Рішення № 126579801, 14.04.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 квітня 2025 р. Справа № 640/25084/21

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_2 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Вінницькій області, в якій позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 11 лютого 2008 року до 27 листопада 2014 року;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 11 лютого 2008 року до 27 листопада 2014 року;

- зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку, з 27.11.2014 року по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані допущенням з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо відмови нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористанні дні щорічної основної відпустки за період роботи з 11.02.2008 по 27.11.2014.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2021 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

03.02.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що в розумінні статті 34 Закону України Про статус народного депутата України роботодавцем відносно помічника-консультанта є народний депутат України, який самостійно розподіляє місячний фонд заробітної плати між помічниками-консультантами. Апарат Верховної Ради України лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та його роботодавцями народним депутатом України.

Відтак, оскільки Апарат Верховної Ради не є роботодавцем для помічників-консультантів, то й підстави для виплати спірної грошової компенсації відсутні.

Відповідач зауважив, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, а Апарат Верховної Ради України не має право брати на себе фінансові зобов`язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.

15.02.2022 представник позивача подав відповідь на відзив, в якому останній наполягав на задоволенні заявлених позовних вимог. Наголосив на тому, що позивач був прийнятий та звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України, а відтак позивач перебував в трудових відносинах саме із відповідачем, а не із народним депутатом України.

30.11.2022 відповідачем до суду надано клопотання про закриття провадження у справі, взв`язку з тим, що, на переконання представника Апарату Верховної Ради України, позов ОСОБА_1 з визначеним нею предметом позову не є спором з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби та не може розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Також, 30.11.2022 відповідачем до суду надано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в зв`язку з тим, що позивач звернулась до суду з порушенням строку визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України.

В подальшому, Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 № 2825-IX Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 зазначену справу передано на розгляд судді Вінницького окружного адміністративного суду Жданкіній Наталії Володимирівні.

Ухвалою від 11.03.2023 адміністративну справу 640/25084/21 прийнято до свого провадження. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи. Також, запропоновано учасникам справи в 15-денний строк з дня отримання копії даної ухвали надати додаткові пояснення по суті заявлених вимог чи заперечень щодо обставин, які стосуються предмету даного спору та які виникли за період розгляду даної справи.

08.04.2025 відповідачем до суду надано клопотання про залишення позову без руху, мотивоване тим, що повноваження представника позивача посвідчено ордером, який виданий для надання правничої (правової) допомоги в Окружному адміністративному суді міста Києва та клопотання про залучення співвідповідача - Державну казначейську службу України, мотивоване тим, що виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог буде здійснюватися за окремою бюджетною програмою та буде виконуватися саме Державною казначейською службою України.

Також, 08.04.2025 від представника відповідача отримано додаткові пояснення, в яких останній підтримав позицію раніше наведену у відзиві на позовну заяву та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 14.04.2025 відмовлено в задоволенні поданих відповідачем клопотань про залишення позову без руху та про залучення співвідповідача - Державну казначейську службу України.

Крім того, ухвалами від 14.04.2025 відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про закриття провадження у справі та залишення позовної заяви без розгляду.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до довідки Апарату Верховної Ради України від 30 серпня 2021 року ОСОБА_1 :

1) В періоди з 11 лютого 2008 року по 31 травня 2009 року та з 01 червня 2009 року по 12 грудня 2012 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України шостого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи не використано 11 календарних днів щорічної основної відпустки.

2) В період з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». За вказаний період роботи відрахування складає 1 календарний день, компенсація за щорічну основну відпустку відсутня.

Листом від 31.08.2021 за № 15/26-2021/273331 на заяву ОСОБА_1 від 18.08.2021 (реєстраційні №№ 265941/619695, 265917/619606) щодо надання довідок про розмір заробітної плати за 2008-2019 роки, виплати компенсації за невикористану відпустку Апарат Верховної Ради України повідомив позивача, що всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів.

Місячний фонд оплати праці помічників-консультантів народного депутата України шостого, сьомого та восьмого скликання ОСОБА_3 у 2012, 2014 та 2019 роках розподілений у повному обсязі.

При звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України шостого, сьомого скликання ОСОБА_3 12.12.2012 та 27.11.2014 ОСОБА_1 не було правових підстав для виплати компенсації.

Таким чином судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що за період роботи в Апараті Верховної Ради України ОСОБА_1 не виплачено компенсацію за 11 днів щорічної основної відпустки за період роботи з 11.02.2008 по 12.12.2012 та за 1 день щорічної основної відпустки за період роботи з 13.12.2012 по 27.11.2014.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом щодо виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України та середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII Про статус народного депутата України (далі - Закон № 2790-XII) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі - Положення).

Частиною першою № 2790-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до частини третьої № 2790-XII помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Суд зазначає, що згідно з положеннями статті частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 06 листопада 1992 року № 9 роз`яснив судам, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина восьма статті 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Відповідно до частини другої Положення на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.

Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.

Відповідно до статті 4.1. Положення розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України Про відпустки.

Щодо застосування до спірних правовідносин норм КЗпП України та Закону України Про відпустки, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у Рішенні від 07 травня 2002 року №8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем`єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII Про державну службу) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Отже, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України Про відпустки.

Так, державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки (далі - Закон № 504/96-ВР).

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Положення частини першої та четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин першої та четвертої статті 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Отже, як слідує з системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

При цьому, суд звертає увагу на те, що виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону № 504/96-ВР та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпунктом першим пункту першого Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 Апарат Верховної Ради України (далі Апарат) є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

Підпунктами першим та другим пункту десятого Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Керівника Апарату Верховної Ради України, суд дійшов висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із народними депутатами України Верховної Ради України ОСОБА_3 .

Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі №757/9144/16-ц, постанові від 11 квітня 2023 року у справі № 640/19047/21.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими та відхиляються судом.

При цьому, суд зауважує, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, проте, Законами України Про Державний бюджет України на відповідний рік такі бюджетні призначення не були передбачені.

З цього приводу, суд звертає увагу відповідача на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Крім того, як вже було зазначено судом вище, грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, така гарантія імперативно закріплена на законодавчому рівні в нормах Закону України Про відпустки та КЗпП України, а відтак, не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.

З огляду на вказане, посилання відповідача на відсутність у Законах України Про Державний бюджет України на відповідний рік бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України суд оцінює критично та відхиляє їх.

Судом встановлено, що позивач мав наступну кількість календарних днів невикористаної щорічної відпустки:

- з 11 лютого 2008 року по 12 грудня 2012 року 11 календарних днів;

- з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року 1 календарний день.

З аналізу наведених вище норм чинного законодавства та встановлених обставин справи слідує, що невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації.

Однак, як вбачається зі змісту листа Апарату Верховної Ради України від 31.08.2021 за № 15/26-2021/273331 така компенсація не була виплачена позивачу у зв`язку із відсутністю на момент звільнення економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_3 з якого було недостатньо для здійснення виплати компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в повному обсязі.

Беручи до уваги викладене, суд звертає увагу на те, що нормами Закону № 2790-XII визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

Отже, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Таким чином, з огляду на вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки, а відтак, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності Апарату Верховної Ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за періоди роботи з 11 лютого 2008 року по 12 грудня 2012 року та з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року підлягає задоволенню.

За вказаних обставин, з урахуванням належного способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне, позовну вимогу про зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за періоди роботи з 11 лютого 2008 року по 12 грудня 2012 року та з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року задовольнити у спосіб зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарних дні щорічної основної відпустки за вищезазначені періоди.

Вказаний спосіб захисту порушеного права позивача узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №826/8319/16.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як встановлено судом у день звільнення позивача 12.12.2012 та 27.11.2014, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.

У зв`язку з чим, у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17.

При цьому, суд звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2020 року у справі №806/305/17.

Крім того, у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, остаточного розрахунку із позивачем ще не було проведено, тобто відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за всі невикористані нею календарні дні щорічної основної відпустки.

У той же час, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що визначаючись щодо розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказані висновки застосовані Верховним Судом і у адміністративній справі №816/1640/17(постанова від 20 травня 2020 року).

Отже, для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має, зокрема, встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.

Водночас, суд зазначає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, суд, вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з Апарату Верховної Ради України на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Враховуючи те, що позові вимоги судом задоволені частково, то суд вважає за необхідне стягнути понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за періоди роботи з 11 лютого 2008 року по 12 грудня 2012 року та з 13 грудня 2012 року до 27 листопада 2014 року.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за періоди роботи з 11 лютого 2008 року по 12 грудня 2012 року та з 13 грудня 2012 року до 27 листопада 2014 року.

В задоволення інших позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України судовий збір в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )

Відповідач: Апарат Верховної Ради України (вул. М. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 20064120)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна