Рішення № 126576243, 10.04.2025, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

10.04.2025

Справа № 337/403/25

Провадження № 2/337/644/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року Хортицький районний суд міста Запоріжжя

у складі головуючого судді Кучерука І.Г.

з участю секретаря Нетяги М.І.

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення суми надміру виплаченої державної соціальної допомоги,

встановив:

22.01.2025 позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивує тим, що на обліку в Управлінні соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району, правонаступником якого є Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради перебував ОСОБА_1 , як отримувач допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачем 06.10.2015 було отримано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №2330-5000278678 за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_1 , без оформлення щомісячної адресної внутрішньо перемішеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

07.06.2022 відповідач звернувся до УСЗН ЗМРпо Хортицькомурайону для отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з інформацією, вказаною у його заяві, адреса його задекларованого/зареєстрованого місця проживання до переміщення: АДРЕСА_2 ; адреса, куди перемістилася особа: АДРЕСА_1 .

Рішенням УСЗН ЗМР по Хортицькому району про призначення допомоги переміщеним особам на проживання від 10.06.2022 відповідачу була призначена виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 2000 грн. щомісяця, як працездатному, що не здійснює догляду.

У жовтні 2022 Управлінням проведено вибіркову перевірку правомірності призначення допомоги і виявлено, що станом на 24.02.2022 відповідачка перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа в Єдиній інформаційній базі внутрішньо переміщених осіб, але щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно доПостанови КМУ від 01.10.2014 № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг»не отримувала. Отже, відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженимпостановою КМУ від 20.03.2022 №332, право на подальше отримання допомоги у відповідачки відсутнє.

Крім того, згідно з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб відповідач 06.10.2015 став на облік в Хортицькому районі місце Запоріжжя, де обліковується по теперішній час. Тобто фактично повторне переміщення відповідача з тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) після 24 лютого 2022 року відсутнє.

Рішенням Управління від 04.10.2022 виплата допомоги переміщеним особам на проживання відповідачу припинена з 01.09.2022.

Згідно довідки від 01.08.2023 відповідачеві були надміру перераховані (виплачені) бюджетні кошти в сумі 2000 грн. за період з 01.09.2022 по 30.09.2022.

30.08.2023 за вих. № 04/01-03/1945 відповідачу було скеровано повідомлення з пропозицією добровільно повернути надміру виплачені кошти. Однак, станом на момент подання позовної заяви належна до повернення сума заборгованості, яка становить 2000 грн. повернута не була.

Просить стягнути з відповідача на користь Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради надміру виплачену допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам у сумі 2000 грн та понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн.

06.03.2025 року відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням(викликом) сторін.

Позивач надав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, відзив на позов не надав, повідомлявся належним чином, шляхом направлення листа рекомендованою кореспонденцією на адресу відповідача, та шляхом розміщення оголошення про час і місце розгляду справи на офіційному веб-порталі суду, будь яких заяв не надав.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Згідно із ч. 1ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно ч. 8ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів, та за відсутності сторін.

У суду є підстави для ухвалення заочного рішення, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ст. 247 ч.2 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку в УСЗН ЗМР по Хортицькому району, як отримувач допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, згідно зі скріншотами довідки ВПО з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, які надані позивачем, ОСОБА_1 з 06.10.2015 перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_1 , 06.10.2015 ним було отримано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_3 без оформлення щомісячної адресної внутрішньо перемішеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

07.06.2022 відповідач звернувся до УСЗН ЗМР по Хортицькому району з заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з інформацією, вказаною у його заяві, адреса його задекларованого/зареєстрованого місця проживання до переміщення: АДРЕСА_2 ; адреса, куди перемістилася особа: АДРЕСА_1 .

Рішенням УСЗН ЗМР по Хортицькому району про призначення допомоги переміщеним особам на проживання від 10.06.2022 відповідачу була призначена виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 2000 грн. щомісяця, як працездатному, що не здійснює догляду.

Рішенням УСЗН ЗМР по Хортицькому району від 04.10.2022 виплата допомоги переміщеним особам на проживання відповідачці припинена з 01.09.2022 відповідно до п.3постанови КМУ від 20.03.2022 №332, якою затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з довідкою від 01.08.2023, відповідачу була надміру перерахована (виплачена) допомога ВПО в сумі 2000 грн. за період з 01.09.2022 по 30.09.2022.

30.08.2023 за вих. № 04/01-03/1945 відповідачу було скеровано повідомлення з пропозицією добровільно повернути надміру виплачені кошти в сумі 2000 грн.

До цього часу відповідач ОСОБА_1 добровільно вказані кошти позивачу не повернув, у зв`язку з чим останній звернувся до суду з цим позовом.

Згідно з рішенням Запорізької міської ради від 07.12.2022 №71 «Про реорганізацію управлінь соціального захисту населення Запорізької міської ради та перейменування управління соціального захисту населення Запорізької міської ради в Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради» та Положення про Департамент відповідно додатку 1 до вказаного рішення Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради (далі - Департамент, Позивач) є правонаступником, серед іншого, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно дост.3Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України (ч.2ст.19 Конституції України).

Відповідно до ч. 1ст. 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначає Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженийпостановою КМУ від 20.03.2022 №332(даліПорядок).

Так, п. 2 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програмиє Підтримка, затвердженомурозпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.

Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509Про облік внутрішньо переміщених осіб(Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).

Відповідно до абз.1 - 3 п. 3 Порядку (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), допомога внутрішньо переміщеним особам, які звернулися за її наданням до 30 квітня 2022 року включно, надається починаючи з березня 2022 року, для осіб з інвалідністю та дітей у розмірі 3000 грн. щомісячно, для інших осіб у розмірі 2000 грн.

Згідно з абз. 6, 7 п. 3 Порядку, допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 р. отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг»(Офіційний вісник України, 2014 р., № 80, ст. 2271). Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.

Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо перемішені особи до 24 лютого 2022 р., крім осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, та осіб, які повторно перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) після 24 лютого 2022 року.

Пунктами 8, 9 Порядку визначено, що перевірка відомостей, зазначених внутрішньо переміщеною особою в заяві, проводиться органами соціального захисту населення, уповноваженою особою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг під час формування та подання заяви засобами Порталу Дія.

Список внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання, за формою згідно з додатком 2 формується органами соціального захисту населення та Мінцифри на підставі поданих заяв після проведення перевірки інформації та подається державному підприємствуІнформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики.

Пунктом 11 Порядку передбачено, що у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення.

За положеннями ст.1212,1213 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно дост.1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті допомоги, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Згідно з ст.12,13,81ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 - 3ст.89ЦПКУкраїни суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, проаналізувавши вищевикладені вимоги діючого законодавства, суд вважає позовні вимоги Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Так, суд встановив, що між сторонами виник спір щодо повернення надміру виплаченої відповідачу ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за період з 01.09.2022 по 30.09.2022 у розмірі 2000 грн, яка, на думку позивача, була виплачена їй безпідставно.

Водночас, аналіз положеньст.1215ЦК України дає підстави для висновку про те, що за загальним правилом безпідставно набута особою допомога не підлягає поверненню, натомість закон встановлює два виключення з цього правила: по-перше, якщо її виплата є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Таким чином, повернення надмірно виплаченої суми допомоги передбачає стягнення зазначеної суми у випадку, якщо є рахункова помилка позивача при виплаті допомоги та така надмірна сплата відбулась з вини набувача, а саме, через зловживання, зокрема у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.

Отже, виходячи із характеру та суті даного спору, вимог діючого законодавства, суд вважає, що обов`язковому доказуванню під час розгляду даної справи підлягає факт рахункової помилки позивача при виплаті допомоги відповідачу та недобросовісності (зловживань) з його боку.

На правильне застосування вказаних норм звертав увагу Верховний Суд у постанові від 06.02.2019 у справі №545/163/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

ЦК Українизакріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (ч. 5ст.12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

Суд вважає, що зловживанням або недобросовісністю з боку набувача соціальної допомоги в розумінні норм цивільного законодавства, зокрема, Порядку №332, є подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що позивач в порушення вимог ст.12,13,81ЦПК України не надав суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що призначення та виплата відповідачу ОСОБА_1 допомоги є результатом рахункової помилки з боку позивача, а також, що відповідач при отриманні допомоги діяв недобросовісно, допустив будь-які зловживання, зокрема, знав про обставини, що можуть вплинути на отримання допомоги та свідомо, навмисно не повідомив (приховав) обставини, які впливають на призначення та виплату йому такої допомоги.

Крім того на такі обставини позивач не покликається в обґрунтування своїх позовних вимог у позовній заяві.

Отже, враховуючи вказані обставини, підстави для стягнення з відповідача виплачених сум допомоги, призначення, нарахування та виплата якої здійснювалось управлінням соціального захисту населення за територіальністю фактичного проживання ОСОБА_1 з використанням дискреційних повноважень при прийнятті відповідного рішення, відсутні.

Слід зауважити, що у рішенні ЄСПЛ від 26 квітня 2018 року у справі «CAKAREVIC v.CROATIA» суд звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Також, як неодноразово зазначав ЄСПЛ (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії», у справі «Трґо проти Хорватії» у), ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, підстав, передбаченихст.1215 ЦК України, для стягнення з відповідачки на користь позивача надміру виплаченої допомоги за період з 01.09.2022 по 30.09.2022 у розмірі 2000 грн як безпідставно отриманої, суд не знаходить.

На підставі вищевикладеного, в задоволенні цього позову слід відмовити повністю.

У зв`язку з відмовою у позові в повному обсязі, судові витрати суд покладає на позивача.

Керуючисьст.76-82,89,141,247,258,263-265,280-282,284ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

У задоволенні позову Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради доОСОБА_1 про стягнення надміру виплаченої суми державної соціальної допомоги - відмовити повністю.

Заочне рішення може бути переглянуто судом який його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складений 14.04.2025 року.

Суддя: І.Г.Кучерук