Рішення № 126547173, 11.04.2025, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/165/25

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та визнання протиправною бездіяльності,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 2), в якому позивач з урахуванням уточнених вимог просить:

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.01.2025 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії з 29.10.2022;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок призначеної пенсії з 29.10.2022;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 на її банківський рахунок з урахуванням заборгованості, утвореної в результаті не перерахунку пенсії.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримує пенсію за віком.

Позивачу з 18.09.2024 призначено пенсію, але відповідач не платить її.

Крім того, було розглянуто заяву позивача про призначення пенсії з 29.10.2022 року, але перерахунку не було.

Позивача надала всі документи, але їй було відмовлено у поновленні пенсії та прийнятті рахунку.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач 1 заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 25.02.2025 надав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

ОСОБА_1 27.09.2024 звернулась через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до норм статті 26 Закону № 1058.

Заяву відпрацьовано за принципом «єдиної» черги завдань та «єдиної» черги спеціалістів, спеціалістом з призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та головним спеціалістом з призначення пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

З 18.09.2024 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком.

25.12.2024 ОСОБА_1 звернулась із заявою про допризначення пенсії.

Також позивач через веб-портал Пенсійного фонду України 15.01.2025 звернулась із заявою про перерахунок пенсії (зміна виду розрахунку).

Заяву відпрацьовано за принципом «єдиної» черги завдань та «єдиної» черги спеціалістів, спеціалістом з призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та головним спеціалістом з призначення пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.01.2025 № 121630011873 ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії, оскільки не зрозуміло на який вид перерахунку претендує заявниця.

Відповідач 1 вказує, що не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не порушував права та інтереси позивача, не опрацьовував заяви про призначення/перерахунок пенсії та не приймав спірного рішення.

Щодо виплати позивачу пенсії зазначено, що згідно із паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Алчевським МВУМВС України в Луганській області 13.11.1998, ОСОБА_1 13.06.2013 було знято з реєстраційного обліку у м. Алчевську та 10.10.2016 зареєстровано у м. Сєвєродонецьку.

На запит Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 10.12.2024 № 1200-0305-6/31504 Сєвєродонецька міська військова адміністрація листом від 18.12.2024 № 4105ВА повідомила, що відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 в реєстрі Сєвєродонецької територіальної громади відсутні.

За розглядом даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлено, що ОСОБА_1 з 01.01.1998 по 31.10.2017 фактично проживала в місті Алчевськ та працювала у Публічному акціонерному товаристві «Алчевський металургійний комбінат».

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 не надавалась. Інформація про реєстрацію ОСОБА_1 в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб відсутня.

Для забезпечення виплати пенсії та проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 необхідно підтвердити документами факт реєстрації на території України.

Відповідач 1 вказує, що умовами призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою та наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Отже, на думку відповідача 1, ним не було допущено порушень прав позивача.

Відповідач 2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

10.04.2025 від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що ОСОБА_1 звернулась із заявою від 15.01.2025 № 532, яку відпрацьовано за принципом «єдиної» черги завдань та «єдиної» черги спеціалістів, спеціалістом з призначення пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та головним спеціалістом з призначення пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.01.2025 № 121630011873 ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії, оскільки не зрозуміло на який вид перерахунку претендує заявниця.

Що стосується заяви позивача від 25.12.2024 щодо призначення пенсії з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку (28.10.2022 - 60 років), згідно із Законом України від 20.03.2023 № 2981-ІХ «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, де ведуться бойові дії (допризначення), 02.01.2025 здійснено розрахунок пенсії ОСОБА_1 , про що свідчить рішення від 02.01.2025 № 121230011873. Стаж та розмір пенсії не змінились.

Відповідні роз`яснення позивачу надано у листі № 461-51/Н-02/8-1200/25 від 20.01.2025 на її звернення на веб-портал Пенсійного фонду України № ВЕБ12001-Ф-С-25-001159 з питання виплати пенсії, яке зареєстровано в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області за № 51/Н-1200-25.

Ухвалою суду від 03.02.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 11.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі після усунення недоліків позовної заяви, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача, необхідні для розгляду справи докази.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), є пенсіонером та перебуває на обліку як отримувач пенсії у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, що підтверджується копіями паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру та матеріалами пенсійної справи позивача.

Не є спірним питанням у даній справі, оскільки підтверджується як позивачем у позові, так і відповідачем 1 у відзиві на позовну заяву, що з 18.09.2024 позивачу призначено пенсію за віком.

Наведене також підтверджується рішенням відповідача 1 від 02.01.2025 № 121630011873.

При цьому, також не є спірним у цій справі факт не виплати позивачу пенсії з 18.09.2024, про що нею вказується в позові, оскільки відповідач 1 фактично також підтверджує це у відзиві на позовну заяву та посилається на необхідність підтвердження позивачем факту реєстрації на території України.

Судом встановлено, що позивач неодноразово зверталась через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою з питання виплати їй пенсії.

Так, згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 20.01.2025 № 461-51/Н-02/8-1200/25, для забезпечення виплати пенсії позивачу необхідно подати до органів Пенсійного фонду України заяву про допризначення пенсії у способи, передбачені до пунктом 1.1 Порядку 22-1, до якої долучити: скановану копію всіх сторінок паспорта (долучена до заяви про призначення пенсії сканована копія паспорта (стор. 12-13) не містить серії та номера паспорта), скановану копію власноруч написаної заяви щодо одержання/неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 10.12.2024 № 9365-9597/Н-04/8-1200/24 повідомлено, що 27.09.2024 позивач звернулася засобами веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії, яку опрацьовано 04.10.2024. З 18.09.2024 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на поштове відділення. Для забезпечення проведення виплати пенсії позивачу необхідно було надати до органів Пенсійного фонду України заяву про виплату пенсії на поточний рахунок (додаток 1) згідно з Порядком № 1596 та заяву довільної форми із зазначенням факту одержання/неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. 25.10.2024 позивач звернулася з електронною заявою щодо зміни виплатних реквізитів, яку опрацьовано 30.10.2024. 18.11.2024 позивач звернулася засобами веб-порталу з електронною заявою за № 20942 щодо допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами (надала скановану копію всіх сторінок паспорта та скановану копію власноруч написаної заяви із зазначенням факту неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації), яку було опрацьовано 29.11.2024. Враховуючи зазначене, виплату пенсії позивачу було поновлено, сума пенсії за період з 18.09.2024 по 31.12.2024 буде нарахована у найближчий виплатний період через установу банку на рахунок відкритий позивачем у відділенні АТ «А-банк» та надалі пенсія буде виплачуватись щомісяця (день виплати - 10).

В той же час, в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 20.01.2025 № 461-51/Н-02/8-1200/25, тобто який був складений пізніше попереднього листа на інше звернення позивача, відповідач 1 вказує, що за наданою засобом веб-порталу заявою від 27.09.2024 позивачу з 18.09.2024 призначено пенсію за віком на загальних умовах за нормами статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За розглядом заяви від 25.12.2024 про допризначення пенсії, долучених до заяви документів та даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлено, що позивач з 01.01.1998 по 31.10.2017 фактично проживала в місті Алчевськ та працювала у Публічному акціонерному товаристві «Алчевський металургійний комбінат». Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р місто Алчевськ Луганської області віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження. Згідно з повідомленням Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області відомості про реєстрацію місця проживання позивача в реєстрі Сіверськодонецької територіальної громади відсутні. Враховуючи зазначене, для проведення перерахунку та забезпечення виплати пенсії позивачу необхідно підтвердити документами факт реєстрації на території, підконтрольній українській владі.

Наведений лист Сєвєродонецької міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області від 18.12.2024 № 4105 ВА щодо відсутності відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 в реєстрі Сєвєродонецької територіальної громади, міститься в матеріалах справи.

Тобто, з наведеного вбачається, що позивачу не було поновлено виплату пенсії з 18.09.2024, як про це зазначається у листі відповідача 1 від 10.12.2024 № 9365-9597/Н-04/8-1200/24.

Також позивач звернулась через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою від 25.12.2024, в якій просила призначити їй пенсію з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку (28.10.2022 - 60 років), згідно із Законом України від 20.03.2023 № 2981-ІХ «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, де ведуться бойові дії».

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 20.01.2025 № 461-51/Н-02/8-1200/25, складеного у відповідь на вказану заяву позивача, повідомлено, що за наданою засобом веб-порталу заявою від 27.09.2024 позивачу з 18.09.2024 призначено пенсію за віком на загальних умовах за нормами статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За розглядом заяви від 25.12.2024 про допризначення пенсії, долученних до заяви документів та даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлено, що позивач з 01.01.1998 по 31.10.2017 фактично проживала в місті Алчевськ та працювала у Публічному акціонерному товаристві «Алчевський металургійний комбінат». Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р місто Алчевськ Луганської області віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження. Згідно з повідомленням Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області відомості про реєстрацію місця проживання позивача в реєстрі Сіверськодонецької територіальної громади відсутні. Враховуючи зазначене, для проведення перерахунку та забезпечення виплати пенсії позивачу необхідно підтвердити документами факт реєстрації на території, підконтрольній українській владі.

Крім того судом встановлено, що позивач 15.01.2025 звернулась через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою № 532 про зміну виду розрахунку пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.01.2025 № 121630011873 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії, оскільки (як вказано в рішенні) не зрозуміло на який вид перерахунку претендує заявниця.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Щодо не виплати позивачу пенсії, призначеної з 18.09.2024, суд зазначає таке.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 46 Закону № 1058-IV встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи відповідач 1 не приймав жодних рішень про припинення позивачу виплати пенсії.

Судом встановлено, що позивачу призначено пенсію з 18.09.2024, її виплата позивачу в порядку встановленому законодавством не припинялась, однак відповідач 1 не виплачує позивачу пенсію з моменту її призначення, посилаючись на те, що позивачу необхідно підтвердити документами факт реєстрації на території, підконтрольній українській владі.

Щодо наведеного, суд зазначає таке.

Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантоване Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а тому ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної пенсії за віком з підстав реєстрації чи не реєстрації на підконтрольній українській владі території.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи, а також не може бути виключною підставою для надання або позбавлення особи права на соціальних захист.

У рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини.

Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на інших осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.

У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. До того ж, свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Окрім того, законодавством України не передбачено вищезазначених підстав для не виплати пенсії.

Також суд зазначає, що частиною 1 статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Рисовський проти України» № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Водночас у практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд вважає недопустимою з точки зору верховенства права та принципу належного урядування ситуацію, за якої пенсійним органом призначено пенсію позивачу, але не здійснюється її виплата за відсутності законних на це підстав або будь-яких інших об`єктивних причин, чим свавільно втручається у право позивача на мирне володіння своїм майном та фактично безпідставно позбавляє належних пенсійних виплат, що є неприпустимим.

Також Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що не виплата позивачу раніше призначеної пенсії з 18.09.2024 є протиправною.

Щодо права позивача на призначення їй пенсії у відповідності до підпункту 14-6.2 Закону № 1058-IV, суд зазначає таке.

Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, на якій ведуться бойові дії» № 2981-IX від 20 березня 2023 року пункт 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено підпунктом 14-6.2 такого змісту: «14-6.2. Тимчасово, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, для осіб, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у разі якщо звернення за призначенням пенсії відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, за умови що передбачений частиною першою статті 45 цього Закону строк звернення за призначенням відповідної пенсії не сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсія призначається за віком - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку».

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2981-IX від 20 березня 2023 року, установити, що особам, які проживають/проживали на території, на якій ведуться (велися) бойові дії, та/або на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України та яким у період з 24 лютого 2022 року до набрання чинності цим Законом, крім тих осіб, у яких строк звернення за призначенням відповідної пенсії сплив станом на 24 лютого 2022 року, пенсію призначено з дня звернення, за їх бажанням пенсія обчислюється з урахуванням положень підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо призначення пенсії особам, які проживають на тимчасово окупованій території або на території, де ведуться бойові дії» зазначено наступне «у різний період після повномасштабного вторгнення окупованими були близько 20 відсотків території України, а сотні тисяч громадян України опинились в окупації. Однією з гострих проблем для осіб, які досягли пенсійного віку або стали особами з інвалідністю, та які опинились в окупації, є призначення та отримання пенсійних виплат. Проблема полягає в тому, що особи, які досягли пенсійного віку або стали особами з інвалідністю та проживають на тимчасово окупованій території або на території, де ведуться бойові дії, з незалежних від них причин не можуть безпосередньо звернутись до органів Пенсійного фонду України у зв`язку із тимчасовою неможливістю здійснювати свої повноваження такими органами на тимчасово окупованих територіях, а через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України можливості подати заяву та підтверджуючі документи немає можливості у зв`язку із відсутністю на окупованих територіях інтернет-зв`язку та українського мобільного зв`язку. Таким чином, зазначені особи з об`єктивних причин позбавлені можливості звернутись за призначенням пенсії у встановленому станом на даний час порядку».

Тобто, державою вчинено дії щодо захисту та відновлення прав осіб, які проживають або проживали на окупованій території або в зонах ведення бойових дій, та з незалежних від себе причин не могли безпосередньо звернутися до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії.

Відтак, у період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування за бажанням особи, яка проживала на тимчасово окупованій території України, і якій призначено пенсію за віком з дня звернення, що відбулося в період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох місяців після його припинення або скасування, пенсія за віком обчислюється з дня, що настає за днем досягнення такою особою пенсійного віку.

При цьому, виходячи зі змісту Закону України № 2981-IX від 20 березня 2023 року слід дійти висновку, що органи Пенсійного фонду України зобов`язані обчислювати пенсію за віком вищенаведеним особам з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, на підставі звернення, яке подано як до набрання чинності Законом № 2981-ІХ, так і після.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем 1, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулась у період дії в Україні режиму воєнного стану.

Отже, зважаючи на те, що зареєстрованим місцем проживання позивача є м. Сіверськодонецьк Луганської області, яке з 25 червня 2022 року є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України, а до вказаної дати територією, де велися бойові дії, позивач має право на призначення пенсії з дня, що настає за днем досягнення нею пенсійного віку, тобто з 29 жовтня 2022 року, на підставі підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, оскільки позивач досягла пенсійного віку з 28 жовтня 2022 року.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії, частини 3 статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Вказане в сукупності свідчить, що відповідач 1 зобов`язаний був призначити позивачу пенсію за віком відповідно Закону № 1058-IV, з дня, що настає за днем досягнення позивачем пенсійного віку.

Водночас, щодо вимог позивача про скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.01.2025 про відмову позивачу в перерахунку пенсії з 29.10.2022 та зобов`язання саме вказаний пенсійний орган здійснити позивачу перерахунок призначеної пенсії з 29.10.2022, суд зазначає таке.

Вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 22.01.2025 № 121630011873 не стосувалось питання призначення/перерахунку пенсії позивача з 29.10.2022.

Спірне рішення прийнято за наслідками розгляду заяви позивача від 15.01.2025 про зміну виду розрахунку пенсії. При цьому, за змістом цієї заяви суд не вбачає вимог щодо здійснення перерахунку/призначення позивачу пенсії з 29.10.2022, на підставі положень підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV.

В той же час, відповідь на заяву від 25.12.2024, яка стосувалася призначення позивачу пенсії на підставі наведених вище положень законодавства, надана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області.

Крім того, в позові не доведено обставин розгляду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області питання щодо перерахунку/призначення позивачу пенсії відповідно до підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, як і не наведено жодних обґрунтувань протиправності вищевказаного рішення відповідача 2 з питання, що в ньому розглядалося.

За таких обставин, у вказаній частині позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України слід відмовити.

Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов`язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Вказані вимоги зобов`язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з`ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з`ясування об`єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність бездіяльності відповідача 1, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, то суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Окрім того, відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В позові заявлено вимоги, зокрема визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 на її банківський рахунок з урахуванням заборгованості, утвореної в результаті неперерахунку.

Водночас суд зазначає, що такий спосіб захисту порушених прав позивача в межах спірних правовідносин є неповним та неефективним.

У вказаній частині позовних вимог суд вважає, що належним та повним захистом порушених прав позивача у вказаній частині буде прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача 1 щодо не виплати позивачу пенсії, призначеної з 18.09.2024 та зобов`язання відповідача 1 поновити нарахування та виплату позивачу пенсії, призначеної з 18.09.2024.

Окрім того враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні частини вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо призначення позивачу пенсії з 29.10.2022, однак встановив, що позивач має право на призначення їй пенсії з вказаної дати, а також те, що саме відповідачем 1 розглядалась відповідна заява позивача про призначення їй пенсії з 29.10.2022, суд дійшов висновку, що саме цим пенсійним органом допущено протиправну бездіяльність щодо не здійснення призначення позивачу пенсії з вказаної дати.

Отже, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не здійснення призначення позивачу пенсії з 29.10.2022 та зобов`язання відповідача 1 призначити позивачу пенсію за віком з 29.10.2022, на підставі положень підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, та провести відповідний перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою було сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 27.01.2025 № 0337-2942-3779-6892.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а також те, що спірні правовідносини в цій справі виникли виключно через неправомірну бездіяльність відповідача 1, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань останнього на користь позивача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 484,48 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Котік Олесі Станіславівни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461, місцезнаходження: Луганська область, м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд. 9), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії та визнання протиправною бездіяльності - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії, призначеної з 18.09.2024.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, призначеної з 18.09.2024.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо не здійснення призначення ОСОБА_1 пенсії з 29.10.2022.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 29.10.2022, на підставі положень підпункту 14-6.2 пункту 14-6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідний перерахунок та виплату раніше призначеної пенсії.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.04.2025.

Суддя О.М. Качанок