Рішення № 126553764, 01.04.2025, Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 127/41131/24

провадження № 2/136/71/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Іванця О.Д., за участі секретаря судового засідання Козаченко А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ»), в інтересах якого діє представник Грибанов Денис В`ячеславович, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

21.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі - ТОВ «ФК «ЦФР») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4154663540. Цей договір, паспорт кредиту та умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» (розміщено на сайті ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» www.kreditmarket.ua та з якими позичальник ознайомилася до укладення договору та до яких позичальник приєдналася підписавши договір) складають єдиний кредитний договір.

На підставі договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та Акціонерним товариством «ТАСКОМБАНК» (далі - АТ «ТАСКОМБАНК») первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором. Сторони погодились, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників.

15.05.2024 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №НІ/11/19-Ф відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 48172,84 грн., з яких: 22089,66 грн. - загальна заборгованість по тілу кредиту; 4176,30 грн. - загальна заборгованість по відсотках, 21906,88 грн. - загальна заборгованість по комісії; 0,00 грн - пеня, штрафи.

Згідно із п.2.3. відступлення права вимоги і всіх інших прав, належних АТ «ТАСКОМБАНК» за кредитними договорами, договорами поруки та їх перехід від АТ «ТАСКОМБАНК» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відбувається в момент підписання Сторонами акту прийому-передачі реєстру прав вимог згідно додатку №2, але не раніше здійснення оплати ТОВ «ФК «ЄАПБ» згідно з п.3.1 цього договору, після чого ТОВ «ФК «ЄАПБ» стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно боргу та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру прав вимог підтверджує факт переходу від клієнта до ТОВ «ФК «ЄАПБ» прав вимог боргу та є невід`ємною частиною договору факторингу.

Таким чином ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором №4154663540 від 21.04.2020 в розмірі 48172,84 грн.

З огляду на викладене, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості в загальному розмір 48172,84 грн. та понесені судові витрати.

Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 04.02.2025 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а відповідачу визначено строк для подання відзиву.

Сторони не заперечували проти розгляду справи в спрощеному провадженні.

Відповідач у визначений судом строк відзиву на позов не подав.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, відповідно до нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

21.04.2020 відповідач ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» кредитний договір №4154663540. Відповідно до умов Договору товариство зобов`язується надати позичальникові кредит, на суму 43098,02 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього (а.с. 4-5). Даний договір укладений в простій письмовій формі.

Доказів щодо перерахування ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» на рахунок та в інтересах відповідача ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 48172,84 грн. на виконання умов кредитного договору, суду не надано. Не надано і детального розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором з урахуванням періоду кредитування та внесених відповідачем платежів, як і будь-яких первинних бухгалтерських документів на підтвердження цього.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 07.10.2016 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та АТ «ТАСКОМБАНК» було укладено договір відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимог, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором (а.с. 11-14).

Втім будь-якого підтвердження того, що до АТ «ТАСКОМБАНК» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 , зокрема витягу з реєстру прав вимоги до договору, суду не надано.

У подальшому, 15.05.2024 між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №НІ/11/19-Ф відповідно до умов якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги зокрема до відповідача. Згідно з п.2.3. договору, відступлення права вимоги і всіх інших прав, належних АТ «ТАСКОМБАНК» за кредитними договорами, договорами поруки та їх перехід від АТ «ТАСКОМБАНК» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відбувається в момент підписання Сторонами акту прийому-передачі реєстру прав вимог згідно додатку №2, але не раніше здійснення оплати ТОВ «ФК «ЄАПБ» згідно з п.3.1 цього договору, після чого ТОВ «ФК «ЄАПБ» стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно боргу та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру прав вимог підтверджує факт переходу від клієнта то ТОВ «ФК «ЄАПБ» прав вимог боргу та є невід`ємною частиною договору факторингу (а.с. 13-14).

Як встановлено судом, договір факторингу №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень»та АТ «ТАСКОМБАНК» було укладено до того, як ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» кредитний договір №4154663540 від 21.04.2020.

При цьому, в матеріалах справи відсутній Реєстр прав вимоги відповідно до договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, відповідно до якого відповідач ОСОБА_1 був би боржником за зобов`язанням, яким право вимоги перейшло від ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» до АТ «ТАСКОМБАНК», оскільки договір факторингу між цими компаніями був укладений ще до виникнення зобов`язань у ОСОБА_1 перед первісним кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень».

Доказів укладання додаткових угод до договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016, суду не надано.

Отже, є незрозумілим причинно-наслідковий зв`язок переходу права вимоги: від ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» до АТ «ТАСКОМБАНК» за кредитним договором №4154663540 від 21.04.2020.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч.3 ст. 215 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено ст. 11 ЦК України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з ч.1 ст. 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №668/7544/15-ц зазначено, що за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст. 519 ЦК України).

Тлумачення ч.2 ст. 516, ст. 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним (постанова Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №2-2035/11 (провадження №61-2449св18), постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15).

Згідно із ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доведеність позовних вимог, розмір заборгованості, набуття новим кредитом права вимоги до боржника покладається процесуальним законом у справах цієї категорії на позивача.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (п.1, п.2 ч.1 ст. 264 ЦПК України).

Отже, судом встановлено, що договір №4154663540 укладений між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 є укладеним в простій письмовій формі.

Разом з цим, позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» на підтвердження позовних вимог не надано суду доказів перерахування ОСОБА_1 або в його інтересах ТОВ «ФК «ЦФР» 48172,84 грн. на виконання договору №4154663540 від 21 квітня 2020 року.

У долученому до позовної заяви розрахунку заборгованості за укладеним між відповідачем та первісними кредиторами договором, лише зазначено розмір заборгованості за тілом кредиту, відсотками та комісією (а.с. 10). Проте, позивачем не доведено за який саме період нараховано заборгованість за відсотками та комісією за вказаним договором, яку просить стягнути позивач на свою користь, що унеможливлює перевірити нарахування в межах строку дії договору та відповідно до узгодженої сторонами відсоткової ставки, врахування платежів відповідача на погашення боргу.

Слід зазначити, що вказаний розрахунок складений ТОВ «ФК «ЄАПБ», а не первісним кредитором без долучення будь-яких первісних бухгалтерських документів.

В постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/564/18 вказано, що доказами які підтверджують наявність заборгованості та підтверджують її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Виписка по рахунку може бути належним доказом наведених у позові обставин, яка досліджується судом у сукупності з іншими доказами.

Однак, представником позивача на підтвердження позовних вимог до позову додано лише розрахунки заборгованості за кредитними договорами без виписки про рух коштів по рахунку, а також без документа, який підтверджує отримання відповідачем суми грошових коштів у користування, тобто доказів про зарахування цієї суми на рахунок відповідача первісним кредитором. На думку суду, сам по собі наданий розрахунок заборгованості, який виконувався працівником позивача, не може слугувати доказом виникнення та існування між первісним кредитором та відповідачем кредитних відносин та наявності заборгованості.

Крім того, позивачем, не надано суду реєстр боржників до договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016, підписаного уповноваженими особами ТОВ «ФК «ЦФР» - первісним кредитором та ПАТ «Таскомбанк», яким би підтверджувалося набуття останнім права вимоги за договором №4154663540 від 21 квітня 2020, укладеним первісним кредитором з відповідачем ОСОБА_1 на суму 48172,84 грн.

Разом із тим, наданий ТОВ «ФК «ЄАПБ» до позовної заяви витяг з реєстру боржників до договору факторингу №НІ/11/19-Ф від 15.05.2024, укладеного між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» (а.с. 16) не є належним та допустимим доказом відступлення права вимоги, оскільки вказаний витяг містить підпис лише представника ТОВ «ФК «ЄАПБ», який сформував цей витяг.

Крім того, за відступлення права вимоги, відповідно до договору №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ПАТ «Таскомбанк», а також за договором факторингу №НІ/11/19-Ф від 15.05.2024, укладеного між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» набувачі права вимоги повинні були передати первісним кредиторам грошові кошти (ціну продажу), проте доказів на підтвердження сплати цих коштів за отримання права вимоги до ОСОБА_1 у визначені ст. 83 ЦПК України строки позивачем надано не було.

Враховуючи наведене, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердженя позовних вимог, тому позов про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 48172,84 грн не підлягає до задоволення.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статтей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.

У своїй позовній заяві ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило розглянути справу у їх відсутність на підставі наявних у справі матеріалів, клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів не заявляли.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року, справа №755/18920/18, провадження №61-17205ск19.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у позові відмовлено, то понесені позивачем витрати по сплаті судового збору з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 280 ЦПК України та статтями 526, 530, 549, 610-612, 625, 1054, 1082 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, Київська обл., ЄДРПОУ 35625014) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано учасниками справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду, а зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено в день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення повного рішення суду.

Суддя О.Д. Іванець