Рішення № 126479533, 07.04.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 рокуСправа №160/1272/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

17 січня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 , щодо відсутності дій з розгляду та надання відповіді на заяву ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.11.2024 року про надання інформації - Висновку ВЛК комісії яка здійснювала експертне дослідження і встановлювала рівня придатності до військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за направленням №4347 від 21.10.2024 р. від ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 КОД ЄДРПОУ - НОМЕР_1 - розглянути по суті заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від 19.11.2024 року і надати Висновок ВЛК щодо встановленого рівня придатності до військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за направленням №4347 від 21.10.2024 р. від ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ним було пройдено військово-лікарську експертну комісію для встановлення рівня придатності до військової служби. Проте, при проходженні комісії позивача не було оглянуто встановленою кількістю лікарів і не проведено встановленої Положенням про Військово-лікарську експертизу кількості аналізів, а також, не надано та не ознайомлено з висновком Військово-лікарської комісії щодо встановленого рівня придатності до служби.

В обґрунтування заяви позивач також послався на те, що огляд осіб обов`язково проводиться хірургом, терапевтом, невропатологом, окулістом, оториноларингологом (військовослужбовців-жінок - гінекологом), а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей. Обов`язково виконуються загальні аналізи крові та сечі, ЕКГ- дослідження, флюорографічне дослідження органів грудної клітини. При медичному огляді метод індивідуальної оцінки придатності до військової служби повинен застосовуватись у кожному випадку. ВЛК враховує вік, освіту, військовий фах, підготовку, досвід, фактичну працездатність, спрямованість до проходження військової служби. Однак, нічого цього здійснено не було.

Вказав, що на його усне прохання надати висновок ВЛК, йому було безпідставно відмовлено.

Позивач зазначив, що 19.11.2024 ним було направлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 письмову вимогу про надання висновку ВЛК для ознайомлення і подальшого захисту свого права. Проте, станом на момент подання позову відповіді на заяву від 19.11.2024 щодо інформації про висновок ВЛК комісії стосовно рівня придатності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (за направленням № 4347 від 21.10.2024 р. від ІНФОРМАЦІЯ_3 ) не надано і причини відмови в здійсненні цих дій не вказано.

Позивач вважає, що відповідач, не розглянувши його заяву від 19.11.2024 року у встановлений законодавством строк, порушив вимоги ст. 20 Закону України «Про звернення громадя», Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача, яка полягає, на його думку, у відсутності дій з розгляду заяви від 19.11.2024 та не надання належних документів або рішень.

Позивач вважає, що такою бездіяльністю відповідача було порушено його конституційні права громадянина України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

07.02.2025 року від відповідача до суду надійшов відзив, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував. Зазначив, що листом від 04.12.2024 № 13/13623 відповідач повідомив ОСОБА_1 про результати розгляду його досудової вимоги, про що свідчить чек АТ «УКРПОШТА» від 04.12.2024 трек-номер 4900601173161. Отже, відповідачем були дотримані строки розгляду звернень громадян, регламентовані ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».

Звернув увагу, що відповідно до ст. 96 ЦК України, відповідач не несе відповідальність за роботу/дії/ бездіяльність АТ «УКРПОШТА».

Окремо зауважив, що досудова вимога позивача від 19.11.2024 стосується інформації, яка є конфіденційною, а отже з обмеженим доступом.

Щодо вимог позивача в частині надання висновку ВЛК, відповідач зазначив про те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не є належним відповідачем у даній справі, оскільки відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, та Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Сила України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, вирішенняпитання щодо висновку з придатності/непридатності військовозобов`язаного до військової служби не входить до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тому, вимоги в цій частині звернуті до ІНФОРМАЦІЯ_3 , є неналежними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 року відмовлено в задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про залучення співвідповідачів у справі №160/1272/25.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.03.2025 року продовжено процесуальний строк розгляду справи на тридцять днів.

04.04.2025 року від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких, зокрема, зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 не є належним відповідачем у даній справі в частині вимог, пов`язаних з ВЛК, оскільки ВЛК лише створена при ІНФОРМАЦІЯ_3 і ані відповідач, ані його працівники не приймають безпосередньої участі в діяльності ВЛК щодо визначення придатності/непридатності військовозобов`язаного до військової служби.

Звернув увагу на те, що відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, позаштатна військово-лікарська комісія утворюється при відповідних районних територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, ВЛК не входить до структури ІНФОРМАЦІЯ_3 , ВЛК не є керівним органом або структурним підрозділом відповідача, як і відповідач не є керівним органом або структурним підрозділом ВЛК, члени ВЛК є медичними працівниками Комунального некомерційного підприємства «Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги» Дніпровської міської ради, а не працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач лише видає довідки ВЛК та зберігає книги протоколів засідань ВЛК, будь-які питання щодо належного/неналежного медичного обстеження військовозобов`язаних та строків такого обстеження не входять до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_3 , будь-які питання щодо визначення придатності/непридатності військовозобов`язаних до військової служби не входять до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи встановлено, що, як зазначено у позові, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за направленням №4347 від 21.10.2024 від ІНФОРМАЦІЯ_1 було пройдено військово-лікарську експертну комісію для встановлення рівня придатності до військової служби.

Як зазначено позивачем, на його усне прохання надати висновок ВЛК йому було відмовлено у наданні висновку.

19.11.2024 позивачем начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 була направлена письмова «Досудова Вимога», в якій він вимогав: надати рішення ВЛК, що стосується його придатності до військової служби, у строк передбачений ст. 20 Закону України «Про звернення громадян».

Як зазначено позивачем: «станом на момент подання цього позову до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, відповіді на мою заяву від 19.11.2024 року інформації про висновок ВЛК комісії щодо рівня придатності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (за направленням № 4347 від 21.10.2024 р. від ІНФОРМАЦІЯ_3 ) НЕ НАДАНО і причини відмови в здійсненні цих дій не вказано.».

Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, яка полягає у відсутності дій з розгляду заяви від 19.11.2024, та ненаданні належних документів або рішень, звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 65 Конституції України захист, Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2232, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 Закону № 2232 від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно з частиною сьомої статті 1 Закону № 2232 виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Отже, військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України.

Відповідно до частини десятої статті 2 Закону № 2232 та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно із пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це:

- медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України);

- визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом;

- установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів. (пункт 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402.

Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК, лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Пунктом 2.2 глави 2 розділу І Положення № 402 визначено, що штатні ВЛК є військово-медичними установами. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.

ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України підпункт 2.3.1 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення № 402.

Відповідно до підпункту 2.3.3 пункту 2.3 глави 2 розділу І Положення №402 на ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також, зокрема, контроль за лікувально-оздоровчою роботою серед допризовників, організація медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, військовослужбовців, громадян, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов`язаних та резервістів (кандидатів у резервісти); розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України; проведення спільно з МОЗ України аналізу та узагальнення результатів лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників і призовників, медичного огляду призовників та розроблення пропозицій щодо покращення цієї роботи.

ЦВЛК має право, серед іншого, оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; перевіряти роботу підпорядкованих ВЛК з питань військово-лікарської експертизи; перевіряти організацію медичного огляду військовослужбовців та інших осіб у закладах охорони здоров`я (установах), військових частинах.

Пунктом 3.8 глави 3 Розділу ІІ Положення №402 встановлено, що за статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, які передбачають індивідуальне визначення придатності до військової служби і військової спеціальності, ВЛК щодо військовозобов`язаних, яких призивають на військову службу або приймають на військову службу у добровільному порядку за контрактом, виносить одну із таких постанов: «Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час»; «Обмежено придатний до військової служби»; «Придатний (або непридатний) до військової служби за контрактом, за спеціальністю (вказати спеціальність)»; «Придатний (або непридатний) до військової служби в миротворчій місії за спеціальністю (вказати спеціальність)»; «Придатний до військової служби».

Постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я (далі - ТДВ) (додаток 3).

Постанови ВЛК військових комісаріатів оформлюються довідкою ВЛК (додаток 4 до Положення) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК і дійсна протягом шести місяців з дня медичного огляду. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд.

Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов: «Придатний до військової служби»; «Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)»; «Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».

Відповідно до пункту 6.1. глави 6 розділу II Положення №402, направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.

Суд зазначає, що підпунктом 2.3.3 пункту 2.3 розділу І Положення №402 встановлено, що на Центральну військово-лікарську комісію покладається перевірка якості лікувально-профілактичної роботи у цілях військово-лікарської експертизи серед військовослужбовців у військових частинах і закладах охорони здоров`я в системі Міністерства оборони України, а також розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи.

Згідно з підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу І Положення №402 Центральна військово-лікарська комісія має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач скористався своїм правом та звертався до Центральної військово-лікарської комісії для з відповідним запитом (скаргою, вимогою) щодо надання йому висновку ВЛК.

Предметом спору у даній справі є бездіяльність відповідача, яка полягає у відсутності дій з розгляду «Досудової Вимоги» позивача від 19.11.2024 та ненадання позивачу належних документів або рішень.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР (далі Закон №393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Частиною 3 статті 3 Закону №393/96-ВР передбачено, що заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Статтею 7 Закону №393/96-ВР встановлено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Згідно зі ст.8 Закону №393/96-ВР, письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Статтею 15 цього ж Закону встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання (ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР).

Аналіз викладених правових норм дозволяє дійти висновку, що кожен громадянин в разі порушення його законних прав має право звернутися органів влади, їх посадових осіб із заявою (клопотанням), пропозицією чи скаргою, при цьому, таке право кореспондується із обов`язками органів влади здійснити розгляд таких звернень та повідомити про наслідки розгляду таких заяв (клопотань) з урахуванням їх функціональних обов`язків у порядку та з дотримання умов, визначених Законом України «Про звернення громадян».

З матеріалів справи судом встановлено, що 21.11.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 21.11.2024 надійшла досудова вимога ОСОБА_1 від 19.11.2024 (вх. № 26143).

Листом від 04.12.2024 № 13/13623 відповідач повідомив ОСОБА_1 про результати розгляду його досудової вимоги, про що свідчить долучена до матеріалів справи копія фіскального чеку АТ «УКРПОШТА» від 04.12.2024 - трек-номер 4900601173161.

Як вбачається з матеріалів справи, в листі від 04.12.2024 було зазначено: «З питань, порушених Вами у зверненні, з метою ідентифікації фізичної особи слід зазначити також повну дату народження особи, щодо якої складено звернення.

Одночасно інформую, що у разі незгоди з прийнятим рішенням за результатом розгляду Вашого звернення, відповідно до Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» Ви маєте право на його оскарження у порядку підлеглості вищому органу чи посадовій особі, або безпосередньо до суду.».

Однак лист відповідача від 04.12.2024 № 13/13623, направлений за трек-номером 4900601173161, було повернуто АТ «УКРПОШТА» відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання, про що АТ «УКРПОШТА» 20.12.2024 була зроблена відповідна відмітка на конверті, копія якого долучена до матеріалів справи та досліджена судом.

Зазначений факт також підтверджується і перевіркою статусу відстеження: 2025-01-08 10:14 за трек-номером 4900601173161 (роздруківкою з сайту АТ «УКРПОШТА»).

Суд зазначає, що відповідно до п.8 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів, зокрема, до внутрішніх поштових відправлень належать: листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

Згідно з п. 11 Правил №270, поштові відправлення, залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення, поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю.

Відповідно до п.2 Правил №270, розрахунковий документ - це документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку.

Частиною 3 статті 13 Закону України «Про поштовий зв`язок» передбачено, що у договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. У договорі, стороною якого є національний оператор зв`язку, укладеному у будь-якій формі, має міститися попередження про недопущення пересилання письмової кореспонденції, виконаної і розтиражованої друкарським способом, без вихідних даних (тираж, назва друкарні, номер замовлення та інше). За недотримання цієї вимоги несе відповідальність оператор поштового зв`язку.

Таким чином, належним доказом надіслання суб`єктом владних повноважень поштового відправлення є квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.

Висновки аналогічного характеру викладено в постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №820/1186/17 та від 05.09.2019 у справі №520/9380/18, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, враховуються судом при вирішенні цієї справи.

Відтак, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять належні докази надіслання та/або вручення позивачу листа від 04.12.2024 року №13/13623, який був направлений на звернення позивача від 19.11.2024 року на вказану позивачем адресу: вул. Національної Гвардії, 47, м. Дніпро, 49000.

Таким чином, відповідачем доведено виконання свого обов`язку щодо надання відповіді на звернення згідно з ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР, що спростовує твердження позивача про допущення відповідачем бездіяльності у спірних відносинах.

Також, суд зауважує, що у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

5.14. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

5.15. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 18 лютого 2021 року по справі №160/6885/19.

Отже, суд вважає, що відповідачем доведено суду безпідставність вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно відсутності дій з розгляду та надання відповіді на заяву.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд не вбачає порушення прав позивача стверджуванню бездіяльністю відповідача, на захист якої надано цей позов, у зв`язку із чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Позовні вимоги про зобов`язання вчинити певні дії не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено.

Суд враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

За наслідками розгляду справи судом не встановлено протиправної бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованимии та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимогстатті 255 Кодексу адміністративного судочинства Українита може бути оскаржене встроки, передбаченістаттею295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник