Рішення № 126481419, 09.04.2025, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2025 року м. Кропивницький Справа № 826/15765/17

провадження № 2-іс/340/62/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянувши у письмовому провадженні позовну заяву ОСОБА_1 до Державної служби зайнятості (Центрального апарату) про визнання неправомірною відмови, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби зайнятості (Центрального апарату) в якому просив:

- визнати неправомірною відмову Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 22.11.2017 року № 33/13/6624-17 в задоволенні запиту на інформацію ОСОБА_1 в 16 листопада 2017 року.

- зобов`язати Державну службу зайнятості (Центральний апарат) повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 16 листопада 2017 року в порядку, що передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації».

В обґрунтування вимог позивач посилається на порушення відповідачем частин 1,3 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», в частині немотивованої відмови у наданні інформації з підстав не передбачених законам.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву ( а.с.10-13), в якому просив закрити проведення пославшись на те, що Центральний апарат Служби не є суб`єктом владних повноважень та не є розпорядником публічної інформації, він не відноситься до суб`єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації, перелік яких визначений у статті 12 Закону № 2939-VI.

Ухвалою суду від 17 березня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу № 826/15765/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби зайнятості (Центрального апарату) про визнання неправомірною відмови, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 03 квітня 2025 року постановлено у задоволенні заяви позивача щодо передачі справи № 826/15765/17 для вирішення судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ відмовити; у задоволенні заяви представника відповідача про залишення позову без розгляду відмовити.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

16.11.2017 засобами електронного зв`язку позивач звернувся до Державної служби зайнятості (Центрального апарату) із запитом на інформацію, в якому просив направити на його електронну адресу завірені належним чином паперові копії та скановані копії наступних документів:

-його запиту на інформацію з реєстраційними відмітками;

-наказу про звільнення з посади директора Київського міського центру зайнятості (далі - КМЦЗ) ОСОБА_2 ;

- наказу про призначення на посаду директора КМЦЗ ОСОБА_3 (а.с.7).

Державна служба зайнятості (Центральний апарат) листом від 22.11.2017 № 33/13/6624-17 (а.с.8) надав відповідь позивачу, в якій зазначив, що його запит зареєстрований за вх. 208/32-17 від 16.11.2017. Документи, копії яких позивач запитуєте, містять персональні дані, тому запит розглянуто з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних» (далі - Закон). Порядок доступу до персональних даних, а також вимоги до запиту про доступ до персональних даних визначені статтею 16 Закону. При цьому, відповідно до частини шостої статті 16 Закону суб`єкт персональних даних має право на одержання будь-яких відомостей про себе у будь-якого суб`єкта відносин, пов`язаних з персональними даними, за умови надання інформації, визначеної у пункті 1 частини четвертої цієї статті, крім випадків, установлених законом. Враховуючи, що запит позивача не відповідає вимогам, встановленим частиною четвертою статті 16 Закону, позивач не можете отримати вищевказані персональні дані. У разі подання запиту, оформленого згідно з вимогами Закону, відомості будуть надані у порядку та строки, визначені Законом.

Позивач вважаючи неправомірною відмову відповідача в задоволенні запиту на інформацію звернувся до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 року №2657-XII далі - Закон № 2657-XII) ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Статтею 20 зазначеного Закону № 2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація (ст. 21 Закону № 2657-XII).

В той же час, порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI) ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно частини 1 статті 1 вказаного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2939-VI встановлено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

В контексті приписів частини 5 статті 6 Закону №2939-VI не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Згідно статті 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами (ч. 4 ст. 13 Закону №2939-VI).

При цьому, усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч. 5 ст. 13 Закону №2939-VI).

Приписами статті 16 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19цього Закону.

Згідно частини 4 наведеної статті Закону №2939-VI у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Як свідчить зміст спірної відмови підставою для відмови відповідачем у наданні інформації на запит слугували положення Закону України «Про захист персональних даних».

Разом з цим, у письмових запереченнях представником відповідача викладено позицію, що відповідач відповідно до ст.ст.1, 13 Закону №2939-VI не є суб`єктом владних повноважень та розпорядником публічної інформації.

Оцінюючи правомірність відмови у наданні запитуваної інформації суд вважає за доцільне вказати таке.

Так, наказом Міністерства соціальної політики України від 15.12.2016 року №1543, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 28.12.2016 року за №1723/29853 затверджено Положення про державну службу зайнятості (далі - Положення №1543) ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1 Положення №1543 визначено, що Державна служба зайнятості (далі - Служба) є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством соціальної політики України.

Служба складається з Державної служби зайнятості (Центрального апарату) (далі - Центральний апарат Служби), Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості), Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України, професійно-технічних навчальних закладів державної служби зайнятості, інших навчальних закладів державної служби зайнятості (далі - навчальні заклади Служби), а також підприємств, установ, організацій, утворених Службою (далі - підпорядковані Службі юридичні особи) (п. 2 Положення №1543).

Діяльність Служби та виконання нею завдань і функцій, передбачених законодавством, у тому числі цим Положенням, фінансується за рахунок коштів Фонду (п. 5 Положення №1543).

Згідно пункту 1 розділу IV Положення №1543 регіональні центри зайнятості є неприбутковими державними установами, підпорядкованими та підзвітними Центральному апарату Служби.

Відповідно до пункту 4 розділу IV Положення №1543 регіональні центри зайнятості у межах своїх повноважень видають накази організаційно-розпорядчого характеру.

Проаналізувавши наведені положення суд зазначає, що чинне законодавством не встановлює для Державної служби зайнятості (Центрального апарату) статусу державного органу, іншого державного органу, який здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Тобто, на відповідача не поширюється пункт 1 частини 1 статті 13 Закону №2939-VI.

В свою чергу, відповідач є юридичною особою, що фінансується з державного бюджету, а відтак є розпорядником публічної інформації на підставі пункту 2 частини 1 статті 13 Закону №2939-VI стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.

Таким чином, вимоги Закону №2939-VI поширюється на відповідача в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами, у тому числі інформації щодо використання коштів.

З огляду на викладене посилання представника відповідача на те, що відповідач не є розпорядником публічної інформації є необґрунтованими.

Отже, суд приходить до висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі передбачених п.1 ч.1 ст. 238 КАС України.

Крім того, в порушення ч. 3 ст. 22 Закону №2939-VI відповідачем не направлений запит позивача належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Також, проаналізувавши зміст листа відповідача від 22.11.2017 № 33/13/6624-17 (а.с.8), суд звертає увагу, що запит на інформацію подано відповідно до положень Закон України «Про доступ до публічної інформації», однак відповідачем відмовлено у наданні інформації на підставі Закону України «Про захист персональних даних», без зазначення підстав відмови встановлених ч.1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Представником відповідача не надано до суду доказів, що запитуєма інформація містить конфіденційну інформацію, яку відносено до інформації з обмеженим доступом.

Вказане на думку суду свідчить, що відмова у наданні запитуваної інформації, яка викладена в листі від 15.08.2017 року №19-8371 не відповідає частині 4 статті 22 Закону №2939-VI.

Крім того, запитувана у запиті позивача інформація підпадає під ознаки публічної інформації відповідно до ст. 1 Закону №2939-VI.

При цьому, Закон №2939-VI передбачає, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

З огляду на викладене, відмова Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 22.11.2017 року № 33/13/6624-17 в задоволенні запиту на інформацію ОСОБА_1 в 16 листопада 2017 року є необґрунтованою та протиправною.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить із того, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Предметом заявленого позивачем позову є неправомірна відмова у наданні запитуваної інформації, що є порушенням прав позивача на доступ до публічної інформації, у зв`язку із чим позивачем обраний спосіб захисту порушеного права у формі зобов`язання повторно розглянути інформаційний запит.

Частинами 1, 2 ст. 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, заявлена позовна вимога про зобов`язання відповідача повторно розглянути запит є належним способом захисту порушеного права, та задовольняється судом, оскільки для надання запитуваної інформації позивачами виконано всі умови, визначені законом, і надання інформації не передбачає права розпорядника інформації діяти на власний розсуд.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.12.2017 року ( а.с.9) позивача звільнено від сплати судового збору за подання адміністративного позову.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а в ході розгляду справи судом не встановлено понесення сторонами витрат, відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні заяви Державної служби зайнятості (Центрального апарату) (вул. Еспланадна, буд. 8/10, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 03491079) про закриття провадження у справі відмовити.

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної служби зайнятості (Центрального апарату) (вул. Еспланадна, буд. 8/10, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 03491079) про визнання неправомірною відмови, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 22.11.2017 року № 33/13/6624-17 в задоволенні запиту на інформацію ОСОБА_1 в 16 листопада 2017 року.

Зобов`язати Державну службу зайнятості (Центральний апарат) повторно розглянути запит на інформацію ОСОБА_1 від 16 листопада 2017 року в порядку, що передбачений Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН