), за якими відповідач, як власник спеціального дозволу на користування надрами №184 від 05 жовтня 1994 року має право встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 для потреб геологічного вивчення згідно з межами ділянки надр за дозволом на користування надрами №184 від 05 жовтня 1994 року та будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності відповідно до розробленої ПП «Закарпатський інститут землеустрою» Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, яка складає 2,6517 га та в межах строку дії дозволу на спеціальне користування надрами.

Стверджує, що відповідач відповідно до листів від 29.01.2024 №99/21.27-2024 (Філії «Свалявське лісове господарство») та від 02.05.2024 за №2936/2.3-2025 (ДСГП «Ліси України») безпідставно ухиляється від укладення пропонованого позивачем договору земельного сервітуту, у зв`язку з чим в порядку ст. 402 ЦК України просить суд визнати такий договір укладеним у пропонованій Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд» редакції.

Заперечення (відзив) відповідача.

Відповідачем не подано суду відзиву на позов відповідно до ст.ст. 165, 178 ГПК України. Позатим, представник відповідача в судовому засіданні 14.01.2025 заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про передчасність заявленого позову та необхідність зміни цільового призначення частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 при оформлення земельного сервітуту на таку частину.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

05 жовтня 1994 року Державною службою геології та надр України видано Воловецькому колективному підприємству «Агрошляхбуд» Спеціальний дозвіл на користування надрами за реєстраційним № 184 (надалі - Спеціальний дозвіл), строк дії якого неодноразово продовжувався, востаннє відповідно до наказу від 02 червня 2022 року за №172 до 05 жовтня 2034 року.

За змістом Спеціального дозволу вид користування надрами відповідно до ст. 14 Кодексу України про надра, ст. 13 Закону України «Про нафту і газ» та п. 5 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами: видобування корисних копалин; мета користування надрами: видобування пісковиків, придатних для виробництва щебню будівельного; назва родовища: Присліпське родовище із зазначенням його координат з системи Pulkovo-4 в WGS-84, місцезнаходження: Закарпатська область, Мукачівський район; прив`язка на місцевості відповідно до адміністративно-територіального устрою України: 1,5 км. на північний захід від с. Ялове; площа родовища - 5,5 га.

Спеціальний дозвіл містить також посилання на угоду про умови користування ділянкою надр, яка є невід`ємною частиною Спеціального дозволу і визначає умови користування ділянкою надр - №184 від 27.07.2022, укладена між Державної службою геології та надр України та позивачем у справі.

Згідно з наданою позивачем картографічною схемою до Спеціального дозволу частина ділянки залягання корисних копалин знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 2121584500:12:001:0003.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.09.2024 за №397116044 земельна ділянка кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, площею 895,549 га перебуває у державній власності, від імені якої повноваження власника виконує Закарпатська обласна державна адміністрація, право постійного користування земельною ділянкою відповідно до рішення про державну реєстрацію речових прав від 14.09.2022 (індексний номер 64798468) на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою номер І-ЗК000306 від 21.11.1997 зареєстроване за Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України».

Відповідно до розробленої у 2023 році ПП «Закарпатський інститут землеустрою» на замовлення позивача Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, на яку поширюється право сервітуту, площа такої частини складає 2,6517 га, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією означеної технічної документації та не заперечується відповідачем.

Згідно з наданою позивачем Технічною документацією вбачається також встановлення меж частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, на яку поширюється право сервітуту, площею 2,6517 га, координати поворотних кутів меж такої частини.

Листом від 23.11.2023 за №1260/21.27-2023 Філією «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» надіслано на адресу позивача пропозицію щодо встановлення земельного сервітуту, зокрема, в межах Спеціального дозволу - право на користування земельною ділянкою для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення.

У відповідь на означений лист філії відповідача позивач звернувся до Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з листом від 12.01.2024 за №162 «Щодо укладення договору про встановлення земельного сервітуту», до якого долучив проект Договору про встановлення земельного сервітуту, розрахунок плати за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою, копію Спеціального дозволу та розроблену на замовлення позивача Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003.

Відповідно до листа від 29.01.2024 за №99/21.27-2024 Філія «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» відмовила позивачу в укладенні Договору про встановлення земельного сервітуту в пропонованій позивачем редакції, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка є об`єктом кримінальних проваджень за №42022072040000002 від 18.01.2022 та №42022070000000202 від 12.10.2022, у зв`язку з чим Філія не може підтвердити відсутність арештів та/або заборон на спірну земельну ділянку.

В подальшому позивач повторно звернувся з листом-пропозицією щодо укладення договору земельного сервітуту (№26 від 08.04.2024), надіславши такий лист на адресу відповідача у справі (ДСГП «Ліси України») та долучивши до нього проект Договору про встановлення земельного сервітуту, розрахунок плати за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою, копію Спеціального дозволу та розроблену на замовлення позивача Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, листи Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 23.11.2023 за №1260/21.27-2023 та від 29.01.2024 за №99/21.27-2024, лист Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» від 12.01.2024 за №162.

Судом встановлено, що проект Договору про встановлення земельного сервітуту, який надсилався позивачем відповідно до листа №26 від 08.04.2024 на адресу відповідача відповідає редакції прохальної частини позовної заяви у цій справі щодо пропонованої до укладення позивачем редакції Договору (за виключенням зміни у найменуванні філії відповідача у зв`язку з реорганізацією Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»), що також не заперечується відповідачем у справі.

Позатим, розглянувши відповідний проект Договору про встановлення земельного сервітуту, відповідач згідно з листом від 02.05.2024 за №2936/2.3-2024 відмовив в укладенні спірного договору з посиланням на інформацію Філії «Свалявське лісове господарство» щодо наявності спорів стосовно предмета договору та веденням Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд» господарської діяльності з видобування корисних копалин на землях лісогосподарського призначення без оформлення відповідних дозвільних документів на земельну ділянку.

Як зазначає позивач, зважаючи на те, що жодна пропозиція щодо укладення договору сервітуту щодо користування частиною земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, площею 2,6517 га не була задоволена відповідачем, як і не зазначено останнім заперечень щодо істотних умов пропонованої Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд» редакції договору, порушене право останнього в спірних правовідносинах слід здійснити шляхом визнання укладеним Договору про встановлення земельного сервітуту в пропонованій позивачем відповідачу редакції, позаяк в силу приписів ст.ст. 66, 99 ЗК України підприємство як власник спеціального дозволу на користування надрами №184 від 05 жовтня 1994 року має право встановлення земельного сервітуту на спірну частину земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Предметом розгляду у даній справі є питання щодо наявності/відсутності підстав для встановлення на користь Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» строкового оплатного земельного сервітуту площею 2,6517 га стосовно земельної ділянки, кадастровий номер: 2121584500:12:001:0003 (загальна площа земельної ділянки 895,549 га), що знаходиться в постійному користуванні відповідача шляхом визнання укладеним Договору про встановлення земельного сервітуту в пропонованій позивачем редакції.

Згідно зі ст. 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає в обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.

Так, ЦК України визначає сервітут одним з речових прав на чуже майно. Сервітут встановлюється, згідно зі ст. 401 ЦК України, якою передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно зі ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Суд зазначає, що ч. 1 ст. 2 ЗК України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

При цьому земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 ЗК України), а земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин (ч. 1 ст. 4 ЗК України).

Водночас, відповідно до ст. 9 ЦК України його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Отже, спірні правовідносини щодо встановлення земельного сервітуту за своєю юридичною природою регулюються нормами земельного права і в субсидіарному порядку - нормами цивільного права.

Так, ЗК України у главі 16 визначено поняття «право земельного сервітуту», яке розглядається як право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (частина 1 статті 98 Земельного кодексу України). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 98 ЗК України визначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення земельних сервітутів та наведено види таких земельних сервітутів.

Згідно зі ст. 100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2021 у справі № 918/303/21 зробив висновок щодо застосування наведених вище норм цивільного та земельного законодавства і зазначив, зокрема, що:

- при визначенні способу захисту судам слід виходити з того, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 1 статті 100 ЗК України, частина 1 статті 402 ЦК України). При цьому спосіб встановлення сервітуту впливає на можливість обрання способу захисту і, як вбачається, якщо законом передбачено можливість встановлення сервітуту як договором, так і рішенням суду, то, відповідно, і способами захисту в цьому випадку можуть бути як звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним, так і з вимогою про встановлення сервітуту за рішенням суду;

- норми статей 401, 402 ЦК України встановлюють коло осіб, між якими можуть виникнути сервітутні правовідносини та умови їх виникнення, без обмеження щодо того, хто має право ініціювання встановлення сервітутів та звернення до суду у випадку виникнення спору з цього питання;

- власник (користувач) земельної ділянки має такі ж самі права на звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту, як і інша особа, яка має необхідність у використанні його земельної ділянки за умови дотримання інших умов, передбачених законодавством та конкретних обставин, які спонукали його до такого звернення. Потреба в заявлені такого позову саме власником (користувачем) земельної ділянки може бути викликана, зокрема, необхідністю врегулювання використання його земельної ділянки, яке фактично склалося між сторонами, забезпечення такого користування в найменш обтяжливий для нього спосіб, компенсації витрат та збитків тощо.

Згідно з частиною четвертою статті 66 ЗК України, на яку посилається позивач в обґрунтування заявлених у цій справі вимог земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Таким чином, суд констатує, що ЗК України встановлює можливість власника спеціального дозволу на видобування корисних копалин отримати у користування земельну ділянку в межах відповідних надр (або за межами, для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності). Отримати таке право власник дозволу може саме шляхом встановлення земельного сервітуту.

Саме після встановлення земельного сервітуту в межах надр, відповідна особа матиме можливість здійснювати роботи, які передбачені спеціальним дозволом. Реалізації такого права фактично зумовлює здійснення дій, які зумовлюють користування земельною ділянкою, зокрема і шляхом видобування корисних копалин.

Суд враховує, що означені приписи частини четвертої статті 66 ЗК України викладено у відповідній редакції з 28.03.2023 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами» від 01 грудня 2022 року N 2805-IX, якими також викладено в новій редакції пункт в-3) статті 99 ЗК України, за яким власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, як сервітут на право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень означеного Закону N 2805-IX визначено, що надрокористувачі, які мають спеціальні дозволи на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, мають право на встановлення земельних сервітутів на підставі абзацу другого частини четвертої статті 66, пункту «в3» статті 99 Земельного кодексу України в редакції, що діяла до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, Законом України від 01.12.2022 № 2805-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами», яким викладено в новій редакції (чинній з 28.03.2023) норми абзацу 2 частини 4 статті 66 та пункту «в3» статті 99 ЗК України, що регулюють спірні правовідносини в цій справі, було спрощено порядок надання надрокористувачам земельних ділянок усіх форм власності та категорій, а саме шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, зокрема встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей передбачено здійснювати без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, за винятком певних категорій земель, які перебувають під особливою охороною держави.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на підставі Спеціального дозволу на користування надрами № 184 є надрокористувачем Присліпського родовища, площею 5,5 га, яке розташоване у Закарпатській області, Мукачівський район, 1,5 км. на північний захід від с. Ялове з видом користування надрами: для видобування корисних копалин та метою користування надрами: видобування пісковиків, придатних для виробництва щебеню будівельного, строком дії Спеціального дозволу до 05 жовтня 2034 року.

При цьому, за встановленими у справі обставинами, відповідно до картографічної схеми до Спеціального дозволу частина ділянки залягання корисних копалин знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, яка на підставі Державного акту номер І-ЗК000306 від 21.11.1997 перебуває у постійному користуванні Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (рішення про державну реєстрацію речових прав від 14.09.2022, індексний номер 64798468), а відповідно до розробленої позивачем Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, на яку поширюється право сервітуту, площа такої частини складає 2,6517 га, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією означеної технічної документації та не заперечується відповідачем.

Таким чином, з урахуванням наведених вище положень цивільного та земельного законодавства, позивач, як надрокористувач на підставі Спеціального дозволу вправі вимагати встановлення земельного сервітуту згідно з межами ділянок надр та строком дії Спеціального дозволу (а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності), в тому числі й сервітуту щодо частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003, площею 2,6517 га, яка знаходиться у постійному користуванні відповідача.

Суд водночас враховує, що за встановленими у справі обставинами першочергова ініціатива щодо укладення земельного сервітуту на користування позивачем частиною земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 виходила від відповідача (лист Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 23.11.2023 за №1260/21.27-2023), за результатами розгляду якого позивачем почали вчинятися юридично значимі дії, спрямовані на укладення між сторонами Договору про встановлення сервітуту в добровільному порядку.

При цьому, приписами ст. 124-1 ЗК України визначено порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності.

Так, зокрема, за змістом ч. 1 ст. 124-1 ЗК України особа, заінтересована у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, звертається з заявою у разі, якщо:

а) земельна ділянка не передана у користування або у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях, не сформованих у земельні ділянки, - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності;

б) земельна ділянка перебуває у користуванні - до органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності, або до землекористувача.

У заяві має бути зазначена мета встановлення земельного сервітуту.

До заяви додаються:

а) копії документів, що підтверджують право власності заявника на будівлі, споруди, що розташовані на земельній ділянці (за наявності);

б) письмове погодження землекористувача (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки, яка перебуває у користуванні, за договором з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування, що здійснює розпорядження земельною ділянкою державної, комунальної власності), справжність підпису на якому засвідчується нотаріально;

в) проект договору про встановлення земельного сервітуту (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки);

г) графічні матеріали із зазначенням орієнтовного місця розташування та площі земельної ділянки, яку передбачається сформувати з метою встановлення земельного сервітуту (у разі необхідності формування земельної ділянки державної, комунальної власності з метою встановлення земельного сервітуту);

ґ) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, що розробляється без одержання дозволу на її розроблення (у разі встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки).

Таким чином, для встановлення сервітуту щодо сформованої земельної ділянки комунальної власності чинне законодавство не передбачає необхідності дотримання процедур розроблення та затвердження проєкту землеустрою щодо її відведення (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №910/19365/23).

Суд враховує, що хоч статтю 124-1 було внесено до ЗК України з метою врегулювання відносин в сфері енергетики (Законом України від 15.07.2021 № 1657-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури приєднання до електричних мереж»), однак її положення здебільшого мають універсальний характер та повинні застосовуватися для процедур встановлення земельного сервітуту за зверненням особи, заінтересованої у встановленні земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності (аналогічний висновок у порядку «obiter dictum» викладено в пункті 5.19 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 918/303/21).

За встановленими у справі обставинами позивач в порядку ч. 1 ст. 124-1 ЗК України (п. «б») листами від 12.01.2024 за №162 та від 08.04.2024 за №26 звертався до відповідача (та філії відповідача), як землекористувача земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 з заявами щодо укладення договору земельного сервітуту із дорученням до таких заяв визначених в п.п. в) та ґ) абз. 3 ч. 1 ст. 124-1 ЗК України проекту договору про встановлення земельного сервітуту та Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту (з огляду на намір встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки (її частини).

Відповідно до ч. 2 ст. 124-1 ЗК України у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на сформованій земельній ділянці:

- особа відповідно до пункту «а» частини першої цієї статті приймає рішення про надання згоди на встановлення земельного сервітуту та забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні;

- особа відповідно до пункту «б» частини першої цієї статті забезпечує укладення договору про встановлення земельного сервітуту або надає мотивовану відмову у його встановленні.

Укладення договору про встановлення земельного сервітуту з органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування здійснюється на підставі рішення цього органу. У разі відмови в укладенні договору про встановлення земельного сервітуту щодо сформованої земельної ділянки державної, комунальної власності такий договір визнається укладеним за рішенням суду.

Отже, положення наведеного законодавства передбачають можливість, а не обов`язок встановлення земельного сервітуту, та вимагають встановлення вжиття заходів щодо, встановлення сервітуту в добровільному порядку. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

З викладеного вбачається, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

У постанові від 02.08.2023 у справі № 926/3103/22 Касаційний господарський суд Верховного Суду наголосив, що однією з основних характеристик сервітуту є те, що потреба у його встановленні може виникнути тоді, коли неможливо задовольнити відповідній особі власні потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Як зазначено вище, передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Таким чином, з системного аналізу наведених вище норм та практики Верховного Суду у відповідній категорії справ суд зазначає, що земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб.

Надаючи оцінку аргументам відповідача, які відповідно до листів від 29.01.2024 за №99/21.27-2024 (Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України») та від 02.05.2024 за №2936/2.3-2024 (Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України») слугували підставою для відмови у встановленні земельного сервітуту (укладення Договору земельного сервітуту), суд враховує, що необізнаність Філії відповідача про стан кримінальних проваджень за №42022072040000002 від 18.01.2022 та №42022070000000202 від 12.10.2022 не може слугувати підставою для відмови в укладенні договору сервітуту, а відсутність будь-яких обтяжень (в тому числі арешту та/або заборони) на земельну ділянку кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 та/або її частину підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Інформаційна довідка від 30.09.2024 за №397116044).

Наведені обставини не можуть вважатися «мотивованою відмовою» землекористувача у встановленні сервітуту, як це визначено в абз. 3 ч. 2 ст. 124-1 ЗК України, а відтак правомірними слід вважати вимоги позивача про необхідність визнання договору про встановлення земельного сервітуту укладеним за рішенням суду як це визначено в абз. 4 ч. 2 ст. 124-1 ЗК України.

Критично оцінюються судом також аргументи відповідача, які викладені в листі від 02.05.2024 за №2936/2.3-2024 щодо ведення Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд» господарської діяльності з видобування корисних копалин на землях лісогосподарського призначення без оформлення відповідних дозвільних документів на земельну ділянку, позаяк такі твердження жодним чином документально не доводяться, а ймовірна господарська діяльність позивача на землях лісогосподарського призначення без оформлення відповідних дозвільних документів на земельну ділянку може бути підставою для стягнення з підприємства збитків, завданих порушенням земельного та/або природоохоронного законодавства, ане слугувати підставою для відмови в укладенні договору земельного сервітуту (що є обов`язковим в силу ст. 66 ЗК України при дотриманні визначеного у ст. 124-1 ЗК України порядку), який і покликаний врегулювати правовідносини між сторонами щодо оплатного використання позивачем частини земельної ділянки, що знаходиться у постійному користуванні відповідача.

Частиною 1 статті 149, статтею 151 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Позатим, відмова відповідача у задоволенні вимог щодо укладення договору сервітуту фактично позбавляє позивача можливості отримати доступ до надр та права користування такими об`єктами для здійснення ним своєї господарської діяльності в межах цілої ділянки Присліпського родовища на підставі Спеціального дозволу на користування надрами № 184.

Окрім того, аргументи відповідача щодо необхідності зміни цільового призначення частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 при оформлення земельного сервітуту на таку частину спростовуються приписами ч. 4 ст. 66 ЗК України, за якими встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей (власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності) здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок (крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення).

В той же час, даючи оцінку пропонованим позивачем умовам договору про встановлення земельного сервітуту, суд враховує наступне.

Згідно з приписами частин 1, 2, 4 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади, державні органи та органи державної влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності до статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Судом встановлено, що пропонована позивачем редакція Договору про встановлення земельного сервітуту загалом відповідає проекту договору, який відповідно до листа №26 від 08.04.2024 надсилався позивачем на адресу відповідача та відсутність правових підстав в укладенні якого встановлена судом вище (за виключенням зміни у найменуванні філії відповідача у зв`язку з реорганізацією Філії «Свалявське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»).

Наведена обставина не заперечується відповідачем у справі, яким в свою чергу, ні в ході неодноразових звернень Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з приводу укладення договору земельного сервітуту у відповідній редакції, ані на час розгляду даної справи в суді не надано будь-яких заперечень щодо пропонованих відповідачем умов договору, в тому числі й щодо тих, які законом (ч. 3 ст. 180 ГК України) визнаються істотними.

Водночас, судом встановлено, що зазначений позивачем у п. 3.1. Договору земельного сервітуту розмір щомісячної плати за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою відповідно до Договору в сумі 7599,42 грн визначався Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд», виходячи з нормативної грошової оцінки площі ріллі по Закарпатській області станом на 01.01.2018 року - 27 268,00 гривень за 1 гектар, з урахуванням її індексації у 2017-2023 роках.

В той же час, відповідно до наданого позивачем в судовому засіданні 14.04.2025 розрахунку плати за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою площею 2,6517 га, що є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2121584500:12:001:0003, загальною площею 895,5490 га, який здійснений на час розгляду справи в суді, з урахуванням коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки у 2024 році (коефіцієнт індексації 1,12 відповідно до листа Держгеокадастру від 13.01.2025 №6-28-0.22-18/71-25 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель за 2024 рік» з додатком (листом Державної служби статистики України від 10.01.2025 №09.1-03/5-25) сума щомісячної плати за встановлення права сервітутного користування частиною земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 площею 2,6517 га становить 8098,33 грн.

За таких обставин справи, зазначення в п. 3.1. пропонованої позивачем редакції договору розміру щомісячної плати в сумі 7599,42 грн не відповідатиме актуальній індексації нормативної грошової оцінки площі ріллі по Закарпатській області з 01.01.2018 року станом на дату ухвалення рішення та визнання укладеним Договору про встановлення земельного сервітуту, а відповідачем, в свою чергу, не заперечуються здійснені позивачем розрахунки плати виходячи з нормативної грошової оцінки площі ріллі по Закарпатській області, а відтак, беручи до уваги, що положеннями п. 3.5. пропонованого позивачем проекту Договору також передбачено, що обчислення розміру плати за встановлення Сервітуту земельної ділянки державної власності здійснюється з урахуванням щорічного коефіцієнту індексації, у відповідності до положень Податкового кодексу України, суд вважає за необхідне в даній частині викласти редакцію пункту 3.1. Договору з урахуванням актуального розміру проіндексованої з 2018 року нормативної грошової оцінки площі ріллі по Закарпатській області станом на дату ухвалення рішення у справі.

Окрім того, суд приймає до уваги, що між сторонами відсутній спір в частині визначення площі частини земельної ділянки кадастровий номер 2121584500:12:001:0003 (2,6517 га), яка підлягає передачі в користування позивачу на умовах сервітуту як надрокористувачу за Спеціальним дозволом, а встановлення у п. 6.1. пропонованої позивачем редакції договору строку чинності сервітуту (з моменту його державної реєстрації та протягом строку чинності Спеціального дозволу на користування надрами №184, виданого Державною службою геології та надр України 05.10.1994 року, а саме до 05.10.2034 року) з можливістю автоматичної пролонгації у випадку продовження строку дії Спеціального дозволу (п. 6.2.) в повній мірі узгоджується з:

- ч. 2 ст. 100 ЗК України в частині обов`язкової державної реєстрації земельного сервітуту в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно;

- ч. 4 ст. 66 ЗК України в частині строку дії такого земельного сервітуту, який пов`язується зі строком дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами та може бути автоматично продовженим в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» про визнання укладеним договору оплатного, строкового земельного сервітуту підлягають частковому задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип диспозитивності, закріплений у статті 14 ГПК України, передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих позивачем доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до часткового задоволення судом.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що в спірних правовідносинах встановлено безпідставність та невмотивованість відмови відповідача від прийняття пропозиції щодо укладення договору з позивачем, - покладаються на відповідача у справі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати укладеним між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, 9 А, код ЄДРПОУ 44768034) та Воловецьким колективним підприємством «Агрошляхбуд» (89132, Закарпатська область, Воловецький р-н, с. Ялове, 78, код ЄДРПОУ 03580251) з дня набрання рішенням суду в цій справі законної сили Договір про встановлення земельного сервітуту в наступній редакції:

ДОГОВІР № _____

про встановлення земельного сервітуту

м. Свалява __.__.202_р.

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», в особі директора філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» Чебан І.Д., який діє на підставі Положення про філію «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» та довіреності, надалі «Землекористувач», з однієї сторони, та

Воловецьке колективне підприємство «Агрошляхбуд», в особі директора Данилківа Івана Миколайовича, який діє на підставі статуту, надалі «Сервітуарій», з іншої сторони, разом іменовані «Сторони», а кожен окремо «Сторона»,

уклали даний договір про встановлення земельного сервітуту (надалі - Договір) про наступне:

1. Предмет договору

1.1. Земельний сервітут (далі - Сервітут) встановлюється щодо частини земельної ділянки (далі - Земельна ділянка):

- площею 2,6517 га;

- загальна площа (гектарів): 895,5490 га;

- місце розташування: Мукачівський район на території Жденіївської селищної ради за межами населених пунктів;

- кадастровий номер: 2121584500:12:001:0003;

- цільове призначення земельної ділянки - для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг (код КВЦПЗ 09.01);

- форма власності: державна власність;

- вид права - право постійного користування земельною ділянкою;

- інформація про власника (користувача) земельної ділянки: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»;

- документ, що посвідчує право власності/користування на земельну ділянку (реквізити правовстановлюючого документа): державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер: І-ЗК000306, виданий 21.11.1997 р.;

- Встановлені обмеження (обтяження): __-__.

1.2. Даним договором встановлюється строковий, платний земельний сервітут на користь Сервітуарія на строк дії Спеціального дозволу на користування надрами №184, виданого Державною службою геології та надр України 05.10.1994 року (далі - Спеціальний дозвіл), терміном дії до 05.10.2034, відносно земельної ділянки, на якій встановлюється земельний сервітут, користувачем якої є Землекористувач, площею 2,6517 га, в межах зони сервітуту.

1.3. Межі Земельної ділянки, на яку поширюється Сервітут, встановлюються на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки.

1.4. Схематичне зображення земельної ділянки на яку поширюється право Сервітуту визначено в Додатку 1 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною.

1.5. Вид Сервітуту: право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності.

1.6. Сервітут установлюється для цілей: видобування корисних копалин місцевого значення.

1.7. Сервітут здійснюється способом найменш обтяжливим для Землекористувача.

1.8. Землекористувач засвідчує, що на момент укладення Договору земельна ділянка не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів щодо відчуження чи щодо користування з іншими особами.

2. Умови передачі та повернення земельної ділянки

2.1. Земельний сервітут не позбавляє власника земельної ділянки, щодо якої встановлений Сервітут, право володіння, користування та розпорядження нею, а користувача - володіння, користування.

2.2. Право Сервітуту, набуте за даним Договором, не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом Сервітуарієм іншим фізичним та/або юридичним особам.

2.3. Ризик випадкового знищення або пошкодження об`єкта Сервітуту чи його частини несе Сервітуарій.

2.4. Передача та повернення Земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі.

2.5. Сервітуарій до закінчення строку дії Договору зобов`язаний провести за власний рахунок рекультивацію порушених земель внаслідок здійснення діяльності, обумовленої Спеціальним дозволом, а у разі непроведення рекультивації відшкодувати її вартість та заподіяні збитки.

2.6. Сервітуарій самостійно несе витрати на підтримання Земельної ділянки, обмеженої Сервітутом, у стані, придатному для використання.

2.7. Витрати пов`язані з оформленням, реєстрацією цього Договору, винесення меж земельного Сервітуту в натурі здійснюється за рахунок Сервітуарія.

2.8. Дії, пов`язані з підготовкою та поданням Договору на реєстрацію вчиняються Сервітуарієм за його рахунок.

3. Плата за встановлення Сервітуту. Порядок розрахунків

3.1. Плата за встановлення права сервітутного користування Земельною ділянкою відповідно до Договору становить щомісячно 8098,33 грн (вісім тисяч дев`яносто вісім гривень 33 копійки) у т.ч. ПДВ.

3.2. Плата за користування Сервітутом сплачується Сервітуарієм щомісячно не пізніше 10-го числа кожного місяця за попередній місяць користування, починаючи від дати державної реєстрації сервітуту в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

3.3. Плата за користування сервітутом нараховується починаючи з дня державної реєстрації Сервітуту.

3.4. Оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування Сервітуарієм грошових коштів у розмірі, визначеному п. 3.1 Договору, на поточний рахунок Землекористувача.

3.5. Обчислення розміру плати за встановлення Сервітуту земельної ділянки державної власності здійснюється з урахуванням щорічного коефіцієнту індексації, у відповідності до положень Податкового кодексу України.

3.6. Умови Договору про встановлення плати та її розмір переглядаються за згодою сторін у випадках:

- збільшення розмірів плати за землю, які сплачує Землекористувач;

- заміни Землекористувача, заміни його правонаступником;

- в інших випадках, передбачених законодавством України.

3.7. У разі зміни плати на вимогу однієї зі Сторін, зацікавлена Сторона повідомляє про це іншу Сторону не пізніше, ніж за 1 місяць до дати запланованого зацікавленою Стороною внесення змін до Договору.

При досягненні згоди Сторонами укладається додаткова угода до Договору.

3.8. У випадку дострокового припинення (розірвання) Договору, плата нараховується пропорційно строку фактичного користування земельною ділянкою.

4. Права та обов`язки сторін

4.1. Права Землекористувача:

4.1.1. вимагати своєчасного внесення плати за встановлення Сервітуту;

4.1.2. відвідувати Земельну лісову ділянку з метою контролю за використанням Земельної ділянки згідно умов Договору та за станом Земельної ділянки;

4.1.3. вимагати відшкодування збитків, завданих встановленням Сервітуту, завданих внаслідок невиконання та/або неналежного Сервітуарієм зобов`язань, визначених Договором;

4.1.4. вимагати від Сервітуарія забезпечення екологічної безпеки землекористування шляхом додержання вимог земельного і природоохоронного законодавства України, державних та місцевих стандартів, форм і правил щодо використання землі.

4.2. Обов`язки Землекористувача:

4.2.1. не перешкоджати використанню земельної ділянки в межах встановленого Сервітуту у відповідності до Договору;

4.2.2. не втручатися у господарську діяльність Сервітуарія та не перешкоджати його законній діяльності;

4.2.3. після набрання чинності даним Договором та реєстрації земельного Сервітуту в порядку, встановленому законодавством, передати Сервітуарію земельну ділянку за Актом приймання-передачі;

4.2.4. повідомити Сервітуарія про права третіх осіб на земельну ділянку у разі наявності або виникнення таких;

4.2.5. у разі вилучення із користування Земельної ділянки в порядку з підстав, передбачених законодавством, повідомити про це Сервітуарія.

4.3. Права Сервітуарія:

4.3.1. після реєстрації Сервітуту приступити до використання Земельної ділянки для цілей вказаних в Договорі;

4.3.2. здійснювати право Сервітуту та використовувати Земельну ділянку з метою та на умовах, передбачених у Договорі, відповідно до дозвільної та іншої документації;

4.3.3. вимагати усунення перешкод, які виникають при використанні Земельної ділянки, відносно якої встановлено Сервітут.

4.4. Обов`язки Сервітуарія:

4.4.1. належно використовувати земельну ділянку:

- в межах встановленого Сервітуту відповідно до мети та умов встановленого Сервітуту;

- виключно з додержанням умов Спеціального дозволу;

- з неухильним дотриманням екологічної безпеки землекористування шляхом додержання вимог земельного і природоохоронного законодавства України, державних стандартів, норм і правил;

4.4.2. дотримуватися умов користування Сервітутом, встановлених цим Договором;

4.4.3. не чинити дій та запобігати такій діяльності, що можуть призвести до погіршення якісних характеристик та екологічного стану Земельної ділянки;

4.4.4. проводити розвідувальні, видобувні роботи, інші роботи, обумовлені Спеціальним дозволом, з дотриманням вимог законодавства;

4.4.5. не обмежувати право Землекористувача в реалізації права постійного користування Земельною ділянкою;

4.4.6. своєчасно вносити плату за встановлення Сервітуту;

4.4.7. самостійно обчислювати плату з урахуванням коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель станом на 1 січня поточного року, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями;

4.4.8. виконувати обов`язки землекористувача, визначені ст. 96 Земельного кодексу України;

4.4.9. запобігати та не допускати порушення лісового законодавства, аварій та інших подій, що погіршують стан Земельної ділянки.

У разі виявлення таких порушень невідкладно, але не пізніше 1 доби, письмово або шляхом електронного листування повідомляти Землекористувача, вживаючи негайних заходів, щодо встановлення лісопорушників та/або усунення негативних наслідків порушень;

4.4.10. відшкодувати Землекористувачу завдані збитки у випадку погіршення якості земель та/або завдання шкоди зеленим насадженням на земельній ділянці;

4.4.11. відшкодувати Землекористувачу інші збитки, визначення та відшкодування яких здійснюється у відповідності з Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284;

4.4.12. повернути Земельну ділянку після проведення робіт з рекультивації порушених земель за актом приймання-передачі;

4.4.13. до закінчення строку дії Договору провести рекультивацію порушених земель та письмово повідомити Землекористувачу про завершення рекультивації, а у разі дострокового розірвання Договору провести рекультивацію у строк до 30 робочих днів до розірвання Договору;

4.4.14. у разі непроведення рекультивації порушених земель за Договором або виявлення порушень у використанні Земельної ділянки усунути їх за свій рахунок, а також відшкодувати Землекористувачу завдані збитки;

4.4.15. у випадку визнання Договору недійсним або у разі припинення Договору з інших підстав, - припинити використання і повернути Земельну ділянку в попередньому стані протягом 10 календарних днів з дати виникнення таких обставин;

4.4.16. не використовувати Земельну ділянку після закінчення строку дії Сервітуту та/або Договору, у разі припинення дії Спеціального дозволу;

4.4.17. відшкодовувати в повному обсязі витрати, понесені лісокористувачем згідно з проектом лісових культур, який розробляється лісокористувачем відповідно до законодавства, в строки та на умовах, що додатково повідомляються Сервітуарію.

4.5. Сервітуарію заборонено:

4.5.1. здійснення самовільних вирубок та пошкоджень наявних на даній земельній ділянці насаджень;

4.5.2. використання Земельної ділянки в цілях, не пов`язаних з умовами цього Договору та всупереч законодавству;

4.5.3. передавати Сервітут будь яким способом іншим фізичним та юридичним особам.

4.6. Сторони зобов`язані дотримуватися правил добросусідства.

5. Конфіденційність

5.1. Сервітуарій зобов`язаний не розголошувати та не використовувати у власних цілях, конфіденційну інформацію та комерційну таємницю Землекористувача, отриману внаслідок укладення та виконання Договору, крім випадків правомірного її розголошення за запитами/рішеннями правоохоронних/судових органів.

5.2. Конфіденційна інформація є комерційною таємницею Землекористувача, використання якої третіми особами може завдати збитків (включаючи, але не обмежуючись фінансові, майнові, репутаційні), шкоду діловій репутації, втрату конкурентних переваг Землекористувача, а також порушення права власності.

5.3. Сервітуарій зобов`язаний повідомити Землекористувача про запити третіх осіб про інформацію щодо предмету та виконання цього Договору протягом 1 робочого дня з дати надходження такого запиту.

6. Строк дії сервітуту та строк дії договору

6.1. Сервітут встановлюється з моменту його державної реєстрації та діє протягом строку чинності Спеціального дозволу на користування надрами №184, виданого Державною службою геології та надр України 05.10.1994 року, а саме до 05.10.2034 р.

6.2. Строк дії Сервітуту може бути продовжений шляхом укладення додаткової угоди до Договору. Строк дії Сервітуту вважається автоматично продовженим у випадку продовження строку дії Спеціального дозволу на користування надрами №184, виданого Державною службою геології та надр України 05.10.1994 року.

6.3. Строк дії Договору - протягом строку, визначеного в п. 6.1 Договору.

6.4. Дія Сервітуту зберігається у разі переходу прав на Земельну ділянку, щодо якої він встановлений, на умовах, що узгоджуються в договорі (угоді) з новим власником (володільцем) та/або користувачем земельної ділянки.

6.5. Дія Договору припиняється у разі:

6.5.1. закінчення строку, на який його було укладено;

6.5.2. припинення обставин, які були підставою для встановлення Сервітуту;

6.5.3. порушення Сервітуарієм умов користування Сервітутом;

6.5.4. припинення (ліквідації) однієї зі Сторін без правонаступництва;

6.5.5. в інших випадках, передбачених законодавством.

6.6. Дія Договору припиняється шляхом його розірвання за:

6.6.1. взаємною згодою Сторін;

6.6.2. рішенням суду на вимогу однієї зі Сторін, зокрема з підстави невиконання другою Стороною обов`язків, передбачених Договором, а також з інших підстав, визначених законодавством;

6.6.3. в односторонньому порядку з ініціативи Землекористувача у разі порушення Сервітуарієм умов про внесення оплати за Договором; порушення Сервітуарієм земельного та/або природоохоронного законодавства України; використання земельної ділянки для цілей, не обумовлених Договором; у разі невиконання Сервітуарієм зобов`язань з відшкодування Землекористувачу завданих збитків у випадку погіршення якості земель та/або завдання шкоди зеленим насадженням на земельній ділянці; у разі порушення Сервітуарієм зобов`язань та заборон, визначених в пунктах 4.4, 4.5 Договору. В такому разі, договір вважається розірваним після закінчення п`ятиденного строку з моменту направлення на адресу Сервітуарія Землекористувачем повідомлення про розірвання договору цінним листом з описом.

7. Відповідальність сторін. Вирішення спорів

7.1. За невиконання або неналежне виконання Договору Сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України та Договором.

7.2. За прострочення виконання грошових зобов`язань за Договором Сервітуарій сплачує Землекористувачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення.

7.3. За прострочення звільнення Земельної ділянки та її повернення Землекористувачу за Актом повернення Сервітуарій сплачує штраф у розмірі 200 % річної плати за користування Сервітутом, а також відшкодовує збитки, в тому числі - упущену вигоду.

7.4. У випадку невиконання своїх зобов`язань Сервітуарієм Землекористувач (окрім майнової відповідальності) вправі обмежити Сервітуарію доступ до Земельної ділянки.

В разі застосування відповідальності, обумовленої абзацом 1 цього пункту, Сервітуарій не звільняється від сплати плати за користування Сервітутом.

7.5. Усі спори, що виникають з цього Договору або пов`язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між Сторонами.

7.6. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він передається для вирішення до суду України відповідно до правил підсудності та підвідомчості, встановлених чинним законодавством України.

8. Обставини непереборної сили

8.1. Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору, виникли поза волею Сторін і об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, визначених Договором (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, інші обставини, визначені в ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

8.2. Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше 3 (трьох) днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі. Порушення строків повідомлення іншої Сторони про настання форс-мажорних обставин позбавляє відповідну Сторону посилатися на форс-мажорні обставини як підставу для уникнення відповідальності за неналежне виконання умов цього Договору.

8.3. Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (наперед встановленого) характеру і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання.

8.4. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є документ, виданий Торгово-промисловою Палатою України або іншим компетентним органом.

8.5. У разі коли строк дії обставин непереборної сили триває більше 60 днів поспіль, кожна із Сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір.

9. Інші умови

9.1. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення відбитками печаток Сторін (за наявності) в частині, необхідній для виконання Сторонами дій щодо встановлення сервітуту, а в частині безпосереднього використання Сервітуту - з моменту державної реєстрації Сервітуту (права сервітуту).

Право Сервітуту виникає з моменту його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

9.2. У відповідності до Порядку визначення втрат лісогосподарського виробництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 2023 р. № 588, Сервітуарій зобов`язується відшкодувати втрати лісогосподарського виробництва заподіяні Сервітуарієм, у випадку якщо такі втрати (збитки) за відповідну територію (земельну ділянку) не були відшкодовані раніше.

9.3. Зміни та доповнення до цього договору можливі за взаємною згодою Сторін та оформляються у вигляді додаткової угоди, що є невід`ємною частиною цього договору.

Зміни у праві Сервітуту чи відповідних відомостей про нього та/або про цей Договір підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства.

9.4. Усі правовідносини, що виникають з цього Договору або пов`язані із ним, у тому числі пов`язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього Договору, тлумаченням тексту та його умов, визначенням наслідків недійсності або порушенням цього Договору, регламентуються цим Договором та відповідними нормами законодавства України, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обігу на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

9.5. Сторони підтверджують, що в разі якщо будь-яка умова цього договору стане або буде визнана недійсною у зв`язку з невідповідністю закону, то Сторонами будуть вжиті заходи щодо зміни договору тією мірою, щоб зробити договір дійсним і зберегти в повному обсязі наміри Сторін.

9.6. Після підписання цього договору усі попередні переговори щодо нього, переписка і протоколи про наміри з питань, які так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу.

9.7. Сторони несуть відповідальність за правильність вказаних ними у цьому Договорі реквізитів та зобов`язуються своєчасно у письмовій формі повідомляти іншу Сторону про їх зміну, а у разі неповідомлення несуть ризик настання пов`язаних із ним несприятливих наслідків.

9.8. З метою забезпечення виконання Договору та з метою здійснення Сторонами прав та обов`язків за Договором представники Сторін, що підписали Договір, надають згоду на обробку своїх персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних».

9.9. Категорії персональних даних, які обробляються: прізвище, ім`я, по-батькові, ідентифікаційний номер, дані щодо місця реєстрації та/чи проживання. Обробка персональних даних здійснюється з метою забезпечення реалізації господарських, правових, податкових відносин, відносин у сфері бухгалтерського обліку, відносин у сфері статистики які регулюються Податковим кодексом України, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

9.10. Наведена вище інформація також може надаватись третім особам, безпосередньо задіяним в обробці цих даних, а також в інших випадках прямо передбачених законодавством України.

9.11. Цей договір складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології, українською мовою у 3-ох примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному кожній зі Сторін та 1 для державного реєстратора.

9.12. Невід`ємними частинами цього Договору є такі додатки:

- Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право Сервітуту.

10. Реквізити та підписи сторін

ЗЕМЛЕКОРИСТУВАЧ:

Державне спеціалізоване господарське

підприємство «Ліси України» - Філія «Карпатський лісовий офіс»

ДП «Ліси України»

Адреса місцезнаходження ДП «Ліси України»:

Україна, 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А;

Код в ЄДРПОУ ДП «Ліси України» 44768034;

ІПН 447680326551, витяг з реєстру платників ПДВ № 2326554500010;

Адреса місцезнаходження філії: вул. Собранецька, буд.156, м. Ужгород,

Закарпатська обл., 88017, електронна адреса; Karpalskvi.lo@e-forest.gov.ua

код ЄДРПОУ філії 45554542

Директор філії Чебан І.Д.

СЕРВІТУАРІЙ:

Воловецьке колективне підприємство «Агрошляхбуд»

Адреса: 89132, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с. Верхні Ворота, вул.

Верховинська, 559, Тел./факс: НОМЕР_1 ;

IBAN - НОМЕР_2 в АТ «Комінвестбанк»;

Код в ЄДРПОУ 03580251

МФО 312248

свідоцтво №100142966;

Платник ПДВ; Інд. податковий номер: НОМЕР_3 ;

e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_1

Директор ОСОБА_1 .

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Руставелі Шота, буд 9А, код ЄДРПОУ 44768034) в особі Філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (88017, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 156, код ЄДРПОУ ВП 45554542) на користь Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд», (89132, с. Ялове, Мукачівського району Закарпатської області, буд. 78, код ЄДРПОУ 03580251) 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного Господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 15 квітня 2025 року.

Суддя Р.М Лучко