Рішення № 126515297, 09.04.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/21348/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Одеській області) про:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.05.2024 року №155250026562, яким позивачу відмовлено у призначенні грошової допомоги згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язання відповідача-1 нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, згідно п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», врахувавши при цьому період роботи з 01.09.1982 року по 25.04.2024 року - до спеціального стажу за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Позивач обґрунтовує позов тим, що 25.04.2024 року вона звернулася із заявою до ГУ ПФУ в Одеській області щодо призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій згідно п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З урахуванням принципу екстериторіальності заяву розглянуто ГУ ПФУ в Харківській області та 01.05.2024 року прийнято рішення №155250026562 про відмову в нарахуванні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи відсутні довідки, які підтверджують роботу на відповідних посадах. Вказане рішення вмотивовано тим, що період роботи на посаді викладача в Надлиманській мистецькій школі можливо зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років лише по 31.12.1991 року, оскільки починаючи з 01.01.1992 року музична школа не відноситься до загальноосвітніх навчальних закладів, а є позашкільним навчальним закладом, і, відповідно, посада викладача в зазначеній установі Переліком типів позашкільних навчальних закладів не передбачена. Позивач зазначає, що період роботи в Надлиманській мистецькій школі має зараховуватись до пільгового стажу у розумінні пункту «е» ст.55 Закону №1788-XII при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України питання щодо призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення (яка не підлягає оподаткуванню), на підставі пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», навіть попри те, що зазначена посада викладача фортепіанного відділу у музичній школі прямо не передбачена затвердженим Переліком №909. Оскільки позивач на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону, працювала у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і має страховий стаж не менше, ніж 30 років (більше 40 років) на таких посадах, що підтверджується відповідними записами трудової книжки, в силу приписів пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вона має право на грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка не підлягає оподаткуванню, а відтак просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник ГУ ПФУ в Харківській області надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що позивач що 25.04.2024 року звернулася із заявою до ГУ ПФУ в Одеській області щодо призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій згідно п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 та рішенням Відділу перерахунку пенсій №2 ГУ ПФУ в Харківській області від 01.05.2024 року №155250026562 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій згідно п.7-1 Прикінцевих положень Закону №1058, оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи відсутні довідки, які підтверджують роботу на відповідних посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. З посиланням на норми законодавства представник відповідача вказує, що період роботи на посаді викладача в Надлиманській мистецькій школі можливо зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років лише по 31.12.1991 року, оскільки починаючи з 01.01.1992 року музична школа не відноситься до загальноосвітніх навчальних закладів, а є позашкільним навчальним закладом, і, відповідно, посада викладача в зазначеній установі Переліком типів позашкільних навчальних закладів не передбачена. Період роботи на посаді викладача в цих школах не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Відтак Рішення відповідача є таким, що відповідає нормам чинного законодавства.

Представник ГУ ПФУ в Одеській області надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим, що заяву позивача про призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій згідно п.7-1 Прикінцевих положень Закону №1058 за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Харківській області та прийнято рішення №155250026562 від 01.05.2024 про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до п.7.1 Прикінцевих положень Закону №1058, оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутні довідки, які підтверджують роботу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років. Право на пенсію за вислугу років визначається тільки за Переліком посад та установ відповідно до постанови КМУ від 04.11.1993р. №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». У випадку коли згідно зі статутними документами музична, художня чи школа мистецтв є загальноосвітніми навчальними закладами І-ІІІ ступеня - період роботи в таких школах на посаді викладача зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. При цьому, у випадку, коли згідно зі статутними документами музична та художня школи, школа мистецтв є позашкільним навчальним закладом, період роботи на посаді викладача в цих школах не зараховується до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Водночас, згідно з п.3 Примітки до Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01.01.1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років. Отже, період роботи на посаді викладача в Надлиманській мистецькій школі можливо зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років лише по 31.12.1991 року, оскільки починаючи з 01.01.1992 року музична школа не відноситься до загальноосвітніх навчальних закладів, а є позашкільним навчальним закладом, і, відповідно, посада викладача в зазначеній установі Переліком не передбачена. Також представник відповідача зазначив, що позовна вимога в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу не підлягає задоволенню, адже судом не може прийматись відповідне рішення, оскільки це є втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади та буде виходити за межі завдань адміністративного судочинства.

Ухвалою суду від 15.07.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також вказаною ухвалою зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області надати до суду в строк для надання відзиву письмові пояснення та належним чином засвідчені документи на їх обґрунтування стосовно підстав прийняття оскаржуваного Рішення від 01.05.2024 року №155250026562.

Ухвалою суду від 06.01.2025 року задоволено клопотання ГУ ПФУ в Харківській області, залучено до участі по справі в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Ухвалою суду від 09.04.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Міністерства соціальної політики України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.01.2024 року призначено пенсію за віком.

25.04.2024 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення, в якій відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» просила виплатити зазначену допомогу, та зазначила, що раніше будь-який вид пенсії не отримувала, з питань призначення пенсії в органи Пенсійного фонду України не зверталася та пенсію не призначала.

Заяву позивача за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Харківській області та 01.05.2024 року прийнято рішення №155250026562 про відмову в нарахуванні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи відсутні довідки, які підтверджують роботу на відповідних посадах. Крім того в оскаржуваному рішенні з посиланням на норми законодавства вказано, що період роботи на посаді викладача в Надлиманській мистецькій школі можливо зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років лише по 31.12.1991 року, оскільки починаючи з 01.01.1992 року музична школа не відноситься до загальноосвітніх навчальних закладів, а є позашкільним навчальним закладом, і, відповідно, посада викладача в зазначеній установі Переліком типів позашкільних навчальних закладів не передбачена.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Ключовим правовим питанням у справі є право позивача на виплату їй грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до вимог п.7-1 Прикінцевих положень до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).

За змістом п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст.24 Закону №1058-IV, страховий стаж визначено як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Відповідно до п.7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Суть зазначеної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788-XII. Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах.

Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та механізм її виплати визначено Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (далі Порядок №1191).

Згідно з п.2 Порядку №1191, до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі Перелік №909).

Відповідно до п.5 Порядку №1191, грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з: 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (30 років для жінок) роботи на певних визначених законодавством посадах; 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності; 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Зазначений підхід до застосування п. 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в аналогічних спорах неодноразово було висвітлено у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №234/13835/17, від 20.02.2019 у справі №462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі №466/5637/17, від 24.04.2019 у справі №450/3061/16-а, від 11.07.2019 року у справі №350/294/16-а.

Основними умовами, з якими законодавець пов`язує наявність права на грошову допомогу, є факт роботи у відповідних закладах та на відповідних посадах, визначених статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», саме в день досягнення пенсійного віку; пенсія має призначатися особі вперше; особа повинна мати страховий стаж (для жінок - 30 років) на зазначених вище посадах станом на день звернення за призначенням пенсії.

Такого ж висновку дійшов Верховний суд в постанові від 15.06.2022 року по справі №200/854/19-а.

Судом встановлено, що позивачці вперше призначено пенсію, що не оспорюється відповідачами. Відповідачами також не оспорюється питання наявності спеціального страхового стажу. Отже, спірність полягає саме щодо визначення посади викладача мистецької школи до посад, що дає право на виплату грошової допомоги, оскільки з 01.01.1992 року музична школа не відноситься до загальноосвітніх навчальних закладів, а є позашкільним навчальним закладом та періоди роботи в музичних школах на посадах викладача не підлягають зарахуванню до спеціального стажу.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 №1060-ХІІ (далі Закон №1060-XII) передбачено, що невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Згідно зі ст.29 Закону №1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про позашкільну освіту" від 22.06.2000 за №1841-III (далі - Закон №1841-III), позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Згідно з ч.4 ст.21 Закону №1841-III, педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Статтею 12 Закону №1841-III та п.6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 №433, визначено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться мистецькі школи: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 на підтвердження наявного трудового стажу, в тому числі спеціального страхового стажу, подавала копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1982 року, згідно записів якої:

- 01.09.1982 року прийнято на роботу в Надлиманську дитячу музичну школу Овідіопольського району викладачем по класу фортепіано;

- 01.01.2006 року призначена завідувачем фортепіанного відділу;

- 14.08.2007 року присвоєно кваліфікаційну категорію «спеціаліст другої категорії» як виняток;

- 16.04.2012 року присвоєно кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії»;

- 01.05.2017 року підтверджено кваліфікаційну категорію «спеціаліст першої категорії», викладач відповідає займаній посаді;

- 21.10.2021 року змінено повну назву закладу на «Надлиманська мистецька школа».

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці відповідачами до суду не надано, а тому такі безпідставно не взяті до уваги.

Крім того, згідно довідки №2 від 17.04.2024 року, виданої Надлиманською мистецькою школою, ОСОБА_1 дійсно з 01.09.1982 року по теперішній час працює в Надлиманській мистецькій школі на посаді викладача класу фортепіано на умовах повного робочого дня, з оплатою праці згідно штатного розкладу; за цей період знаходилась кожен рік в черговій основній відпустці; згідно особового рахунку по бухгалтерії ОСОБА_1 у декретній відпустці та без збереження заробітної плати по догляду за дитиною не перебувала. Копія вказаної довідки до суду надана відповідачем, а отже була наявна в останнього під час прийняття оскаржуваного рішення.

Враховуючи, що правова норма ст.62 Закону№1788-XII, передбачає, що основним документом для підтвердження стажу роботи є трудова книжка і лише при її відсутності, або відповідних записів у ній, стаж підтверджується згідно положень Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, а також наявність у відповідача довідки №2 від 17.04.2024 року, виданої Надлиманською мистецькою школою про стаж роботи позивача у вказаній мистецькій школі, суд критично оцінює як підставу для відмови в нарахуванні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відсутність в матеріалах електронної пенсійної справи довідок, які підтверджують роботу на відповідних посадах.

Крім того, суд зазначає, що в Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 (далі - Перелік №909), зазначені посади в позашкільних навчальних закладах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Відповідно до п.3 Примітки Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963 "Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників" затверджений Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким встановлено, що посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей в позашкільному закладі належить до категорії педагогічних працівників.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 р. у справі №442/456/17 дійшла наступних висновків: «З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.

Таким чином, викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909».

Така ж позиція була висловлена Верховним Судом у постанові 26.03.2019 р. у справі №484/211/17 та від 23.01.2020 р. у справі №756/9879/16-а.

Суд зазначає, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія вищезазначеного Переліку №963, який відносить посаду, зокрема, «викладач» до педагогічних посад.

Так, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої в постанові від 13.02.2019 року у справі №233/4308/17, викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що викладач позашкільного навчального закладу є педагогічним працівником цього позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладача повинен зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні статті 55 пункту "е" Закону України "Про пенсійне забезпечення" при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.

Виходячи з вищевикладеного, на переконання суду, викладач мистецької школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи ОСОБА_1 на посаді викладача фортепіано в Надлиманській мистецькій школі повинен зараховуватися до стажу у розумінні пункту "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.

Таким чином, посилання відповідача, що посада викладача в позашкільних навчальних закладах не передбачена Переліком №909, а тому роботи на цих посадах не може бути зарахована до спеціального стажу є безпідставною, а тому період роботи позивача з 01.01.1992 року по час звернення до пенсійного органу на посаді викладача в Надлиманській мистецькій школі безпідставно не зарахований відповідачем-1 до стажу працівника освіти, що дає право на призначення і виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивачу було протиправно відмовлено у призначенні грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, а відтак рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 01.05.2024 року №155250026562 підлягає скасуванню.

З огляду на встановлені судом обставини та докази, суд дійшов до висновку, що у позивачки наявний необхідний спеціальний стаж роботи (більше 30 років), займана нею посада відноситься до посад педагогічних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", вона працювала у відповідному закладі та на відповідній посаді в день досягнення пенсійного віку, до моменту виходу на пенсію за віком будь-якого іншого виду пенсії не отримувала, що підтверджується наданими до матеріалів справи письмовими доказами та відповідачами не оспорюється, а тому ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV.

В зв`язку із вищенаведеним, з метою забезпечення належного та ефективного відновлення порушених прав позивача, необхідно зобов`язати відповідача-2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, згідно п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», врахувавши при цьому період роботи з 01.09.1982 року по 25.04.2024 року - до спеціального стажу за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Визначаючи пенсійний орган, на який таке зобов`язання повинно бути покладено, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 4.3 Порядку №22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Отже, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

У спірному випадку заява позивача щодо призначення грошової допомоги розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Харківській області та за результатом її розгляду прийнято рішення №155250026562 від 01.05.2024 року про відмову в нарахуванні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Отже, саме відповідач-1 у цьому спорі є органом, що призначає грошову допомогу у відповідності до пункту 7-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-ІV.

В той же час, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

Таким чином, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу грошової допомоги були делеговані ГУ ПФУ в Харківській області, проте обов`язок виплатити грошову допомогу у відповідності до пункту 7-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-ІV, після її призначення, залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера.

Отже, в частині заявлених позовних вимог про зобов`язання здійснити нарахування та виплату грошової допомоги, належним відповідачем є саме ГУ ПФУ в Одеській області.

У своєму відзиві ГУ ПФУ в Одеській області вказує, що Головним управління вже нарахована грошова допомога у розмірі десяти місячних пенсій в сумі 45658,70 грн., а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог Позивача. Водночас суд критично оцінює таке твердження відповідача-2, оскільки останній не надає до суду доказів такої виплати грошової допомоги позивачу.

Крім того, суд вважає помилковими доводи відповідача-2 про втручання суду у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на наступне.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору ст.13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 р., а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року по справі №21-87а13.

Суд зазначає, що у разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та цвстановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до ч.2 ст.5 КАС України , захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тобто, і зобов`язання вчинити певні дії, які суб`єкт владних повноважень повинен вчинити за законом.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі, якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до позову додано квитанцію №4870-1909-9941-7457 від 03.07.2024 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у загальному розмірі 1211,20 грн.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд доходить висновку про необхідність стягнення судового збору сплаченого позивачем з ГУ ПФУ в Харківській області у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.05.2024 року №155250026562 про відмову ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги згідно пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, згідно п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», врахувавши при цьому період роботи з 01.09.1982 року по 25.04.2024 року - до спеціального стажу за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.ст.295, 297 КАС України.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач-1 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022. м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344).

Відповідач-2 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна 83, код ЄДРПОУ 20987385).

СуддяІванов Е.А.