Рішення № 126500818, 03.04.2025, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" квітня 2025 р. Справа № 924/32/25

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Гладюка Ю.В., при секретарі судового засідання Жиромській А.Ю., розглянувши матеріали справи

за позовом керівника Шепетівської окружної прокуратури, м. Шепетівка в інтересах держави

до 1. Полонської міської ради, м. Полонне

2. фізичної особи-підприємця Горшешніка Віктора Володимировича, с. Новоселиця Шепетівський район Хмельницька область

про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору, анулювання паспорту прив`язки та повернення земельної ділянки у комунальну власність

Представники сторін:

від прокуратури: Ткачук Н.С. згідно посвідчення від 23.07.24,

від відповідачів 1,2: не з`явилися

встановив:

до Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява керівника Шепетівської окружної прокуратури в інтересах держави до 1. Полонської міської ради, 2. фізичної особи-підприємця Горшешніка Віктора Володимировича про визнання незаконним рішення 62-ї сесії VIII скликання Полонської міської ради № 8 від 25.04.2024 (прийняте 29.04.2024) «Про укладання договору особистого строкового сервітуту під тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності»; визнання недійсним договіру особистого строкового сервітуту від 23.05.2024, укладений між виконавчим комітетом Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади та Горшешніком Віктором Володимировичем; анулювання Паспорту прив`язки на три павільйони-магазини продовольчих та непродовольчих товарів, виготовлений 12.07.2023 відділом містобудування та архітектури Хмельницької обласної державної адміністрації на замовлення фізичної особи-підприємця Горшешніка В.В. для розміщення тимчасових споруд по вул. Юзькова (біля будівлі автостанції) у м. Полонне Шепетівського району Хмельницької області та про зобов`язання ФОП Горшешніка В.В. повернути у власність Полонської територіальної громади в особі Полонської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6823610100:02:006:1501 площею 0,0147 га, яка розташована по вул. Юзькова, б/н у м. Полонне Шепетівського району.

Обґрунтовуючи позов, прокурор зазначає, що рішенням 62-ї сесії VIII скликання Полонської міської ради № 8 від 25.04.2024 (прийняте 29.04.2024) задоволено заяву Горшешніка В.В. на укладення договору особистого строкового сервітуту на земельну ділянку для розміщення трьох тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності по вул. Юзькова, у м. Полонне Шепетівського району на земельній ділянці з кадастровим номером 6823610100:02:006:1501 строком на 5 років. На підставі вказаного рішення між виконавчим комітетом Полонської міської ради та Горшешніком В.В. 23.05.2024 укладено договір особистого строкового сервітуту під трьома тимчасовими спорудами на земельній ділянці з кадастровим номером 6823610100:02:006:1501.

Прокурор зауважує, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі № 560/8083/24 визнано неповноважною 62-у сесію VIII скликання Полонської міської ради Шепетівського району Хмельницької області, яка проведена 29.04.2024. Таким чином, Горшешніку В.В. передано у користування земельну ділянку комунальної власності на підставі незаконного рішення міської ради.

Стверджує, що відсутність відповідного волевиявлення територіальної громади унеможливлює відповідне розпорядження земельною ділянкою, а її фактична передача в користування поза волею громади порушує вимоги ст. 116 ЗК України.

Крім того, прокурором відзначено, що рішенням Полонської міської ради № 4 від 14.12.2022 Горшешніку В.В. надано дозвіл на виготовлення трьох паспортів прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: м. Полонне, вул. Юзькова, - загальною площею 0,0090 га. На підставі вказаного рішення 12.07.2023 відділом містобудування та архітектури Хмельницької обласної державної адміністрації Горшешніку В.В. виготовлено один Паспорт прив`язки на три павільйони-магазини продовольчих та непродовольчих товарів по вказаній адресі. Однак, виготовлений відповідачем 2 Паспорт прив`язки на три поєднані між собою тимчасові споруди площею по 30 кв.м. кожна, перевищує передбачену законом максимально допустиму площу тимчасових споруд та не відповідає ознакам тимчасової споруди у розумінні положень статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку № 244. Також, прокурор відмічає, що тимчасові споруди не встановлені протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив`язки ТС (відповідно до Порядку №244), тому паспорт підлягає анулюванню.

За таких обставин, прокурор просить суд задовольнити позов.

Відповідач 1 Полонська міська рада, позиції з приводу спірних правовідносин не надав. У поданих до суду клопотаннях (від 14.02.2025, 18.02.2025) просить розглядати справу за відсутності представника.

Відповідач 2 - фізична особа-підприємець Горшешнік Віктор Володимирович у відзиві на позовну заяву у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що він не може бути відповідачем у справі, оскільки на процес прийняття рішення міської ради вплинути не міг. Зауважує, що чинним законодавством не встановлено заборону на виготовлення одного паспорта прив`язки на групу тимчасових споруд. Щодо порушення 6-місячного строку посилається на об`єктивні підстави (військовий стан, відсутність кваліфікованих робітників). Крім того, просить розглядати справу за його відсутності.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

Рішенням Полонської міської ради № 4 від 14.12.2022 надано дозвіл Горшешніку Віктору Володимировичу на виготовлення трьох паспортів прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: м. Полонне, вул. Юзькова, б/н (район автостанції) - загальною площею 0,0090 га.

12.07.2023 відділом містобудування та архітектури Хмельницької обласної державної адміністрації Горшешніку В.В. виготовлено Паспорт прив`язки на три павільйони-магазини продовольчих та непродовольчих товарів по вул. Юзькова, б/н у м. Полонне Шепетівського району (біля будівлі автостанції).

Рішенням Полонської міської ради №4 від 28.03.2024 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 6823610100:02:006:1501, яка розташована по вул. Юзькова, б/н у м. Полонне Шепетівського району та зареєстрована в Державному земельному кадастрі 21.01.2024.

17.04.2024 державним реєстратором виконавчого комітету Полонської міської ради Шпаком А.В. на підставі рішенням Полонської міської ради №4 від 28.03.2024 за Полонською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі з кадастровим номером 6823610100:02:006:1501 площею 0,0147 га.

22.04.2024 Горшешнік В.В. звернувся до Полонської міської ради із заявою про укладення договору особистого строкового сервітуту під трьома тимчасовими спорудами для провадження підприємницької діяльності по вул. Юзькова, б/н у м. Полонне Шепетівського району на земельній ділянці з кадастровим номером 6823610100:02:006:1501.

Рішенням 62-ї сесії VIII скликання Полонської міської ради №8 від 25.04.2024 (прийняте 29.04.2024) „Про укладення договору особистого строкового сервітуту під тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності задоволено заяву Горшешніка В.В. на укладення договору особистого строкового сервітуту на земельну ділянку для розміщення трьох тимчасових споруд (3*0,0030 га) для провадження підприємницької діяльності по вул. Юзькова, б/н на земельній ділянці з кадастровим номером 6823610100:02:006:1501 строком на 5 років.

23.05.2024 між виконавчим комітетом Полонської міської ради та Горшешніком В.В. 23.05.2024 укладено договір особистого строкового сервітуту під трьома тимчасовими спорудами на земельній ділянці з кадастровим номером 6823610100:02:006:1501.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна право земельного сервітуту Горшешніку В.В. 23.05.2024 зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі № 560/8083/24 визнано неповноважною 62-у сесію VIII скликання Полонської міської ради Шепетівського району Хмельницької області.

Матеріали справи також містять договір поставки №6 від 17.07.2023, укладений між ФОП Горшешніком В.В. та ПП „Ельпласт-Полісся та додаткову угоду №1 від 10.01.2024 до договору поставки.

Дослідивши наявні в справі докази, давши їм оцінку в сукупності, суд враховує наступне.

Частиною 3 ст. 4 ГПК України передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеному законом.

Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

За правилами ст. ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.20).

В даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що внаслідок протиправних дій та рішень відповідачів спірну земельну ділянку комунальної форми власності, незаконно передано у користування приватного суб`єкта господарювання. Водночас, незаконна передача означеної земельної ділянки в користування, на умовах особистого сервітуту, порушує інтереси Полонської територіальної громади, оскільки надана поза волею громади.

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

У пункті 140 постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що:

1)прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2)прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних правовідносин і сам порушує інтереси держави.

Таким чином, звернення прокурора з вказаною позовною заявою до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - розпорядження земельними ділянками комунальної власності, що становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Не здійснення захисту вказаних інтересів свідчить про наявність «порушень інтересів держави» у розумінні ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Судом відзначається, що відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування (ч.4 ст. 11 ЦК України).

Таким чином, рішення органів місцевого самоврядування можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Згідно ст. 172 ЦК України, ст. 80 ЗК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом, у тому числі щодо реалізації права на землю комунальної власності.

Положеннями ч. 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням 62-ї сесії VIII скликання Полонської міської ради №8 від 25.04.2024 (прийняте 29.04.2024) „Про укладення договору особистого строкового сервітуту під тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності задоволено заяву Горшешніка В.В. на укладення договору особистого строкового сервітуту на земельну ділянку для розміщення трьох тимчасових споруд (3*0,0030 га) для провадження підприємницької діяльності по вул. Юзькова, б/н на земельній ділянці з кадастровим номером 6823610100:02:006:1501 строком на 5 років.

Однак, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12.08.2024 у справі № 560/8083/24 визнано неповноважною 62-у сесію VIII скликання Полонської міської ради Шепетівського району Хмельницької області, яка була проведена 29.04.2024.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, Полонською міською радою вирішено питання щодо укладання з Горшешніком В.В. договору особистого строкового сервітуту на земельну ділянку комунальної власності на підставі рішення сесії, яку визнано неповноважною.

Наведене спростовує доводи відповідача 2 про те, що він є неналежним відповідачем, оскільки на підставі оскаржуваного рішення ФОП Горшешнік В.В. отримав для користування земельну ділянку з кадастровим номером 6823610100:02:006:1501.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом. За приписами ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Відповідно до ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Положеннями ст. 99 ЗК України визначено види права земельних сервітутів. Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, з-поміж яких право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) (пункт в ч. 1 ст. 99 ЗК України).

Відповідно до вимог статті 116 ЗК України громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду; сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Частиною 3 вказаної статті передбачено, що у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, не сформованих у земельну ділянку, допускається формування земельної ділянки в межах території, на яку буде поширюватися право земельного сервітуту.

Судом враховується, що на момент укладення спірного договору особистого строкового сервітуту, Полонська міська рада не мала необхідної цивільної дієздатності, оскільки такими повноваженнями не була наділена в силу неправомочної сесії.

Наявність нескасованого (не визнаного недійсним) акту - рішення 62-ї сесії VIII скликання Полонської міської ради № 8 від 25.04.2024 (прийняте 29.04.2024), породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта. У зв`язку із цим виникає необхідність відновити status quo ante становища, яке існувало до видання цього акта в усіх правовідносинах. З огляду на це, вимога про визнання незаконним і скасування вказаного рішення є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника - Полонської територіальної громади. Подібну позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 у справі № 922/443/20.

Таким чином, оскарження спірного рішення через його невідповідність закону спрямоване на захист інтересу держави в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується допоки існують незаконне рішення (триваюче порушення), тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення вказаного в позові інтересу держави. Близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 24.04.2018 у справі № 401 /2400/16-ц, від 15.05.2018 у справі № 809/739/17, від 20/09/2018 у справі № 126/1373/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 25-28), від 03.07.2019 у справі № 756/5080/14-ц (пункт 37), від 16.06.2020 у справі №554/9719/18.

Враховуючи наведене позовні вимоги в частині визнання незаконним рішення 62-ї сесії VIII скликання Полонської міської ради № 8 від 25.04.2024 (прийняте 29.04.2024) та визнання недійсним договору особистого строкового сервітуту від 23.05.2024, укладеного між виконавчим комітетом Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади та ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Згідно з частинами 2, 3 статті 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції на час вчинення оспорюваного правочину) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту (пункт 1.3 "Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011р. № 244).

Відповідно до п. 2.1 Порядку №244 підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки ТС.

Відповідно до п. 2.11 Порядку № 244 паспорт прив`язки ТС включає: титульний аркуш із зазначенням реквізитів замовника (найменування/прізвище, ім`я та по батькові (за наявності)/місцезнаходження ТС/контактна інформація) та напряму підприємницької діяльності; схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1:50 (для стаціонарних ТС); технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж.

Згідно п. 2.2 Порядку № 244 замовник, який має намір встановити тимчасову споруду, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.

Згідно п. 2.26. Порядку № 244 дія паспорта прив`язки ТС анулюється за умови, що ТС не встановлено протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив`язки ТС.

Суд зауважує, що рішенням Полонської міської ради № 4 від 14.12.2022 Горшешніку В.В. надано дозвіл на виготовлення трьох паспортів прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності за адресою: м. Полонне, вул. Юзькова, б/н (район автостанції) - загальною площею 0,0090 га.

12.07.2023 відділом містобудування та архітектури Хмельницької обласної державної адміністрації відповідачу 2 виготовлено один Пасторт прив`язки на три павільйони-магазини продовольчих та непродовольчих товарів за адресою: : м. Полонне, вул. Юзькова (біля будівлі автостанції).

Як вбачається зі схеми розміщення та ескізу фасадів ТС, які містяться вказаному Паспорті прив`язки, три павільйони по зовнішніх контурах утворюють суцільну конструкцію площею 90 квадратних метрів.

Відповідно до ДБН В.2.2-23-2009 "Будинки і споруди. Підприємства торгівлі" , затвердженими наказом №4 від 19.01.2009 Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, малі архітектурні форми - павільйони, кіоски, торговельні намети, рундуки тощо переважно збірно-розбірної конструкції, які застосовуються поряд із засобами благоустрою, включаючи невеликі споруди для відпочинку людей/покупців (лави, можливо тіньові навіси або перголи), урни для сміття, а також різноманітні елементи декоративно-прикладного мистецтва (наприклад, скульптури, декоративні басейни, фонтани тощо).

Павільйон - торговельний об`єкт у роздрібній торгівлі, призначений для організації продажу товарів кінцевим споживачам, розміщений в окремій споруді полегшеної конструкції та має торговельну залу для покупців.

Відповідно до п.1.14 розділу ІІІ Правил пожежної безпеки України, затверджених наказом №1417 від 30.12.2014 Міністерства внутрішніх справ України, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, крім тих, що розміщуються на території ринків, відповідно до затвердженого плану-схеми повинні розміщуватися на відстані не менше 10 м від інших будівель та споруд, крім випадків, коли згідно з будівельними нормами потрібна більша протипожежна відстань або коли їх можна встановлювати біля зовнішніх стін без отворів, які відповідають вимогам будівельних норм до протипожежних стін.

У постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 440/7208/21 визначаються такі основні критерії, за якими здійснюється віднесення споруди до тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, а саме: це невелика одноповерхова споруда площею не більше ніж 30 кв. метрів по зовнішньому контуру; виготовляється з полегшених збірно - розбірних конструкцій; встановлюється тимчасово без улаштування (спорудження) фундаменту. При цьому, колегія суддів наголосила на тому, що стаціонарна тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності (павільйон) не може перевищувати 30 квадратних метрів саме по зовнішньому контуру, у тому числі з урахуванням об`єднання (суміщення).

Відтак, всупереч зазначеним вимогам законодавства, виготовлений Паспорт прив`язки на ТС перевищує передбачену законом максимально допустиму площу тимчасових споруд та не відповідає ознакам тимчасової споруди у розумінні положення ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та "Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011р. № 244.

Вищенаведені норми закону спростовують доводи відповідача 2 про те, що три тимчасові споруди не перевищують передбачену законом максимальну допустиму площу.

У постанові Верховного Суду №580/3259/19 від 19.10.2023 року зазначено, що не встановлення ТС протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив`язки є самостійною підставою для його анулювання.

З матеріалів справи вбачається, що Паспорт прив`язки на три павільйони-магазини продовольчих та непродовольчих товарів виготовлений 12.07.2023 року. Враховуючи положення п.2.26 Порядку №244 та не встановлення ТС у визначений строк зазначений паспорт підлягає анулюванню.

У рішенні від 31.07.2003р. у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття „ефективний спосіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечить принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Цивільне законодавство України передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов).

Згідно із ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпорядження своїм майном.

При цьому, користування земельною ділянкою на підставі недійсного договору особистого строкового сервітуту фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке

позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, тобто негаторний позов (схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, Касаційного господарського суду Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 922/856/23).

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи наведене, позовна вимога про усунення перешкоди Полонській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 6823610100:02:006:1501 площею 0,0147 га шляхом її повернення з користування Горшешніка В.В. на користь Полонської міської ради підлягає задоволенню.

Судом відзначається, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як передбачено ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги наведені положення законодавства, встановлені судом обставини, зміст доводів учасників процесу та наявних доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів у рівних частках у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним рішення 62-ї сесії VIII скликання Полонської міської ради № 8 від 25.04.2024 (прийняте 29.04.2024) «Про укладання договору особистого строкового сервітуту під тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності».

Визнати недійсним договір особистого строкового сервітуту від 23.05.2024, укладений між виконавчим комітетом Полонської міської ради об`єднаної територіальної громади та Горшешніком Віктором Володимировичем.

Анулювати Паспорт прив`язки на три павільйони-магазини продовольчих та непродовольчих товарів, виготовлений 12.07.2023 відділом містобудування та архітектури Хмельницької обласної державної адміністрації на замовлення фізичної особи-підприємця Горшешніка В.В. для розміщення тимчасових споруд по вул. Юзькова (біля будівлі автостанції) у м. Полонне Шепетівського району Хмельницької області.

Фізичній особі-підприємцю Горшешніку Віктору Володимировичу ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) повернути у власність Полонської територіальної громади в особі Полонської міської ради (Хмельницька область, м. Полонне, вул. Лесі Українки, 114, код 40220859) земельну ділянку з кадастровим номером 6823610100:02:006:1501 площею 0,0147 га, яка розташована по вул. Юзькова, б/н у м. Полонне Шепетівського району.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Горшешніка Віктора Володимировича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) на користь Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код 02911102) 6056,00 грн. (шість тисяч п`ятдесят шість гривень 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Стягнути з Полонської міської ради (Хмельницька область, м. Полонне, вул. Лесі Українки, 114, код 40220859) на користь Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код 02911102) 6056,00 грн. (шість тисяч п`ятдесят шість гривень 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. (ч.1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

СуддяЮ.В. Гладюк

Повний текст рішення складено 10.04.2025р.

Віддрук: 2 примірник: 1 - до справи, 2 - ФОП Горшешніку В.В. ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) реком. з повід. про вруч.

Прокуратурі та відповідачу 2 рішення направити до електронного кабінету ЕС.