Рішення № 126580558, 14.04.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 року Справа № 640/20014/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича за участі секретаря судового засіданняДубина Ю.О. за участі: представника позивача представника відповідача Давидова Н.В. Ліщук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИВИ ЛЮКС" до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головнго управління ДФС у м. Києві від 02.07.2019 року № 0040251404 форма «р», який ТОВ «ТИВИ ЛЮКС» збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 67160 грн.

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головнго управління ДФС у м. Києві від 02.07.2019 року № 0040261404 форма «в4», яким зменшено від`ємне значення з ПДВ за травень 2019 року на загальну суму 4543 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно дійшов до висновку про не спрямованість правочину укладеного позивачем з ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» на настання реальних правових наслідків. Позивач зазначає, що його контрагент здійснив поставку товару . Позивач зазначає, що порушення ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» та податкової дисципліни не є підставою для відмови у праві на формування податкового кредиту. Окрім того, позивач зазначає, що взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Податкові накладні ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» зареєстровані у ЄРПН.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2019 року відкрито провадження у справі.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки правочин укладений позивачем ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» не спрямований на настання правових наслідків. Директор ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» надав податковому органу письмові пояснення, у яких зазначив про те, що не має жодного відношення до ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав», фінансові та бухгалтерські документи не підписував, підприємство зареєстровано на підставну особу.

Матеріали справи передані для подальшого розгляду до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 року прийнято справу до провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, та відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про виклик свідка.

Ухвалою суду від 03.03.2025 року замінено відповідача на його правонаступника ГУ ДПС у м. Києві.

Ухвалою суду від 19.03.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, задоволено клопотання відповідача про виклик свідка та викликано у судове засідання свідка ОСОБА_1 .

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти позову.

Свідок у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений за адресою, яка вказана відповідачем; поштова кореспонденція повернулася на адресу суду з відміткою про причини невручення.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

З 15.05.2019 року по 21.05.2019 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства України ТОВ «ТИВИ ЛЮКС» при визначені по взаємовідносинах з ТОВ «ОХОРОННА ФІРМА «ВОВКОДАВ» за травень 2017 року, показників декларації з ПДВ.

За наслідками вищевказаної перевірки складно Акт від 28.05.2019 року № 530/26-15-14-04-05/38358466.

У вищевказаному акті відповідачем зроблено, зокрема, висновок: заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету на суму 53728 грн за травень 2017 року та встановлено завищення суми від`ємного значення на суму 4543 грн. за травень 2017 року.

Висновок відповідача у акті перевірки обґрунтований тим, що правочини укладені позивачем з ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» є такими, що не спрямовані на настання реальних правових наслідків, оскільки: директор ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» надав податковому органу письмові пояснення, у яких зазначив про те, що не має жодного відношення до ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав», фінансові та бухгалтерські документи не підписував, підприємство зареєстровано на підставну особу.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем прийнято та направлено позивачу податкове повідомлення-рішення: від 02.07.2019 року № 0040251404 форма «р», який ТОВ «ТИВИ ЛЮКС» збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 67 160 грн. та від 02.07.2019 року № 0040261404 форма «в4», яким зменшено від`ємне значення з ПДВ за травень 2019 року на загальну суму 4543 грн.

Процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість та обґрунтованості формування фінансового результату до оподаткування повинна включати такі етапи:

1. встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. встановлення правосуб`єктності учасників господарської операції.

3. встановлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. встановлення дотримання платником податку вимог щодо документального підтвердження понесених витрат.

5. встановлення факту понесення позивачем вказаних витрат.

Суд зазначає, що не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) право чинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінуватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Таким чином, судом відхиляються доводи відповідача про те, що правочин укладений позивачем з ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» є нікчемними через те, що за ланцюгом між попередніми контрагентами ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» правочини визнані податковим органом ризикованими, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, відповідач не надав суду беззаперечних та неспростовних доказів того, що не виконання контрагентами ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» своїх договірних зобов`язань, мало наслідком безтоварність операцій між позивачем ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав».

Суд також зазначає, що не є підставою для відмови у праві на формування фінансового результату до оподаткування порушення податкової дисципліни, вчинені ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» (аналогічну позицію займає Верховний Суд України у постанові від 13.01.2009 року, номер судового рішення в ЄДРСР 3060678).

Отже, судом підлягає дослідженню факт реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав».

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» укладено договір поставки 29.05.2017 року № 1-2905/17, відповідно до умов якого ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» зобов`язувалось доставити товари позивача до пункту призначення, а позивач зобов`зався його оплатити.

Також судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» укладено договір по надання послуг від 03.05.2017 року № 2-0305/1711, відповідно до умов якого ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» зобов`язувалось надати позивачу послуги з технічного обслуговування, а позивач зобов`язався його оплатити

Факт відвантаження товару та надання послуг підтверджується копіями видаткових накладних та актами наданих послуг, що міститься у матеріалах справи.

Судом під час розгляду справи встановлено, що вказані документи відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» видало позивачу податкові накладні, які зареєстровані у ЄРПН та копії яких містяться у матеріалах справи.

Судом на підставі інформації з ЄДРПОУ встановлено, що ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» був зареєстрований як юридична особа, на момент здійснення з позивачем господарської діяльності та був платником ПДВ, що вказано в акті перевірки.

Згідно вимог п.201.10 ПК України податкова накладна складена та зареєстрована після 01.07.2017 року у ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), є для покупця таких товарів (послуг) достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є відповідність податкової накладної до порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.04.2022 року у справі № 200/5932/19.

Суд звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Універсальний принцип розгляду податкових спорів полягає у наступному: перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Судом під час розгляду справи встановлено, що отримані від ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» товари, використані у власній господарській діяльності позивача: перепродані у подальшому наступним контрагентам позивача: ТОВ «11 Міррорс Отлель», ПрАТ «УКСТ Торонто-Київ», ТОВ «Тріассистемс», що підтверджується копіями видаткових накладних, що містяться у матеріалах справи.

Також у матеріалах справи містяться докази використання позивач отриманих від ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» послуг у власній господарській діяльності: дані послуги придбавались для наданні їх контрагентам позивача: ПрАТ «УКСТ Торонто-Київ», ТОВ «Інвестоптим», ТОВ «Керт», ТОВ «Міжнародний діловий центр», ТОВ «Хотел Менеджмент Груп ЛЛС», що підтверджуєтсья актами прийняття робіт та договорами, що містяться у матеріалах справи.

Суд звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Суд вважає неприйнятними доводи відповідача на пояснення директора ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав», оскільки відповідно до положень частини шостої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою, проте відповідачем, всупереч вимог частини другої статті 77 КАС України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тут слід додати й про ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 07 липня 2022 року по справі № 160/3364/19, у якій ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду України про безумовні й наскрізні наслідки фіктивного підприємництва (несумісність з легальною підприємницькою діяльністю), й запровадила диференційований підхід до аналізу господарських операцій між суб`єктами господарювання.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Стосовно протоколу допиту директора ТОВ «Охоронна Фірма «Вовкодав», то суд зазначає наступне: до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві. Суд, додатково зазначає, що частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18 і в подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у згаданій постанові від 07 липня 2022 року по справі № 160/3364/19.

Судом враховано й те, що ані на момент проведення податкової перевірки позивача та фіксації її наслідків, ані станом на час розгляду цієї справи не надано вирок, який набрав законної сили, щодо контрагенту позивача.

Що ж до первинних документів, підписаних посадовою особою ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав», який заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, повертаючись до висновків Великої Палати Верховного Суду у цій же постанові від 07 липня 2022 року по справі № 160/3364/19 слід врахувати те, що будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону № 996-ХIV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

У таких висновках Велика Палата виходила з того, що підтвердженням господарської операції з огляду на визначення Закону № 996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

ВП ВС зазначила, що самий собою факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість, контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. Це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Утім, як зазначалось вище, у ході розгляду цієї справи суд не встановив ознак недобросовісності позивача, як і в запереченнях відповідача проти заявлених позовних вимог та доводів позивача не наведено жодних доказів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи фактів узгодженості його дій з недобросовісними контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або ж його обізнаності з такими діями товариствами чи сприяння ухиленню ними товару від виконання податкових зобов`язань.

Суд звертає увагу на те, що посилаючись на висновок Верховного Суду, який зводиться до того, що ухвалення вироку щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України доводить те, що господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, оскільки статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю (відступ від якого зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року по справі № 160/3364/19), відповідач, як вказувалось судом вище, не надає жодного вироку щодо посадових осіб контрагентів позивача за спірними у цій справі операціями, який би був ухвалений у межах кримінального провадження за обвинуваченням за статтею 205 КК України.

Суд наголошує, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, що прямо випливає із положень статті 77 КАС України.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі № 640/18535/18.

На підставі викладеного, судом відхиляються доводи відповідача про неможливість здійснення ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» господарських операцій з позивачем.

За вказаних обставин податкові повідомлення рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на відповідача.

Сума судових витрат, яка підлягає відшкодуванню позивачу, становить 1921 грн. та складається із суми судового збору за подання позовної заяви.

За вказаних обставин сума судового збору підлягає стягнення з відповідача.

Щодо витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 16750 грн.

У відповідності до ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 КАС України).

Відповідно до положень частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Захист» укладеного договір про надання правничої допомоги від 14.02.2015 року.

У матеріалах справи міститься копія додатку № 1 від 14.02.2015 року до договору, у якому сторони погодили вартість та види правової допомоги у розмірі 16750 грн., яка складається з аналізу акту про проведення перевірки, збір документів та подання позовної заяви, відправка документів на виконання вимог ухвали суду, участь у судових засіданнях, загалом 5 годин.

Матеріали справи містять також і копію платіжної інструкції від 10.03.2025 року № 11753 на суму 11750 грн.

У матеріалах справи міститься також копія ордеру по надання правничої (правової) допомоги адвоката та свідоцтво про право на зайняття на зайняття адвокатською діяльністю.

Суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч.3 ст. 134 КАС України). Натомість положеннями п. 2 ч.1 ст. 134 КАС України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію стосовно можливості відшкодування витрат на оплату правничої допомоги за відсутності документу про їх оплату на час розгляду справи, у разі якщо у договорі про надання правничої допомоги міститься умова стосовно оплати витрат протягом певного часу після ухвалення рішення суду, займає Верховний Суд у постановах від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20 та від 26.06.2019 року у справі № 813/481/18.

У Практичній рекомендації «Вимоги щодо справедливої сатисфакції», яка видана Головою ЕСПЛ 28.03.2007 року відповідно до правила 32 Регламенту ЕСПЛ, витрати (до яких зазвичай відносять вартість юридичної допомоги), повинні бути дійсними, тобто вони мають бути справді сплачені заявником, або ж він має бути зобов`язаний їх сплатити, відповідно до юридичних чи договірних зобов`язань. Витрати мають бути необхідними, тобто їх сплата мала бути необхідною для запобігання порушенню чи для отримання компенсації після того, як воно сталося. Їх сума повинна бути обґрунтованою. Суду мають бути надані докази, такі як докладні розрахунки та фактури. Вони повинні бути достатньо детальними або Суд міг визначити, наскільки вищенаведені вимоги були дотримані.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 200/7763/19-а, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одним із основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зазначила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п. 5.44 Постанови).

Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи до уваги що дана справа не є складною (за обсягом доказів), враховуючи розмір грошових зобов`язань та штрафних (фінансових) санкцій, які визначені в оскаржуваних податкових повідомленнях рішеннях у сумі 71703 грн., а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, з огляду на те, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між позивачем та адвокатом, і є обов`язковими до виконання, а також те, що угода про надання правничої допомоги є дійсною, приймаючи до уваги також і те, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти певні дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, однак приймаючи до уваги принципи добросовісності, розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути витрати на правничу допомогу лише у розмірі 6000 грн.

Керуючись ст. 241-246 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТИВИ ЛЮКС» (04073, м. Київ, вул. Сирецька, 9, код ЄДРПОУ 38358466) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головнго управління ДФС у м. Києві від 02.07.2019 року № 0040251404 форма «р», який ТОВ «ТИВИ ЛЮКС» збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 67 160 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головнго управління ДФС у м. Києві від 02.07.2019 року № 0040261404 форма «в4», яким зменшено від`ємне значення з ПДВ за травень 2019 року на загальну суму 4543 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТИВИ ЛЮКС`судовий збір у розмірі 1921 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 6000 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 14 квітня 2025 року.

Суддя С.В. Златін