Рішення № 126582468, 11.04.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2025 року м. Львівсправа № 380/23037/24

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (відповідач/ НОМЕР_2 прикордонний загін), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_2 від 11 жовтня 2024 року, прийняте інспектором першої категорії-фельдшером відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) майстер-сержантом ОСОБА_3 (далі також спірне/оскаржуване рішення);

- стягнути на користь громадянина України ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судовий збір в розмірі 968,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 01 липня 2024 року виконує обов`язки директора Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів (далі - також ДНКІБШМ). 10 жовтня 2024 року позивач на підставі наказу ДНКІБШМ від 08 жовтня 2024 року № 22/к/тм «Про відрядження в.о. директора» відбув у службове відрядження до м. Вроцлав, Республіка Польща з метою участі у 18-тому міжнародному Конгресі з репродуктології дрібних тварин. 11 жовтня 2024 року під час проходження прикордонного контролю позивач надав інспектору усі необхідні документи для виїзду за кордон, проте спірним рішенням йому було відмовлено у такому виїзді, оскільки «… громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМУ від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України». Позивач не погоджується із таким рішенням відповідача, вважає його протиправним, оскільки він виконав вимоги пунктів 2, 2-14 Правил перетинання державного кордону України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі Правила № 57), та надав усі необхідні документи, на підтвердження наявності правових підстав для виїзду з України, зокрема документи, які підтверджують факт службового відрядження та його мету. Крім цього, у спірному рішенні не зазначено, який необхідний документ позивачем не було надано, тож таке рішення є необґрунтованим, не відповідає критерію правової визначеності, а також критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України.

З огляду на викладене просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Також у позовній заяві позивач на підставі частини сьомої статті 139 КАС України робить заяву про те, що докази розміру витрат (витрат на правничу допомогу), які він сплатить або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, будуть подані суду до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 18 листопада 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; запропоновано відповідачу подати до суду письмові пояснення щодо підстав ухвалення спірного рішення; роз`яснено відповідачу його право на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачу, протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Вказану ухвалу відповідач отримав 19 листопада 2024 року в електронному кабінеті, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 19 листопада 2024 року, проте станом на момент ухвалення судом рішення у цій справі відзиву на позовну заяву, а також письмових пояснень не подав.

Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ураховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що встановлений ухвалою судді від 19 листопада 2024 року про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, минув, суд відповідно до вимог частини шостої статті 162 КАС України вирішує цю справу за наявними матеріалами.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України.

Згідно з наказом Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів від 01 липня 2024 року № 249-к/тр «Про виконання обов`язків директора ДНКІБШМ» ОСОБА_1 з 01 липня 2024 року приступив до виконання обов`язків директора Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Державного підприємства «Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів» (нова редакція), затвердженого наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 10 квітня 2020 року № 300, Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів є державним підприємством, заснованим на державній власності, та входить до сфери управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів і є підзвітним їй.

Листом від 07 жовтня 2024 року № 24-14/20852 Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, розглянувши лист Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів від 03 жовтня 2024 року № 690, погодила відрядження виконувача обов`язків директора ДНКІБШМ ОСОБА_1 з 10 жовтня 2024 року по 15 жовтня 2024 року до м. Вроцлав, Республіка Польща з метою участі у 18-тому міжнародному Конгресі з репродуктології дрібних тварин.

Відповідно до наказу ДНКІБШМ від 08 жовтня 2024 року № 22/к/тм «Про відрядження в.о. директора» позивач відбув у відрядження на 6 (шість) календарних днів з 10 жовтня 2024 року по 15 жовтня 2024 року до м. Вроцлав, Республіка Польща з метою участі у 18-тому міжнародному Конгресі з репродуктології дрібних тварин.

На підставі наказу від 08 жовтня 2024 року № 22/к/тм «Про відрядження в.о. директора» ДНКІБШМ видало посвідчення про відрядження в.о. директора Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів до м. Вроцлав, Республіка Польща з метою участі у 18-тому міжнародному Конгресі з репродуктології дрібних тварин терміном 6 днів.

Листом від 08 жовтня 2024 року № 703 «Щодо сприяння перетину кордону» ДНКІБШМ просив орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України в місті Львів надати сприяння під час перетину кордону, зокрема ОСОБА_1 та гарантував його повернення в Україну після відрядження.

11 жовтня 2024 року позивач прибув до пункту пропуску «Мостиська» з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України.

Під час здійснення прикордонного контролю позивач надав такі документи, зокрема:

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_3 , виданий 21 липня 2015 року органом № 8089, дійсний до 21 липня 2025 року (зазначений у спірному рішенні);

- копію листа за підписом голови Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів ОСОБА_4 від 07 жовтня 2024 року № 24-14/20852 про погодження відрядження позивача до м. Вроцлав, Республіка Польща на період з 10 жовтня 2024 року по 15 жовтня 2024 року з метою участі у 18-тому міжнародному Конгресі з репродуктології дрібних тварин;

- копію наказу ДНКІБШМ від 08 жовтня 2024 року № 22/к/тм «Про відрядження в.о. директора»;

- копію запрошення від 25 вересня 2024 року на участь у 18-му міжнародному Конгресі з репродуктології дрібних тварин, що мав відбутись в м. Вроцлав, Республіка Польща у період з 12 жовтня 2024 року по 13 жовтня 2024 року;

- посвідчення про відрядження;

- квиток на потяг № НОМЕР_4 сполученням Київ - Пшемишль (відправлення 10 жовтня 2024 року) на ім`я ОСОБА_1 ;

- квиток на потяг № НОМЕР_5 сполученням Пшемишль - Вроцлав (відправлення 11 жовтня 2024 року);

- квиток на потяг № НОМЕР_6 сполученням Вроцлав - Пшемишль (відправлення 14 жовтня 2024 року);

- квиток на потяг № НОМЕР_7 сполученням Пшемишль - Київ (відправлення 14 жовтня 2024 року) на ім`я ОСОБА_1 ;

- підтвердження бронювання готелю «Great Polonia Wroclaw City Center» на період з 11 жовтня 2024 року по 14 жовтня 2024 року;

- електронний договір комплексного страхування осіб, які здійснюють подорож за межі України КМ № 063359 від 08 жовтня 2024 року зі строком страхування з 10 жовтня 2024 року по 15 жовтня 2024 року;

- копію наказу ДНКІБШМ від 28 червня 2024 року № 248-к/тр «Про переведення ОСОБА_1 »;

- копію довідки ДНКІБШМ «Про підтвердження місця роботи ОСОБА_1 » від 08 жовтня 2024 року № 31;

- копія наказу Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів від 01 липня 2024 року № 249-к/тр «Про виконання обов`язків директора ДНКІБШМ»;

- копію диплома магістра НОМЕР_8 , виданого ОСОБА_1 ;

- копію диплома кандидата наук від 07 квітня 2022 року НОМЕР_9 , виданого ОСОБА_1 ;

- військовий квиток серії НОМЕР_10 , виданий 24 вересня 2007 року Управлінням Служби безпеки України у м. Києві;

- копію наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 26 лютого 2024 року № 103 «Про підтвердження статусу підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби, критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період з Додатком «Перелік підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби, критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період»;

- лист від 08 жовтня 2024 року № 703 до органу охорони державного кордону Державної прикордонної служби України в місті Львів.

11 жовтня 2024 року інспектор першої категорії-фельдшер відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) майстер-сержант ОСОБА_3 ухвалила рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, яким згідно з вимогами статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_2 з тієї причини, що вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до постанови КМ України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».

Позивач, уважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення, ухваленого 11 жовтня 2024 року інспектором першої категорії-фельдшером відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) майстер-сержантом ОСОБА_3 , яким відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 .

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тобто судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, і якщо суд установить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному із визначених критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо така діяльність порушує права, свободи та інтереси позивача.

Відповідно до абзацу першого статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина згідно із статтею 64 Конституції України не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі Закон № 1710, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частиною першою статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону № 1710).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі Закон № 3857, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 1 Закону № 3857 громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.

Приписами статті 2 Закону № 3857 передбачено, що документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Частиною першою статті 6 Закону № 3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.

Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Суд відзначає, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, передбачені частиною першою статті 6 Закону № 3857, функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України, одним із яких є правовий режим воєнного стану.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, а також гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 02 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону № 389).

Відповідно до статті 2 Закону № 389 правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

В указі Президента України про введення воєнного стану згідно зі статтею 6 Закону № 389, серед іншого, зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої цієї статті).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (далі також Указ № 64/2022) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого неодноразово продовжена.

Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 цього Указу встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, Президент України на виконання пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України видав указ, який фактично запровадив особливий правовий режим воєнного стану.

Своєю чергою, указаний правовий режим на підставі Закону № 389 є правовою основою запровадження певних обмежень для конституційних прав і свобод громадян з встановленням чітких критеріїв запровадження таких обмежень у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389 в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів

Тобто повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, делеговане саме статтею 8 Закону № 389.

Правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначені приписами статті 20 Закону № 389, а саме:

- правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

- в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України.

- у процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров`я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).

Тобто наведені приписи статті 20 Закону № 389 дозволяють дійти висновків про те, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав, своєю чергою, характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану.

Вказане цілком узгоджується з приписами статті 64 Конституції України, норми якої знайшли своє продовження у правовому регулюванні Закону № 389.

Пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455, який виданий відповідно до пункту 6 частини першої статті 8 Закону № 389, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі Правила № 57, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.

За змістом пункту 2 Правил № 57 перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, зокрема паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Отже, законодавством встановлена загальна умова для всіх громадян України для перетину державного кордону, крім паспортних документів в передбачених законодавством випадках також мати підтверджувальні документи.

Відповідно до пункту 2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.

За приписами пункту 2-14 Правил № 57 у разі введення в Україні воєнного стану члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, їх перші заступники та заступники, Державний секретар Кабінету Міністрів України, його перший заступник та заступники, Керівник Апарату Верховної Ради України, його перший заступник та заступники, державні секретарі міністерств, Керівник Офісу Президента України та його заступники, керівники інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, та їх заступники, Голова Служби безпеки, його перший заступник та заступники, Голова та члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та його представники, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим та його заступники, голови місцевих держадміністрацій, їх перші заступники та заступники, судді Конституційного Суду України, судді, прокурори, керівники інших державних органів та їх заступники, депутати місцевих рад, а також керівники структурних підрозділів державних органів та органів місцевого самоврядування і працівники, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, керівники державних унітарних підприємств та їх заступники, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать державі, голова та члени виконавчих органів господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, у тому числі дочірніх підприємств, мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.

Отже, за змістом пункту 2-14 Правил № 57 у разі введення в Україні воєнного стану керівники державних унітарних підприємств та їх заступники мають право перетинати державний кордон на підставі відповідних рішень про службові відрядження.

Звідси, з урахуванням положень пункту 2-14 Правил № 57 документами, які дають керівникам державних унітарних підприємств та їх заступникам право перетинати державний кордон України у разі введення в Україні воєнного стану, є, окрім паспорта громадянина України для виїзду за кордон, також документи, що підтверджують факт службового відрядження.

Суд встановив, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач був виконувачем обов`язків керівника державного підприємства (Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів) та мав намір перетнути державний кордон на виїзд з України з метою службового відрядження, а саме участі у 18-тому міжнародному Конгресі з репродуктології дрібних тварин в м. Вроцлав, Республіка Польща.

На підтвердження цих обставин позивач під час проходження прикордонного контролю, серед інших документів, зокрема й паспорта громадянина України для виїзду за кордон, надав такі документи:

- копію наказу Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів від 01 липня 2024 року № 249-к/тр «Про виконання обов`язків директора ДНКІБШМ», відповідно до якого ОСОБА_1 з 01 липня 2024 року приступив до виконання обов`язків директора Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів;

- копію довідки ДНКІБШМ «Про підтвердження місця роботи ОСОБА_1 » від 08 жовтня 2024 року № 31, згідно з якою позивач з 01 липня 2024 року призначений виконувачем обов`язків Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів;

- копію наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 26 лютого 2024 року № 103 «Про підтвердження статусу підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби, критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період з Додатком «Перелік підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби, критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період»;

- копію запрошення від 25 вересня 2024 року на участь у 18-му міжнародному Конгресі з репродуктології дрібних тварин, що мав відбутись в м. Вроцлав, Республіка Польща у період з 12 жовтня 2024 року по 13 жовтня 2024 року;

- копію листа за підписом голови Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів ОСОБА_4 від 07 жовтня 2024 року № 24-14/20852 про погодження відрядження позивача до м. Вроцлав, Республіка Польща на період з 10 жовтня 2024 року по 15 жовтня 2024 року з метою участі у 18-тому міжнародному Конгресі з репродуктології дрібних тварин;

- копію наказу ДНКІБШМ від 08 жовтня 2024 року № 22/к/тм «Про відрядження в.о. директора», відповідно до якого позивач відбув у відрядження на 6 (шість) календарних днів з 10 жовтня 2024 року по 15 жовтня 2024 року до м. Вроцлав, Республіка Польща з метою участі у 18-тому міжнародному Конгресі з репродуктології дрібних тварин;

- посвідчення про відрядження, виданого на підставі наказу ДНКІБШМ від 08 жовтня 2024 року № 22/к/тм «Про відрядження в.о. директора», про відрядження в.о. директора Державного науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів до м. Вроцлав, Республіка Польща з метою участі у 18-тому міжнародному Конгресі з репродуктології дрібних тварин терміном 6 днів.

Додатково позивач надав документи, що підтверджували тимчасовий характер його виїзду за кордон та намір повернутись в України після закінчення міжнародного Конгресу з репродуктології дрібних тварин, зокрема:

- квиток на потяг № 051 сполученням Київ - Пшемишль (відправлення 10 жовтня 2024 року) на ім`я ОСОБА_1 ;

- квиток на потяг № НОМЕР_5 сполученням Пшемишль - Вроцлав (відправлення 11 жовтня 2024 року);

- квиток на потяг № 8304 сполученням Вроцлав - Пшемишль (відправлення 14 жовтня 2024 року);

- квиток на потяг № 052 сполученням Пшемишль - Київ (відправлення 14 жовтня 2024 року) на ім`я ОСОБА_1 ;

- підтвердження бронювання готелю «Great Polonia Wroclaw City Center» на період з 11 жовтня 2024 року по 14 жовтня 2024 року;

- електронний договір комплексного страхування осіб, які здійснюють подорож за межі України КМ № 063359 від 08 жовтня 2024 року зі строком страхування з 10 жовтня 2024 року по 15 жовтня 2024 року.

Отже, з наведеного вище слідує, що позивач виконав вимоги пункту 2-14 Правил № 57 та під час проходження прикордонного контролю надав усі необхідні документи на підтвердження наявності правових підстав для виїзду з України, а саме з метою службового відрядження як виконувача обов`язків керівника державного підприємства.

Обґрунтовуючи водночас відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні зазначає, що позивач не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Правил № 57.

У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його ухвалення (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його ухвалення.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови ухвалення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів ухвалених рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 826/6528/18, від 10 квітня 2020 року у справі № 819/330/18, від 10 січня 2020 року у справі № 2040/6763/18).

Повертаючись до обставин у цій справі, суд зазначає, що в оскарженому рішенні відповідач не зазначив, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим йому було відмовлено в перетинанні державного кордону.

Не вказав відповідач і про те, чому наданий позивачем перелік документів не підтверджував правову підставу його виїзду за кордон в умовах воєнного стану, прямо передбачену пунктом 2-14 Правил № 57.

Жодних недоліків у поданих позивачем документах відповідач не знайшов, що підтверджується спірним рішенням.

Тож оскаржуване рішення відповідача не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії, породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається у можливість належної реалізації конституційного права позивача на перетин державного кордону України в умовах воєнного стану.

За змістом абзаців першого, другого частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Жодних доказів на підтвердження правомірності свого рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України відповідач як суб`єкт владних повноважень не подав.

Також не подав відповідач і відзиву на позовну заяву, не пояснив обставин, що стосуються підстав ухвалення спірного рішення, не висловив жодних заперечень щодо заявлених позивачем до нього позовних вимог.

Ураховуючи вищевикладене, суд констатує, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України, тому його належить визнати протиправним та скасувати.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до вимог частини першої, пункту другого частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини першої статті 139 КАС України).

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача належить стягнути 968,96 грн сплаченого судового збору.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, які позивач очікує понести, то питання їх розподілу суд вирішуватиме після надання позивачем суду доказів їх понесення з урахуванням вимог статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення інспектора першої категорії-фельдшера відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) майстер-сержанта ОСОБА_3 від 11 жовтня 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_11 ) 968,96 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повне рішення складено 11 квітня 2025 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна