Ухвала суду № 126533823, 11.04.2025, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/1722/21

Провадження № 1-кп/932/114/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська

у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретарі судового засідання ОСОБА_2

з участю

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

представника потерпілого ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому підготовчому судовому засідання в залі суду м.Дніпро обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні внесеного до Єдиного реєструдосудових розслідувань № 12020040000000641 відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпропетровська, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК України

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська перебуває обвинувальний акт з додатками за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч.2 ст.345 КК України.

Під час підготовчого судового провадження захисник адвокат ОСОБА_4 подала клопотання про ухвалення виправдувального вироку на підставі ч.7 ст.284 КПК України. В обґрунтування своїх доводів вказала, що прокурор вважає наявним факт спрямованості умислу ОСОБА_5 саме на протидію виконанню службових повноважень працівником правоохоронного органу. Проте, прокурор при цьому посилається на неіснуючий Закон України «Про державну охорону», оскільки охорона Президента України здійснюється відповідно до Закону України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб».

Разом з цим, задля того, щоб провести не завжди очевидну межу між протидією у значенні статті 345 КК України і діями, зумовленими рефлекторними реакціями або самозахистом, слід взяти до уваги не лише факт фізичного впливу на поліцейського збоку обвинуваченої особи, але і контекст, у якому відбулася подія.

Для цього слід зважати на відповідність дій поліції вимогам нормативних актів, що регулюють поліцейську діяльність. Зокрема, стаття 29 Закону України «Про національну поліцію» вимагає, щоб поліцейський захід був, серед іншого, необхідним і пропорційним. Тому, вирішуючи, чи є в діях обвинуваченого склад злочину, передбаченого ст. 345 КК України, необхідно переконатися, що застосовані до обвинуваченої особи заходи з боку поліції були необхідними та пропорційними ситуації, що склалася, і були застосовані відповідно до процедури, установленої законом.

Крім іншого,стаття 43Закону України«Про національнуполіцію» вимагає,щоб поліцейськийзаздалегідь попередивособу пронамір застосуватифізичну силуі особібуло наданодостатньо часудля виконаннязаконної вимоги поліцейського.

Це положення звільняє поліцейського від цього обов`язку лише в разі, якщо зволікання із застосуванням сили може спричинити посягання на життя і здоров`я особи та, або поліцейського чи інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим чи неможливим.

У випадку застосування поліцейським сили без попередження потрібно визначити, чи не зумовлені дії особи інстинктивною реакцією на несподіване для неї насильство і намаганням відвернути небезпеку для життя і здоров`я.

Разом з цим на відеозаписі долученому стороною захисту, чітко вбачається відсутність попередження зі сторони правоохоронця та наявне застосування сили до ОСОБА_5 .

І навіть якщо взяти цей неіснуючий закон як тотожний чинному, зокрема, фігуруючому у обвинувальному акті статтю 18, яка регламентує саме права військовослужбовців Управління державної охорони України, то ОСОБА_8 ніяк не міг нею керуватися, оскільки не є і ніколи не був військовослужбовцем Управління державної охорони України, що підтверджується листом Начальника Управління державної охорони України,

Отже не може йти і мови про законність дій ОСОБА_8 , як працівника поліції при виконанні службових обов`язкі; наявність у ОСОБА_5 умислу щодо умисного заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Враховуючи відсутність в діях ОСОБА_5 суб`єктивної та об`єктивної сторін злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, а відтак і відсутність сформульованого обвинувачення, очевидно, що матеріали кримінального провадження не містять доказів вчинення ОСОБА_5 інкримінуємого йому кримінального правопорушення.

Також, органом досудового розслідування допущено порушення особливої процедури притягнення ОСОБА_5 , який є народним депутатом України, як спеціального суб`єкта, до кримінальної відповідальності.

Так, ОСОБА_5 , являється народним депутатом України VIII скликання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про статус народного депутата України» статус народного депутата України VIII скликання за ОСОБА_5 зберігається довічно. Видане йому посвідчення народного депутата України VIII скликання № 241, не має терміну обмежень.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 вищезазначеного закону України, відповідно, до якої Звання народного депутата із зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберігається за ним довічно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до пунктів 1 -4, 6 статті 4 цього Закону.

В свою чергу, главою ст. 37 КПК України передбачено, що ОСОБА_5 є особою, щодо якої здійснюється особливий порядок кримінального провадження.

Статтею 482-2 КПК України передбачено особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання, обрання запобіжного заходу, проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій стосовно народного депутата України.

В пункті 1 вказаної статті зазначено, що відомості, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення народним депутатом України, вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань Генеральним прокурором (особою, що виконує обов`язки Генерального прокурора) у порядку, встановленому цим Кодексом.

Витяг ЄРДР від 26.08.2020 містить інформацію, що начебто саме ОСОБА_5 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_8 .

Таким чином, очевидно, що слідчий слідчого управління ГУНП в Дніпропетровській області у складі групи слідчих, та прокурором, порушуючи підслідність здійснення досудового розслідування відносно народного депутата України VIII скликання, передбаченого ст. 216 КПК України та глави 37 КПК України, не будучи Генеральним прокурором або особою, яка виконує обов`язки Генерального прокурора, вніс відомості в ЄРДР, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення народним депутатом України VIII скликання.

30 серпня 2020 року слідчий СУ ГУНП у складі групи слідчих склав та погодив у процесуального керівника - в.о. прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області та повідомив про підозру народному депутату України VIII скликання, та в подальшому продовжив досудове розслідування, порушуючи вимоги глави 37 КПК України.

При цьому, як вбачається із матеріалів обвинувального акту, прокурором не надано жодних доказів, що у ОСОБА_5 достроково було припинено повноваження народного депутата відповідно до пунктів 1-4, 6 статті 4 Закону України «Про статус народного депутата України».

Під час досудового розслідування процесуальне керівництво здійснювалось неуповноваженим прокурором.

Станом на 30.08.2020 прокурор ОСОБА_9 займав посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 Дніпропетровської області, яку обіймав і на час звернення з обвинувальним актом до суду.

Ним було погоджено повідомлення про підозру ОСОБА_5 як в.о. прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області.

Відповідно до вимог ст. 38 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може бути переведений за його згодою до іншого органу прокуратури, у тому числі вищого рівня, на вакантну або тимчасово вакантну посаду. Переведення до органу прокуратури вищого рівня здійснюється за результатами конкурсу, порядок проведення якого визначається відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження. Конкурс має включати в себе оцінку професійного рівня, досвіду, морально-ділових якостей прокурора та перевірку його готовності до здійснення повноважень в іншому органі прокуратури, у тому числі вищого рівня.

Прокурор ОСОБА_9 не проходив конкурс на посаду прокурора регіональної прокуратури, як і на переведення з місцевої прокуратури до регіональної прокуратури, тобто прокуратури вищого рівня.

Згідно ст. 37 КПК України прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку; досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури, може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених частинами 4 та 5 статті 36, частиною 3 статті 313 КПК України, ч.2 ст. 341 та частиною 3 ст. 37 КПК України.

Одночасно п.9 ч.1 ст.3 КПК України визначено, що керівник органу прокуратури - Генеральний прокурор України, керівник регіональної прокуратури, керівник місцевої прокуратури та їх перші заступники і заступники, які діють у межах своїх повноважень.

Між тим, прокурором ОСОБА_9 в судовому засіданні 03.12.2020 року надано наказ №933К виконувача обов`язків прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_10 від 06.08.2020 року, в якому зазначено, що на підставі ч.2 ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» ца прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_9 », поклали виконання обов`язків прокурора першого відділу прокуратури Дніпропетровської області.

Одночасно, ч.2 ст. 11 Закону України «Про прокуратуру» містить наступну норму про те, що керівник обласної прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.

За вищевикладених обставин очевидно, що прокурор (заступник прокурора) Дніпропетровської області, як керівник регіональної прокуратури - органу прокуратури, не мав та не має повноважень призначати прокурорів прокуратури Дніпропетровської області та у конкретному кримінальному провадженні вправі визначати, змінювати прокурорів, визначати групу прокурорів, старшого прокурора такої групи відповідного органу прокуратури - Дніпропетровської обласної прокуратури, тобто регіональної прокуратури.

Прокурор Дніпропетровської області, заступник прокурора, відповідно до вищевказаних норм КПК України, Закону України «Про прокуратуру» не наділений повноваженнями у конкретному кримінальному провадженні визначати групу прокурорів із включенням до її складу прокурорів іншого рівня прокуратури - прокурорів місцевої прокуратури; оскільки він, у процесуальному розумінні повноважень прокурора, не є для вказаних прокурорів прокурором вищого рівня.

Більш того, відповідно до відповіді на адвокатський запит першим заступником керівника обласної прокуратури ОСОБА_11 зазначено, що прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_9 на посади прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури не призначався.

Отже, враховуючи викладене та положення ст. 216 КПК України прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4 Дніпропетровської області ОСОБА_9 , не повноважний здійснювати процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях за підслідністю СУ ГУНП в Дніпропетровській області, адже це прерогатива виключно працівників прокуратури обласного підпорядкування відповідної територіальної юрисдикції.

В свою чергу, повідомлення про підозру від 30.08.2020 року була погоджена не існуючим прокурором - в.о. прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_9 , який фактично обіймав посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 та має відповідне посвідчення, яке вказує на займану зазначену посаду.

Таким чином, очевидно, що у ОСОБА_9 були відсутні повноваження на погодження зазначеної підозри, що вказує, що повідомлення про підозру ОСОБА_5 було погоджено та підписано неправомочною особою, що вказує на нікчемність даної процесуальної дії.

Порушення належної правової процедури здійснення повідомлення

про підозру ОСОБА_5 .

30.08.2020 ОСОБА_5 вручено письмове повідомлення про підозру погоджене неіснуючою особою - в.о. прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_9

03.12.2020 прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №4 ОСОБА_9 по зупиненому кримінальному провадженню ОСОБА_5 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри.

Це повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри від 03.12.2020 було підписане керівником Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_12 , який, відповідно до витягу з ЄРДР та постанови від 26.08.2020 року про визначення (зміну) групи прокурорів у кримінальному провадженні не входив до складу групи прокурорів, отже на час підписання повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри не був повноважним процесуальним керівником у даному кримінальному провадженні.

При цьому, станом на 02.12.2020 досудове розслідування було зупинено, відповідно до постанови від 30.11.2020, у зв`язку із розшуком підозрюваного ОСОБА_5 .

Відповідно до ст. 280 КПК України за наявності підстав зупиняється все досудове розслідування, а не виконання окремих процесуальних дій.

Проте без наявності досудового розслідування неможливо прийняти процесуальні рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 283 КПК України після зупинення досудового розслідування проведення слідчих (розшукових) дій не допускається, крім тих, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного.

Очевидно, що прийняття такого процесуального рішення, як постанова про призначення групи прокурорів не належить до дій, які спрямовані на встановлення місцезнаходження підозрюваного.

Враховуючи викладене, очевидно, що правовим наслідком повідомлення про підозру ОСОБА_5 не уповноваженою на те особою, є не притягнення його до кримінальної відповідальності та він не набув статусу підозрюваного в кримінальному провадженні через нездійснення (нереалізації) органом досудового розслідування в кримінальному провадженні етапу (стадії) притягнення до кримінальної відповідальності. Тому, за відсутності належного повідомлення особи про підозру, безгрунтовним і позбавленим правових підстав є наступне складання й самого обвинувального акту стосовно ОСОБА_5 , а отже і здійснений на підставі такого обвинувального акту, судового розгляду в даному проваджені.

Враховуючи викладене, очевидно, що, під час досудового розслідування, слідчий та прокурор порушили закріплені у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, принципи, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Крім того, усі докази у кримінальному провадженні, отримані з порушенням вимог закону, зокрема Засад кримінального провадження, отже є недопустимими, тобто такими, що не мають юридичної сили і їх не можна брати основу підозри чи обвинувачення зокрема через порушення особливої процедури притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 , який є народним депутатом України, як спеціального суб`єкта; здійснення під час досудового розслідування у кримінальному провадженні процесуального керівництва неуповноваженим прокурором; порушення належної правової процедури здійснення повідомлення про підозру ОСОБА_5 .

З вищевикладеного вбачається, що сторона обвинувачення не має доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, на вищезазначених доказах не може ґрунтуватися обвинувальний вирок.

Враховуючи положення презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини за ст.17 КПК України, а саме, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, та усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи; положення ст. 62 Конституції України, очевидно, що ОСОБА_5 необхідно виправдати за ч. 2 ст. 345 КК України в зв`язку з недоведеністю вчинення ним даного кримінального правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_5 підтримав дане клопотання, просив задовольнити, оскільки ані ОСОБА_8 , ані Богоніс, ані інші, які намагались не допустити його спілкування з Президентом України, не обґрунтували своїх вимог, до нього застосували фізичну силу, без жодного попередження, а просто били та викручували руки.

Прокурор заперечувала щодо задоволення даного клопотання, оскільки КПК України не передбачено прийняття судового рішення щодо виправдувального вироку під час підготовчого судового провадження.

Представник потерпілого ОСОБА_6 також просив відмовити в задоволенні

даного клопотання.

Суд, вислухав учасників судового провадження, дослідивши клопотання, дійшов таких висновків.

Так, в провадженні Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч.2 ст.345 КК України.

На цей час по даній справі проводиться підготовче судове засідання і клопотання про ухвалення виправдувального вироку стороною захисту заявлене саме в даній стадії судового провадження.

При цьому, перелік судових рішень за результатом підготовчого судового розгляду визначений ч.3 ст.314 КПК України, є вичерпаним і даною нормою Закону не передбачено, за результатом підготовчого судового розгляду, ухвалення виправдувального вироку.

Крім того, частиною 7 ст. 284 КПК України зазначено, що суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок, якщо обставини, передбачені п.п.1,2 частини першої цієї статті ( відсутність події та складу кримінального правопорушення), виявляються під час судового розгляду.

Однак, судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_5 за ч.2 ст.345 КК України, у відповідності з нормами глави 28 КПК України, не проведений, а відтак відсутні правові підстави для прийняття судового рішення у відповідності до норм ст. ст. 369, 373 КПК України.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенніклопотання захисника адвоката ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_5 невинуватим у скоєнні злочину за ч.2 ст.345 КК України та ухвалення виправдувального вироку на підставі ч.7 ст.284 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 284, 314 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити в задоволенніклопотання захисника адвоката ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_5 невинуватим у скоєнні злочину за ч.2 ст.345 КК України в рамках кримінального провадження №12020040000000641 від 26.08.2020 року та ухвалення виправдувального вироку відносно останнього на підставі ч.7 ст.284 КПК України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя : ОСОБА_1