Рішення № 126510203, 10.04.2025, Солом'янський районний суд міста Києва

753/16237/23

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кицюк В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року позивач звернувся до Дарницького районного суду міста Києва із вищезазначеним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 12000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» на користь ОСОБА_1 12691,86 грн компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку 13000 грн, повернення сплаченого судового збору у сумі 322,53 грн, витрати на правову допомогу у сумі 4370 грн, а всього 30384,39 грн. Зазначеним судовим рішенням встановлено порушення прав позивача за наслідками протиправних дій відповідача під час звільнення позивача 06 квітня 2022 року, які полягали у незаконному відрахуванні заробітної плати, що призвело до моральних страждань. Незаконні дії відповідача викликали у позивача відчуття приниження гідності, почались головні болі, стрибки тиску та погіршилось загальне самопочуття. Моральна шкода також полягає у тому, що позивач з вересня 2014 року по квітень 2022 року працювала на посаді лікаря-терапевта дільничного терапевтичного відділення №2 поліклініки госпіталю, користувалась повагою серед колег, однак це не завадило відповідачу вчинити протиправні дії, а саме відрахувати заробітну плату під час звільнення.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 20 вересня 2023 року позовну заяву передано за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року матеріали цивільної справи передано за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 січня 2024 року ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 02 вересня 2024 року визначено головуючого суддю Кицюк В.С. та 09 вересня 2024 року матеріали справи передано безпосередньо головуючому судді.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 10 вересня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

27.09.2024 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, в разі визнання вимог позивача хоча б частково обґрунтованими, то зменшити суму відшкодування моральної шкоди до 1 грн. В обгрунтування зазначає, що позивачем не доведено наявність у неї моральної шкоди, так і причинного зв`язку між шкодою і діяннями відповідача, не доведено розмір моральної шкоди, обставини справи вказують на відсутність винних дій з боку відповідача, своєю протиправною поведінкою позивач сприяла настанню негативних наслідків, а системні дії позивача спрямовані на уникнення відповідальності за порушення трудової дисципліни. Крім того, позивачем вже отримано від відповідача бюджетні кошти у розмірі 57930,90 грн, тобто більше ніж нею зароблено за фактично відпрацьований час.

01.10.2024 через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначає, що відзив не містить правового обгрунтування заперечень проти задоволення позовних вимог. Наголошує, що позивач тривалий час відновлює порушене право, відчуває від цього страждання та приниження, тривогу, страх та занепокоєння.

16.10.2024 через систему «Електронний суд» надійшла заява представника відповідача про підтвердження повноважень представника.

18.10.2024 через систему «Електронний суд» надійшли заперечення представника позивача на заяву.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.82 ЦПК України).

Судом встановлено, постановою Київського апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2023 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позов задовольнено частково. Стягнуто з Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву» на користь ОСОБА_1 12691 грн 86 коп компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку 13000 грн, повернення сплаченого судового збору у сумі 322 грн 53 коп, витрати на правову допомогу у сумі 4370 грн, а всього 30384 грн 39 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідно до мотивувальної частини постанови суду: «Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка посилалася на те, що у день звільнення відповідачем їй не була виплачена у повному обсязі компенсації за невикористану відпустку.

Під час судового розгляду відповідач не заперечував, що у повному обсязі не виплатив позивачці компенсацію за невикористану відпустку, посилаючись на утримання

із нарахованої компенсації виплаченої заробітної плати за лютий за дні, у які позивачка не працювала, та виплаченого авансу за березень, так як позивачка у березні також не працювала.

Однак, відповідачем не надано відповідного розпорядження про утримання виплачених позивачці сум, а також не враховані положення статті 129 КЗпП України.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що відповідач правомірно утримав кошти, які він повинен був сплатити позивачці при звільненні та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, позовні вимоги про неповну виплату у день звільнення позивачки компенсації за невикористану відпустку є обґрунтованими».

Відповідно до положень ст.237-1 КЗпП України, відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, 12 липня 2007 року).

Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступним змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може проявлятися, зокрема: в моральних переживаннях в зв`язку з порушенням права власності.

Як зазначено у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступним змінами), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Між тим, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

У постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі №466/8242/18 (провадження №61-943св20) зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду нагадує, що в постанові 01 березня 2021 року в справі №180/1735/16-ц (провадження №61-18013сво18) вказано, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».

Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року №35-13/797) роз`яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

З урахуванням тривалості судового процесу, характеру та обсягу душевних страждань позивача, розмір моральної шкоди у сумі 1000,00 грн визначено з урахуванням вимог розумності та буде справедливою сатисфакцією.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 72 грн (1000*858,88:12000).

Керуючись ст.ст.12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» / код ЄДРПОУ 37027405 / на користь ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_1 / моральну шкоду у розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Стягнути з Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерство внутрішніх справ України по місту Києву» / код ЄДРПОУ 37027405 / на користь ОСОБА_1 / РНОКПП НОМЕР_1 / судовий збір у розмірі 72 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Вікторія КИЦЮК