Рішення № 126581835, 14.04.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2025 р. справа № 300/3991/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Зленко Віталій Анатолійович, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якому просив (з урахуванням уточнення позовних вимог) суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії № 092950015495 від 09.04.2024;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді робочого в цеху з виготовлення цвяхів в Міжнародній торгово-промисловій компанії «Покуття» з 20.03.1995 по 18.02.1998.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за наслідками повторного розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком та доданих документів, відмовлено в призначенні пенсії за віком зважаючи на те, що обчислений згідно поданих документів загальний стаж роботи становить 29 років 5 місяців 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Вказав на те, що відповідачем до стажу роботи ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 21.03.1995 по 18.02.1998, оскільки запис про звільнення не завірений підписом керівника підприємства чи уповноваженої особи, та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про роботу та сплату страхових внесків за цей період. В подальшому, листом від 22.04.2024 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повідомило позивача про встановлення факту переплати пенсії в сумі 8775,64 грн. за період з 06.02.2024 по 30.04.2024. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком, при цьому, не врахувавши вказаний період роботи, чим грубо порушив право позивача на належний рівень соціального забезпечення у зв`язку із втратою працездатності та досягнення пенсійного віку.

По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.52-53).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.06.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.80).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 24.06.2024, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила. Вказала, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей страховий стаж ОСОБА_1 на дату звернення становить 29 років 5 місяців 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Окрім того, представник відповідача зазначила, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 21.03.1995 по 18.02.1998, оскільки запис про звільнення не завірений підписом керівника підприємства чи уповноваженої особи, та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про роботу та сплату страхових внесків за цей період. З урахуванням викладеного, представник позивача вважає, що немає підстав для зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу, внаслідок чого, просить відмовити в задоволенні позову (а.с.85-88).

Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 27.06.2024, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечила з аналогічних підстав наведених у відзиві Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (а.с.93-100).

05.07.2024 від представника позивача надійшли пояснення на третьої особи (а.с.105-107).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22.02.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.

В подальшому, позивачу призначено пенсію по віку, однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 09.04.2024 №092950015495 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Зазначено, що не зараховано період роботи з 21.03.1995 по 18.02.1998, оскільки запис про звільнення не завірений підписом керівника підприємства чи уповноваженої особи, та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про роботу та сплату страхових внесків за цей період (а.с.41).

В подальшому, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом повідомило позивача про встановлення переплати пенсії в сумі 8775,64 грн. за період з 06.02.2024 по 30.04.2024 у зв`язку із безпідставно зарахованим до страхового стажу періоди роботи з 21.03.1995 по 18.02.1998, оскільки запис про звільнення не завірений підписом керівника підприємства чи уповноваженої особи, та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про роботу та сплату страхових внесків за цей період (а.с.42).

Вважаючи такі дії відповідачів неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із положеннями статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Частинами 2, 4 статті 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Щодо зарахування до страхового стажу період роботи з 21.03.1995 по 18.02.1998, суд зазначає наступне.

Згідно статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.

У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110 (надалі Інструкція № 58), встановлено, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції № 58).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4 Інструкції № 58).

Пунктом 2.14 Інструкція № 58 встановлено, що у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки Відомості про роботу пишеться: прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у Класифікаторі професій.

Відповідно до пункту 2.15 Інструкції № 58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа переіменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , зокрема, наявний запис про роботу у Міжнародній торгово-промисловій компанії «Покуття», а саме останній був 21.03.1995 прийнятий на роботу у Міжнародну торгово-промислову компанію «Покуття» на посаду робочого в цех по виготовленню цвяхів, звідки 18.02.1998 був звільнений згідно статті 38 КЗПП України (а.с.44-45).

Посилання відповідача на порушення заповнення трудової книжки позивача, що не дає законних підстав відповідачу зарахувати до стажу ОСОБА_1 вищевказаний період роботи, суд відхиляє з огляду на наступне.

Так, всі відомості, що зазначені в даних записах читабельні та зрозумілі. Суд звертає увагу на те, що записи трудової книжки виконано у чіткій послідовності та у відповідності до дат. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо вказаного періоду роботи позивачки відповідачем суду не надано.

Крім того, здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Доказів зловживання позивачем зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями, суду не надано.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається певний обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися, перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача, внаслідок чого, суд вважає, що відсутні підстави для їх неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Разом з тим, відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, не може впливати на його особисті права.

Аналогічна правова позиція визначена Верховним Судом у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.

Відповідач відмовляючи у зарахуванні спірного періоду не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Більше того, суд звертає увагу, що у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 присутній відтиск печатки Міжнародної торгово-промислової компанії «Покуття» на записі при прийнятті та звільненні останнього, міститься назва посада особи, яка вносила відповідний запис.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Окрім того, однією із підстав для неврахування до пільгового стажу позивача вищевказаний період роботи з 21.03.1995 по 18.02.1998 слугував висновок відповідача про те, що в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про роботу та сплату страхових внесків за цей період.

Проте, суд критично оцінює такі мотиви відмови відповідача, викладені в оспорюваному рішенні від 09.04.2024, з огляду на таке.

Так, згідно із абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону № 1058, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058).

За приписами частини 6 статті 20 Закону № 1058, страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частини 12 статті 20 Закону № 1058).

Згідно із пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010, № 2464-VI (далі Закон № 2464), страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Зокрема частиною 1 статті 4 Закону № 2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Згідно із частиною 2 статті 25 Закону № 2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171).

З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов`язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).

Враховуючи наведене, суд дійшов до переконання, що відповідачем протиправно не зараховано до загального страхового стажу позивача період його роботи на посаді робочого в цеху з виготовлення цвяхів в Міжнародній торгово-промисловій компанії «Покуття» з 21.03.1995 по 18.02.1998, внаслідок чого, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії № 092950015495 від 09.04.2024 винесено протиправно.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді робочого в цеху з виготовлення цвяхів в Міжнародній торгово-промисловій компанії «Покуття» з 20.03.1995 по 18.02.1998, суд вказує на те, що скасування рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії №092950015495 від 09.04.2024 має наслідком автоматичне відновлення первинного правового становища позивача, тобто поновлює дію рішення, яким весь необхідний стаж вже було зараховано, внаслідок чого, немає потреби у повторному підтверджені чи окремому врахуванні цього стажу.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 15.05.2024 підтвердив сплату судового збору на суму 1211,20 грн., за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області частину сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн.

Окрім того, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати.

Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4 та 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

При вирішенні даного питання, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також, згідно Рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучив: договір про надання правової допомоги від 15.05.2024, ордер про надання правничої (правової) допомоги від 20.05.2024 та квитанцію до прибуткового касового ордера від 15.05.2024 (а.с.28,29,34).

Згідно Договору № 12-77/2024 від 15.05.2024, вартість послуг витрат на правничу допомогу становить 3000 грн., у тому числі: консультації, правовий аналіз ситуації, складання та подання від імені клієнта позовної заяви (а.с.34).

У відповідності до квитанції про оплату від 15.05.2024 позивач сплатив адвокату за надання правової допомоги 3000 грн. (а.с.28).

За таких обставин сума коштів 3000 грн. витрат позивача на правничу допомогу адвоката підтверджені належним чином.

Відповідно до частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Представник відповідача вважає, що витрати позивача на правничу допомогу не обґрунтовані та зазначені в завищеному обсязі.

Враховуючи викладене, суд не може погодитись із наведеним розрахунком вартості витрат на правничу допомогу з огляду не відповідності її критеріям дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

Суд зазначає, що вказана справа не відноситься до складних справ, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в матеріалах справи документами, підготовка документів в цій справі не потребує великої кількості часу, внаслідок чого, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони та ту обставину, що позовна заява задоволена частково, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду в Кіровоградській області на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 1500 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задоволити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 092950015495 від 09.04.2024.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач:

Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25009).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.