Рішення № 126564409, 14.04.2025, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/10621/24

Провадження № 2-др/202/24/25

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2025 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Михальченко А.О.

секретар судового засідання Пономаренко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі

питання розподілу судових витрат у цивільній справі № 202/10621/24

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»

до

ОСОБА_1

Треті особи, які не заявили самостійних вимог щодо предмету спору

ОСОБА_2

ОСОБА_3

ОСОБА_4

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб уповноважений на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»

про визнання права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.03.2025 Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання права іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

При прийнятті рішення судом розподіл судових витрат в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, не здійснювався.

Водночас, у відзиві на позов представник відповідача просив покласти на позивача судові витрати у справі, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу та додав до відзиву попередній розрахунок суми судових витрат, які відповідач ОСОБА_1 очікує понести у справі з зазначення очікуваної суми витрат 42000,00 грн.

26.03.2025, тобто протягом 5 днів після ухвалення рішення по справі, через підсистему «Електронний суд» представник відповідача адвокат Ворон А.І. подав заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правову допомогу в розмірі 42000,00 грн, понесених в суді першої інстанції у справі №202/10621/24.

31.03.2025 через підсистему «Електронний суд» представник позивача ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» Скребець О.С. подав заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення. Заперечення обґрунтовані тим, що позивач вважає розмір заявлених відповідачем витрат завищеним; адвокатом не здійснено детального розрахунку із зазначенням витраченого часу на кожну дію при наданні допомоги, а відтак неможливо визначити реально витрачений адвокатом час. Суду не надано детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом. Визначений в договорі гонорар адвоката у розмірі 42000,00 грн не містить визначення формування вартості послуг, а отже є незрозумілим як формувалась вартість послуг адвоката. Просив суд відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат або зменшити їх розмір до реального 3000,00 гр.

Повідомлені належним чином (судові повістки доставлені до електронних кабінетів у підсистемі «Електронний суд» представникам позивача та відповідача, що у відповідності до ч.5 ст.130 ЦПК України вважається врученням повістки і цим особам) про час та місце розгляду заяви про стягнення судових витрат учасники справи у судове засідання не з`явилися, що не є перешкодою для вирішення вказаного питання судом по суті.

Будь-яких заяв про відкладення розгляду питання щодо розподілу судових витрат на адресу суду не надходило.

Вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, суд виходить з такого.

Приписами ст. 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторониабо з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 4, 5 та 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 4,5 та 9 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Згідно із частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

На підтвердження понесення відповідачем ОСОБА_1 витрат на правову допомогу суду надані наступні документи:

?ордер на надання правничої (правової) допомоги від 20.09.2024;

?копія договору про надання правової допомоги адвоката від 05.09.2024, укладеного між адвокатом Вороном А.І. та ОСОБА_1 ;

?додаткова угода №01 до Договору від 05.09.2024 «Протокол погодження адвокатського гонорару» відповідно до якої гонорар є фіксованим та складає 42000,00 грн, а адвокатські послуги складаються з комплексного ведення адвокатом цивільної справи №202/10621/24 у суді першої інстанції, що включає: складання адвокатських запитів без обмеження кількості, складання відзиву, заперечення, заяв та клопотань в ході розгляду справи, представництво у всіх органах державної влади та правоохоронних органах всіх рівнів, участь у судових засіданнях суду у ході розгляду справи без обмеження їх кількості, отримання рішення суду, що набрало законної сили;

?акт приймання-передачі послуг від 24.03.2025;

?квитанція №24-03 від 24.03.2025 про сплату ОСОБА_1 адвокату Ворону А.І. 42000,00 грн за договором від 05.09.2024, додатковою угодою №01 від 05.09.24, актом приймання-передачі послуг від 24.03.2025.

Отже, Тухтаровою Т.К., згідно з вимогами статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, було надано докази в обґрунтування понесених витрат.

У додатку до відзиву відповідач також зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат: витрат на професійну правничу допомогу становить 42000,00 грн., що відповідає сумі заявленої до відшкодування у заяві про ухвалення додаткового рішення.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис наданих послуг лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

В даній справі судом встановлено, що ОСОБА_1 та адвокат Ворон А.І. узгодили фіксований розмір гонорару.

При цьому суд зазначає, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, тобто, коли у сторони виникло зобов`язання за умовами договору з оплати адвокатських послуг.

Аналогічний висновок викладений у постанові ОП КГС у складі Верховного суду у справі №922/445/19 від 03.10.2019.

У Постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «у позовному провадженні роль суду визначена як роль арбітра, який надає оцінку тим доказам і доводам, котрі наводяться сторонами у справі, і не може діяти на користь будь-якої зі сторін, і зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій із боку такої сторони».

Щодо посилання позивача на правову позицію викладену у постанові ВП ВС від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 суд зазначає, що у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у даній справі суд керується, окрім іншого, і даною правовою позицією.

При цьому у вказаній постанові дійсно процитована ст.1 ЗУ «Про граничний розмір на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», який втратив чинність на підставі Закону№ 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436, а відтак застосуванню не підлягає.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу при розгляді даної справи в суді, суд приймає до уваги обставини справи та її особливе важливе значення для відповідача (питання стосується права власності на єдине житло), умови укладеного договору про надання правової допомоги від 05.09.2024, а також обсяг наданих адвокатом Вороном А.І. послуг (складення відзиву на позов, клопотання про витребування доказів, участь у всіх судових засіданнях по справі (три засідання) та співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та приходить до висновку про стягнення з ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в розмірі 42 000 грн. 00 коп.

Разом із цим, суд не бере до уваги клопотання сторони позивача про зменшення до 3000 грн. 00 коп. заявленої відповідачем суми витрат на професійну правничу допомогу в суді, оскільки стороною відповідача доведена реальність, необхідність та співмірність витрат саме в сумі 42 000,00 грн. за надані адвокатом Вороном А.І. послуги, а також їх належне обґрунтування з урахуванням складності справи заявлені витрати не є завищеними.

Крім того, при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.05.2023 у справі № 915/1788/21).

У даній справі позивачем суду не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтування невідповідності заявлених відповідачем витрат критеріям співмірності витрат на оплату послуг адвоката.

Керуючись ст. 270 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (ЄДРПОУ 40696815, яка зареєстрована за адресою: м. Дніпро, вул. Автотранспортна, буд.2, кв.205) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 000 грн. 00 коп. (сорок дві тисячі грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст додаткового рішення суддя склав 14.04.2025

Суддя АНАСТАСІЯ МИХАЛЬЧЕНКО