Рішення № 126513168, 10.04.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2025 року Справа№200/8819/24

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення) виклику сторін (письмове провадження ) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (85000, Донецька область, м. Добропілля, вул. Першотравнева, 54-А)

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Єрьоміну В.А., звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якому просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з квітня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 23 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

-зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з квітня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 23 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

-зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

06 січня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача: копію наказу про звільнення позивача; довідку про грошове забезпечення, виплачене позивачу у місяці звільнення; довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача на день звільнення.

09 січня 2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

10 січня 2025 року від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення доказів, Витяг з наказу ДСНС України (по особовому складу цивільного захисту) про звільнення зі служби від 20.04.2028 року № 175, Витяг з наказу ГУ ДСНС у Донецькій області (по особовому складу) про звільнення зі служби від 20.04.2028 року № 167 о/с, довідка про розмір грошового забезпечення за березень-квітень 2018 року.

27 березня 2025 року ухвалою суду витребував у відповідача довідку про середньомісячне та середньоденне грошове забезпечення позивача на день звільнення зі служби, відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100, а саме з урахуванням грошового забезпечення виплаченого позивачу за лютий-березень 2018 року.

10 квітня 2025 року від відповідача до суду надійшла довідка про розмір грошового забезпечення позивача, виплаченого йому у лютому, березні та квітні 2018 року.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, відзиву на адміністративний позов та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.

Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування адміністративного позову представник позивача зазначає, позивач проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області та на теперішній час позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

За період 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення в повному обсязі.

23 листопада 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/5682/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 67318,31 грн, при цьому відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі.

Також сторона позивача просить стягнути на користь позивача з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації.

Відповідач Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (85000, Донецька області, Покровський р-н, м. Добропілля, вул. Першотравнева, буд. 54-А, код ЄДРПОУ 38652962).

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що позивач вимагає стягнути середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з квітня 2018 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі, але водночас посилається на не діючі норми права, оскільки з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким положення ст. 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців. Таким чином, позивач безпідставно завищив період нарахування своїх вимо

Також, відповідач вважає, що до позовних вимог мають бути застосовані принцип справедливості та співмірності.

Щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати відповідач зазначив, що позивач не надав суду жодних доказів щодо понесених ним витрат чи збитків, яких би не було за вчасної сплати індексації Головним управлінням, не уточнив зміст позовних вимог та не надав обґрунтований розрахунок сум, що оспорюються чи стягуються на виконання п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України. Грошові кошти були перераховані позивачу вчасно та у повному обсязі. Жодних скарг щодо розрахунків чи строків виконання рішення суду по справі № 200/5682/24 на адресу Головного управління чи до ДСНС України від позивача не надходило.

Дослідивши доводи сторін та надані ними докази на обґрунтування позиції у справі, суд встановив наступне.

Згідно Витягу з наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 20.04.2018 року № 175, позивача звільнено зі служби цивільного захисту.

Згідно Витягу з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області від 20.04.2018 року № 167о/с (з особового складу), з 20.04.2018 року позивача виключено з кадрів ДСНС України.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 200/5682/24, позовні вимоги позивача до відповідача задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно; зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018.

На виконання рішення суду у справі 200/5682/24 відповідач 23.11.2024 року виплатив позивачу 67318,31 грн, на підтвердження чого позивачем надано до суду платіжне доручення № 700 від 23.11.2024 року.

Згідно довідки відповідача від 02 квітня 2025 року № 50/01-05-27 про грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року (28 днів) склало 40639,25 грн, у березні 2018 року (31 день) 21132,00 грн, у квітні 2018 року (30 днів) 14380,66 грн.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, факт затримки розрахунку при звільненні позивача та також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підтверджуються відповідачем та відповідними доказами, тому встановлені обставини справи не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовців.

У такому разі при вирішенні спірних правовідносин застосуванню підлягають норми Кодексу законів про працю України, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду від 6 березня 2018 року у справі №804/3772/17 (ЄДРСР №72693583), від 25 листопада 2020 року у справі №160/2867/19 (ЄДРСР №93119248).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП України, право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Приписами ч.1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згіднорішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012застаттею 47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені устатті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України в редакції чинній на момент звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті».

Саме ця редакція наведеної норми є чинною на день здійснення остаточного розрахунку відповідача з позивачем.

У постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 викладено правовий висновок, згідно якого «Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України в редакції до 19 липня 2022 року, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».

Поряд з цим, Верховний Суд звернув увагу, що указаний підхід Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду до застосування статті 117 КЗпП України в окресленому контексті не відповідає правовому регулюванню, чинному на теперішній час та зазначив, що «відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні».

Ураховуючи викладене, Верховний Суд виснував, що стягнення середнього заробітку у такому випадку умовно слід поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього:

-період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату;

-період з 19 липня 2022 до дати остаточного розрахунку регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічно у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положеннястатті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакціїЗакону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під діюстатті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положеньстатті 117 Кодексу законів про працю Українив редакціїЗакону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуваннюстаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакціїЗакону № 2352-IX. Водночас, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, настаттю 117 Кодексу законів про працю Українив новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.

Відтак, для обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.04.2018 року по 18.07.2022 року підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Аналогічна правова позиція виснувана у постанові Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі № 460/42448/22.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, у якій Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується відповідно і розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічний метод обчислення належного до виплати розміру середнього заробітку висловлено Верховним Судом також у постановах від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 340/1405/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 200/5415/20-а, від 05 жовтня 2022 року у справі № 640/17872/19, від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 807/1525/16, від 11 лютого 2021 року у справі № 160/13220/19 та від 22 липня 2021 року у справі №200/5764/20, та інших.

У постанові Верховного Суду від 29.02.2024 року у справі № 460/42448/22 суд висловив позицію, що висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, які, в свою чергу, визначали необхідність встановлення співмірності безпосередньо між сумою невиплачених при звільненні коштів та сумою середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні, розміру можливих майнових втрат працівника, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, а також передбачали можливість суду визначити суму середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні на власний розсуд, виходячи зі засад справедливості та пропорційності, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин у повній мірі, тому слід враховувати висновки Верховного Суду, висловлені у справах №480/3105/19, №520/899/21, №420/20192/21, №560/13719, у яких визначено чітку формулу застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно достатті 117 КЗпП України.

Відтак, судом визначено, що період затримки розрахунку з 21.04.2018 року (день наступний за днем виключення позивача зі списків особового складу) по 18.07.2022 року (останній день дії попередньої редакції ст. 117 КЗпП України) становить 1550 календарних днів.

Згідно довідки відповідача від 02 квітня 2025 року № 50/01-05-27 про грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року (28 днів) склало 40639,25 грн, у березні 2018 року (31 день) 21132,00 грн.

Відповідно до п.п. б п. 4 розділу ІІІ Порядку №100, виплачена позивачу у лютому 2018 року допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 20030,50 грн не включається до обчислення середнього заробітку, а відтак, у лютому 2018 року грошове забезпечення для обчислення середнього заробітку становить 20608,75 грн (40639,25 грн - 20030,50 грн).

Середньоденний розмір грошового забезпечення становить 707,47 грн (20608,75 грн + 21132,00 грн) / (28 днів + 31 день).

Розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 1096 578,50 грн (1550 днів х 707,47 грн).

Відповідач при звільненні повинен був виплатити позивачу 81 698,97 грн (14380,66 грн + 67318,31 грн).

Сума грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення суду у справі № 200/5682/24, пропорційно становить 82,40 % (67318,31 грн / 81 698,97 грн х 100%) від загальної суми грошового забезпечення, що підлягала виплаті при звільненні позивача.

Розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.04.2018 року по 18.07.2022 року становить: 1096 578,50 грн, отже 82,40 % від цієї суми становить 909 580,68 грн (1 096 578,50 грн х 0,824).

Аналогічний алгоритм розрахунку наведено у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 року у справі № 560/3971/19.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 22.11.2024 року суд зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 19.07.2022 року по 18.01.2023 року тривалістю 184 дні становить 130 174,48 грн (184 дні х 707,47 грн).

Відповідно до підп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Відповідно до підп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, потрібного наголосити, що суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку єдиним належним способом захисту у цій категорії спорів є стягнення коштів.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову в цій частині шляхом стягнення з відповідача визначеного судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача.

Щодо позовних вимог відносно нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст. 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: […] заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян […].

Відповідно до ст.ст. 3, 4, 7 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі Порядок № 159).

Пунктом 1 Порядком № 159 установлено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до п.п. 2, 3, 4 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: сума індексації грошових доходів громадян […].

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Пунктами 5, 7 Порядку № 159 установлено, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету […].

Поряд із цим, п. 8 Порядку № 159 установлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відтак, виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багато інших).

Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.

Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянинусум доходів.

Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимогу частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації.

Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд, серед інших постанов, у постанові від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20.

Ураховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 липня 2024 року в справі №480/1704/19 та від 21 серпня 2024 року в справі №200/63/23,основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строківвиплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу, тобто законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов також у постанові від 25.01.2025 року у справі № 380/1607/24.

Заборгованість за судовим рішенням у справі № 200/5682/24 відповідач виплатив позивачу 23.11.2024 року, проте нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків їх виплати відповідач не здійснив.

Вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Ураховуючи викладене, матеріалами адміністративної справи підтверджено, що на момент виплати 23.11.2024 заборгованості з індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 22.11.2024 року має місце порушення строків виплати грошового забезпечення нарахованого на виконання рішення суду у наслідок визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Ураховуючи викладене, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, згідно квитанції про сплату судового збору № 7291-3851-2578-6424 від 30.12.2024 року.

Водночас, адміністративний позов подано до суду за допомогою засобів програмного забезпечення підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».

Відповідно до положень ч. 3ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (надалі Закон № 3674-VI), при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, при зверненні до суду з адміністративним позовом позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн (3028 грн х 0,4 х 0,8).

Відповідно до ч. 8 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Водночас, за наслідком розгляду справи позивачу присуджено середній заробіток у розмірі 1039755,16 грн (909 580,68 грн + 130174,48 грн).

Ставки сплати судового збору визначені статтею 4 Закону України Про судовий збір, де вказано, що за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, який подано фізичною особою судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Разом із тим, статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік передбачено, що з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.

Відповідно до відповідно до положень ч. 3ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи викладене, суд стягує судовий збір у розмірі 968,96 грн з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача та 7349,08 грн (1039755,16 х 0,01 х 0,8 - 968,96 грн) судового збору на користь Державного бюджету України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI позивач має право звернутись до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 242,24 грн (1211,20 грн 968,96 грн).

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (85000, Донецька області, Покровський р-н, м. Добропілля, вул. Першотравнева, буд. 54-А, код ЄДРПОУ 38652962), про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні зі ОСОБА_1 , а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з квітня 2018 року по 18 липня 2022 року та у період з 19 липня 2022 року по 23 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) при звільненні, за період з квітня 2018 року по 18 липня 2022 року у розмірі 909 580,68 грн та за період з 19 липня 2022 року по 22 листопада 2024 року у розмірі 130 174,48 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968 (Дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 7349 (Сім тисяч триста сорок дев`ять) грн 08 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 10 квітня 2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко