Рішення № 126511426, 10.04.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 рокуСправа №640/32496/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №640/32496/21 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Окремого контрольно-пропускного пункту ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10 листопада 2021 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Окремого контрольно-пропускного пункту ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення 08.10.2021 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 року по 2021 рік;

- зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_2 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки з 2017 по 2021 роки;

- визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_2 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 2017 року по жовтень 2021 року, включно;

- визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_2 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні та зобов`язати нарахувати невиплачену ОСОБА_1 у день виключення із списків частини (08 жовтня 2021 року) грошової компенсації за неотримане речове майно;

- визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_2 , що полягає у невиплаті ОСОБА_1 додаткової доплати до заробітної плати за роботу в період карантину за період з 2020 року по 08 жовтня 2021 року та зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову доплату до заробітної плати за роботу в період карантину за період з 2020 року по 08 жовтня 2021 року;

- стягнути з Окремого контрольно-пропускного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Військова частина НОМЕР_2 , середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені, з 11 жовтня 2021 року (перший робочий день після звільнення з військової служби), по 13 жовтня 2021 року, а решту заявлених позовних вимог в даному адміністративному позові по день ухвалення рішення у справі, при набранні законної сили.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу належних до сплати коштів. Позивач стверджує, що відповідачем порушено права позивача на відповідні виплати, в зв`язку з чим вимагає їх стягнення в судовому порядку.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 640/32496/21 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Маруліній Л.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2021 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/32496/21, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

12 січня 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив. Відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та зазначає, що позивач не має права на заявлені у позові виплати.

В зв`язку з реалізацією положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дана адміністративна справа 04 лютого 2025 року надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, призначено до розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20 лютого 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано пояснення, які надійшли від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Відповідач підтримує раніше поданий відзив, надає частину витребуваних судом документів, а щодо іншої частини зазначає про неможливість надання відповідних документів.

07 березня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано пояснення, які надійшли від представника позивача в підсистемі «Електронний Суд». Позивач повторює доводи позовної заяви.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Відповідач листом від 04.10.2021 року №11/10206 повідомив позивачу, що правові підстави для виплати їй виплат та компенсацій відсутні.

В наявності аналогічний за змістом лист відповідача, наданий на адвокатський запит, однак який має дату 26.11.2021 року №14/6688-21-ВИХ.

Наказом відповідача від 08.10.2021 року №451-ос з позивачем припинено контракт та виключено її із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Вважаючи протиправною невиплату відповідачем усіх належних позивачу виплат та компенсацій, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Суд зауважує, що виклад нормативно-правового регулювання здійснюється в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин.

Щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2021 роки.

У позовній заяві позивач зазначала, що не отримала компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

В своєму листі відповідач послався на те, що в період мобілізації така відпустка не надається. У відзиві відповідач уточнив, що механізму компенсації відпусток, які не надаються в період мобілізації, не передбачено. Отже, відповідач не мав підстав надавати позивачу таку відпустку або виплачувати за неї компенсацію.

Разом з поясненнями відповідач також надав довідку від 19.02.2025 року №136, згідно якої додаткова відпустка, передбачена п. 4 ст. 10-1 Закону №2011-XII позивачу не надавалась. При цьому вказано, що позивач має право на 8 днів такої відпустки.

У своїх поясненнях позивач акцентував увагу на тому, що відповідач вищевказаною довідкою визнав порушення прав позивача, однак зауважив, що відповідач не пояснив чому відповідачем обчислюється кількість днів невикористаної відпустки лише за період з 13.10.2017 року по 21.12.2018 року, а не за весь період служби.

Щодо права позивача на компенсацію такої відпустки суд зазначає наступне.

Згідно п. 4 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Згідно з п. 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі Порядок), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно п. 19 ст. 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 (особливий період) і 18 (воєнний стан) цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.05.2019 року у справі №620/4218/18.

Отже, відповідач не мав правових підстав лише направляти позивача у відповідну відпустку, натомість був зобов`язаний здійснити компенсацію за невикористані дні такої відпустки.

Таким чином, відповідач порушив права позивача, заперечуючи її право на отримання вказаної компенсації.

Водночас, відповідач надав відомості про кількість невикористаних днів додаткової відпустки за період з 13.10.2017 року по 21.12.2018 року, не обґрунтувавши відсутність невикористаних днів за решту періоду служби позивача. Суд констатує, що така неповнота відомостей не унеможливлює захист прав позивача, оскільки вони були порушені шляхом невизнання права як такого, в той час як спір щодо кількості днів невикористаної відпустки, як і спір щодо належності розрахунку відповідної компенсації, наразі не існує.

Отже, з метою ефективного захисту прав позивача суд зобов`язує відповідача нарахувати відповідну компенсацію за весь період служби позивача, не визначаючи конкретну кількість днів невикористаної відпустки, оскільки відповідні правовідносини (щодо визначення такої кількості) ще не виникли, а тому не можуть бути предметом судової оцінки.

Отже, ця позовна вимога підлягає задоволенню.

Щодо індексації грошового забезпечення.

У позовній заяві позивач зазначала, що докази виплати індексації відсутні, одночасно з чим вказувала, що нарахування індексації здійснювалося неправильно та в занижених розмірах. Виклад підстав позову зводиться до посилань на неналежно обраний відповідачем базовий місяць для обчислення індексації.

У відзиві відповідач вказав, що індексацію нарахував, що підтверджується довідкою. В наявності довідки про виплачену позивачу індексацію грошового забезпечення (а.с. 105), за змістом якої базовим місяцем був не січень 2008 року.

Суд зауважує, що позивач проходила службу в період з 13.10.2017 року по 10.10.2021 року, що підтверджується наказом про звільнення та довідкою від 19.02.2025 року №136. Тобто, йдеться як про індексацію, так і про індексацію-різницю (з 01.03.2018 року).

Приписами статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ).

Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статей 4, 6 Закону №1282-ХІІ (в редакції, яка діє з 01.01.2015, а щодо відсоткового значення порогу індексації з 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсоток (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Таким порядком є Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою №1078.

Згідно з п. 1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній з 01.01.2015) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до п. 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом п. 4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Відповідно до п. 11 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01.01.2016 року у зв`язку із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 року №77; до 01.01.2016 року поріг індексації встановлювався в розмірі 101 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

У зв`язку з прийняттям Постанови №1013, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.

У редакції Постанови №1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку №1078 викладено у такій редакції: «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…».

Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем (приймається за 1 або 100 відсотків) при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з цим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року №1294 (далі Постанова №1294) підвищено посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до цієї постанови.

Згідно абз. 5 п. 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Судом встановлено, що зміна посадових окладів відбулась 01.01.2008 згідно з Постановою №1294. Надалі розмір посадового окладу було змінено 01.03.2018 постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі Постанова №704).

Таким чином, якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з лютого 2008 року.

Суд зазначає, що базовим місяцем вважається місяць, в якому підвищена тарифна ставка (посадовий оклад) військовослужбовця за посадою, яку він займає. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яке вперше відбулось у січні 2008 року на підставі Постанови №1294 як місяці, у якому відбулося збільшення розміру посадового окладу штату. При цьому загальна сума збільшення грошового забезпечення перевищила суму індексації нараховану в цьому місяці і відповідно до абзаців 1 і 2, пункту 5 Порядку №1078 січень 2008 року став базовим місяцем для нарахування індексації заробітної плати позивача.

Згідно з п. 14 Порядку №1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Відповідно до роз`яснення Мінсоцполітики від 08.08.2017 №48/о/66-17 на запит ДФ Міноборони від 18.07.2017 №248/3/9/1/863 зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.

У роз`ясненні Мінсоцполітики від 18.04.2018 №28/о/66-18 вказано, що у разі зростання грошового забезпечення за рахунок інших його складових, без підвищення посадового окладу, сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового забезпечення.

Зі змісту роз`яснення Мінсоцполітики від 09.02.2015 №024-106 встановлено, що зміна розміру премії за рахунок фінансових можливостей підприємства не є підставою вважати місяць базовим, при розрахунку індексу для проведення індексації.

Таким чином, визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу), яка вперше відбулась у січні 2008 року на підставі Постанови №1294, яка набрала чинності 01 січня 2008 року та втратила чинність 01.03.2018.

Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 09.11.2023 року у справі №420/3131/22, від 26.10.2023 року у справі.

Повноваження ж державних органів щодо визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.06.2023 року №200/7127/21, від 28.02.2023 року №200/6705/21.

Порівняльний аналіз законодавства про індексацію грошових доходів дає підстави стверджувати про те, що новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення: до 01.12.2015 був місяць прийняття працівника на роботу та місяць збільшення заробітної плати; після 01.12.2015 є місяць збільшення тарифної ставки (окладу).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 22.03.2023 року у справі №380/4689/21.

Оскільки визначення базового місяця залежить від зміни розміру тарифної ставки (окладу), тому у межах спірних відносин саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача.

Спори щодо визначення базового місяця для цілей обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовців для періодів військової служби до лютого 2018 року включно є поширеними, відповідний базовий місяць неодноразово встановлювався безпосередньо Верховним Судом.

Так, правові висновки про те, що базовим місяцем в таких спорах є саме січень 2008 року містяться у постановах Касаційного адміністративного суду від 23.08.2023 року у справі №380/20441/21,від 30.05.2023 року у справі №380/3632/21, від 23.08.2022 року у справі №420/11625/21, від 20.04.2022 року у справі №420/3593/20, від 26.01.2022 року у справі №400/1118/21.

Відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 20.10.2022 року у справі №400/426/21.

Отже, позовні вимоги за період з 13.10.2017 року по 28.02.2018 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог з 01.03.2018 року по 10.10.2021 року суд зазначає наступне.

Щодо "фіксованої" суми індексації, то слід зазначити, що у період існування спірних правовідносин Закон №1282-XII і Порядок № 1078 такого поняття не містили. Вказаний термін фігурував у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2012 № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Проте, Постановою № 1013 цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01.12.2015 у ньому, як і в цілому Порядку №1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.

Між тим, з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Цей же абзац 3 з 15.03.2018 і дотепер діє у редакції постанови Уряду від 28.02.2018 № 141 та передбачає, що сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 застосовується з 01.12.2015 і дотепер у редакції постанови Уряду від 09.12.2015 № 1013 і встановлює таке правило: якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Абзац 5 пункту 5 Порядку № 1078 застосовувався з 01.12.2015 до 01.04.2021 у редакції постанови Уряду від 09.12.2015 № 1013 і передбачав, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Цей же абзац діє з 02.04.2021 у редакції постанови Уряду від 31.03.2021 № 278 і встановлює, що у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 (діє в редакціях постанов Уряду від 09.12.2015 № 1013, від 28.02.2018 № 141 та від 31.03.2021 № 278 і дотепер) додатково указує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (посадових окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації - різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд дійшов висновку, що повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності Постанова №704, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078 березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку №1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то у якій сумі.

З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації - різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

- розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);

- суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

- чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).

Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачці індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.07.2023 року у справі №160/12028/22, від 31.07.2024 року у справі №200/4613/22.

Згідно з приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб у березні 2018 року становив 1762,00 грн.

У зв`язку з останнім підвищенням тарифних ставок (окладів) військовослужбовців з січня 2008 року, величина приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення позивачки у березні 2018 року становила 253,3% (353,3% (наростаючий індекс споживчих цін) - 100% = 253,3%).

Ці дані підтверджені листами Міністерства соціальної політики України від 8 вересня 2021 року №826/3263/фес, від 29 грудня 2017 року №122/о/66-17. Суд вважає правильною розрахованою у них величину приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача у березні 2018 року.

Спору щодо розміру цієї величини приросту індексу споживчих цін між сторонами немає.

Отже, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача у 2018 році, якби не відбулося чергового підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, мала становити 4463,15 грн (1762,00 *253,30%= 4463,15 грн).

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2024 року у справі №200/16532/21.

В цій же постанові Верховного Суду зазначено, що порівнювати належить повний розмір грошового забезпечення за лютий та за березень 2018 року (з урахуванням усіх щомісячних складових грошового забезпечення).

В матеріалах справи наявна архівна відомість №1 за 2018 рік, згідно якої розмір грошового забезпечення позивача у лютому 2018 року склав 9125,28 грн, а в березні 2018 рок у- 9811,41 грн. При цьому з останньої суми належить відрахувати 500,00 грн, що нараховані як «наказ в/ч НОМЕР_2 », оскільки з архівних відомостей вбачається, що така виплата має одноразовий характер.

Таким чином, в березні 2018 року грошове забезпечення позивача зросло на 9311,41-9125,28 = 186,13 грн.

Суд констатує, що у випадку позивача розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, тому відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у березні 2018 року визначається як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу і становить (4463,15 грн - 186,13 грн = 4277,02 грн).

Отже, позивач має право на виплату йому відповідачем щомісячної суми індексації-різниці розміром 4277,02 грн з 1 березня 2018 року до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Факт невиплати позивачу вказаної індексації грошового забезпечення свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.

Позовні вимоги в цій частині задовольняються у спосіб згідно правозастосування, яке міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2024 року у справі №200/16532/21.

Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо компенсації за неотримане речове майно.

У позовній заяві підстави позову щодо цієї позовної вимоги відсутні.

В листі до звільнення позивача відповідач повідомляв про направлення запиту на додаткові асигнування для проведення розрахунків.

У відзиві відповідач зазначив, що компенсація у розмірі 14822,03 була виплачена позивачу.

У поясненнях позивач зазначив, що отримувала кошти, однак із виписок та сум не можливо встановити природу коштів. Також надала довідку №176 про вартість речового майна, згідно якої майно оцінено на 14822,03 грн.

Наказом відповідача від 08.10.2021 року №454-ОС наказано виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 14822,03 грн.

В архівній відомості №1 за 2021 рік вказано, що позивачу виплачено 14822,03 грн як «Компенсація за речове майно».

З наданої позивачем разом з поясненнями виписки по рахунку вбачається, що 10.01.2022 року позивачем отримано платіж «зарахування заробітної плати» в розмірі 14599,70 грн, що являє собою 98,5% від суми 14822,03 (відраховано військовий збір 1,5%).

Тобто, факт невиплати компенсації спростовано та встановлено, що така виплата здійснена.

Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Суд підкреслює, що в даній справі відсутні ані предмет, ані підстави позову стосовно своєчасності виплати такої компенсації, позивач оскаржувала лише невиплати компенсації як такої, в зв`язку з чим судом розглянуто ці вимоги в межах, визначених позивачем.

Щодо виплати доплати за роботу в період карантину.

У позовній заяві позивач зазначала, що така доплата відсутня як така (стор. 14, 16 позовної заяви).

У відзиві відповідач зазначав, що доплата здійснюється пропорційно відпрацьованому часу. При цьому така доплата позивачу здійснена у межах наявних асигнувань.

З відзивом надано довідку про розмір такої доплати за період з 01.01.2020 року по 10.10.2021 рік, відповідно до якої позивачу кошти виплачувались, останній платіж за лютий 2021 року здійснено у грудні 2021 року.

Згідно архівної відомості №1 за 2021 рік та архівної відомості №1 за 2021 рік позивачу нараховано таку доплату за відповідні місяці.

Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375 установлено, що на період карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв`язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов`язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.

Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).

Виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період. Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичний характер, а її розмір є пропорційним з розрахунку на місяць, що визначається наказом командира (начальника).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2024 року у справі №600/341/23-а.

Суд зауважує, що відповідач не заперечував ані право позивача на таку доплату, ані визначений позивачем період, за який таку доплату належить виплатити. Натомість посилався на наявність відповідних асигнувань.

Відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 року у справі №260/3564/22.

Враховуючи вищевикладене, беручи до увагу ухилення відповідача від надання відомостей щодо періодів, в які позивач несла службу у відповідних умовах, з метою ефективного захисту прав позивача, ця позовна вимога підлягає задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірну доплату з квітня 2020 року (місяць набрання чинності Постановою №375) по жовтень 2021 року (місяць припинення служби позивачем) пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням виплачених сум. Таким чином забезпечується охоплення усіх неоплачених наразі періодів, а також виключення з визначеного судом часового діапазону оплачених періодів.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ця вимога позивача складається з двох частин:

1) позивача звільнено з 10.10.2021 року (в іншій частині підстав позову позивач зазначає 08.10.2021 року), а кошти виплачені 13.10.2021 року;

2) кошти згідно заявлених вимог «по день ухвалення рішення у справі, при набранні законної сили».

Щодо другої частини цієї позовної вимоги суд зазначає, що позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає, оскільки кошти, виплачені на виконання цього рішення суду, наразі не сплачені, в зв`язку з чим неможливо визначити період затримки розрахунку. Більш того, наразі відсутні підстави вважати, що одночасно з таким розрахунком відповідач не виплатить відповідну компенсацію. Тобто, йдеться про вимоги, заявлені на підставі припущення про майбутні дії відповідача, якими буде порушено права позивача. Отже, в цій частині у задоволенні вимоги належить відмовити.

Щодо періоду з 08.10.2021 року (10.10.2021 року) по 13.10.2021 року суд зазначає наступне.

Як вже зазначав суд, позивач проходила службу по 10.10.2021 року, а не по 08.10.2021 року. Це вбачається як з довідки відповідача від 19.02.2025 року №136, так і з наказу відповідача від 08.10.2021 року №451-ос, в якому служба припиняється з 10.10.2021 року.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду від 28.09.2023 року у справі №640/36441/21,

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 27.07.2023 року у справі №420/436/22, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, постанова Касаційного адміністративного суду від 23.11.2023 року у справі №160/171/20.

Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.

Оскільки відповідач лише 13.10.2021 року здійснив виплату позивачу суми, яка належала до сплати ще при звільненні 10.10.2021 року, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо розміру відшкодування в цій справі.

Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.

Компенсація відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.

Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.

Першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є [день] наступний за днем виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 року у справі №240/9951/19.

Отже, компенсація нараховується за період з 11.10.2021 року (наступний після звільнення день) по 12.10.2021 року (останній день, в якому не було здійснено розрахунок), тобто за два дні.

У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22.

Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.

Відповідач ухилився від надання довідки про середньоденне грошове забезпечення позивача, попри витребування таких відомостей судом.

З цих підстав суд здійснює розрахунку на основі наявних архівних відомостей. Позивача звільнено в жовтні 2021 року. Грошове забезпечення за серпень-вересень 2021 року склало 18018,87+16129,31=34148,18 грн. Отже, середньоденне грошове забезпечення дорівнює 34148,18/61=559,81 грн.

Отже, розмір компенсації складає 2 (дні) * 559,81 (середньоденне грошове забезпечення в грн) = 1119,62 грн.

До вказаної суми принцип співмірності застосувати не можливо, оскільки не йдеться про невиплачену частку коштів в даній справі наразі оцінено лише затримку в 2 дні щодо виплати коштів, щодо яких спір не існував.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню на суму 1119,62 грн.

Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а. Тотожне правозастосування здійснено і Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

За подання цього позову позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 0,4 прожиткових мінімуми станом на 01.01.2021 року, тобто 908,00 грн, що вказано в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 22.12.2021 року позивачу відстрочено сплату судового збору.

При цьому судовий збір підлягав сплаті лише за вимоги щодо стягнення середнього заробітку, в цій частині вимога по суті задоволена, судом обмежено період, за який заявлено вимоги, що не впливає на ступінь протиправності поведінки відповідача та обґрунтованість позиції позивача щодо факту порушення його прав відповідачем.

Отже, судовий збір належить стягнути з відповідача на користь державного бюджету в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Окремого контрольно-пропускного пункту ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII за період з 13.10.2017 року по 10.10.2021 року.

Зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII.

Визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 щодо незастосування січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 13.10.2017 року по 28.02.2018 року.

Зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13.10.2017 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.

Визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 10.10.2021 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації розміром: 4277,02 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

Зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення розміром: 4277,02 грн за період з 01.03.2018 року до 10.10.2021 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі додаткової доплати згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375 за період з квітня 2020 року по жовтень 2021 року.

Зобов`язати Окремий контрольно-пропускний пункт ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплати згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 року №375 за період з квітня 2020 року по жовтень 2021 року пропорційно в розрахунку на місяць, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Окремого контрольно-пропускного пункту ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Окремого контрольно-пропускного пункту ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.10.2021 року по 12.10.2021 року розмірі 1119,62 гривень (одна тисяча сто дев`ятнадцять гривень 62 копійки), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Окремого контрольно-пропускного пункту ІНФОРМАЦІЯ_1 Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 908,00 гривень (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) на користь Державного бюджету України.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко