Рішення № 126470799, 09.04.2025, Корецький районний суд Рівненської області

Cправа № 563/2009/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.04.2025 року Корецький районний суд

Рівненської області

у складі: головуючого-судді Сірака Д.Ю.

секретар судового засідання Литвинчук Л.Л.

за участі:

позивача ОСОБА_1

представника позивача, адвоката СтолярчукТ.П.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача, адвоката Петрука О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Корець цивільну справу за позовом адвоката Столярчук Тетяни Петрівни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Адвокат Столярчук Тетяна Петрівна в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовує тим, що позивач є власником квартири будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок не приватизована, правил користування земельною ділянкою не визначено, об`єднання співвласників багатоквартиного будинку не створене. В добровільному порядку вирішити питання користування земельною ділянкою не вирішено. Наразі у неї виникла необхідність продати таку квартиру, однак відповідач не дає дозволу на прохід до квартири позивача, ні покупцям, ні позивачу. Протягом року, кожного разу позивач під час приходу до власної квартири зазнавала принижень, чула різну лайку в її сторону від відповідачів. В серпні 2024 року, позивач звернулась до Корецької міської ради щодо вирішення конфліку із відповідачами. 02 серпня 2024 року представники Корецької міської ради, поліцейський офіцер виїхали на вирішення конфлікту між сторонами справи. Під час такого спілкування відповідач сказав недостовірну інформацію на позивача, чим порушив її особисті немайнові права, а саме принизив її честь, гідність та ділову репутацію, завдав значної моральної шкоди. Дослівна репліка відповідача ОСОБА_3 стосовно позивача: «Ти проститутка, яка оддавалася за 50 грн. туркам, так і заробляла гроші, незаконно отримала квартиру». Через вказані акти вона змушена пройти лікування, у неї погіршилося самопочуття, тим більше, що раніше була проведена операція на серці і їй протипоказані емоційні стреси.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала. Надала суду пояснення про те, що, дійсно, являється власницею квартири в будинку АДРЕСА_1 . Мала намір продати квартиру. Вже був покупець, жіночка зі Львова. Однак, відповідач та його родина фактично "відбили" покупця, говорячи покупцю різні непристойні речі про неї, як ненадійного продавця, штучно збільшували кількість ремонтних робіт, які потрібно було провести у квартирі. Крім того, незважаючи на те, що прибудинкова територія є спільною їй постійно не дозволяють у праві проходу до своєї квартири. 02 серпня 2024 року за її заявою для вирішення усіх цих накопичених проблем та конфліктів до будинку прибули представники міської ради та працівник поліції. Під час врегулювання ситуації відповідач та його родичі її ображали, вживали нецензурну лайку, а відповідач обізвав її проституткою, такою, що продавалася туркам за 50 грн. Вказала, що задовго до події, кілька років тому їй робили операцію на серці. Після чого їй було рекомендовано утримуватися від емоцій та нервових ситуацій. Після конфлікту 02 серпня 2024 року вона була змушена звернутися в лікарню, приймати ліки, зокрема заспокійливі. За рекомендацією лікаря їй бажано утримуватися від емоційного перезавантаження. З цих підстав позов просить задоволити в повному обсязі, визнати поширену відповідачем інформацію недостовірною та стягнути з відповідача завдану моральну шкоду.

Представник позивача, адвокат Столярчук Т.П. позов просила задоволити у повному обсязі виходячи з мотивів наведених у позовній заяві. Вважає, що своїми висловлюваннями відповідач 02 серпня 2024 року на адресу позивачки принизив її честь та гідність, позивачці завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, а поширена ним інформація спростуванню.

Відповідач ОСОБА_4 заявлений позов не визнав. Зазначив, що конфлікт між його сім`єю та сусідкою ОСОБА_1 має давнє походження та має побутових характер. Однією з основних причин виникнення між ним та сусідкою конфліктів є те, що позивачка не здійснює догляд за своєю ділянкою, яка перебуває у занедбаному стані, проходить до своєї квартири по їхній території. Крім того, звинувачувала його та дружину в тому, що вони ніби то відбили покупців на квартиру ОСОБА_1 02 серпня 2024 року між ним, його дружиною та позивачем, дійсно, виник конфлікт з приводу користування спільною територією. Під час конфлікту на території будинку, також, були присутні працівники поліції та представники міської ради. Не заперечив того, що дійсно, конфлікт був дуже емоційним, всі спілкувалися на підвищених тонах. Щодо фрази, яку нібито він говорив у той день, що позивач продавалася туркам за 50 грн. зазначив, що точно змісту висловлювань не пам`ятає. Однак, не заперечив, що щось схоже говорив, з огляду на те, що кілька років до цього, сама ОСОБА_1 розказувала його матері, яка вже померла, та дружині, що «турки платили їй 50 грн. за ніч за надані інтимні послуги».

Представник відповідача, адвокат Петрук О.В. в судовому засіданні заперечив щодо поданого позову з підстав наведених у відзиві поданому до суду.

В поданому відзиві представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити. У відзиві представник відповідача наголошує на тому, що 02 серпня 2025 року у дворі їхнього будинку відбулася зустріч представників міської ради, працівників поліції, відповідача та інших жителів будинку. Під час зустрічі, відповідачем учасникам зустрічі було вказано на те, що ОСОБА_1 не здійснює догляд за своєю земельною ділянкою, яка не прибрана, не доглянута, перебуває в незадовільному стані. Позивач під час зустрічі не погодилася щодо необхідності догляду за ділянкою. Під час конфлікту кожна з сторін поводилася емоційно. Щодо репліки, яку на думку позивача вказав відповідач «ти проститутка, яка оддавалася за 50 грн. туркам…», вказав, що не вважає, що дане твердження ганьбить її честь та гідність, оскільки в період 2008-2011 роках, ОСОБА_1 сама розказувала про це дружині та матері відповідача.

Допитана у судовому засіданні ОСОБА_5 повідомила суду, що є дружиною відповідача. Свого часу, ОСОБА_1 набула у власність квартиру у їхньому будинку. Згодом виявила намір продати свою квартиру. Покупці, що приходили дивитися будинок з питаннями про водопостачанння квартири, каналізацію зверталися до них, а не до власниці. Вона з чоловіком повідомляла потенційних покупців квартири, про те, що всі питання вони мають скеровувати до ОСОБА_1 , а не до них. Крім того, ОСОБА_1 постійно провокує сварки та конфлікти, не здійснює догляд за своєю частиною прибудинкової території, ходить суто по їхній території, на своїй же створила безлад. Щодо фрази, яку ніби то сказав ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 про те, що вона продавалася за 50 грн., вважає таку інформацію правдивою, оскільки сама ОСОБА_1 кілька років тому сама про це розказувала.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка, ОСОБА_6 вказала, що також проживає у вказаному будинку та є двоюрідною сестрою відповідача. 02 серпня 2024 року на території прибудинкової території будинку де проживає вона, позивач та відповідач відбулася зустріч за участі представників міської ради та працівників поліції з приводу неналежного утримання своєї ділянки прибудинкової території позивачкою. Під час зустрічі всі поводились емоційно, спілкувалися на підвищених тонах, іноді сварилися та взаємно звинувачували одне одного. Відповідач, дійсно, стверджував, в адресу позивачки, що вона свого часу продавалася туркам за 50 грн., але це відповідає дійсності з огляду на те, що вона раніше про це розповідала сама.

Суд, заслухавши пояснення позивача та відповідача, їх представників, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази окремо та в їх сукупності, дійшов таких висновків.

На переглянутому в судовому засіданні відеофайлу VID20240802113743 відображено факт конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за участі працівника поліції та представників міської ради. На відрізку відеозапису 03:03-03:09 ОСОБА_2 в адресу ОСОБА_1 сказав наступне: «.. ти туркам за 50 грн. оддавалася».

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №292205881 від 23.12.2021 ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .

Згідно наданої Корецькою міською радою характеристики на ОСОБА_1 вона постійно проживає в місті Корець. За час проживання зарекомендувала себе з позитивної сторони, компрометуючих матеріалів в міську раду на неї не надходило.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України).

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

За змістом статті 280 Цивільного кодексу України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка її підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання у право має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Згідно роз`яснень, викладених у абзацах 3, 5 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 277 ЦК України є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Таким чином, висловлювання відповідача "…ти оддавалася за 50 грн. туркам.." порочить честь та гідність ОСОБА_1 , оскільки вони стали відомими великому колу осіб, і така інформація не може прирівнюватися до оціночних суджень, оскільки містить фактичні дані.

Більше того, у наданому відповідачем відзиві зазначено, дослівно: "Адже мені та членам моєї сім`ї і родини відомо, що позивач ОСОБА_1 в період 2008-2011 років (приблизно) дійсно надавала "послуги інтимного характеру" для працівників закордонної будівельної компанії, яка будувала частину автомагістралі Київ-Чоп (в межах м. Корець, біля м. Корець та в напрямку м. Рівне), яких місцеві жителі називали турками".

У поданому відзиві та в судовому засіданні відповідач однозначно стверджував, що позивачка займалася проституцією.

Відповідно, така інформація, поширена відповідачем, містить конкретні факти, які потребують доказування, і однозначно не є оціночними судженнями.

Так в національному законодавстві України відсутній термін «проститутка», що підтверджується розділом «термінологія законодавства» офіційного веб-порталу https://zakon.rada.gov.ua.

Оскільки встановити роз`яснення цих виразів у законодавстві України неможливо, суд вважає за доцільне звернутися до джерел лексичного тлумачення.

Відповідно до академічного тлумачного словника української мови, «проститутка» - це жінка, яка займається проституцією

За результатом оцінки наданих суду доказів з точку зору їх належності, допустимості та повноти суд не встановив фактів того, що відповідач звертався до позивачки висловом «проститутка», однак з тлумачення його виразу «ти оддавалася за 50 грн. туркам» можна однозначно зрозуміти, що саме це мав на увазі відповідач, який ствердив це в судовому засіданні.

Свою позицію сторона відповідача доводила показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які стверджували, що більше п`ятнадцяти років тому позивачка сама повідомляла для ОСОБА_5 та матері відповідача про такі факти. Даючи оцінку показанням свідків, суд враховує те, що зазначені свідки перебувають у недружніх відносинах з позивачкою, є сусідами останньої, з якою є невирішений спір щодо користування прибудинковою територію багатоквартирного будинку, були безпосередніми активними учасниками конфліктної ситуації, які приходяться для відповідача дружиною та двоюрідною сестрою, відповідно, що свідчить про їхню зацікавленість у винесенні позитивного рішення на користь відповідача. Клопотань про допити інших, сторонніх для осіб сторін у справі, свідків відповідачем та його представником не заявлялось, доказів правдивості його твердження про позивача суду не надано. Матеріали справи не містять даних про факти «продажу себе позивачкою за 50 грн.», фактично заняття проституцією.

Більше того, з відповіді ВП №7 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області №12771-2025 від 20.01.2025 встановлено, що ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 181-1 КУпАП не притягувалася.

Щодо вислову відповідача про незаконність надбання позивачкою квартири, то за результатом розгляду справи жодним доказом, зокрема і переглянутим відеозаписом, не підтверджено, що відповідач в адресу позивачки звертався з твердженням: «…не законно отримала квартиру».

Відповідно до ст.62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначена у позові інформація про ОСОБА_1 а саме висловлювання: "..ти, яка оддавалася за 50 грн. туркам" є негативною інформацією, оскільки стверджується про порушення позивачем моралі, неетичної поведінки, а отже поширення такої інформації порушує право позивача на повагу до її честі та гідності, тому дана інформація підлягає спростуванню.

Щодо твердження представника відповідача про недопустимість диску із відеозаписом події, то суд приходить до таких висновків.

Положеннями ст.100ЦПК України визначено, щоелектронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог Закону України«Про електроннідокументи таелектронний документообіг» та Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до ст.89ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У постанові від 03 серпня 2022 року у cправі № 910/5408/21 Верховний Суд вказав на те, що електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них. В межах, прийнятних відповідно до національного законодавства та на розсуд суду електронні дані повинні прийматися як автентичний доказ, допоки інша сторона не наведе відповідні обґрунтовані доводи на спростування цього. Достовірність електронних доказів презюмується до тих пір, поки немає розумних сумнівів у протилежному.

У цій справі Верховний Суд вважав передчасними висновки суду апеляційної інстанції про те, що надані позивачем докази не відповідають вимогам статей 76-79ГПК за відсутності електронного цифрового підпису уповноваженої особи.

У справі № 344/14321/23 у постанові від 18 лютого 2025 року Верховний Суд вказав на те, що відповідні висновки щодо належності та допустимості електронного доказу в паперовій копії, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах.

При цьому Верховний Суд здійснив посилання на наявну судову практику.

У справі № 753/10840/19 Верховний Суд зазначив, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

У справі № 914/1003/21 Верховний Суд зазначив, що на відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.

В цій справі представницею позивачки до позовної заяви було долучено DVD-R диск із відеозаписом конфлікту між сторонами по справі, відповідач та його представник до судового засідання ознайомлювався з його змістом. Натомість стороною відповідача не заявлялось клопотання про витребування у позивачки оригіналу електронного доказу, а також клопотання про призначення судової експертизи з технічного дослідження матеріалів та засобів відео-, звукозапису. Більш того, у судовому засіданні відповідач підтвердив, що хід розвитку подій, що зафіксовано на відеозапису, відповідає події, яка мала місце 02.08.2024, в тому числі і його висловлювання в сторону позивачки. Крім того, вказаний відеозапис об`єктивно підтверджується іншими доказами по справі. А тому, в суду не має підстав ставити під сумнів допустимість зазначеного доказу.

Визнання оприлюдненої інформації такою, що порушує особисті немайнові права та завдає шкоди діловій репутації особи є в деяких спорах достатньою сатисфакцією завданій йому моральній шкоді (Постанова ВСУ від 28.03.2018 року у справі № 761/8035/16-ц).

Водночас, досить часто лише спростування недостовірної інформації не є достатнім способом захисту свої прав, відтак, нерідко, саме вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною вимогою та гарантованим правом згідно ч 4. ст.32 Конституції України для забезпечення захисту своїх прав.

У справі " Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява N 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17 зробив висновок, що «..адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого».

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, визначаючи розмір моральної шкоди, суд дійшов такого висновку.

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, що змусило її звернутися до лікарні із скаргами на підвищення артеріального тиску та проходження курсу лікування. Разом з тим, суд зважає на те, що позивачка задовго до події з відповідачем вже мала тривале серцеве-судинне захворювання, їй було рекомендовано уникати емоційно складних ситуацій.

Виходячи із засад розумності, виваженості й справедливості суд вважає за доцільне стягнути із відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 3 000 грн.

Така сума на думку суду, за встановлених обставин становитиме співмірну і розумну компенсацію, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача за завдану моральну шкоду.

Відповідно положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачкою було заявлено позовну вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн., а відтак судовий збір з урахуванням вимог ЗУ «Про судовий збір» за позовом становить 3028,00 грн. Ухвалою суду позивачці відстрочено сплату судового збору за цією вимогою на строк не довше, ніж до ухвалення судового рішення.

За іншу вимогу, про визнання поширеної інформації недостовірної (немайнова вимога) позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Тому у відповідності до вимог до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 належить стягнути судовий збір у розмірі 302,80 грн. (за позовну вимогу про стягнення моральної шкоди) та 1211,20 грн. (за позовну вимогу немайнового характеру), решту судового збору у сумі 2725,20 грн. належить стягнути з позивача на користь держави.

Керуючись ст.ст.4, 19, 81, 82, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задоволити частково.

Визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до її гідності, честі та недоторканості інформацію, розповсюджену ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 під час спілкування з представниками Корецької міської ради, поліцейського за адресою: АДРЕСА_1 : «...ти оддавалася за 50 грн. туркам…».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 3000,00 (три тисячі) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 накористь ОСОБА_1 1514 (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять) гривень сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 2725 (дві тисячі сімсот двадцять п`ять) гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя