Рішення № 126472628, 08.04.2025, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/16951/24

Провадження №: 2/755/2936/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретарів: Василенко В.Є. Зілінської М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, стягнення грошової компенсації вартості частки та припинення права власності на частку у спільному майні, подана представником позивача - адвокатом Герасимовою Тетяною Ігорівною.

Згідно заявлених вимог, позивач просила:

-визнати за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на частину квартири АДРЕСА_1 ;

-припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на частину квартири АДРЕСА_1 та, як наслідок, стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію за частину вартості квартири АДРЕСА_1 в сумі 1 517 790,00 грн.

Вказану позовну заяву було передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків.

Копію вказаної ухвали суду представником позивача отримано 06 листопада 2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

У визначені судом строки представником позивача направлено до суду уточнену позовну заяву, до якої долучені читабельні копії паспорту позивача та свідоцтва про шлюб і оригінал платіжного документа про доплату судового збору.

Згідно позовної заяви в новій редакції позивач просить визнати за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на частину квартири АДРЕСА_1 . (а.с.25-27)

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 06 червня 2015 року між сторонами було зареєстровано шлюб. За час перебування сторін у шлюбі, в результаті їх спільних зусиль, за рахунок спільного бюджету, був придбаний об`єкт нерухомості - квартири АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що оскільки вищевказане майно було набуте за час шлюбу, воно вважається спільною сумісною власністю сторін, а відтак підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. (а.с.37-38)

10 лютого 2025 року відповідачем подано заяву, в якій відповідач визнає позовну вимогу про поділ спільного майна подружжя та заперечує проти стягнення судових витрат.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 лютого 2025 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті. (а.с.62)

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, направила до суду заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, його представник - адвокат Хайнацька О.Ф. направила до суду заяву, в якій просила проводити судове засідання та розгляд справи без участі відповідача та його представника, зазначила, що відповідач не заперечує проти позовної вимоги про поділ спільного майна подружжя, проте заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, оскільки обсяг наданих представником позивача послуг не є співмірним, а сума є завищеною.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом установлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 06 червня 2015 року перебували в зареєстрованому шлюбі (а.с.34), який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 травня 2024 року (а.с.47).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 липня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 травня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. (а.с.48-49)

24 квітня 2018 року між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність нерухоме майно, яким є двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 61,20 кв.м, житловою площею - 34,2 кв.м., договір укладений за згодою дружини покупця ОСОБА_1 (а.с.30-32).

Цього ж числа відбулась державна реєстрація права власності на цю квартиру за відповідачем. (а.с. 33, 56)

Сторонами не заперечується придбання вказаного вище майна в шлюбі за час спільного проживання. Також відповідачем подано заяву про визнання позовних вимог про поділ спільного майна подружжя.

Пленум Верховного Суду України у пункті 23 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст. 372 ЦК України).

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов`язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що поділу між сторонами в рівних частках підлягає двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 61,20 кв.м, житловою площею - 34,2 кв.м.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. (ч.1, 3 ст.13 ЦПК України)

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позову, визнання за позивачем в порядку поділу спільного майна подружжя права власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 61,20 кв.м, житловою площею - 34,2 кв.м.

За змістом ст. 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи вищевикладені вимоги чинного законодавства України та ту обставину, що відповідач визнала позов до початку розгляду справи по суті, позивачу слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 7 542,00 грн.

Пунктом 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

Також, в порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що позов задоволено, а відповідач є інвалідом ІІ групи (а.с.50), судові витрати по сплаті судового збору в сумі 7 542,00 грн підлягають компенсації позивачу за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Представником позивача подано до суду клопотання, за яким позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

За правилом ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. (ч.1 ст.632 ЦК України)

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

26 березня 2024 року між позивачем та Адвокатським об`єднанням бюро «DG & PARTNERS» (далі - АО) укладено договір про надання правничої допомоги (далі - договір), згідно умов якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати професійну, серед іншого, у всіх цивільних справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів клієнта. Для надання правничої допомоги АО призначає адвоката Герасимову Тетяну Ігорівну. (а.с.65-67).

В п.4.1., 4.2. ч. 4 договору обумовлено, розмір гонорару встановлюється сторонами на підставі акту наданих послуг та сплачується клієнтом у готівковій або безготівковій формі на підставі виставленого рахунку та оплату протягом 3 робочих днів.

На підставі цього договору, АО видало ордер серії ВВ №1040821 (а.с.6).

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання заяв по суті справи, інших заяв та клопотань, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача, крім договору, подано до суду: акт №1 наданих послуг від 17 лютого 2025 року, на виконання умов договору від 26 березня 2024 року, в якому відображено найменування послуг адвоката (ознайомлення та аналіз наданих клієнтом документів, узгодження правової позиції по справі щодо поділу спільно набутого майна подружжя, підготовка правової позиції для подальшого відстоювання прав клієнта в суді, підготовка проекту позовної заяви, оформлення, друк позовної заяви із додатками, подання, усне та письмове консультування клієнта з питань, пов`язаних з поділом майна подружжя) та загальну суму гонорару - 5 000,00 грн (а.с.69); квитанцію до прибуткового касового ордера №13 від 17 лютого 2025 року, за якою АО прийнято від позивача за договором від 26 березня 2024 року суму 5 000,00 грн (а.с.68).

Разом із тим, ч. 4 ст.137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК України).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21)

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не лише того, чи були такі витрати понесені фактично, а й того, чи була їх сума обґрунтованою.

Виходячи з характеру спірних правовідносин та предмету доказування в даній справі, а також обсягу наявних в матеріалах справи доказів, суд погоджується з доводами відповідача про те, що обсяг наданих представником позивача послуг не є співмірним зі складністю справи, а сума гонорару адвоката, яка підлягає компенсації іншою стороною, є завищеною. Також, на переконання суду, не всі вказані в акті наданих юридичних послуг послуги адвоката були необхідними та частково дублюють одна одне, отже відсутні підстави вважати їх неминучими.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, оцінюючи обґрунтованість заявленої до стягнення суми на правничу допомогу в контексті положень ч.5 ст. 137 ЦПК України, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатами робіт, а також часом, необхідним для їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що заявлена стороною позивача сума є надмірною.

Враховуючи викладене, а також беручі до уваги фінансовий стан відповідача, який є інвалідом ІІ групи, та враховуючи, що заявлений стороною позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача є завищеним, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, з огляду на заперечення останнього, підлягає зменшенню та відшкодуванню в сумі 3 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, статтями 3, 15, 16, 190, 177, 368, 372 ЦК України, статтями 2, 4, 10-12, 49, 76-82, 89, 133, 141, 142, 209, 229, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 61,2 кв.м, житловою площею - 34,2 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Судові витрати по сплаті судового збору в сумі 7 542,00 грн компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету судовий збір в сумі 7 542,00 грн, який сплачено на підставі платіжної інструкції №0.0.3887402255.1 від 16 вересня 2024 року на рахунок №UA478999980313141206000026005, код отримувача №37993783, отримувач ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: