Рішення № 126580028, 11.04.2025, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 640/31840/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Громадянин Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 звернувся із позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 27.11.2020 №441-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що спірне рішення є протиправним, з огляду на те, що відповідачем при відмові у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не в повному обсязі, не належним чином встановлені обставини та досліджені матеріали відносно останнього, проігноровано дані ним докази щодо підтвердження викладених обставин та існування реальних загроз його переслідування у Великобританії за політичними та етичними мотивами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на те, що спірне рішення про відмову позивачу у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки його заява є очевидно необґрунтованою, тобто у позивача відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Крім того, вказав, що на підставі комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі, перевірки фактів, повідомлених шукачем захисту у заяві та під час співбесід, проаналізувавши вищевикладене у сукупності, не вбачається підстав вважати обвинувачення заявника такими, що пов`язані з політичними переконаннями та його етнічним походженням, а отже, його твердження про наявну кримінальну справу, як спосіб його незаконного переслідування за конвенційними ознаками є недоведеними та неправдоподібними.

Позивачем не було повідомлено та доведено правдоподібних фактів наявності серйозної шкоди, які б дозволили визнати його особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вищевказаних положень.

Представник відповідача вважає, що відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону, пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду, ДМС правомірно прийнято рішення №441-20 від 27.11.2020 про відмову позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

03.09.2021 надійшла заява від ОСОБА_2 про залучення до участі у справі третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.10.2021 залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

09.06.2022 представником позивача подано клопотання про прискорення розгляду адміністративної справи.

Суд зазначає, що Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Так, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

Тому Окружний адміністративний суд міста Києва супровідним листом від 23.02.2023 №03-19/14787/23 «Про скерування за належністю справи» на виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-ІХ надіслав адміністративну справу №640/31840/20 до Київського окружного адміністративного суду. У подальшому Київський окружний адміністративний суд на виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, передав судові справи Волинському окружному адміністративному суду.

Справа надіслана Київським окружним адміністративним судом до Волинського окружного адміністративного суду для розгляду та надійшла до суду 24.02.2025.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суд від 28.02.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/31840/20 за позовом громадянина Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Запропоновано учасникам справи у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали надати суду додаткові пояснення у справі щодо позовних вимог та заперечень на них.

18.03.2025 через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення від відповідача у яких зазначено, що ДМС заперечує проти вимог позовної заяви, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню на підставі вимог викладених в поданому відзиві.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 16.10.2018 громадянин Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Київській області із заявою-анкетою №275 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16.10.2018 позивачу видано Довідку про звернення за захистом в Україні №009292 із терміном дії по 16.11.2018 та вилучено оригінали закордонного паспорту позивача та посвідки на постійне проживання в Україні, що підтверджується відповідною розпискою.

30.10.2018 із позивачем проведено співбесіду, під час якої останній додатково до відомостей, зазначених в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказував наступні обставини:

«Пан ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Свонзі, Південний Уельс, Великобританія. Він є підданим Великобританії, іншого громадянства не має.

ОСОБА_1 вважає себе британцем за національністю, християнського віросповідання (методист), рідна мова - англійська. Іншими мовами не володіє. Був усиновлений у віці 3-х тижнів англійською родиною.

Має вищу освіту за спеціальністю «економіка та бухгалтерський облік».

Одружений з 2008 року з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є громадянкою Великобританії (з 2012 року) українського походження. Разом проживають у місті Києві, із тестем і тещею. Має дорослих дітей від попередніх шлюбів, які проживають окремо.

У Великобританії мав власну бухгалтерську компанію «Corporate Alliance Network Limited». В Україні також мав власний бізнес у сфері розробки програмного забезпечення. Є власником компанії «Secure Swiss Data Limited» (зареєстрована в Канаді), яка винаймає персонал в Україні.

Пан ОСОБА_1 прибув до України легально у вересні 2014 року. З Великобританії також виїхав легально спочатку до Сполучених Штатів Америки (м. Чикаго), де був приблизно 3 тижні у діловому відрядженні, а потім транзитом через м. Стамбул (Туреччина) до України через аеропорт «Бориспіль».

Шукає захисту в Україні вперше з 2014 року. Раніше не звертався, оскільки лише тепер дізнався, що він переслідується з боку британських органів знову.

Пан ОСОБА_1 народився в Південному Уельсі. Він був усиновлений у віці 3 тижнів. Його батьки забрали його жити в Англію, де він був вихований, де він виріс. Хоча за народженням він з Уельсу (уельсець), він розмовляє англійською мовою з сильним англійським акцентом, що дуже відрізняється від уельського акценту. Внаслідок цього уельсці сприймають його за англійця. У 2001 році він познайомився та одружився з попередньою дружиною і переїхав жити з Англії у невеличке містечко в Уельсі. Існують великі культурні та етнічні відмінності між Уельсом та Англією. Тому між Уельсом та Анлією існує велика ворожнеча, ненависть місцевого населення один до одного. Існує велика кількість публікацій у ЗМІ щодо цих стосунків, стосово расизму, який існує. В Уельсі пана ОСОБА_1 та його дружину не вважали за своїх, почали переслідування на етнічному ґрунті. Так, пошкодили машину пана ОСОБА_1 - облили кислотою, кидали цеглу у вікна будинку, обливали його фарбою. Також виникали конфлікти з уельсцями на вулиці.

У 2004 році пан ОСОБА_1 поїхав з дружиною у відпустку в Гімалаї (Індія). З його дружиною стався нещасний випадок: вона впала з гори і померла. Поліція Індії визнала це нещасним випадком. Після цього випадку пан ОСОБА_1 повернувся додому, в Уельс . Через 6-8 місяців він повернувся в Англію, сам.

Через 8 років після смерті його дружини ОСОБА_5 в 2011 році Уельська поліція без жодних підстав розпочала розслідування стосовно її смерті.

У листопаді 2011 року о 5 годині ранку Уельська поліція прибула до його будинку і заарештувала пана ОСОБА_1 за обвинуваченням у вбивстві його дружини. Вони забрали його до Уельської поліцейської дільниці, проводили допити протягом 3 днів. Після 3 днів допитів поліцейські висунули обвинувачення у вбивстві.

На час розслідування пана ОСОБА_1 помістили до в`язниці категорії А (суворого режиму, разом із засудженими особами). Він пробув там 16 місяців. У цій в`язниці було близько 600 ув`язнених, і він був там єдиним англійцем, де зазнавав фізичного насильства, постійних погроз від ув`язнених, дискримінації від охоронців.

Протягом розслідування Уельська поліція отримала багато свідчень як в Англії, так і в Індії (поліцейські були там багато разів). Під час розслідування поліція отримала показання, в тому числі двох осіб (які незнайомі один з одним), і вони бачили як його дружина падала з гори. Вони сказали, що пан ОСОБА_1 не був поруч з дружиною у той момент, а був на значній відстані, коли вона впала.

Поліція та прокуратура Південного Уельса заперечувала проти того, щоб адвокати пана ОСОБА_1 їхали до Індії для проведення власного розслідування. Проте вони таки поїхали до Індії. Саме вони знайшли тих двох свідків невинуватості пана ОСОБА_1 та з`ясували, що поліція намагалися приховати їх свідчення.

Адвокат пана ОСОБА_1 зателефонував прокурору з Індії та повідомив про це. Прокурор відповів, що сталася помилка, і дійсно є свідчення двох свідків, тому вони звільнять пана ОСОБА_1 .

За вчинення вбивства дружини позивачу загрожувало ув`язнення на строк 35 років, як йому повідомив слідчий суддя.

У 2013 році пана ОСОБА_1 випустили з в`язниці, усі обвинувачення у вбивстві були зняті. Коли його випустили, справа набула розголосу. Було багато новин у ЗМІ, про це говорили по телебаченню. Пан ОСОБА_1 виступив в новинах на національному британському телебаченню, де публічно розкритикував дії Уельської поліції. Згодом він заявив, що буде вимагати компенсацію у розмірі 5 млн. фунтів стерлінгів.

Після заяви пана ОСОБА_1 про те, що він буде позиватися до Уельської поліції та не відступить від свого наміру, він почав зазнавати переслідувань на політичному ґрунті, як він вважає.

Так в 2011 році під час арешту та обшуку пана ОСОБА_1 поліція забрала в нього ноутбук. У 2014 році інформація з цього комп`ютера була використана Уельською поліцією. Вони почали звертатися до клієнтів пана ОСОБА_1 та розслідувати його професійну діяльність, схиляти клієнтів до свідчень про шахрайські дії. Не було жодної самостійної заяви цих клієнтів, жодної претензії до роботи пана ОСОБА_1 раніше. Поліція цікавилася роботою пана ОСОБА_1 за період з 2006 до 2011 року. Пан ОСОБА_1 пояснює це лише тим, що правоохоронні органи були розлючені на нього за його заяви про їх незаконні дії та позов проти Уельської поліції щодо виплати компенсації.

За нормами англійського законодавства, якщо особа звинувачується у кримінальному злочині, її позов про надання компенсації не може бути задоволений.

Пан ОСОБА_1 зазначив, що пов`язує його переслідування як англійця в Уельсі з огляду на расистьку ворожнечу між Уельсом та Англією та через політичні мотиви - через його публічну критику уельських поліцейських органів на телебаченні».

При цьому, позивачем під час даної співбесіди були долучені відповідні документи на підтвердження наданих відомостей.

19.11.2018 УДМСУ в Київській області термін дії довідки про звернення за захистом в Україні №009292 було продовжено по 26.11.2018.

Також, 19.11.2018 позивачу було вручено повідомлення №183 від 06.11.2018 за підписом начальника УДМСУ в Київській області О.О. Пустовіта, відповідно до якого позивача повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту: «у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо Вас смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання».

Підставою для винесення такого повідомлення вказано Наказ відповідача №442 від 06.11.2018.

Не погоджуючись з рішенням Управління Державної міграційної служби України в Київській області про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене Наказом №442 від 06.11.2018, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання такого рішення протиправним та його скасування.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.03.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019, зобов`язано територіальний орган ДМС повторно розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом ЦМУ ДМС від 07.08.2019 №477/1 документи заявника для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято в оформлення.

Рішенням ДМС від 28.11.2019 №413-19 заявнику відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що він оскаржив до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №640/59/20, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2020, зобов?язано ДМС повторно розглянути заяву.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону, пункту 6.5 розділу VI Правил розгляду, ДМС правомірно прийнято рішення №441-20 від 27.11.2020 про відмову позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, вважаючи відмову відповідача в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - «Закон») біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною п`ятою статті 5 Закону передбачено, що Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 року за №1146/19884 (далі - «Правила №649»).

Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) проводить дактилоскопію заявника;

ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;

з) роз`яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Згідно з пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти на підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Відтак, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

Отже, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Разом з тим, побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

У заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не надано будь-яких підтверджень описаних позивачем подій, зокрема, копій неодноразових скарг до поліції з приводу причиненої шкоди.

Крім цього, під час розгляду заяви органами міграційної служби, заявник стверджував, що покидаючи країну громадянської належності, він не знав про будь-які відкриті судові провадження або дії щодо нього з боку правоохоронних органів. Однак, як випливає з тексту рішення Окружного адміністративного суду міста Києва, у ході судового слухання з приводу оскарження заявником рішення ДМС про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він пояснив, що дійсно був присутній у попередньому слуханні у суді в країні громадянської належності та, очевидно, пересвідчившись у перспективі бути незаконно засудженим у даній справі, прийняв рішення покинути територію Великої Британії - тобто, заявник знав про дії правоохоронних органів по відношенню до себе, однак під час процедурних дій в територіальному органі ДМС свідомо надав неправдиву інформацію.

Натомість, відповідач на підставі комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі, перевірки фактів, повідомлених шукачем захисту у заяві та під час співбесід, проаналізувавши вищевикладене у сукупності, не вбачається підстав вважати обвинувачення заявника такими, що пов`язані з політичними переконаннями та його етнічним походженням, а отже, його твердження про наявну кримінальну справу, як спосіб його незаконного переслідування за конвенційними ознаками є недоведеними та неправдоподібними.

Суд також враховує встановлені у рішенні Шевченківського районного суду міста Києва, справа №761/38659/18 обставини, що у Великій Британії стосовно заявника винесено заочний обвинувальний вирок за вчинення певних кримінальних злочинів. Разом з тим, з відкритих інформаційних джерел встановлено, що заявника засуджено до 8 років позбавлення волі у Великій Британії за вчинення шахрайських дій. У березні 2018 року заявника оголошено у міжнародний розшук.

Таким чином, суб`єктивні побоювання заявника стати жертвою переслідувань за ознакою раси, національності та політичних переконань у країні громадянської належності та загрози його життю, безпеці та свободі є необґрунтованими, а отже, є підстави вважати, що обставини справи заявника не містять умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до пункту 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону.

Суд дійшов висновку, що заявником не доведено, а з матеріалів особової справи у сукупності з інформацією про країну походження не встановлено наявність загрози його життю, безпеці та свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари або вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуації міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, відповідно, умови для визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, передбачені пункту 13 частини 1 статті 1 Закону - відсутні.

Також позивач і до суду не надає інформацію, що стосовно нього було застосовано фізичне насилля чи погрози, позивач не зазначає конкретних випадків насильства щодо нього та його побоювання ґрунтуються лише на здогадках останнього, позивачем не наведено конкретних фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення.

Отже, відсутні конкретні підстави, через які позивач не може повернутися до країни громадянської належності, позивач не навів дійсних фактів, які б давали підстави вважати, що відносно нього є реальні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та оформлення документів для подальшого вирішення питання про надання такого статусу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення №441-20 від 27.11.2020 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: громадянин Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач: Державна міграційна служба України (01001, м. Київ, вулиця Володимирська, будинок 9, код ЄДРПОУ 37508470).

Суддя В.В. Дмитрук