Рішення № 126535252, 01.04.2025, Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/53/25

01 квітня 2025 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Куценка О. О., з участюсекретаря судового засідання Двібородчин І. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання права власності на домоволодіння у порядку спадкування,

в с т а н о в и в :

16 січня 2025 року до Богородчанського районного суду Івано-Франківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Богородчанської селищної ради про визнання права власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом.

Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер її батько ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла мати ОСОБА_3 , які були зареєстровані та проживали у власному житловому будинку в АДРЕСА_1 .

Зазначений будинок мав статус колгоспного двору, головою якого був батько ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про право власності. Іншим членом колгоспного двору була мати ОСОБА_3 . Отже враховуючи положення законодавства про колгоспний двір батькам згадане володіння належало по 1/2 частці. Після смерті батька мама прийняла спадщину фактом спільного проживання, однак свої спадкові права на будинок не оформила. За життя мама 27 лютого 1996 року склала заповіт і все своє майно заповіла в рівних долях: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які від отримання спадщини відмовилися на її користь, про що написали відповідні заяву у нотаріуса. Зазначає, що в даний час вона є єдиним спадкоємцем майна, що належало її батькам, інших спадкоємців немає. Вона звернулася до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва на право на спадщину, однак повідомленням нотаріуса від 06 березня 2025 року, їй було відмовлено у видачі такого свідоцтва з тих причин, що на житловий будинок не подано документів, які би підтверджували право власності померлої на спадковий житловий будинок.

Оскільки в інший спосіб, окрім звернення до суду, не може підтвердити своє право власності на успадковане домоволодіння, просить суд ухвалити відповідне рішення.

Позивачка надала суду заву, відповідно до якої просить справу розглядати у її відсутності, позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити.

Представник відповідача Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області у підготовче засідання не з`явився, у поданій заяві вимоги позову визнав, просив проводити розгляд справи у його відсутності.

Відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України, зважаючи на відсутність всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оскільки представник відповідача позовні вимоги визнає, підстав для відмови у прийнятті визнання представником відповідача позову не встановлено, визнання позову не суперечить закону та не порушує будь-чиїх прав свобод чи законних інтересів, то суд вважає, що позов слід задовольнити.

Згідно зіст. 1216 - 1218 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно свідоцтва про смерть (повторне) серії НОМЕР_1 , виданого 18 липня 2008 року, відділом реєстрації актів цивільного стану Богородчанського районного управління юстиції Івано-Франківської області, у віці 78 років помер ОСОБА_2 , про що в Книзі реєстрації смертей 12 грудня 1991 року зроблено відповідний актовий запис за №33 (а.с.6).

Із дослідженого у судовому засіданні свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 04 квітня 1998 року Горохолинською сільською радою Богородчанського району, вбачається, що в селі Горохолина Богородчанського району Івано-Франківської області у віці 80 років померла ОСОБА_3 , про що зроблено відповідний актовий запис за №8 (а.с.7).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 виданого повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Богородчанського районного управління юстиції Івано-Франківської області, батьками позивачки є ОСОБА_2 та ОСОБА_13 (а.с.66).

За життя ОСОБА_3 склала заповіт (а.с.38), посвідчений 27 лютого 1996 року секретарем державним нотаріусом Богородчанської державної нотаріальної контори за №460, згідно з яким все своє майно заповіла в рівних долях: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які від отримання спадщини відмовилися на її користь, про що написали відповідні заяву у нотаріуса.

Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, позивачка ОСОБА_14 (дівоче прізвище ОСОБА_15 ) 04 травня 1979 року зареєстрували шлюбу з ОСОБА_16 та після реєстрацію шлюбу набула прізвище ОСОБА_17 . 13 березня 1995 року позивачка розірвала шлюб з ОСОБА_17 , а 04 серпня 1999 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_18 та після реєстрації шлюбу набула прізвище ОСОБА_14 (а.с.46-48; 51-53; 57).

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 діти спадкодавця ОСОБА_3 від спадщини відмовилися на користь доньки спадкодавця ОСОБА_1 , про що 01 жовтня 1998 року подали нотаріусу відповідні заяви, які зареєстровані у книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №174, №169, №170, №171, №172, №173, №174 (а.с.39-45).

Відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого виконавчим комітетом Горохолинської сільської ради 12 жовтня 1998 року та зареєстрованого у Івано-Франківському бюро технічної інвентаризації 13 жовтня 1998 року в реєстрову книгу за №2 за реєстровим № 370, житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності колишньому колгоспному двору, головою якого є ОСОБА_2 (а.с.69).

Відповідно до виписки з погосподарської книги №11 за 1991-1995 роки, станом на 15 квітня 1991 року у господарстві за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані ОСОБА_2 голова домогосподарства, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 дружина (а.с.29-31).

Відповідно до даних погосподарської книги №11 за 1996-2000 роки, у господарстві за адресою: АДРЕСА_1 , на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 була зареєстрована ОСОБА_3 одна (а.с.32-34).

Даними технічного паспорту підтверджується, що до складу домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , входять: житловий будинок, веранда, підвал, сарай, сарай, туалет (а.с.9-13).

Відповідно до довідки-характеристики Івано-Франківського ОБТІ від 20 жовтня 1998 року №792, домоволодіння АДРЕСА_1 є колишнім колгоспним двором, головою якого є ОСОБА_2 . Свідоцтво про право власності на цілий житловий будинок видане на підставі рішення Богородчанського райвиконкому від 08 серпня 1990 року №178 (а.с.14).

Спірне будинковолодіння мало статус колгоспного двору, майно якого відповідно до вимог ст.120,123 ЦК УРСР(у редакції 1963 року) належало його членам у рівних частках на засадах спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Встатті 55 Конституції Українизакріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 41 Конституції Українинаголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1статті 15 Цивільного кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідност. 16 цього Кодексуможе бути, зокрема, визнання права.

Так, колгоспний двір, за положеннямиЦивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

З введенням у дію з 15 квітня 1991року Закону України «Про власність»колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормамиЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначеностаттями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Згідно зі статтями120,123 ЦК УРСР 1963 рокумайно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У пункті 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»роз`яснено, що положення статей 17,18 Закону "Про власність" (697-12) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору.

Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення по господарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженихнаказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Виходячи із Правової позиції, викладеної в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року №6-350цс15 - згідно з частиною першою статті120, статтею123 ЦК УРСРмайно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Як роз`яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин, правиластатті 563 ЦК УРСРпро те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

У підпункті г) пункту 6 постанови ПВСУ від 22 грудня 1995 року № 20 роз`яснено, що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

В судовому засіданні підтверджено, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно, мавстатус колгоспногодвору,головою якого був спадкодавець ОСОБА_2 , якому на день його смертіна підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого виконкомом Богородчанської районної ради народних депутатів 08 серпня 1990 року, зареєстрованого у Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації 13 жовтня 1998 року в реєстрову книгу 2 за №370, належало право на майно колгоспного двору, яке набуте спадкодавцем правомірно, тобто на підставах, що не заборонені законом.

Після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , належниу йому частку прийняла його дружина ОСОБА_3 , яка відповідно до виписки з погосподарської книги №11 за 1991-1995 роки, станом на 15 квітня 1991 року була зареєстрована у господарстві за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, у судовому засіданні доведено належними і допустимими доказами, що позивачка є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , оскільки інші спадкоємці за заповітом - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - діти спадкодавця ОСОБА_3 , від спадщини відмовилися на користь доньки спадкодавця ОСОБА_1 , про що 01 жовтня 1998 року подали нотаріусу відповідні заяви, які зареєстровані у книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №174, №169, №170, №171, №172, №173, №174.

Відповідно до повідомлення державного нотаріуса Богородчанської державної нотаріальної контори Войташека І. І. №02-14/150 від 06 березня 2025 року, ОСОБА_19 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_1 , оскільки не подано документів, які би підтверджували право власності померлої на спадковий житловий будинок (а.с.63).

Відповідно дост.1216 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

Згідност.1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідност. 1223 ЦК Україниправо на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261 - 1265 цього Кодексу(спадкоємці за законом).

Відповідно до положеньст.1258 ЦК Україниспадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановленихстаттею 1259 цього Кодексу.

У відповідності достатті 1261 ЦК Україниу першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності достатті 1268 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року за № 7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Таким чином, з огляду на те, що у судовому засіданні повністю доведені належними і допустимими доказамивсі обставини, на які позивачка посилалася як на підставу заявленої вимоги, а також взявши до уваги те, що правона житловий будинок набуто спадкодавцем правомірно на підставах, які незаборонені законом, і що позивачка є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , врахувавши позицію відповідача, згідно якої він повністю визнав позов, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявленоївимоги шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом.

На підставі наведеного, керуючись ст. 2,4,10-13, 76, 77-80, 81,82,89, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання права власності на домоволодіння у порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований у АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику)учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 10 квітня 2025 року.

Суддя :