Ухвала суду № 126563814, 11.04.2025, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/13626/25

Провадження № 1-кс/761/9608/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2025 року м. Київ

Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника власника майна ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №12023100100003455 від 22.08.2023, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат ОСОБА_3 в інтересах ТОВ «Український лізинговий фонд» звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням , в якому просив скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/10590/24 від 25.03.2025, з урахування ухвали про виправлення описки від 04.04.2024, на грошові кошти у розмірі 14 130 740 гривень 65 копійок, які знаходять у безготівковому вигляді на рахунку НОМЕР_1 , відкритий ТОВ «Український лізинговий фонд» (код ЄДРПОУ 37859096) в АТ «ОТП Банк» (МФО 300528).

Клопотання обґрунтовано тим, що грошові кошти ТОВ «Український лізинговий фонд» не можуть бути речовим доказом в розумінні ст. 98 КПК України, в подальшому застосуванні такого арешту відпала потреба, а його наявність позбавляє власника майна реалізовувати своє право розпорядження власним майном.

Крім того вказано, що за рік з дати накладення арешту органом досудового розслідування не проводилося жодної слідчої дії стосовно кошти ТОВ «Український лізинговий фонд», жодній особі не було повідомлено про підозру.

У судовому засіданні представник власника майна клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на те, що досудове розслідування у кримінальному провадження №12023100100003455 від 22.08.2023 не завершено, вказані грошові кошти мають значенні речового доказу в ньому.

Дослідивши матеріали клопотання, заслухавши учасників, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.

Встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/10590/24 від 25.03.2025, накладено арешт на грошові кошти у розмірі 14 130 740 гривень 65 копійок, які знаходять у безготівковому вигляді на рахунку НОМЕР_1 , відкритий ТОВ «Український лізинговий фонд» (код ЄДРПОУ 37859096) в АТ «ОТП Банк» (МФО 300528).

Як убачається зі змісту ухвали слідчого судді про арешт майна, метою накладення арешту на майно є збереження речових доказів у кримінальному провадженні, оскільки воно має ознаки доказів, та відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, що дає достатні підстави вважати, що слідчий суддя обґрунтовано, відповідно до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на зазначене майно.

Згідно ч. 1 ст. 174 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

У відповідності зі ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені клопотання. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004).

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Враховуючи вищезазначене, слідчий суддя вважає, що арешт було накладено обґрунтовано ухвалою слідчого судді, водночас на сьогодні потреба у дії цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала, зважаючи на наступне.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України доведення необхідності застосування заходів забезпечення кримінального провадження покладено на слідчого, прокурора.

Разом з тим, такі додаткові доводи щодо необхідності продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт, прокурором у судовому засіданні не наведено.

Також у відповідності з практикою Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі «АГОСі проти Сполученого Королівства» (AGOSI v. The United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108. п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Отже, жодних доказів, які б спростовували доводи клопотання адвоката та підтверджували обставини, які є підставою для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, до суду надано не було, більш того, жодній особі не повідомлено про підозру, у кримінальному провадженні відсутній цивільний позов, у зв`язку із чим слідчий суддя, виходячи з принципу змагальності сторін у кримінальному провадженні, дійшов до висновку, що доводи, зазначені в клопотанні є обґрунтованими.

Аналіз наявних у розпорядженні слідчого судді матеріалів свідчить про відсутність на даний час підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, а так само, розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та наслідки арешту такого майна.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку про необхідність скасування арешту, оскільки, на думку суду, на даний час потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 132, 170-174, 309, 372, 376 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Клопотання - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/10590/24 від 25.03.2025, у вигляді заборони будь-яких видаткових операцій по рахунку, за виключенням видаткових операцій щодо сплати заробітної плати та обов`язкових платежів до державного бюджету зі сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), з можливістю зарахування грошових коштів на рахунки, на грошові кошти у розмірі 14 130 740 гривень 65 копійок, які знаходять у безготівковому вигляді на рахунку НОМЕР_1 , відкритий ТОВ «Український лізинговий фонд» (код ЄДРПОУ 37859096) в АТ «ОТП Банк» (МФО 300528).

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1