Рішення № 126471408, 09.04.2025, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Шевченко С. В.

Справа № 644/216/25

Провадження № 2-о/644/70/25

09.04.2025

РІШЕННЯ

іменем України

02 квітня 2025 року м. Харків

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Шевченка С.В., за участі: заявника ОСОБА_1 , його представника адвоката Шеліпової Ю.А., секретаря с/з Кузьміної Ю.С., розглянув цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про встановлення факту постійного проживання на території України,

у с т а н о в и в :

У січні 2025 року ОСОБА_1 , в особі свого представника адвоката Шеліпової Ю.А., через підсистему «Електронний суд», звернувся до суду із заявою в якій просив встановити факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.

В обґрунтування заяви зазначив, що він народився у 1961 році в м. Харків. З моменту народження проживав разом з батьками в м. Харків, навчався в місцевій школі. У 1978 році був вперше документований паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, оригінал якого орієнтовно в 2010 році втратив та більше будь-яким іншим паспортом не документувався. При цьому, в період з 30.01.1991 року по 19.07.1995 року заявник з родиною проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

У грудні 2024 року заявник звернувся до територіального підрозділу ГУ ДМС України у Харківській області з метою встановлення належності до громадянства України та оформлення паспорта, де йому роз`яснили судовий порядок встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року. Іншої можливості встановлення його належності до громадянства України, отримання паспорта громадянина України, не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, заявник через свого представника, звернувся до суду з вказаною заявою, оскільки за таких обставин лише суд є тим органом, котрий може забезпечити реалізацію законних прав заявника в даній ситуації.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23.01.2025 року прийнято заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи в порядку окремого провадження.

В судовому засіданні заявник та його представник підтримали викладені у заяві обставини, просили суд вимоги заяви задовольнити.

Представник заінтересованої особи ГУ ДМС України у Харківській області в судовому засіданні підтвердила, що ОСОБА_1 , дійсно був документований паспортом громадянина колишнього СРСР, значився зареєстрованим постійно в період з 30.01.1991 року по 19.07.1995 року за адресою: АДРЕСА_1 , проте за відсутності оригіналу паспорта громадянина колишнього СРСР з відповідною відміткою про прописку, одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути лише судове рішення.

Суд, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, приходить до наступних висновків.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до позиції, наведеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 363/214/17-ц, провадження № 61-15154св18, перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. При цьому не виключається встановлення факту постійного проживання на території України.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Факти, що мають юридичне значення, встановлюються в судовому порядку, коли ці факти безпосередньо породжують юридичні наслідки для заявника: право на спадщину; право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, одержання компенсації тощо.

При цьому, як вбачається з висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.04.2020 року по справі № 133/2348/17, провадження № 61-40027св18, встановлення факту постійного проживання заявника на території України станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 року є належними способами захисту його прав та законних інтересів.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» № 2235-III від 18.01.2001 року є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону.

Згідно з положеннями п. 1, п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у п. 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у п. 2, - з 13 листопада 1991 року.

Тобто, юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» №1636-XII від 08.10.1991 року (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень ст. 293 ЦПК України та ст. 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до п.п. «а» п. 7 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України № 215 від 27.03.2001 року (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 року № 588/2006) (надалі за текстом Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України.

Згідно з положеннями п.п. «в» п. 8, 9 Порядку, для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

За наведеного, суд приходить до висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі ст. 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24.02.2021 року по справі № 522/20494/18, провадження № 61-6498св20, від 05.04.2021 року по справі № 523/14707/19, провадження № 61-16116св20.

Дати 24серпня 1991року та13листопада 1991року пов`язанііз датоюпроголошення незалежностіУкраїни та моментом набрання чинності Законом України «Про громадянство України», і відповідно надає право особам, що проживали на цей період на території України, право отримання громадянства України, тому встановлення юридичного факту постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року є необхідним для звернення до міграційної служби для отримання довідки про реєстрацію його громадянином України та подальшого подання заяви про видачу паспорта громадянина України нового зразка (ID-картки).

При цьому, слід наголосити, що ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України визначено поняття допустимості, належності, достовірності та достатності доказів, як засобів доказування при здійсненні цивільного процесуального судочинства.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, яка в повній мірі кореспондується із приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, за правилами ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В даному випадку при встановленні факту постійного проживання підлягають з`ясуванню обставини постійного проживання особи на конкретну дату саме на території України.

Так, судом встановлено факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно відповіді ГУ ДМС у Харківській області вих. № 6301.4.1-16179/63.2-24 від 30.09.2024 року, за архівними обліками гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року серії НОМЕР_1 , оформленим 23.12.1978 року ВВС Дзержинського РВК м. Харкова.

При цьому, як вбачається з довідки дільничного офіцера поліції СП ВП № 1 Харківського РУП № 2 ГУ Національної поліції в Харківській області від 17.07.2024 року «Про результати розгляду ЖЕО № 9309 від 05.07.2024 року», під час проведення перевірки було встановлено, що у своєму поясненні громадянин ОСОБА_1 повідомив про те що, свій паспорт СРСР зразка 1974 року, виданий на його ім?я він втратив в 2010 році, коли приїзжав до друзів, які мешкають біля кола тролейбусної зупинки № 7, м. Харків. До цього моменту гр. ОСОБА_1 до поліції не звертався, оскільки паспорт йому був не потрібен. За яких саме обставин це сталося пояснити не може, факт крадіжки виключає, претензій ні до кого не має. До поліції останній звернувся з метою інформування та відновлення документу. Прийнятими мірами розшуку знайти паспорт громадянина СРСР, зразка 1974 року, втрачений громадянином ОСОБА_1 , а також встановити обставини його зникнення не виявилося можливим. Приймаючи до уваги, що факт крадіжки паспорту громадянина України СРСР, зразка 1974 року, громадянина ОСОБА_1 ні якими об?єктивними даними не підтверджується, на підставі вищевикладеного та згідно Закону України «Про звернення громадян» було прийнято рішення: подальшу перевірку за даним фактом закінчити, ініціатору звернення надати письмову відповідь, матеріали перевірки списати до справи.

Відповідно до змісту відповіді Електромеханічного коледжу Харківського національного університету міського господарства ім. О.М. Бекетова вих. № 70-11/251 від 06.09.2024 року, заявник дійсно навчався у Харківському електромеханічному технікумі на денній формі навчання з 01.09.1979 року по 01.03.1982 року. Отримав диплом серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер 10270, з присвренням кваліфікації «технік-електрик», зі спеціальності « Електромашинобудування».

За змістом картки прописки (форма А) та поквартирної картки (форма Б), засвідчених начальником дільниці № 15 Комунального підприємства «Житлокомсервіс», заявник в період з 30.01.1991 року по 19.07.1995 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до змісту відповідей Департаменту інформатизації МВС вих. № 1902/162024 від 30.09.2024 року та Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України вих. № 1324972024 від 30.09.2024 року, 15.06.2010 року заявник був засуджений Дзержинським районним судом м. Харкова за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до 4 років позбавлення волі. Із застосуванням ст. 75 КК України його було звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 2 роки. Вирок набрав законної сили 21.07.2010 року.

10.06.2013 року Валківським районним судом Харківської області заявника засуджено за ч. 4 ст. 358 КК України до 1 року обмеження волі. Із застосуванням ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 1 рік. Вирок набрав законної сили 10.07.2013 року.

Згідно довідки про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи та посвідчення про взяття на облік бездомної особи № 876 від 28.11.2024 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харків, перебуває у Комунальному закладі «Харківський міський центр реінтеграції бездомних осіб».

Суд сприймає вказані вище документи як носії конкретної інформації факту постійного проживання заявника в конкретну дату та в конкретному місці, які ніким не спростовані, та є належними та допустимими доказами обставин.

З огляду на встановлені по справі обставини, ОСОБА_1 беззаперечно підтвердив та довів факт постійного проживання на території України, а саме в м. Харкові з народження та станом на 24.08.1991 року, тому заява є обгрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 259, 264, 265, 315 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Встановити, факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 24.08.1991 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Апеляційна скарга подається учасниками справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення складений 09.04.2025.

Суддя С.В. Шевченко