Рішення № 126504015, 10.04.2025, Чернівецький районний суд Вінницької області

"10" квітня 2025 р.

Справа №138/2187/24

Провадження по справі №2/150/20/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

10 квітня 2025 с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Цимбалюк Л.П.,

при секретарі Савковій С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулося до районного суду із вищевказаним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди. Огрунтовуючи свої вимоги ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» щодо стягнення із відповідача завданих збитків в порядку регресу в розмірі 63739 грн. 80 коп., посилається на те, що 25.06.2022 відбулась дорожньо транспортна пригода за участю транспортного засобу Volkswagen НОМЕР_1 та транспортного засобу Volkswagen НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 (тобто, відповідача по справі).

Як зазначається в позовній заяві постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 31.08.2022 по справі №9035/1417/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, на підтвердження чого додано копію вище вказаної постанови.

Позивач просить стягнути із відповідача вище зазначену суму матеріальної шкоди, а також судовий збір, сплачений при зверненні до суду із даною позовною заявою в розмірі 3028 грн. 00 коп.

Позивачем ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» не забезпечено явку в судове засідання повноваженого представника, скориставшись своїм правом, передбаченим ч.3 ст.211 ЦПК України, в позовній заяві клопоче про розгляд справи у його відсутність, вимоги, викладені в позові, підтримує та просить їх задоволити, не заперечує проти заочного розгляду справи. Крім того, у відповідності до положень ч.1 ст.276 ЦПК України позовна заява містить клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачу за зареєстрованим місцем проживання було надіслано ухвалу про відкриття провадження у справі та повістку про виклик до суду рекомендованим повідомленням. Поштове відправлення особисто вручено відповідачу, що стверджується рекомендованим повідомленням №0690253453202, повернутим до суду 24.09.2024 (а.с. 43).

В подальшому відповідач неодноразово повідомлявся про розгляд справи шляхом надіслання рекомендованого поштового відправлення.

Однак, на адресу суду повернулися конверти із відміткою на довідці Укрпошти про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями №0690258472701 (а.с. 47), №0690273282412 (а.с. 52), №0690275413115 (а.с. 55), №0690283477459 (а.с. 61), №0690288633858 (а.с. 68), №0690296299274.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19 зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадкусуду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи згідно з положеннями частин 7 та 8 статті 128 ЦПК України, і судом вжиті всі передбачені законом заходи для можливості реалізації ним права судового захисту своїх прав і свобод з метою дотримання принципу рівності усіх перед законом.

Таким чином, відповідач ОСОБА_1 вважається належним чином повідомленим про розгляд справи судом.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно ухвали Чернівецького районного суду Вінницької області від 10.04.2025 постановлено про проведення заочного розгляду даної справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ст.55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 4ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1, 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 Конституції України).

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.2.ст.5 ЦПК).

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За вимогами ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом було встановлено наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Між ОСОБА_2 та приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «ПЗУ Україна» було укладено договір добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів №АМ.1699145, забезпечений транспортний засіб Volkswagen НОМЕР_1 .

Як вбачається зі змісту позовної заяви, 25.06.2022 відбулась дорожньо транспортна пригода за участю транспортного засобу Volkswagen НОМЕР_1 та транспортного засобу Volkswagen НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 .

Частиною 1 статті 22ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.1166ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ч.ч.1, 2 та 5 ст.1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Виходячи з положень ст.1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» за №4 від 01.03.2014, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.ст.1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини (п.4).

Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку . Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Пунктом 8 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (далі - Постанова від 01.03.2013 року) судам роз`яснено, що особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

За змістом ч.2 ст.1187ЦК України володільцем джерела підвищеної небезпеки є юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Згідно ст.1192 ЦК України спосіб відшкодування шкоди, завданої його майну обирає потерпілий: або вимагати відшкодувати в натурі, або відшкодувати завдані збитки.

Як зазначається в позовній заяві постановою Коростишівського районного суду Житомирської області від 31.08.2022 по справі №9035/1417/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, на підтвердження чого додано копію вище вказаної постанови.

Однак, копія постанови Коростишівського районного суду Житомирської області від 31.08.2022 по справі №9035/1417/22, додана позивачем до позовної заяви при зверненні до суду, містить лише вступну частину та частково мотивувальну частину, резолютивна частина при цьому взагалі відсутня.

З огляду на вище зазначені обставини, з метою повного, об`єктивного та всебічного її розгляду та прийняття законного рішення, згідно ухвали Чернівецьким районним судом Вінницької області від 09.01.2025 витребувано у Коростишівського районного суду Житомирської області належним чином завірену копію постанови від 31.08.2022 по справі №935/1417/22 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ст.124 КУпАП.

На виконання ухвали Чернівецького районного суду Вінницької області від 09.01.2025 щодо витребування доказів, Коростишівським районним судом Житомирської області надіслано належним чином завірену копію постанови від 31.08.2022 по справі №935/1417/22 (головуючий суддя Щербаченко І.В.) відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ст.124 КУпАП (вхідний номер 353/25-Вх від 06.02.2025).

Так, як вбачається із постанови Коростишівського районного суду Житомирської області від 31.08.2022, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №081589 від 25.06.2022, водій ОСОБА_1 06.2022 о 10:25 годині, керуючи автомобілем «Volkswagen Jetta» д.н.з. НОМЕР_2 , не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної швидкості руху та дистанції, внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом «Volkswagen Jetta» д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого останній транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив вимоги п.12.1,13.1 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбаченастаттею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно постанови Коростишівського районного суду Житомирської області від 31.08.2022 по справі № 935/1417/22 (провадження по справі №3/935/1006/22) провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення 25.06.2022 адміністративного правопорушення, передбаченогостаттею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрито на підставі пункту 4 частини 1статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушенняу зв`язку із вчиненням дії особою, яка діяла в стані крайньої необхідності.

Положеннями ч.6 ст. 82 ЦПК України зокрема передбачено, що постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 6 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими, електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Цивільним процесуальним законодавством України встановлено, що докази у справі повинні бути належними, допустимими, достовірними, достатніми.

Суд при цьому зауважує, що не може обґрунтовувати судове рішення лише припущеннями.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Будь-яких належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували доводи позивача, що викладені ним у позовній заяві, щодо стягнення із ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, суду не надано, окрім того, під час розгляду справи в суді спростовані твердження позивача, викладені в позовній заяві, що визнання винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАп.

З огляду на вище наведені обставини, суд не вбачає підстав для задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 збитків в порядку регресу в розмірі 63739 грн. 80 коп., як того просить ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна».

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Принцип оцінки доказів «поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Позивачем відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України належним чином не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо стягнення збитків в порядку регресу в розмірі 63739 грн. 80 коп., не надано безспірних доказів, які б підтверджували його обґрунтування.

На підставі вище наведеного, з огляду на відсутність належних, достатніх та допустимих доказів позовних вимог ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні.

При винесенні рішення, суд керується статтею 13 ЦПК України, щодо розгляду судом справ в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати (п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

За приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру заявлених позовних вимог.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову у позові, судові витрати, понесені позивачем на оплату судового збору, компенсації не підлягають.

На підставі ст.1188, 1194 ЦК України, керуючись статтями2,3,10,11,12,13,19,23,76-89,141,258-268,274-279,352,354,355ЦПК України,суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Згідно вимог ст.265ч.5п.4ЦПК України реквізити сторін:

Позивач: акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», юридична адреса 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд.40, НОМЕР_4 , код ЄДРПОУ 20782312

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації - АДРЕСА_1 .

СУДДЯ: Л.П. ЦИМБАЛЮК