Рішення № 126515369, 10.04.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10730/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 , за період з 14.06.2022 по 31.12.2022 збільшену до 100 000,00 грн., додаткову винагороду в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , за період з 14.06.2022 по 31.12.2022 збільшену до 100 000,00 грн., додаткову винагороду в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у не наданні довідки про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 , та виплати компенсації;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 , та виплатити компенсацію за неотримане речове майно;

- судові витрати покласти на відповідача у повному обсязі;

- встановити контроль за рішенням суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 у званні штаб-сержант на посаді командира зенітного-ракетного відділення, роти охорони НОМЕР_3 окремого автомобільного батальйону. Протягом 14.06.2022 року по 29.05.2023 року, був прикомандирований до військової частини НОМЕР_2 , виконував бойові завдання. В подальшому демобілізований у зв`язку зі смертю рідного брата під час російсько-української війни.

18.02.2024 року позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою щодо здійснення виплати додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно до часу участі у бойових діях з 14.06.2022 року по 19.05.2023 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Листом №612 від 12.03.2024 року відповідач повідомив, що на його адресу не надходили відомості від в/ч НОМЕР_2 (де позивач перебував у відрядженні) щодо участі у бойових діях.

Позивач зазначає, що він ніс службу в районі ведення бойових дій, а саме: був прикомандирований до військової частини НОМЕР_2 . Місце несення служби позивача: угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », Дніпропетровська область Криворізький район, пас № 2 район Сурікового заводу «Промзона» в період з 14.06.2022 року по 29.05.2023 року. Однак, в/ч НОМЕР_2 взагалі заперечує, що останній ніс службу в складі вказаної частини.

Також позивач вказує, що в період з 14.06.2022 по 29.05.2023 р., у складі оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » він брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Позивач вважає, що невиплата збільшеної додаткової винагороди зумовлена невидачею в/ч НОМЕР_2 , у якій він був прикомандирований, наказів щодо його включення до числа військовослужбовців, яким здійснюється виплата такої винагороди. Таким чином, в/ч НОМЕР_1 (відповідач), яка виплачувала грошове забезпечення, не отримувала від в/ч НОМЕР_2 інформації про його залучення до виконання бойових завдань у період з 14.06.2022 року по 29.05.2023 року. Разом з тим, позивач зауважує, що у червні 2023 року йому було нараховано додаткову винагороду у розмірі 90000,00 грн.

Також позивач вказує, що військова частина НОМЕР_1 , де він проходив службу, при звільненні, не виплатила грошову компенсацію за неотримане речове майно. Позивач звертався неодноразово до стройової частини з рапортом про видачу довідки. Довідку не видано. 05.03.2024 року позивач звернувся з заявою до Міністерства Оборони України про видачу довідки за не використане майно та виплату компенсації. Відповідь йому не надана. 27.03.2024 року позивач повторно звернувся з заявою про видачу довідки за не використане речове майно. Станом на день звернення з позовом відповідь відсутня.

Позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та не виплати йому за період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року збільшеної до 100 000,00 грн., додаткової винагороди в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та щодо видачі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі та виплати компенсації за неотримане речове майно, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу на підставі пункту шостого частини четвертої статті 169 КАС України.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2024 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 року скасовано, а справу направлено до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження.

Ухвалою від 28.06.2024 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/10730/24, ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України, залучив військову частину НОМЕР_2 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Також вказаною ухвалою суду витребувано докази по справі, а саме: з військової частини НОМЕР_1 : - інформацію про те, чи відряджався ОСОБА_1 в період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року до військової частини НОМЕР_2 , та в разі відрядження надати копії документів які підтверджують зазначені обставини;- належним чином засвідчені копії бойового наказу (бойове розпорядження) та рапорту (донесення) командира підрозділу (групи) про участь ОСОБА_1 (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань за період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року; - довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року із зазначенням сум нарахування та виплати додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ №168 від 28.02.2022; - довідку за невикористане речове майно ОСОБА_1 , за період служби; з військової частини НОМЕР_2 :- інформацію про те, чи перебував у відрядженні ОСОБА_1 в період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року у військовій частині НОМЕР_2 , якщо перебував надати підтверджуючі документи;- в разі перебування у відрядженні ОСОБА_1 в період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року у військовій частині НОМЕР_2 , надати інформацію про те, чи складалась командиром військової частини довідка про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року, та в разі наявності надати копію вказаної довідки, а також в разі здійснення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_2 в період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року, надати довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із зазначенням сум нарахування та виплати додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ №168 від 28.02.2022.

08.07.2024 року до суду від військової частини НОМЕР_1 на виконання ухвали суду від 28.06.2024 року в частині витребування доказів надійшла заява надано витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_1 , щодо вибуття у відрядження та повернення з відрядження позивача до військової частини НОМЕР_1 . Також в заяві повідомлено, що надання копій бойового наказу (бойового розпорядження) та рапорту (донесення) командира підрозділу (групи) про участь ОСОБА_1 (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань за період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року не виявляється можливим, у зв`язку з відсутністю у військовій частині НОМЕР_1 вказаних документів. Що стосується видачі Довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, то видача вказаної довідки, військовослужбовцям, які були призвані по мобілізації, у разі їх звільнення з військової служби чи загибелі не передбачена.

15.07.2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з додатковими доказами. Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2024р. №175 штаб-сержанта ОСОБА_1 було направлено у відрядження до оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з 13.07.2022р. до окремого розпорядження з метою безпосереднього функціонування польового артилерійського складу ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Підставою для видачі вказаного наказу стало розпорядження з логістичного забезпечення ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 11.07.2022р. №01/2393/огзл/422дск. Де саме перебував ОСОБА_1 і які безпосередньо виконував завдання у військовій частині НОМЕР_1 не було достеменно відомо. На підставі п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» додаткова винагорода під чаї дії воєнного стану в розмірі 30 000грн. з 24.02.2022р. включно по грудень 2022р. виплачувалась абсолютно всім військовослужбовцям незалежно від того які завдання вони виконували. Що ж стосується виплати додаткової винагороди під час дії воєнного стану в розміні 100 000грн., то обов`язковою умовою такої виплати було наступне: - безпосередня участь військовослужбовця в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах бойових дій; - виконання завдання із всебічного забезпечення угруповань Сил оборони держави в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями, інші бойові або спеціальні завдання, бойові завдання щодо руху опору на тимчасово окупованих територіях, завдання з ведення оперативної розвідки в районі ведення бойових дій або на тимчасово окупованих територіях. - на підтвердження виконання завдань із всебічного забезпечення угруповань Сил оборони держави в районі ведення бойових дій, командир частини до якої був відряджений військовослужбовець, до 5 числа, наступного за місяцем виконання таких завдань, повинен надати за основним місцем служби військовослужбовця довідку про виконання бойових спеціальних завдань. На підставі довідки командир військової частини, за основним місцем проходження служби відрядженого військовослужбовця, видає наказ про виплату додаткової грошової винагороди під час дії воєнного стану. В період з 12.07.2022р. по 01.02.2023р. включно, тобто період в який за ствердженням позивача, він виконував завдання в зоні бойових дій, під час перебування ОСОБА_1 у відрядження до ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », до військової частини НОМЕР_1 не надходили відповідні довідки, в яких би було указано, що позивач виконував бойові (спеціальні) завдання в зоні проведення бойових дій або за бойовими розпорядженнями, на підставі яких командир військової частини НОМЕР_1 мав би законні підстави включення до наказу про виплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану в розмірі 100 000грн. ОСОБА_1 . Тому за вказаний період ОСОБА_1 виплачувалась додаткова грошова винагорода під час дії воєнного стану в розмірі 30 000грн., як і решті військовослужбовців на загальних підставах.

Також відповідач вказує, що згідно з Наказом Міністерства оборони від 25.01.2023 № 44 в наказ Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» було доповнено новим розділом «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану», який застосовувався з 01 лютого 2023 року, та яким було докладно врегульовано виплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». В ст.2 цього розділу вказується, що 30 000 гривень виплачується військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань): у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління); з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями; із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями. Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30 000 гривень. Позивачу в період з лютого 2023р. до 31.05.2024р.(дня в який позивач повернувся з відрядження з ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), то в цей період до військової частини НОМЕР_1 надходили довідки з ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », про те що ОСОБА_1 , разом із деякими іншими військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 виконували бойові спеціальні завдання у складі ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ПАС №2 згідно з бойовими розпорядженнями. Тому за цей період йому також виплачувалась додаткова грошова винагорода під час дії воєнного стану в розмірі 30 000грн.

Крім того, відповідач зауважив, що в позові позивач стверджує, що в червні 2023р. йому було нараховано та виплачено 90 000грн. додаткової винагороди під час дії воєнного стану. На цій підставі він вважає, що йому за весь період відрядження повинні виплатити додаткову винагороду під час дії воєнного стану в розмірі 100 000грн. Але це не відповідає дійсності. Згідно Довідки-розрахунку грошового забезпечення позивача, дійсно в червні 2023р. йому було нараховано та виплачено додаткову грошову винагороду у розмірі 90000грн. Підставою виплати вказаної суми додаткової винагороди під час дії воєнного стану в червні 2023р. став наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2023р. №158. Підставою для внесення позивача до вказаного наказу стали наступні Довідки з ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстровані у військовій частині НОМЕР_1 22.05.2023р.: 1. №2/1081 від 30.04.2023р. про виконання бойових(спеціальних) завдань військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 в лютому 2023р.; 2. №2/1086 від 30.04.2023р. про виконання бойових(спеціальних) завдань військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 в березні 2023р.; 3. №2/1215 від 04.05.2023р. про виконання бойових(спеціальних) завдань військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 в квітні 2023р. Таким чином, в червні 2023р. позивачу було нараховано та виплачено 90 000грн. додаткової винагороди під час дії воєнного стану за три місяці виконання бойових(спеціальних) завдань.

Що стосується видачі Довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, відповідач вказує, що згідно Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 р. № 178, вказана Довідка видається з метою виплати грошової компенсації військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. У відповідності до вимог п.17 розділу ІІІ «Інструкції з організації речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період», яка затверджена Міністерством Оборони України в мирний час та особливий період від 29.04.2016 року №232 «Мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу що знаходилось в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були (незалежно від причини), під час звільнення не видаються». Враховуючи вищезазначене, видача довідки, виплата грошової компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцям, які були призвані по мобілізації, у разі їх звільнення з військової служби чи загибелі не передбачена.

Ухвалою від 23.10.2024 року витребувано: від військової частини НОМЕР_1 докази по справі № 420/10730/24, а саме: - довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року із зазначенням сум нарахування та виплати додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ №168 від 28.02.2022;- інформацію до якої військової частини (частин) з зазначенням коду ЄДРПОУ був відряджений ОСОБА_1 в період з 13.07.2022 року 31.12.2022 року;- розпорядження з логістичного забезпечення ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 11.07.2022 року № 01/2393/оглз/422дск, посвідчення про відрядження № 458 від 12.07.2022 року, продовольчий атестат № НОМЕР_4 , книжку № НОМЕР_5 серія АВГ; від військової частини НОМЕР_2 докази по справі № 420/10730/24, а саме:- інформацію про те, чи перебував у відрядженні ОСОБА_1 в період з 13.07.2022 року по 31.12.2022 року у військовій частині НОМЕР_2 , якщо перебував надати підтверджуючі документи;- в разі перебування у відрядженні ОСОБА_1 в період з 13.07.2022 року по 31.12.2022 року у військовій частині НОМЕР_2 , надати інформацію про те, чи складалась командиром військової частини довідка про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року, та в разі наявності надати копію вказаної довідки, а також в разі здійснення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_2 в період з 13.07.2022 року по 31.12.2022 року, надати довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із зазначенням сум нарахування та виплати додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ №168 від 28.02.2022; від військової частини НОМЕР_6 докази по справі № 420/10730/24, а саме:- інформацію про те, чи перебував у відрядженні ОСОБА_1 в період з 13.07.2022 року по 31.12.2022 року у військовій частині НОМЕР_6 , якщо перебував надати підтверджуючі документи; - в разі перебування у відрядженні ОСОБА_1 в період з 13.07.2022 року по 31.12.2022 року у військовій частині НОМЕР_6 , надати інформацію про те, чи складалась командиром військової частини довідка про безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період з 13.07.2022 року по 31.12.2022 року, та в разі наявності надати копію вказаної довідки, а також в разі здійснення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_6 в період з 13.07.2022 року по 31.12.2022 року, надати довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із зазначенням сум нарахування та виплати додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ №168 від 28.02.2022; провадження у справі зупинено до отримання витребуваних доказів.

04.11.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про виконання ухвали суду з додатками, а саме: довідкою про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року із зазначенням сум нарахування та виплати додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ №168 від 28.02.2022року, копією посвідчення про відрядження № 458 від 12.07.2022 року на ОСОБА_1 та продовольчий атестат № 10.

В поданій заяві військовою частиною НОМЕР_1 повідомлено суд, що розпорядженню з логістичного розпорядження ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 11.07.2022 року №01/239/оглз/422дск присвоєний гриф обмеженого доступу «для службового користування», тому згідно п.2 ч. 11 Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 р. № 736 «Про затвердження Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію», у разі виникнення необхідності в передачі (надсиланні) документів, що містять службову інформацію, юридичним особам, громадським об`єднанням без статусу юридичної особи та фізичним особам, на яких не поширюються вимоги цієї Інструкції, останні беруть на себе письмове зобов`язання стосовно нерозголошення отриманої службової інформації. Оскільки вказане зобов`язання не було надано, то і надати його на адресу суду не є можливим. Однак, в розпорядженні, серед інших завдань, поставлено завдання командиру військової частини НОМЕР_1 провести відбір військовослужбовців на посади такелажників польового артилерійського складу ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яких з 13.07.2022р. відрядити (до окремого розпорядження) на посади такелажників польового артилерійського складу ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Код ЄДРПОУ ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » військовій частині НОМЕР_1 не відомий.

21.11.2024 року до суду від військової частини НОМЕР_6 на виконання ухвали суду від 23.10.2024 року надійшов лист від 16.11.2024 року № 2393/511/2282, в якому зазначено, що ОСОБА_1 у відрядженні у військовій частині НОМЕР_6 у період з 13.07.2022 року по 31.12.2022 не перебував. Відомості щодо прийняття ОСОБА_1 безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та щодо розміру його грошового забезпечення у військової частини НОМЕР_6 відсутні.

Від військової частини НОМЕР_2 витребуваних судом доказів, на виконання ухвали суду від 23.10.2024 року, не надходило.

17.12.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду від представника позивача надійшло клопотання про постановлення окремої ухвали відносно військових частин НОМЕР_6 , НОМЕР_1 та НОМЕР_2 стосовно не виконання ухвал суду від 28.06.2024 року та від 23.10.2024 року щодо надання доказів, накладення на посадових осіб військових частин НОМЕР_6 , НОМЕР_1 та НОМЕР_2 штрафу.

Ухвалою від 20.12.2024 року поновлено провадження у справі № 420/10730/24.

Ухвалою від 20.12.2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про постановлення окремої ухвали та накладення штрафу.

Ухвалою від 20.12.2024 року витребувано від Міністерства оборони України докази по справі № 420/10730/24, а саме: інформацію до якої військової частини або установи (військових частин, установ) з зазначенням адреси та коду ЄДРПОУ був відряджений ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період з 13.07.2022 року 31.12.2022 року; провадження у справі зупинено до отримання витребуваних доказів.

14.03.2025 року до суду від військової частини НОМЕР_2 надійшов лист від 12.03.2025 року вих. № 453, в якому вказано, що на виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 року у справі № 420/10730/24 та доручення начальника штабу-заступника командира військової частини НОМЕР_6 від 05.03.2025 року № 2393/511/2/146, військова частина повідомляє, що відповідно до наданих стройовою частиною військової частини НОМЕР_2 даних підтверджено, що солдат ОСОБА_1 не перебував в період з 14.06.2022 по 29.05.2023 року у службовому відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 , а також підтверджується довідкою начальника продовольчої та речової служби військової частини НОМЕР_2 від 11.03.2025 року № 446, що солдат ОСОБА_1 за вищезгаданий період часу на продовольчому забезпечені не рахувався. Разом з листом надано довідку начальника продовольчої та речової служби від 11.03.2025 року № 446.

01.04.2025 року до суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому просить суд визнати лист №453 від 12.03.2025 року та довідку №446 від 11.03.2025 року не неналежним та не допустимим доказом. Розглянути справу за наявними доказами. Позов задовольнити у повному обсязі.

Від Міністерства оборони України витребуваних судом доказів, на виконання ухвали суду від 30.12.2024 року, не надходило.

Ухвалою від 10.04.2025 року поновлено провадження у справі № 420/10730/24.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 14.06.2022 року призваний по мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_7 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №147 від 14.06.2022 року прапорщика служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_5 , призначено на посаду командира зенітно - ракетного відділення роти охорони військової частини НОМЕР_1 , з 14 червня 2022 року зарахувано до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати таким, що з 14 червня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою, шпк «молодший сержант».

За наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.07.2022 року №175 ОСОБА_1 вибув у відрядження до оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », з 13 липня 2022 року до окремого розпорядження.

Згідно витягу з наказу командувача Оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (в/ч НОМЕР_6 ) (по стройовій частині) №193 від 29.05.2023 року вважати таким, що вибув зі складу сил і засобів з 29.05.2023 року штаб-сержанта ОСОБА_1 командира зенитно-ракетного відділення.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.05.2023 року № 155 вважати таким, що прибув і приступив до викоання службових обов`язків з відрядження з оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 , 30.05.2023 року штаб-сержанта ОСОБА_2 , командира зенітно - ракетного відділення роти охорони.

Наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_6 » (по особовому складу) від 06.12.2023 року №359-рс штаб-сержанта ОСОБА_1 звільнено у запас за підпунктом «ґ» (через сімейні обставини або інші поважні причини) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2024 року №8 (по стройовій частині) вирішено вважати таким, що вибув штаб-сержанта ОСОБА_1 та з 08.01.2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

20.02.2024 року позивач направив засобами поштового зв`язку до відповідача лист-вимогу від 18.02.2024 року, в якому просив здійснити виплату додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 100 000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно до часу участі у бойових діях з 14.06.2022 по 29.05.2023 р.р., з урахуванням раніше виплачених сум. В даному листі-вимозі позивач повідомив, що він у вказаний період ніс службу територіально: АДРЕСА_1 , що відноситься до району ведення бойових дій.

На лист-вимогу та запит про отримання відомостей від 18.02.2024 року відповідач надав відповідь вих. №612 від 12.03.2024 року, у якому, зокрема, повідомив, що ОСОБА_1 в районах ведення бойових дій в період служби у військовій частині НОМЕР_1 з 14.06.2022 року по день звільнення 08.01.2024 року не перебував; на адресу військової частини НОМЕР_1 від військової частини НОМЕР_2 (де позивач перебував у відрядженні) довідка про безпосередню участь в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України не надходила.

22.03.2024 року позивач звернувся з запитом до військової частини НОМЕР_2 , в якому просив надати відомості: Чи перебував ОСОБА_1 в районах ведення бойових дій в період служби у в/ч НОМЕР_2 з 01.07.2022 по 31.05.2023 р.р.? До якого угрупування входив та в який період? Населені пункти в складі якого військового підрозділу ніс службу? Також просив надати: довідку про безпосередню участь особи в заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України за формою встановленою в додатку №6 Постанови КМУ №413.; витяг з інструктажів по охороні праці з місця несення служби (Дніпропетровська область Криворізький район, пас №2 район Сурікового заводу «Промзона») ОСОБА_1 (з його підписами) в період з 01.07.2022 по 31.05.2023 р.р., який був прикомандирований до в/ч НОМЕР_2 ; довідку про грошове забезпечення (повідомлення) та грошовий атестат за період служби у в/ч НОМЕР_2 .

Листом за вих. №500 від 29.03.2024 року військова частина НОМЕР_2 повідомила, що ОСОБА_1 не перебував в період з 01.07.2022 року по 31.05.2023 року у службовому відрядженні у військовій частині НОМЕР_2 , та виплата грошового забезпечення не здійснювалась військовою частиною НОМЕР_2 , так як вона виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира тобто у військовій частині НОМЕР_1 . Щодо надання інформації, яка викладена в 1, 2 та 3 питаннях запиту, військова частина НОМЕР_2 повідомила, що такою інформацією не володіє, так як місцевість, яка вказана в запиті входила в склад угрупування ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який безпосередньо здійснював керівництво в своїй зоні відповідальності.

Також 05.03.2024 року позивач направив засобами поштового зв`язку до відповідача заяву, в якій просив у зв`язку із звільненням його з військової служби надати довідку про вартість неотриманого речового майна, що належить до видачі за весь період служби та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Відповідь на вказану заяву позивач не отримав.

Позивач вважає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено йому за період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року збільшену до 100000,00 грн., додаткову винагороду в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», а також протиправно не видано довідку про вартість речового майна, що належить до видачі та не виплачено компенсацію за не отримане речове майно, а тому звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з положенням ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за N 745/32197 (далі - Порядок №260).

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

У подальшому (і станом на час спірних правовідносин) відповідними Указами Президента України воєнний стан в Україні продовжувався.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України прийнята постанова від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168).

Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній з моменту прийняття цієї постанови до змін, внесених постановою від 09.08.2023 № 836) на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми "єПідтримка" виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (з 19.07.2022 з набранням чинності постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 01.06.2022) - в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів , - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У цій постанові Кабінет Міністрів України визначив перелік військовослужбовців за видами військових формувань, на яких поширено дію цієї постанови, та розмір вищевказаної додаткової винагороди.

Водночас реалізація цитованих приписів указаної постанови вимагала визначення порядку та умов виплати такої додаткової винагороди, виходячи з того, що формулювання "а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів … в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах" є нечітким та породжує істотні труднощі у його правозастосуванні, що, насамперед, пов`язано із застосуванням сполучника "або", який має розділовий характер.

У постанові від 22.11.2023 у справі № 520/690/23 Верховний Суд констатував, що "текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови № 168 має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав".

Конкретизація умов, визначених цитованим положенням пункту 1 Постанови №168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв`язку з чим подальшими змінами, внесеними Постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 24.02.2022), Постанова № 168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів".

Відповідно до статті 8 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 №1934-XII Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01.04.2022 № 98, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за № 382/37718 (застосовується з 24.02.2022), внесено зміни до Порядку № 260 шляхом доповнення розділу І пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так з метою врегулювання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) телеграмами (діяли до 01.06.2022), окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29.

Пунктом 1 окремого доручення № 912/з/29 визначено, що під терміном безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів (далі - бойові дії або заходи) слід розуміти виконання військовослужбовцем:

бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;

бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частино (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань (військ) Сил оборони держави;

бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);

виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;

виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;

здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;

здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії.

Пунктом 3 цього окремого доручення установлено райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Пунктом 4 цього ж окремого доручення установлено керівникам органів військового управління, штабів угруповань військ (сил), штабів тактичних груп, командирам військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку № 1 до цього доручення.

У разі, якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участь у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній терміну безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку № 2 до цього доручення.

У підставах про видання таких довідок обов`язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.

Надати право керівникам органів керівникам органів військового управління, штабів угруповань військ (сил), штабів тактичних груп, перелік яких затверджений Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України, включати до таких довідок терміни безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах починаючи з 24.02.2022.

Пунктом 5 установлено виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів:

командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) - особовому складу військової частини;

керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

В цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн за місяць обов`язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів (пункт 6 окремого доручення від 23.06.2022 № 912/з/29).

З наведеного слідує, що підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи, до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в частині наявності у позивача права на отримання додаткової винагороди збільшеної до 100 000 гривень у спірний період з 14.06.2022 року по 31.12.2022 року, суд дійшов наступного.

Позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України.

Як слідує з пункту 1 Постанови №168, військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Позивач посилається на те, що він ніс службу в районі ведення бойових дій, а саме: був прикомандирований до військової частини НОМЕР_2 . Місце несення служби позивача: угрупування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », Дніпропетровська область, Криворізький район, пас № 2 район Сурікового заводу «Промзона» в період з 14.06.2022 року по 29.05.2023 року.

Також позивач вказує, що в період з 14.06.2022 року по 29.05.2023 року, у складі оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » він брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на отримання ним в червні 2023 року додаткової винагороди у розмірі 90000,00 грн., яка на його думку є доказом виконання бойових завдань.

У свою чергу відповідач стверджує, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.07.2024 року №175 штаб-сержанта ОСОБА_1 було направлено у відрядження до оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з 13.07.2022 року до окремого розпорядження з метою безпосереднього функціонування польового артилерійського складу ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Також відповідач зазначає, що в період з 12.07.2022 року по 01.02.2023 року включно, тобто період в який за ствердженням позивача, він виконував завдання в зоні бойових дій, під час перебування ОСОБА_1 у відрядження до ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », до військової частини НОМЕР_1 не надходили відповідні довідки, в яких би було указано, що позивач виконував бойові (спеціальні) завдання в зоні проведення бойових дій або за бойовими розпорядженнями, на підставі яких командир військової частини НОМЕР_1 мав би законні підстави включення до наказу про виплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану в розмірі 100 000 грн. ОСОБА_1 . Тому за вказаний період ОСОБА_1 виплачувалась додаткова грошова винагорода під час дії воєнного стану в розмірі 30 000грн., як і решті військовослужбовців на загальних підставах.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких довідок військових частин, до яких позивач був відряджений про те, що він приймав безпосередню участь у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

При цьому, суд зауважує на тому, що сам по собі факт виконання посадових обов`язків на території Дніпропетровської області та визнання Дніпропетровської області районом ведення бойових дій, згідно з наказами Головнокомандувача Збройних Сил України "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій" не є безумовною підставою для отримання збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022.

Право на таку винагороду у військовослужбовців виникає виключно за умов та виконання військовослужбовцями завдань із переліку, встановленого пунктом 1 окремого доручення Міністра оборони України № 912/з/29 від 23.06.2022.

Проте, доказів безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у цей період, позивач суду не надав, про обставини такої участі у позовній заяві взагалі не зазначив.

Щодо посилань позивача на отримання ним в червні 2023 року додаткової винагороди у розмірі 90000,00 грн., що на думку позивача свідчить про те, що він виконував бойові завдання та набув право на отримання збільшеної до 100000 грн. додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022, суд зазначає наступне.

Згідно з Наказом Міністерства оборони від 25.01.2023 № 44 в наказ Міністерства Оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» було доповнено новим розділом «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану», який застосовувався з 01 лютого 2023 року, та яким було докладно врегульовано виплату додаткової винагороди під час дії воєнного стану згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

В ст.2 цього розділу вказується, що 30 000 гривень виплачується військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань): у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління); з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями; із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30 000 гривень.

Згідно Довідки-розрахунку грошового забезпечення позивача, дійсно в червні 2023року йому було нараховано та виплачено додаткову грошову винагороду у розмірі 90000 грн.

Підставою виплати вказаної суми додаткової винагороди під час дії воєнного стану в червні 2023року став наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2023 року №158. Підставою для внесення позивача до вказаного наказу стали наступні Довідки з ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстровані у військовій частині НОМЕР_1 22.05.2023року: №2/1081 від 30.04.2023 року про виконання бойових(спеціальних) завдань військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 в лютому 2023року; №2/1086 від 30.04.2023року про виконання бойових(спеціальних) завдань військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 в березні 2023 року; №2/1215 від 04.05.2023 року про виконання бойових(спеціальних) завдань військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 в квітні 2023 року.

Таким чином, позивач в червні 2023 року отримав 90000 гривень додаткової винагороди нарахованої за лютий 2023 року, березень 2023 року та квітень 2023 року, що підтверджується довідкою-розрахунком грошового забезпечення від 23.04.2024 року №957.

Тому сума 90000 грн. не є доказом участі позивача у бойових діях в період до 31.05.2023 року.

Враховуючи вищевикладене, всебічно дослідивши наявні у справі письмові докази, суд дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, його безпосереднього перебування в районах у період здійснення зазначених заходів, а також кількості днів участі у таких діях та заходах.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, зв`язку з відсутністю обставин безпосередньої участі позивача в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, суд вважає, що відсутні й підстави для виплати позивачу у визначеному ним періоді додаткової винагороди збільшеної до 100 000 гривень з розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), відповідно п. 1 постанови КМУ від 28 лютого 2022 р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу та виплати компенсації вартості неотриманого речового майна за період його служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дія якого у подальшому продовжувалась, тобто на час виникнення спірних правовідносин в Україні триває воєнний стан, період дії якого, відповідно до Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України» є особливим періодом, який передбачає перехід Збройних Сил України та інших військових формувань на штати воєнного стану, які передбачають заміщення воєнних посад.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення), відповідно до пункту 1 якого це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Згідно з пунктом 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі військовослужбовці) визначає Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затверджена наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за № 768/28898 (далі Інструкція № 232).

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції № 232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Пунктом 17 розділу ІІІ Інструкції № 232 встановлено, що мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.

З наведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Суд визнає необґрунтованими доводи відповідача, що на позивача як військовослужбовця, призваного на військову службу за мобілізацією, не поширюються положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ щодо виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи наведене, позивач, як особа, призвана на військову службу за мобілізацією, є військовослужбовцем та на нього поширюються всі права та пільги для військовослужбовців, зокрема, і право на виплату компенсації замість речового майна.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 14 серпня 2019 року в справі № 820/3719/17.

Суд вважає помилковими посилання відповідача на пункт 17 розділу ІІІ Інструкції № 232, відповідно до якого мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються, як на підтвердження відсутності у позивача права на таку компенсацію.

Відповідно до пункту першого вказаної Інструкції ця Інструкція визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі - військовослужбовці), в той час, як Порядком №178 визначається саме механізм виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Згідно з пунктом 4 Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Тобто, пункт 17 розділу ІІІ Інструкції №232 передбачає лише обмеження права військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час звільнення на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, проте жодним чином не позбавляє їх права на отримання компенсації за неотримане речове майно, право на яку вони мають у відповідності до Закону № 2011-ХІІ.

Судом встановлено, що 05.03.2024 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив у зв`язку із звільненням його з військової служби надати довідку про вартість неотриманого речового майна, що належить до видачі за весь період служби та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно.

На звернення позивача військова частина НОМЕР_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі не видала, та не здійснила нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Враховуючи викладене та приведений правовий висновок Верховного Суду, суд доходить до висновку, що позивач має право на отримання грошової компенсації за неотримане ним речове майно при звільненні, а тому відповідач зобов`язаний видати останньому відповідну довідку.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо надання позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на день звільнення з військової служби та проведення нарахування та виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за період проходження військової служби; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належить йому до видачі станом на день звільнення з військової служби; зобов`язання військової частини НОМЕР_1 провести позивачу нарахування та виплату грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна за період проходження військової служби.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення частково.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду у цій справі, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 5 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.

Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.

Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, за приписами вказаної норми покладення на суб`єкта владних повноважень зобов`язань подати звіт про виконання рішення є правом, а не обов`язком суду. Наразі у суду відсутні підстави вважати, що відповідач не виконає рішення суду, а позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів в обґрунтування необхідності встановлення судового контролю.

Відтак суд вважає за необхідне відмовити у встановленні судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так, в позовній заяві позивач просить суд судові витрати покласти на відповідача у повному обсязі.

Суд зазначає, що підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір».

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

В позовній заяві позивачем наведено розрахунок витрат на правову допомогу, а саме вказано, «за договором №03-П від 13.01.2024 року правнича допомога становить: 1 год., 800,00 грн. - консультація 25.01.2024 р., 2 год.; - направлення запиту №01-П від 18.02.2024 р., до частини 1 год.; - направлення запиту №01-П від 18.02.2024 р., до МОУ 1 год.; - направлення листа вимоги №01-П від 18.02.2024 р., 1 год.; - направлення листа запиту №03-П від 23.03.2024 р., 1 год.; - направлення листа вимоги від 05.03.2024 р., 1 год.; - направлення листа вимоги №04-П від 27.03.2024 р., 1 год.; - направлення заява за отримання довідки за невикористане майно від 27.03.2024 р., 1 год.; - підготовка позовної заяви та клопотань 5 год. Загальна кількість годин 14. Орієнтована вартість витрат на правничу допомогу: 11200,00 грн. В подальшому буде подано після надання усього спектру юридичних послуг.».

Договір про надання правничої (правової) допомоги до суду не надано.

Представництво позивача в суді здійснював представник за довіреністю.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові КАС ВС від 27.06.2024 року у справі № 805/5029/18-а.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката потребують належного документального підтвердження, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у судових рішеннях. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди нижчих інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги, особливо її вартість і оплата. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Тож окрім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію співмірності у розумінні частини п`ятої статті 134 КАС.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частина перша статті 143 КАС України визначає, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною третьою статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За частиною п`ятою статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі та обов`язку суду в будь-якому випадку задовольнити заяву про їх відшкодування.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у пункті 53 постанови від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України (зміст якої кореспондує положенням частини сьомої статті 139 КАС України) щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу від 7 липня 2023 року у справі №340/2823/21 сформував такі загальні підходи до стягнення витрат у суді касаційної інстанції. Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України".

У постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 у розвиток зазначеної вище позиції об`єднаної палати Верховний Суд вказав, що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат , зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

За приписами частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи вищезазначені висновки та правові норми до правовідносин, що виникли у цій справі, суд звертає увагу, що у позовній заяві позивач зазначив загальне прохання про покладення судових витрат на відповідача та навів розрахунок витрат на правову допомогу. Але, до ухвалення судом у справі рішення позивач не надав доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказав жодних причин, які унеможливлюють подання ним відповідних доказів до ухвалення рішення, та не повідомив про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Наведене вище дає підстави вважати, що позивачем не дотримано вимоги частини сьомої статті 139 КАС і частини третьої статті 143 КАС України, а саме не своєчасно подано докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат та не наведено причин, які унеможливили подати їх до вирішення справи по суті.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо надання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на день звільнення з військової служби та проведення нарахування та виплати грошової компенсації вартості неотриманого речового майна за період проходження військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить йому до видачі станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплату грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна за період проходження військової служби.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 10.04.2025 року.

Суддя Г. В. Лебедєва