Рішення № 126518824, 10.04.2025, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/7911/24

Провадження №2/367/1599/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

10 квітня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючої судді Шестопалової Я.В.,

за участю секретаря Пронченко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу "Кооператив "Асфальтобетонщик" про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі,

в с т а н о в и в:

У серпні2024року ОСОБА_1 звернувся досуду звищезазначеним позовом,в якомупросиввизнати наказ № 1-К від 25.02.2022 про звільнення ОСОБА_1 незаконним, його скасувати і поновити позивача на роботі.

В обґрунтування заявлених вимог вказав, що ОСОБА_1 згідно наказу від 29.05.2018р. №7-к з 30 травня 2018 року працює на посаді менеджера (управителя) підприємства в Кооперативі «Асфальтобетонщик» (РНОКПП НОМЕР_1 ). З 14.10.2022 змінено назву боржника на Виробничий кооператив «Кооператив «Асфальтобетонщик». Згідно наказу № 1-К від 25.02.2022, ОСОБА_1 (позивача) було звільнено з роботи 25.02.2022 року за угодою сторін, згідно п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Позивач ніякої заяви не писав та будь-якої письмової угоди щодо звільнення саме 25.02.2022 року не висловлював. Також і з наказом про звільнення № 1-К від 25.02.2022 роботодавець працівника не ознайомлював. Позивач вважає даний наказ незаконним.

Позивач та представник позивача не з`явились у судове засідання. До суду представник позивача Ковальов В.М. направляв заяву, в якій просив провести розгляд справи без присутності позивача та її представника.

Представник відповідача не з`явився у судове засідання, про розгляд справи був повідомлений належним чином, про причини не явки суд не повідомив. Клопотань від відповідача про розгляд справи без його участі на адресу суду не надходило, відзиву на позовну заяву не подав.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності сторін за наявними матеріалами справи.

За клопотанням позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вказане, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно наказу № 7-к від 29 травня 2018 року, з 30 травня 2018 року працює на посаді менеджера (управителя) підприємств, установ, організацій та їх підрозділів в Кооперативі «Асфальтобетонщик», код ЄДРПОУ 19413928, що підтверджується копією трудової книжки позивача, копією наказу № 7-К від 29 травня 2018 року Кооперативу «Асфальтобетонщик» про прийняття позивача на роботу.

Кооператив «Асфальтобетонщик» з 14 жовтня 2022 року змінив назву на Виробничий кооператив «Кооператив «Асфальтобетонщик», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно наказу № 1-К від 25.02.2022 року, ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади 25.02.2022 року за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Позивач стверджує, що із даним наказом не був ознайомлений.

ОСОБА_1 звертався з позовами до суду у зв`язку з затримкою виплати заробітної плати.

Так,судовим наказомІрпінськогоміського судуКиївської області від 19.10.2022 року було стягнуто з Виробничого кооперативу «Кооператив «Асфальтобетонщик» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з травня 2018 по січень 2022 року в розмірі 221600 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13.12.2022 року було стягнуто з Виробничого кооперативу "Кооператив "Асфальтобетонщик" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з лютого 2022 року по вересень 2022 року у розмірі 52 800,00 грн. Вказане рішення набрало законної сили 19.01.2023 року.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 11.04.2023 року було стягнути з Виробничого кооперативу «Кооператив «Асфальтобетонщик» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі з жовтня 2022 року по січень 2023 року в розмірі 26500,00 грн. Дане рішення набрало законної сили 11.05.2023 року.

Також ОСОБА_1 звертався до суду з позовом про звільнення та стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за нвикористані дні щорічної відпустки, вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16.07.2024 року у справі №367/3660/23 було ухвалено ОСОБА_1 вважати звільненим 02.03.2023 з посади менеджера (управителя) Виробничого кооперативу «Кооператив «Асфальтобетонщик» згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України та стягнути з Виробничого кооперативу "Кооператив "Асфальтобетонщик" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за 01 лютого 2023 року по 02 березня 2023 року в розмірі 7 282 грн 61 коп., компенсацію за невикористані 114 днів щорічної відпустки в розмірі 25460 грн. 00 коп., вихідну допомогу в розмірі 20100 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 березня 2023 року до 03 вересня 2023 року в розмірі 41794,24 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 16.07.2024 року встановлено, що 10.02.2023 р. ОСОБА_1 написав заяву про його звільнення з наступного робочого дня, після отримання даної заяви, згідно ч.3 ст. 38 КЗпП за власним бажанням, оскільки власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, а також виплатити вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку (ст.44 КЗпП).

Оскільки заяву про звільнення роботодавець отримав 01.03.2023, що підтверджено належними доказами, останнім робочим днем позивача є наступний день тобто 02 березня 2023 р.

Так, у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 908/1090/18, Верховний Суд зазначив про те, що згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Дійсно, преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиційного установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Відтак, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 16.07.2024 року у справі № 367/3660/23 є преюдиційним при вирішенні даного спору.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян, на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституційний суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1-14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі №1-5/2008 вказав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до вимог ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Згідно зі ст. 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом ст. 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Так, суд встановив, що трудові відносини між ОСОБА_1 та Виробничим кооперативом "Кооператив "Асфальтобетонщик" фактично припинені з 02.03.2023 року згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України за рішенням суду, а також судом у справі № 367/3660/23 вирішено питання щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за 01 лютого 2023 року по 02 березня 2023 року в розмірі 7 282 грн. 61 коп., компенсації за невикористані 114 днів щорічної відпустки в розмірі 25460 грн. 00 коп., вихідної допомоги в розмірі 20100 грн., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 березня 2023 року до 03 вересня 2023 року в розмірі 41 794 грн 24 коп.

Рішення від 16.07.2024 року у справі № 367/3660/23 набрало законної сили 16.08.2024 року.

На виконання зазначеного судового рішення 27.08.2024 року Ірпінським міським судом Київської області було видано виконавчий лист.

Відтак, що позивачем було реалізоване його право на припинення трудових відносин за власним бажанням (волевиявленням) із виробничим кооперативом з 02.03.2023 року.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Зважаючи на обов`язковість виконання судового рішення, ОСОБА_1 вважається звільненим 02.03.2023 року з посади менеджера (управителя) Виробничого кооперативу «Кооператив «Асфальтобетонщик» згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України з виплатою йому заборгованості по заробітній платі за 01 лютого 2023 року по 02 березня 2023 року в розмірі 7 282 грн 61 коп., компенсації за невикористані 114 днів щорічної відпустки в розмірі 25460 грн. 00 коп., вихідної допомоги в розмірі 20100 грн., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 березня 2023 року до 03 вересня 2023 року в розмірі 41 794 грн. 24 коп.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд вважає, що на сьогодні трудові відносини між сторонами фактично не існують, процедура припинення трудових відносин відповідно до законодавства України про працю повністю виконана, рішенням суду присуджено виплату всіх сум, що належать працівнику при звільненні, а тому звернення до суду з позовом про визнання незаконним, скасування наказу № 1-К від 25.02.2022 року про звільнення ОСОБА_1 та поновлення на роботі є безпідставним та необґрунтованим.

За таких обставин, оцінюючи зібрані докази по справі в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21, 22, 24, 36, 38 КЗпП України, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виробничого кооперативу "Кооператив "Асфальтобетонщик" про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі - відмовити.

Копію заочного рішення суду направити сторонам для відома.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням -http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Я.В. Шестопалова