Ухвала суду № 126563229, 09.04.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/7908/25-к

пр. 1-кс-9023/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2

за участю:

представників власника майна - адвокатів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

прокурора - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», про скасування арешту, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2025 року по справі №757/4312/25-к в рамках кримінального провадження №42024000000001147 від 15.10.2024 року, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», про скасування арешту, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2025 року по справі №757/4312/25-к в рамках кримінального провадження №42024000000001147 від 15.10.2024 року.

В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2025 у справі 757/4312/25-к було накладено арешт на майно, яке належить АТ КБ «ПриватБанк», а саме на 245 об`єктів нерухомого майна та 33 земельні ділянки.

Так, адвокат стверджує, відсутні підстави для подальшого накладення арешту відповідно до ст. 174 КПК України, оскільки такий захід порушує права потерпілої сторони, в частині прав власності на майно.

Відтак, будучи, на даний час, безпідставно обмеженим в своїх справах, Банк втрачає економічну вигоду та втрачає реальний прибуток від реалізації неліквідного майна, що негативно впливає на господарську діяльність АТ КБ «Приватбанк».

Таким чином, адвокат просить суд скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2025 у справі 757/4312/25-к.

Адвокат в судовому засіданні підтримав доводи клопотання та просив задовольнити клопотання.

Прокурор в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання та зазначив, що арешт є актуальним, оскільки забезпечує досягнення мети кримінального провадження.

Слідчий в судове засідання не з`явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Слідчий суддя, заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши клопотання, матеріали, якими воно обґрунтовується, приходить до наступного.

Судовим розглядом за наданими матеріали встановлено, що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42024000000001147 від 15.10.2024 за фактом привласнення майна шляхом зловживанням службовим становищем у особливо великих розмірах та зловживання службовим становищем що спричинило тяжкі наслідки за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364 КК України.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2025 у справі 757/4312/25-к накладено арешт на 245 об`єктів нерухомого майна та 33 земельні ділянки, які перебувають у власності АТ КБ «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) та заборонити будь-які дії пов`язані з їх розпорядженням та відчуженням.

З ухвали слідчого судді вбчається, що досудовим розслідуванням установлено, що за попередньою змовою службових осіб АТ КБ «ПриватБанк», Антимонопольного комітету України (АМКУ) та окремих суб`єктів господарювання, в порушення вимог законодавства на торгах ДП «СЕТАМ» реалізовано державне майно (245 об`єктів нерухомого майна (будівлі АЗС) та 33 земельні ділянки) за заниженою вартістю, що призвело до спричинення збитків державним інтересам в особливо великих розмірах.

Аналізом походження 245 станції АЗС та 33 земельних ділянок встановлено, що до 2016 року вказане майно перебувало у власності різних суб`єктів господарювання та виступало предметом ряду договорів іпотеки, укладених з метою забезпечення виконання умов за кредитними договорами укладеними із АТ КБ «ПриватБанк».

У зв`язку із невиконанням кредитних договорів, предмети іпотеки, а саме 245 станції АЗС та 33 земельні ділянки протягом 2016-2021 років звернено у власність АТ «ПриватБанк», одноособовим акціонером (власником) якого є держава Україна.

Відповідно до Протоколу проведення електронних торгів № 621003 АТ КБ «ПриватБанк» 27.09.2024 через систему електронних торгів OpenMarket (ДП «СЕТАМ» Міністерства юстиції) оголосило про продаж державного майна одним лотом на загальну суму 693 924 505,16 грн.

Таким чином, арешт було накладено з метою збереження речових доказів.

Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Слідчий суддя, при вирішенні клопотання про скасування арешту майна, що накладений в рамках кримінального провадження також, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Аналізуючи доводи клопотання про скасування арешту на майно, слідчий суддя приходить до висновку, що означені доводи не вказують на необґрунтованість накладення арешту та не доводять, що в подальшому в застосуванні арешту відпала потреба, оскільки за встановлених обставин вбачається, що підстави, які на думку заявника, свідчать про необхідність скасування вказаного арешту, є предметом перевірки органу досудового розслідування в рамках кримінального провадження.

Таким чином, слідчий суддя прийшов до висновку, що стороною звернення не доведено необхідності у скасуванні арешту, оскільки є необхідність у збереженні арештованого майна, з метою досягнення цілей кримінального провадження.

Таким чином, слідчий суддя вважає, що заявником на даній стадії кримінального провадження, в силу принципу змагальності сторін, не доведено необґрунтованості накладення арешту на майно та не доведено відсутність потреби в продовженні дії такого заходу, а відтак слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності та вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про скасування арешту.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 379, 392, 532 КПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», про скасування арешту, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.01.2025 року по справі №757/4312/25-к в рамках кримінального провадження №42024000000001147 від 15.10.2024 року - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_6