Рішення № 126582103, 14.04.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2025 року справа №320/37382/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Васильківтрансавто» до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

07.08.2024 Приватне підприємство «Васильківтрансавто» (далі - відповідач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі відповідач), в якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 18.07.2024 №32329/ТД-ДПС/ФС-63 про накладення на Приватне підприємство «Васильківтрансавто» штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 960 000 грн.

В обґрунтування вимог позову вказано, що Оскаржувана Постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки зроблені в ній висновки не відповідають фактичним обставинам, ПП «Васильківтрансавто» не допускало третіх осіб до роботи, останні ніякої роботи не виконували, і матеріали справи не містили доказів виконання ними такої роботи. Враховуючи виконання ПП «Васильківтрансавто» значної кількості міжнародних рейсів, постійно виникає потреба у пошуку водіїв автобусів, які мають відповідну кваліфікацію, досвід, добрий стан здоров`я, а також спроможних працювати в умовах підвищених фізичних навантажень, пов`язаних із перевезенням пасажирів в країни ЄС та відповідальності за життя і здоров?я пасажирів. ПП «Васильківтрансавто» в силу специфіки діяльності не має можливості відразу оформляти трудові відносини з особами, які виявили бажання працювати водіями на автобусах у міжнародному сполученні, оскільки останні не обізнані про умови праці, не володіють особливостями конкретних маршрутів, які виконуються безперервно в різні часи доби (в т.ч вночі), в гірській місцевості, в тунелях та за різних погодних умов (сніг, ожеледиця тощо), рівень фізичного навантаження, відповідальності за безпеку пасажирів. У зв`язку з цим, підприємство проводить з особами, які виявили бажання працювати водієм автобуса у міжнародному сполучення індивідуальні та колективні тренінги, у ході яких останні навчаються як теоретичним так і практичним навикам пасажирського перевезення по конкретним маршрутам. Єдиною підставою для завершення тренінгу кандидатів на роботу водіями та перетину кордону є зазначення в системі «Шлях» відомостей, що особи, які є лише кандидатами на роботу та проходять тренінгові навчання, нібито є водіями, хоча в дійсності є учасниками тренінгу. Вищевказана ситуація була застосована ПП «Васильківтрансавто» стосовно осіб, які претендували на роботу водіями міжнародних рейсів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Будніченко С.В., Вереснюк Н.М., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Путята В.А., ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Так, у період 2022-2023 років зазначені особи звернулися до підприємства для подальшого працевлаштування водіями автобусами у міжнародному сполученні. Після перевірки відповідності вимогам для цієї роботи, з вказаними особами були укладені Договори, за якими Підприємством зобов`язувалося провести їх навчання, що включає проведення індивідуальних та колективних тренінгів. Зазначені послуги надавалися підприємством безоплатно. Крім того надані позивачем дорожні листи підтверджують, що міжнародні рейси за вказаними маршрутами були здійснені водіями ПП «Васильківтрансавто», які зазначені у дорожніх листах. При цьому особи, стосовно яких податковим органом складено Акт, не були водіями автобусів, відповідно не мали право керувати транспортними засобами та відповідно не виконували і не могли виконувати роботу від імені підприємства. На переконання позивача, у разі не оформлення трудового договору і не допуску особи до виконання роботи, відповідальність роботодавця не настає. Натомість вказані особи здійснили проїзд на автобусному маршруті у складі двох водіїв підприємства як особи, які проходили навчальний тренінг для мети подальшого працевлаштування, що було оформлено відповідними договорами, які відмінні від трудових договорів.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/37382/24 передана 08.08.2024 до розгляду судді Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.08.2024 позовну заяву було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.08.2024 відмовлено у задоволенні заяви Приватного підприємства «Васильківтрансавто» про забезпечення позову у даній справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.09.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/37382/24 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

18.07.2024 Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці винесено Постанову №32329/ТД-ДПС/ФС-03, якою накладено на ПП «Васильківтрансавто» штраф у розмірі 960 000 грн. 00 коп. за порушення вимог законодавства про працю та зайнятість населення. .

Зазначена Постанова винесена за результатами розгляду справи про накладення штрафу на ПП «Васильківтрансавто» на підставі Акту фактичної перевірки Головного управління ДПС у Київській області від 24 травня 2024 року №32329/10-36-07-34374306, у ході якого було встановлено, що ПП «Васильківтрансавто» у порушення вимог статті 24 К3пП України та Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладання гіг-контракту» від 17.06.2015 №413 допускає працівників до виконання роботи без повідомлення про прийняття на роботу, та встановлено факт використання праці ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 .

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Питання, пов`язані зі здійсненням державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю регулюються нормами Конституції України, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про охорону праці", Податкового кодексу України, Закону України "Про зайнятість населення", Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 тощо.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону праці" працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Згідно із пунктом 2 частини п`ятої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 Кодексу законів про працю України).

Згідно із абзацом 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

У пункті 1 та 2 Порядку № 509 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи).

Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;

акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;

акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, має право здійснювати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а також фіскальні органи.

Податковим кодексом України передбачено право контролюючого органу (органів Державної фіскальної служби) проводити фактичну перевірку дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктом 80.6 статті 80 Податкового кодексу України передбачено, що під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Виходячи зі змісту Порядку № 509 він передбачає можливість розгляду справи та накладення на суб`єкта господарювання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу.

Судом встановлено, що на адресу відповідача були надані копії матеріалів перевірки Головного управління ДПС у Київській області щодо фактичної перевірки ПП «Васильківтрансавто» (код ЄДРПОУ 34374306), яке знаходиться за адресою: Київська обл., смт. Глеваха, вул. Підприємницька, 10 Б, щодо контролю за дотриманням норм законодавства з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцем доходів у вигляді заробітної плати без сплати належних податків та зборів до бюджету (в порядку п.п. 75.1.3 п 75.1, ст. 75, п.п. 80.2.7 п. 80.2. ст. 80, п. 82.3. ст. 82 Податкового кодексу України).

В ході проведення перевірки у період з 17.05.2024 по 24.05.2024 ПП «Васильківтрансавто» встановлено факт використання праці 12 водіїв: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 без належного оформлення трудових відносин із зазначеним суб`єктом господарювання.

Суд зазначає, що чинним трудовим законодавством України передбачено, що допущення працівника до роботи можливе за наявності укладеного трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Верховний Суд України у пункті 7 Постанови Пленуму від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Відповідно до норм Кодексу законів про працю України, зокрема, у статті 21 визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

У відповідності до статті 24: працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 626 Цивільного кодексу України визначає загальне поняття цивільно- правового договору: договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.

Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі, відповідно до вимог статті 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 ЦК України).

Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо.

В даній справі позивач надає копії Договорів цивільно правового характеру на предмет проведення стажування із вищезгаданими особами. Однак, чинним законодавством про працю не передбачено проходження стажування особою, яка бажає працевлаштуватися шляхом укладання трудового договору, для перевірки її кваліфікації та навиків роботи або отримання таких.

У відповідності до статті 16 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-III (надалі - Закон №2344-III), до персоналу автомобільного транспорту належать працівники, які безпосередньо надають послуги з перевезення пасажирів чи вантажів, виконують роботи з ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, надають допоміжні послуги, пов`язані з перевезеннями.

Трудові відносини персоналу автомобільного транспорту регулюються трудовим законодавством, у тому числі положенням про дисципліну та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно частиною 1 статті 34 Закону №2344-III, автомобільний перевізник повинен забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

На виконання, в тому числі, статті 34 Закону №2344-III, розроблено Порядок №975, яким визначено види інструктажів, строки проведення інструктажів та стажування (пункти 1.1 - 1.2 цього Порядку).

Системний аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що стажування водіїв у порядку, визначеному пунктом 3.2 Порядку №975, проводиться виключно у разі прийняття їх на роботу, тобто, після оформлення трудових відносин, але до моменту фактичного допуску до роботи у вигляді керування колісним транспортним засобом.

Стажування водіїв, як передумова для подальшого укладення з ними трудового договору, Порядком №975 не передбачена, оскільки норми даного Порядку встановлюють єдиний наслідок закінчення стажування - прийняття рішення про допуск водія до роботи.

А тому, стажування водіїв до укладення з ними трудового договору свідчить про недотримання особою, яка використовує їх найману працю, вимог частини 3 статті 24 КЗпП України.

Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 0540/9431/18.

Враховуючи вищезазначене, на переконання суду, між ПП «Васильківтрансавто» та вищезазначеними водіями повинні були бути укладені трудові відносини. Водії були допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (КМУ) (постанова КМУ № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу»), що є порушенням частини першої ст. 21, частини четвертої ст. 24 Кодексу законів про працю України.

За таких обставин, підстави для визнання протиправною та скасування оскаржуваної Постанови відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Підстави для розподілу судових витрат, у відповідності до положень ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Васильківтрансавто» до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.