Ухвала суду № 126515473, 10.04.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10105/25

УХВАЛА

10 квітня 2025 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Стефанов С.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського кружного адміністративного суду 07 квітня 2025 року надійшов позов ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпусток у період з 01 січня 2021 року по 19 грудня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн.;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01 січня 2021 року по 19 грудня 2024 року включно, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402 VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавки за вислугу років і перебування на адміністративній посаді, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року 2270 грн., на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року 2684 грн., на 1 січня 2024 року 3028 грн, з урахуванням виплачених сум та утримань, передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а саме:

- за період з 01.01.2021 року по 25.09.2021 року - 50% надбавки за вислугу років та 10% надбавки за перебування на адміністративній посаді голови суду;

- за період з 26.09.2021 року по 03.02.2024 року 50% надбавки за вислугу років;

- за період з 04.02.2024 року по 19.12.2024 року 60% надбавки за вислугу років;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01 січня 2021 року по 19 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270 грн, у 2022 році - 2481 грн, у 2023 році - 2684 грн, у 2024 році 3028 грн.;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення, оплати відпусток за період з 01 січня 2021 року по 19 грудня 2024 року включно, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402 VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавки за вислугу років і перебування на адміністративній посаді, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270 грн., на 1 січня 2022 року 2481 грн., на 1 січня 2023 року 2684 грн., на 1 січня 2024 року - 3029 грн, з урахуванням виплачених сум та утримань, передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а саме:

- за період з 01.01.2021 року по 25.09.2021 року 50% надбавки за вислугу років та 10% надбавки за перебування на адміністративній посаді голови суду;

- за період з 26.09.2021 року по 03.02.2024 року 50% надбавки за вислугу років;

- за період з 03.02.2024 року по 19.12.2024 року 60% надбавки за вислугу років.

Позовні вимоги позивач умотивувала тим, що за період з січня 2021 року по 19 грудня 2024 року, день звільнення, виплата їй суддівської винагороди здійснювалася не в повному обсязі, оскільки при нарахуванні суддівської винагороди застосовано базовий розмір посадового окладу судді із врахуванням «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» в сумі 2102,00 гривень, встановленого статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет на 2024 рік», що не відповідає положенню статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого базовий розмір посадового окладу судді визначається, виходячи з «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року», який станом на 01 січня 2021 року становить 2270,00 гривень, станом на 01 січня 2022 року становить 2481,00 гривень, станом на 01 січня 2023 року становить 2684,00 гривень, станом на 01 січня 2024 року 3028,00 гривень.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано її з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визначення причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам процесуального закону, суд прийшов до висновку, що вона подана щодо частини позовних вимог після закінчення строків, установлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Враховуючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.

Поряд з цим, згідно з пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначений статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.

Аналогічний правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22 та від 18.01.2024 у справі № 240/5105/23.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, право на звернення до суду щодо виплати суддівської винагороди:

враховуючи положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-ІХ), до 18.07.2022 не обмежене будь-яким строком;

відповідно до частини першою статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом № 2352-ІХ) з 19.07.2022 обмежене тримісячним строком; водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30.06.2023, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відтак про розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди за відповідний місяць суддя дізнається сьомого числа місяця, який слідує за місяцем, за який здійснюється виплата.

Так, про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення за листопад 2024 року позивач дізнався 07.12.2024.

Тому тримісячний строк звернення до суду щодо виплати йому суддівської винагороди за листопад 2024 року спливає через три місяці з дня, коли він дізнався про порушення свого права (07.12.2024), тобто 07.03.2024 року.

Позовну заяву про стягнення суддівської винагороди позивач подала до адміністративного суду 07.04.2025 року.

З наведеного слідує, що позовні вимоги в частині стягнення суддівської винагороди за період з 19.07.2022 року по 30.11.2024 року подані з порушенням тримісячного строку звернення до адміністративного суду.

Заяву про поновлення пропущеного строку позивач до суду не подав.

Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Таким чином, позивач повинен подати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо стягнення суддівської винагороди за період з 19.07.2022 року по 30.11.2024 року, в якій зазначити поважні причини його пропуску, з наданням доказів на підтвердження поважності цих причин.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, 294 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління ДСА України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати позивачу 10-ти денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Суддя С.О. Стефанов